Азербайджан вступає в "конфлікт" з Росією: причини виникнення та наслідки для стосунків між державами.
"В Росії навмисно планували завдати болючого і принизливого удару по гідності народу Азербайджану."
Між Росією та Азербайджаном відбувається безпрецедентне загострення відносин. Вже зараз можна казати, що нинішня криза виявилась набагато глибшою, аніж минулого року, коли російські військові збили літак "Азербайджанських авіаліній".
Початок актуальної кризи було спровоковано затриманням у Єкатеринбурзі більше 50 осіб, які прибули з Азербайджану, нібито через невідому кримінальну справу. Однак деталі цього інциденту виявилися несподіваними для Баку, і там не залишилися осторонь.
Азербайджанська влада не просто публічно виступила з критикою Росії. Були скасовані всі культурні заходи, заплановані до проведення "російськими державними та приватними установами".
Пізніше в Баку були затримані двоє співробітників російської ФСБ, які діяли під виглядом працівників пропагандистського агентства "Sputnik Азербайджан". Одночасно було ініційовано кримінальне провадження у зв'язку з інцидентами, що сталися в Єкатеринбурзі.
Чи можна казати, що цей конфлікт виник випадково, чи РФ планувала його? Як він може розвиватися і чи можливий гарячий конфлікт між Москвою та Баку?
Які настрої панують в Азербайджані і які наслідки це має для України?
На ці питання "ЄвроПравди" відповідає Сергій Данилов, заступник директора Центру досліджень Близького Сходу.
Затримання в Єкатеринбурзі, яке стало початком актуальної кризи у відносинах між Азербайджаном і Росією, навряд чи можна вважати випадковим.
Зокрема, у затриманні був задіяний спецназ ФСБ, а не Слідчий комітет чи поліція, як зазвичай. Навіть при затриманні озброєних банд у Росії не діють таким чином, не влаштовують показову екзекуцію, як було зроблено в цьому випадку.
Відомо щонайменше про двох вбитих під час затримання. І безумовно показовою є дуже велика кількість затриманих - більш ніж 50 осіб.
Без сумніву, це був крок, до якого Росія ретельно підготувалася.
Безумовно, ми дізнаємося про всі елементи цієї історії згодом. Однак на даний момент ситуація виглядає саме так. Використання діаспор є звичним методом Кремля для впливу на країни їхнього походження.
У цій ситуації спостерігається певна неоднозначність: серед затриманих та побитих тільки деякі є громадянами Азербайджану, тоді як інші мають російське громадянство, хоча й походять з азербайджанського етнічного середовища. Однак у Росії всіх їх сприймають як представників азербайджанської нації.
Це нагадує полювання на етнічних грузинів у Росії перед війною 2008 року, незалежно від їхнього громадянства. Кожного разу, коли між Москвою та Душанбе виникають суперечки з певних питань, Росія завжди використовує фактор діаспори як засіб тиску.
Азербайджанська діаспора в Росії має своєрідне становище. У її складі можна знайти як мільярдерів, яких пов'язують із Владіміром Путіним, так і потужних регіональних діячів, які мають контроль над окремими галузями економіки.
Незважаючи на те, що Азербайджан не залежить або несуттєво залежить від переказів з-за кордону, азербайджанці сприймають свою діаспору як частину своєї спільноти.
Отже, в Російській Федерації навмисно планували завдати болісного та принизливого удару по самоповазі азербайджанського народу.
Як наслідок, азербайджанські експерти сприймають це побиття та подальші погроми навіть гостріше, ніж минулорічний інцидент зі збиттям літака. Тоді була образа, а зараз - гнів і обурення. Це різні модальності.
Яка мета Росії в цьому загостренні? Спостерігаємо, як Південний Кавказ набуває все більшої важливості як єдиний транспортний коридор. Після початку російської агресії проти України, а особливо після нестабільності в Ірані, коли весь транс'євразійський авіаційний трафік прокладався через цей вузький перешийок, ситуація стала ще більш напруженою.
Ми спостерігаємо, як посилилися зусилля Баку у формуванні регіональних альянсів. Активізується співпраця в рамках так званого середньоазіатського коридору, який, відповідно до їхньої термінології, з'єднує Євразію, оминаючи Росію.
В Азербайджані дуже хочуть вискочити з ізоляції, в якій вони були на Заході, і мають на це всі шанси.
Ключовим аспектом є роль Трампа, якого в Баку сприймають як доброзичливого політика, здатного сприяти виходу з ізоляції. Місцеві експерти вважають, що раніше вірменське лобі заважало розвитку відносин між Азербайджаном та США. Однак, на фоні позитивних стосунків Дональда Трампа з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, з'являються вагомі підстави для оптимізму, що для Баку незабаром закінчиться етап напівізоляції.
Це все починає турбувати Росію.
Саме з цієї причини, на мою думку, метою було спровокувати Азербайджан на імпульсивні кроки, аби поставити під питання його новий регіональний статус.
І хоча реакція Баку була дуже гостра, схоже, що спровокувати на ті дії, які хотілося, на якусь необдуману реакцію, у Росії не вийшло.
Однак ситуація все ще продовжує розвиватися. Затримання Азербайджаном співробітників ФСБ може виявитися критичним моментом для Російської Федерації. Для Путіна це питання має особистий характер.
Навпаки, це були не просто невідомі агенти. Ці особи тривалий час діяли в Азербайджані, і всім було відомо, що вони є представниками російських спецслужб.
Цей показовий арешт є потужним ударом для Росії.
Можливе загострення, однак наразі, на мою думку, більш ймовірно спостерігати спроби дестабілізувати обстановку в прикордонних зонах.
Наприклад, в тих частинах Азербайджану, де мешкає лезгинська меншина, виявляється давній інструмент впливу Росії, який вона не раз намагалася активізувати.
Плюс я не виключаю, що далі будуть азербайджанські погроми в Росії. Можливо, показово зачеплять когось з олігархів азербайджанського походження, які знаходяться якщо не в близьких, але в робочих відносинах з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим.
Імовірно, вони спробують вжити якихось заходів, щоб вплинути на Алієва особисто.
У разі, якщо конфлікт з Росією загостриться (хоча це і малоймовірно, все ж не можна повністю відкидати цей варіант), в Азербайджані сподіваються, що Туреччина все ж надасть їм підтримку, хоча, можливо, не так швидко та в повному обсязі, як їм би хотілося. Існує ймовірність, що допомога прийде занадто пізно.
Президент Туреччини докладатиме всіх зусиль, щоб запобігти ескалації конфлікту до війни. Він прагне стати відомим як успішний посередник між Україною та Росією. Його мета – отримати визнання як миротворця, здатного організувати зустрічі між Путіним, Зеленським та Трампом у Стамбулі.
Нова війна може поховати ці плани.
Отже, Ердоган не має наміру сприяти повноцінному конфлікту в Азербайджані і вживатиме заходів для уникнення напруження з Росією.
Проте, якщо цей конфлікт почне розвиватися, Ердоган не зможе його проігнорувати.
Однак у Росії усвідомлюють, що в разі виникнення конфлікту Туреччина буде змушена втрутитися. Це вже саме по собі слугує певним стримуючим фактором. Адже теперішній час відрізняється від 2016 року, і Росія не має можливості ризикувати відкритим протистоянням з Ердоганом.
Попри те, що відносини з РФ погіршувались протягом останніх років, на початку року ми бачили і спроби Баку покращити їх.
Остання спроба відбулася напередодні 9 травня, коли Ільхам Алієв висловив готовність приїхати на парад, але тільки за умови, що хоча б частково будуть виконані вимоги щодо літака, збитого минулого року. Проте, отримавши відмову, він вирішив не летіти.
Після цього я помітив певну еволюцію в позиції офіційного Баку щодо Росії. Наприклад, азербайджанські журналісти почали активно звертатися до мене з запитами, хоча раніше їхній підхід був надзвичайно обережним, щоб не викликати неприязні з боку РФ.
Нещодавно в азербайджанських засобах масової інформації вперше прозвучала думка про те, що Путін є агресором. І що особливо варто зазначити, це сталося ще до останнього загострення ситуації.
Наскільки я розумію, на тлі іранського провалу в Баку вже було відчуття, що відносини погіршуються. Вони вже підозрювали, що щось буде, але не знали, з якого боку чекати проблем.
Не випадково сьогодні азербайджанці активно обговорюють ідею створення турецької військової бази на своїй території. Ці дискусії розпочалися під час Другої карабаської війни, але після її завершення швидко затихли. Проте зараз вони знову виникають у суспільстві.
Які наслідки це матиме для України?
До цього часу Азербайджан надавав Україні лише гуманітарну підтримку та відхиляв прохання про озброєння. Я сумніваюся, що нині ці запити знайдуть позитивний відгук, але, звісно, спробувати варто.
Однак деякі зміни все ж відбудуться.
Зокрема, в останній час азербайджанці стали значно частіше згадувати про ГУАМ. Вони згадують про підтримку, яку Україна надавала їм у 1990-х роках. Зокрема, говорять про готовність українських льотчиків евакуювати біженців з Азербайджану, а також про те, що під час першої карабаської війни багато офіцерів Генерального штабу були українського походження.
Отже, Україна підтримувала Азербайджан у найскладніші для нього моменти.
Проукраїнська риторика помітно посилилася як у експертних колах, так і в засобах масової інформації.
Для Азербайджану, де кожен вислів медіа підпорядкований державі, це є яскравим сигналом.
Значно зросла кількість позитивних згадок про Україну, підкреслюючи її роль як жертви агресії, в той час як Росія все частіше сприймається як агресор.
Одночасно із загостренням відносин Азербайджану та РФ стався і конфлікт у Вірменії, де теж чітко фіксується російський слід.
Чи існує зв'язок між цими конфліктами?
Виглядає так, що вірменський прем'єр Нікол Пашинян почав діяти превентивно та завдав удару першим. А у випадку з Азербайджаном діяти на випередження почала Росія.
Численні азербайджанці переконані, що на фоні загального ослаблення Росії — спершу в Сирії та Ірані, а також через зниження її впливу в регіоні — нещодавні події у Вірменії могли спонукати Росію до більш активних дій.
Тобто в ситуації, коли все сиплеться, треба щось робити і якось рятувати ситуацію, де це ще можливо.
Спілкувався Юрій Панченко,
