Аркадіус Вінокурас. "Я не говорю литовською"

Аркадіуc Вінокурас | J. Stacevičiaus / LRT nuotr.
"Я не говорю по-литовськи, і що ти мені зробиш?" - такою була відповідь російськомовного жителя Вільнюса за часів радянської окупації. Ми, жителі Каунаса, казали: "Каунас наш, Вільнюс російський". Минуло тридцять п'ять років від відновлення держави, і крім ста сорока тисяч російськомовних литовців, з'явилося майже стільки ж новоприбулих, серед яких є такі, що навіть через два роки в Литві розмовляють російською мовою. Чому? Тому що вони не відчувають соціального тиску суспільства.
Зупинимося на мить: можна почути думки будь-якого європейця про мову, і він, напевно, скаже, що це не має значення. Але ж і ми є частиною Європи. Так, це правда, адже для нього чи для неї не виникає потреби вивчати арабську, оскільки, як правило, саме іммігрантам доводиться опановувати місцеву мову. Для цього, зрештою, є можливості – можна запросити перекладача, коли справи стосуються бюрократії. Проблема полягає не в самій мові, а в тому, що за нею стоїть, і це контекст мови. А тут ми маємо на увазі Росію, яка ставить під загрозу Литву і веде інформаційні війни серед своєї російськомовної аудиторії в Литві. То як же відокремити істину від брехні? Чи будемо ми ненавидіти нашого видатного письменника Григорія Кановича, який творив російською? Напевно, ні. У старовинному театрі Вільнюса йдуть чудові вистави російською, і чи будемо ми засуджувати нашого знаменитого режисера Раймундаса Баніоніса? Звісно, що ні.
Не варто обурюватися на українців, які прагнуть освоїти литовську мову, навіть якщо ці курси коштують досить дорого. Наприклад, одна українська біженка, що втратила чоловіка і виховує двох дітей, готова інвестувати значні кошти в навчання, адже хоче реалізувати себе у своїй професії, яка затребувана в Литві. Для цього їй необхідно володіти литовською. Тим не менш, тебе обурює бездіяльність деяких російськомовних, які не виявляють бажання вивчати нашу мову. Проте є й винятки: серед моїх знайомих є росіяни та білоруси, які за один-два роки досягли високого рівня володіння литовською.
Суть проблеми полягає не в самій мові, а в тому, що за нею приховано. Мова йде про Росію, яка становить загрозу для Литви та впливає на свідомість російськомовних слухачів у цій країні.
Однак залишається одне другорядне питання і друге, більш суттєве, тобто два в одному: як "змусити" російськомовних іммігрантів говорити литовською, коли частина наших місцевих росіян і поляків навіть після вісімдесяти років неохоче використовують литовську мову? У такій ситуації соціальний тиск, наприклад, відмова відповідати російською мовою в публічному просторі, в державних установах не заохочується. Одні з жалю переходять на російську мову, інші через брак часу, треті - з політичного страху викликати міжетнічні заворушення. Ще інші пояснюють, що толерантність до російської мови необхідна, адже ми є мостом між Росією і Заходом. Те, що цей міст давно зруйнований, нібито не має значення.
Можна легко вказати на причини толерантності до російської мови. Більше ніж двісті тридцять років під окупацією царської та радянської Росії сформували звичку спілкуватися російською, яка досі залишається. Також не зникла й повага до цієї мови, оскільки радянська епоха нав'язувала нам визнання російської культури як щось вартісне. Російська культура подавалася як еталон, що вважається вищим за західні традиції. Проблема також полягає в обмеженому знанні іноземних мов, зокрема англійської. Було б цікаво дізнатися, скільки членів Сема здатні вільно обговорювати політичні події англійською мовою?
Оскільки ми заговорили про політичну сферу, я хочу звернутися до міністра освіти, науки і спорту Рамінти Поповієне: затримка у впровадженні навчання литовської мови до завершення терміну тимчасового захисту для іммігрантів суттєво ускладнює їх інтеграцію в наше суспільство. Тривалий період без навчання призводить до ізоляції іммігрантів від активного спілкування з оточуючими. Вплив на їхнє психологічне здоров'я може бути серйозним. Ясно, що такі рішення часто приймаються людьми, які ніколи не стикалися з труднощами еміграції. Для більш ефективного навчання литовській мові доцільно передати відповідальність за цю справу від Служби зайнятості до спеціалізованої установи, яка матиме системний підхід до освіти іммігрантів.
Не варто вигадувати нові рішення, адже ми вже маємо успішний досвід Скандинавських країн. Пропонуємо обов’язкові 12-місячні курси для іммігрантів, які не лише забезпечують вивчення мови, але й дозволяють зануритися в культуру нашої держави та основи демократичних цінностей. Під час навчання студенти отримують фінансову підтримку. Лише після завершення курсів вони можуть виходити на ринок праці, а роботодавцям рекомендується вимагати сертифікат про закінчення курсів литовської мови. Тому надзвичайно важливо, щоб уряд і опозиція залишили політичні ігри і швидко досягли згоди щодо конкретних заходів для збереження литовської мови. Одним із таких заходів є термінова підготовка вчителів литовської мови для іммігрантів, яких вкрай не вистачає.
Хочу нагадати, що мова завжди супроводжується певною культурою, і без цього не обходиться. Наприклад, у Росії ставлення до політичної етики та етики політиків часто є зневажливим. Не стверджую, що ми абсолютно безгрішні, але, без жодної іронії, 230 років такого середовища, безумовно, дають про себе знати. Ясно, що в Скандинавії політик, який порушує норми політичної етики або потрапляє в неоднозначну ситуацію, незалежно від свого статусу, не чекає на рішення суду, а просто йде у відставку, а вже потім звертається до судового розгляду. У Литві ж випадки відставки політиків є вкрай рідкісними.
Тому важливо, щоб і влада, і опозиція відмовилися від політиканства і якнайшвидше домовилися про конкретні заходи для порятунку литовської мови. Один з них - якнайшвидше підготувати вчителів литовської мови для іммігрантів, яких дуже бракує.
Повертаючись до теми соціального тиску, варто зазначити, що це питання має дві сторони. По-перше, в суспільстві, яке демонструє здорові соціальні взаємини, що відповідають принципам демократичної цивілізації, соціальний тиск може бути конструктивним. По-друге, ситуація кардинально змінюється, коли суспільство страждає від обскурантизму і страху перед свободою. Ми живемо в умовах демократії, яка не тільки дозволяє, але й заохочує виражати свої національні особливості та створювати національну державу, не забуваючи при цьому про права, які Конституція гарантує всім громадянам. Тож у такому контексті боротися за збереження рідної мови є нашим невід'ємним обов'язком.
Виникає питання: наскільки жорстким має бути захист мови? У яких ситуаціях можна йти на компроміси? Наприклад, у магазині можна попросити касира або касирку спробувати говорити українською. Або ж водія. Коли бачиш, що людина докладає зусиль, варто похвалити її та підтримати. Проте, якщо ти надаєш можливість спілкуватися російською, це може призвести до проблем, особливо якщо водій, якого зупинили, не знає литовської, і його зустрічає поліцейський, який не говорить російською. Це може створити безліч неприємних ситуацій. Інтеграція іммігрантів у наше суспільство відбувається через вивчення литовської мови, що, в свою чергу, сприяє спілкуванню з литовцями. Чи не простіше було б звернутися до іммігранта литовською або англійською? Або ж російською пояснити, що вивчення литовської є важливим, адже незнання мови може бути сприйнято як неповага до країни, в яку ти приїхав, та її мешканців.
Цікаво, чому на всіх банкоматах можна знайти інструкції російською, але німецькою – ні? Оскільки в Литві планується присутність німецької бригади, можливо, банки могли б проявити вдячність та повагу і додати інструкції німецькою мовою?
Однак важливо усвідомлювати, що люди не добровільно покидають свої домівки. Тому ми не маємо здаватися, навіть якщо хтось з гордістю заявляє: "Я не знаю литовської, і що ти мені вдієш?". Ми здатні і повинні вжити чимало заходів, адже лише ми самі можемо захистити нашу мову.