За словами полковника Гранта, багато з намірів Трампа можуть зазнати невдачі в найближчі місяці.

Полковник у відставці британської армії, знаний військовий аналітик Глен Грант, поділився своїми думками щодо можливої участі сил НАТО у конфлікті з Росією. Він дав інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо", де також обговорив важливість реформ у Збройних Силах України.

Ситуація починає ставати більш зрозумілою: принаймні, ми вже знаємо, хто стане наступним президентом США, і можемо припустити, що в його адміністрації будуть особи, які навряд чи викличуть у нас позитивні емоції, враховуючи їхній досвід і професійні навички. Потенційний міністр оборони – ведучий Fox News, а держсекретарем може стати Марко Рубіо. У нас залишилося ще два місяці, щоб підготуватися до можливих наслідків, адже вплинути на ситуацію з нашим основним військовим партнером ми не в змозі.

Перш за все варто звернути увагу на те, що більшість людей, які долучаються, є досить розумними. Можливо, вони не мають достатнього професійного досвіду, але їхній інтелект і потенціал очевидні. У багатьох із них є дві головні причини бути там. По-перше, це їхня відданість Дональду Трампу, яка проявлялася протягом останніх восьми чи дев'яти років, адже відданість - це те, що Дональд Трамп високо цінує. По-друге, їхні погляди та ідеї збігаються з ідеями Дональда Трампа, що робить їх частиною руху, який прагне реалізувати гасло: "Зробимо Америку великою!"

На мою думку, не варто оцінювати цю групу людей, про багатьох із яких я раніше навіть не чув і не мав уявлення, через українську призму, адже йдеться про американські вибори, які стосуються Америки та її політики. Це питання того, хто керуватиме Сполученими Штатами.

Україна є другорядним питанням. Протягом останніх кількох років за президентства Джо Байдена ви залишалися другорядним питанням, і, гадаю, з Дональдом Трампом ситуація не зміниться. У нього є важливіші пріоритети в самій Америці - гроші, влада, власний порядок денний, щоб стати, як би це висловитись, пожиттєвим лідером Америки. Він уже заявляв, що інших виборів у США не буде. Почекаємо - побачимо, як він спробує втілити це в життя. Однак будь-які зміни впливатимуть і на Україну, адже питання стосується Америки. Люди більше зосереджуватимуться на внутрішніх проблемах і менш охоче витрачатимуть кошти на зовнішні справи.

Найсерйозніша небезпека полягає в тому, що вони можуть знову перейти до політики ізоляціонізму, схожої на ту, що існувала під час Другої світової війни, коли основна увага була зосереджена тільки на внутрішніх питаннях США, за винятком, можливо, ситуації з Китаєм.

Безумовно, це матиме наслідки не лише для Америки, але й для Європи та всіх союзників, які можуть знадобитися Сполученим Штатам у разі війни з Китаєм, у разі, якщо така війна стане неминучою. Все більше скидається на те, що Китай готується до війни, адже він підтримує Росію, не стримує Північну Корею, яка також підтримує Росію, і, безумовно, не впливає на Іран, який діє в тому ж напрямку. Тому, вважаю, що нас очікують важкі часи.

Щодо Дональда Трампа, на мій погляд, багато його планів і мрій будуть зруйновані в найближчі місяці під впливом непередбачуваних обставин. Саме ці обставини зрештою візьмуть гору та змусять його уряд зіткнутися з реальністю світу, а не лише з обмеженою реальністю американської політики.

Американський ізоляціонізм традиційно призводив до масштабних конфліктів у Європі – це безперечний історичний факт. Наразі Дональд Трамп зосередиться на багатьох питаннях, але не на Європі, що може суттєво підвищити інтереси Росії.

Одночасно існує особа, до якої ставляться з певною недооцінкою – це Ілон Маск. Нещодавно я мав розмову з політиками з Європи стосовно Маска, і вони висловили думку, що через півроку між ним і Дональдом Трампом виникнуть конфлікти. Проте я впевнений, що цього не станеться. З іншого боку, Ілон Маск, як молодий і амбіційний діяч, має безліч ідей і значний потенціал впливу.

Ми спостерігаємо, як США готуються до можливого знищення або блокування свого традиційного дипстейту — впливової середньої ланки державних управлінців, патріотів країни, які розуміють суть рейганівської доктрини. Ілон Маск буде відповідати за формування нових кадрів, що стосується як Сполучених Штатів, так і їхньої системи управління. Ймовірно, він знайде спільну мову з керівником Пентагону. Які сценарії ви бачите можливими в цій сфері?

По-перше, варто підкреслити, що Росія, вірогідно, продовжить свої дії. Я не бачу жодних механізмів чи інструментів, здатних примусити її зупинитися, адже, як я вже неодноразово зазначав, Путін впевнений у своїй перемозі. І ось чому я дійшов до такого висновку. По-перше, він має значну підтримку з боку Північної Кореї, Китаю та Ірану. Це потужна допомога, яка охоплює постачання обладнання, технологій, а також, що найголовніше, зброї. І тепер до цього процесу додається ще й жива сила.

Таким чином, Путін отримує значну підтримку. Крім того, йому вдалося закріпити свій вплив у НАТО та Європейському Союзі, що викликає серйозні труднощі для України в обох цих організаціях. Це стає для нього вагомим аргументом, саме тому він переконаний у своїй перемозі.

Давайте розглянемо особистість Ілона Маска. Він є надзвичайно харизматичною фігурою, і його амбіції залишаються загадкою. Маск вже має більше ніж достатньо фінансів, що викликає у мене певні побоювання. Коли у когось є практично всі ресурси світу, наступним викликом стає прагнення до влади. Наразі він займає позицію найзаможнішої людини на планеті. Хоча велика частина його капіталу складається з боргів, подібно до ситуації з Дональдом Трампом, формально він все ж є лідером за статками. Які ж його подальші плани? Можливо, Трамп намагається залучити Маска, щоб той спробував оптимізувати американську бюрократичну систему, адже існує безліч чиновників, які виконують свої обов'язки неефективно, отримуючи за це чималі кошти. Це величезний сектор, що сам себе забезпечує, але часто не приносить відчутної користі для США. Проте виникає питання: чи не завдасть Маск шкоди важливим інститутам, якщо він, не маючи досвіду в управлінні, вирішить ліквідувати їх? Чи може він знищити такі установи, як Міністерство освіти, які дійсно мають значення для країни? Це поки залишається під питанням, але одне можна стверджувати з упевненістю: попереду Америку чекають справжні випробування.

У найближчі роки частина цього руху торкнеться і нас. Як саме і наскільки сильно -- сказати важко. Але я повертаюся до головного: Росія не має наміру зупинятися. Я не бачу нічого в діях чи заявах Дональда Трампа, що могло б переконати Путіна повернутися в рамки. Путін уже вийшов за них, він діє на власний розсуд і, наскільки я можу судити, планує рухатися далі.

Може відбутися масштабування війни, яке охопить країни Центральної Європи. Це станеться наступного року, а частина європейських політиків тим часом нагадують бандерлогів із книжки Кіплінга. Бандерлоги дивляться на Каа, але цей пітон - то не Путін, ідеться про глобальне зрушення і глобальну війну. Треба ухвалювати швидкі, дієві й корисні рішення з урахуванням того, що система континентальної безпеки може стрімко помінятися - Трамп може знайти будь-який привід.

Хочеться вірити, що все буде добре, але треба розглядати також критичний сценарій, коли Трамп зателефонує Путіну й скаже: зупиняй війну, - а Путін йому скаже: я не буду зупиняти війну, я хочу досягати своїх цілей. І що тоді? Про наслідки цієї розмови ми можемо й не дізнатися. Якщо вона ще відбудеться, адже невідомо, що Трамп може запропонувати або чим може пригрозити Путіну, щоб той вирішив зупинити війну.

Якщо розглядати критичний сценарій, то йдеться про можливий напад на країну-член НАТО. Навряд чи це може бути агресія проти держави, яка не є учасником альянсу, за винятком, можливо, таких країн, як Грузія чи Молдова, оскільки Грузія фактично вже потрапила під контроль Росії. Слід визнати, що сьогодні Грузія знаходиться у межах російської сфери впливу. Поруч з нею розташована Вірменія, яку Путін, очевидно, планує підкорити, застосовуючи різноманітні хитрощі.

Залишається ще Молдова, і, судячи з результатів останніх виборів, баланс у країні дуже хиткий між проросійськими та прозахідними настроями. Молдова ще не остаточно визначилася з орієнтацією на Захід, тож Путін може спробувати скористатися ситуацією, щоб посилити свій вплив там. Однак жодна з цих трьох подій не змусить Захід діяти активно. Лише напад на країни, такі як Норвегія, Швеція, Велика Британія, Іспанія чи інші ключові члени НАТО, здатний пробудити Захід, змусивши його зреагувати рішучіше.

Путін не планує діяти з поспіхом, оскільки усвідомлює, що це кардинально змінить ситуацію. Він не зацікавлений у трансформаціях. Його метою є збереження існуючого порядку, в якому зміни відбуваються повільно та поступово, через підкуп політиків і дрібні провокації, аби підтримувати атмосферу нестабільності. Він не має наміру розгорнути великомасштабну ескалацію. Тому, на мою думку, ми й надалі будемо свідками подібної стратегії. Малоймовірно, що він наважиться на суттєвий наступ, адже це не відповідає його цілям. В результаті ми продовжимо спостерігати за безсилими політиками, які, як ви зазначили, дуже нагадують бандерлогів.

Єдина перспектива, що наразі виникає, - це усунути Шольца, який або діє в інтересах Росії, або має такі симпатії до неї, що не прагне чинити супротив. Якщо на місце Шольца прийде більш рішучий лідер у Німеччині, це може суттєво змінити розстановку сил, і саме це нам вкрай необхідно. Тим часом Макрон показує, що його слова не завжди супроводжуються діями.

Ми потребуємо, щоб Німеччина і Франція працювали спільно та скоординовано, виявляючи свою силу та рішучість. Це вимагає наявності сильного канцлера, а не слабкої фігури, як у випадку з теперішнім лідером. Нещодавно я чув виступ Шольца в парламенті, де він з гордістю згадував про те, чого не вдалося досягти, немов це його заслуги. Його ставлення нагадує капризи розбещеної дитини, яка, не бажаючи грати у футбол, просто забирає м’яч і йде. Такі висловлювання виглядають просто смішно. Отже, чим швидше Шольц залишить свій пост, тим краще буде для всіх.

Однак Захід все ще залишається в бездіяльності. Я побоююсь, що зміни не відбудуться, поки не станеться щось значне — або з боку Путіна, що малоймовірно, або, що більш ймовірно, з боку США. Наприклад, якщо Трамп вирішить вивести війська з певної зони та проголосить: "Розбирайтеся самі, це не наше питання." Це могло б спонукати людей до дій, але навіть у цьому випадку я не впевнений, що це можливо, адже сучасні політики демонструють занадто багато слабкості.

Путін використовує північнокорейських військових, з одного боку, щоб не оголошувати загальну мобілізацію й залишити в спокої Москву та Санкт-Петербург - міста, від яких залежить не лише функціонування Росії, але й внутрішньоросійська стабільність. Застосування корейців - це ляпас євроатлантичній спільноті. Наразі він їх використовує на території Курської області. Але непокоїть, що відбувається обкатка малообмеженого людського ресурсу. Північна Корея - диктатура, зрозуміло, що для них війна є певним шансом, соціальними сходами.

З іншого боку, традиційним американським військовим лідерам, таким як генерал Міллі, що очолює американські збройні сили, могло не сподобатися те, що почав висловлювати генерал Залужний, який раніше був головнокомандувачем ЗСУ, а нині обіймає посаду надзвичайного і повноважного посла України у Великій Британії та Північній Ірландії. Можливо, Залужний не зовсім чітко сформулював свої аналогії, але, наприклад, підводні човни радикально змінили стратегію та динаміку Першої і Другої світових воєн. У той час як класичні великі держави зосереджувалися на створенні потужних надводних флотів, німці розвивали підводний флот. Сьогодні ж мова йде про новітні безпілотні літальні апарати та армії дронів, які здатні виконувати функції ракет і суттєво виснажувати системи протиповітряної оборони. Зміни відбуваються буквально на наших очах.

Я повністю погоджуюсь із коментарем Залужного. Ми вже дійшли до того моменту, коли солдати повинні не лише спостерігати за лісом, а й постійно стежити за небом, адже значна частина бойових дій тепер відбувається саме там. З точки зору росіян, вони демонструють прогрес у своїх діях. Вони активно використовують безпілотники, хоча ще не змогли повністю інтегрувати їх у структуру своєї армії. Це означає, що їхнє використання дронів все ще централізоване, і солдати часто діють ізольовано. Проте варто відзначити, що вони дуже швидко навчаються та адаптуються.

Збройні сили України показують надзвичайні результати, коли мають змогу діяти безпосередньо та автономно. Проте, під час суворого нагляду з боку вищого командування, їхня ефективність у виконанні бойових завдань та організації логістики значно знижується.

Ключовим аспектом є досягнення більш ефективної інтеграції безпілотних технологій, щоб забезпечити війська необхідними дронами в оптимальний момент. Дії українських військових під Курськом продемонстрували, що коли вони мають адекватне обладнання і можливість діяти відповідно до актуальних умов, їхня перевага над російськими силами стає очевидною. Однак, коли українські війська змушені захищати конкретні локації, росіяни здобувають перевагу завдяки своїй чисельній силі та, що особливо важливо, більшій кількості безпілотників. Це підкреслює важливість не тільки належного забезпечення, але й необхідності автономії українських сил у прийнятті тактичних рішень.

Останнє, що нам потрібно робити в майбутньому, - це закріплювати наші війська на місці. Нам потрібно дати їм максимальну кількість безпілотників, яку ми можемо, і дозволити їм воювати. Якщо ми це зробимо, я думаю, що ми дійсно почнемо рухатися вперед, а не лише оборонятися. Примушувати війська залишатися на позиціях - це програшна стратегія. Ми чітко бачимо, що коли військових фіксують на місцевості, росіяни їх оточують і змушують відступати. Коли ж українські війська зберігають мобільність і мають у своєму розпорядженні достатню кількість безпілотників, вони здатні завдавати противнику значних втрат.

Однак існує проблема з урядовою закупівельною системою. Хоча безпілотники надходять, їх кількість та типи не завжди відповідають потребам військових підрозділів. Значна частина постачання, до 70-80%, все ще забезпечується через волонтерів. Уряд поки що не подолав бюрократичні труднощі, пов’язані з компенсацією втрачених дронів. Наприклад, дрони Mavic вважаються витратними матеріалами, проте військовим потрібно все ж таки надавати звіти про їх втрати. Це створює додаткові проблеми: деякі бригади навіть відмовляються від отримання урядових дронів, оскільки це накладає на них обов'язок звітувати та ризик потрапити під розслідування у разі їхньої втрати, що є неминучим у бойових умовах. Цю ситуацію потрібно терміново вирішити, щоб система функціонувала на підтримку військових, а не створювала їм додаткові перешкоди.

Війна безпілотників демонструє величезні можливості для подальшого розвитку, особливо в контексті інтеграції штучного інтелекту. Завдяки впровадженню новітніх технологій та вдосконаленню безпілотних літальних апаратів, потреба у них, ймовірно, зростатиме. Це зумовлює необхідність створення більш ефективних систем доставки, посилення виробничих потужностей та оптимізації технологічних процесів. Оскільки Росія невпинно коригує свою тактику використання безпілотників, Україні важливо реагувати оперативно, мобілізуючи всі доступні ресурси для протидії. Хоча в деяких аспектах Україні ще належить подолати чимало викликів, вона просувається в правильному напрямку. Сподіваюся, що система продовжить вдосконалюватися, і Збройні Сили зможуть ефективно використовувати необхідні дрони для виконання специфічних завдань.

Мені цікаво дізнатися більше про управління військовими силами, особливо в контексті континентальної безпеки. Існують генеральні штаби таких країн, як Велика Британія, Франція, Німеччина, Литва, Польща та Україна. Вони повинні працювати над можливими негативними сценаріями та готуватися до них, оскільки ці ситуації можуть виникнути в найближчі місяці. Хоча ми сподіваємося на краще, варто зазначити, що американський ізоляціонізм може становити серйозну загрозу для Європи.

В української армії непроста ситуація - і в середині війська, і на фронті, але це армія, яка витримала повномасштабне російське вторгнення і розгромила на окремих ділянках фронту російських інтервентів. Чи бачите ви зміни в оперативному керуванні тих держав, яким може загрожувати небезпека, - Німеччини, Франції, Польщі, Литви, щоб пропрацювати "план Б"? Попри те що населенню цих держав то може й не сподобатися, треба готувати людей до серйозних сценаріїв.

Я б зазначив, що наразі ми все ще на стадії "плану А+". Дійсно, я не спостерігаю жодних ознак переходу до "плану Б". Немає жодних суттєвих змін чи дій у жодній з країн, які б свідчили про те, що їхні керівники усвідомлюють реальність. Це викликає сум, адже просто вдосконалювати існуючі стратегії недостатньо. Модернізація лише через невеликі покращення не є вирішенням проблеми; необхідні кардинальні зміни, нові підходи та повна трансформація методів ведення бойових дій.

За словами Залужного, сьогоднішня війна — це війна безпілотників. Протягом останніх двох тижнів я спостерігав три відео з навчань військових у різних європейських країнах. Люди висловлюють позитивні відгуки про ці тренування, але солдати все ще продовжують дивитися вниз, так само, як і два десятиліття тому. Під час навчань дрони не використовуються, тому бійці не піднімають поглядів вгору, хоча це стало життєво важливим. У деяких країнах навіть встановлено обмеження на запуск дронів під час навчальних заходів з міркувань безпеки, що унеможливлює їх використання над військовими. Це серйозне питання, яке свідчить про нерозуміння політиками того, що правила ведення війни змінилися. В Україні ця трансформація вже стала очевидною і суттєво вплинула на тактику ведення бойових дій. Іншим країнам слід якомога швидше адаптуватися до цього нового формату війни.

Скільки офіцерів із цих країн їдуть безпосередньо на передову, щоб зрозуміти, як змінилися правила гри, і потім повертаються та запроваджують ці зміни у своїх арміях? На мою думку, їх дуже мало.

Більшість прибулих - це, в основному, пенсіонери-експерти, які діють з професійної зацікавленості, а не діючі офіцери, готові повернутися додому та втілювати зміни. Повертаючись до вашого попереднього питання, важливо визначити, який тип шоку може спонукати людей до дій. Хоча шок може статися, до того часу вже може бути запізно. Це створює ризик ще гіршої ситуації, яка загрожує не лише Україні, а й усій Європі. Якщо люди не усвідомлять серйозність цієї проблеми і те, що вона не зникне сама по собі, наслідки можуть бути жахливими.

Існує також питання кадрового забезпечення – це стосується чисельності військовозобов'язаних, укомплектування військових частин та інше. Невідомо, скільки резервістів підготувала Росія, чи планують вони перекидати, скажімо, з Курської області в Харківський регіон північнокорейських військових, але така можливість існує. Враховуючи ширину фронту, можливо, варто розглянути створення додаткових управлінських структур, а також повернутися до укрупнених формувань і перейти до дивізійної системи.

За останні кілька тижнів ви, мабуть, чули заяви від Стерненка, Бутусова та від мене про те, що система управління є ключовим елементом для досягнення перемоги у цій війні. Її необхідно змінювати, адже багато її аспектів залишаються неефективними.

На мою думку, є вкрай необхідним залучити більше представників цивільного населення до процесу управління. На вищих щаблях влади все ще переважає військовий вплив, і часто можна помітити певну самовпевненість у тому, що лише військові мають найкраще уявлення про те, як діяти. Це абсолютно не відповідає дійсності.

Є безліч цивільних експертів, які можуть суттєво вплинути на розвиток. Розгляньте вражаючі приклади успішних ініціатив у цивільному секторі: відзначте досягнення "Нової пошти" у підвищенні виробничої ефективності та технологічного прогресу, або ж те, як "Сільпо" забезпечує стабільну роботу супермаркетів навіть у складних умовах. Ці кейси підтверджують, що залучення цивільних фахівців може значно поліпшити управління та адаптацію до нових викликів. Саме такі підходи є критично важливими для нашої військової системи, і їх терміново потрібно реалізувати.

Необхідно запитати себе: де є належний рівень управління логістикою в Збройних силах? Але це лише одна з багатьох проблем. Постійне розділення бригад і переміщення батальйонів з одного місця на інше суперечить основним військовим принципам. Підрозділи мають зберігати свою цілісність.

Бригада - це базова бойова одиниця, і її слід зберігати як єдине ціле. Розділення бригад допустиме лише в найкритичніших ситуаціях, і навіть у таких випадках це рішення має бути ретельно обґрунтоване та переглянуте. Проте така практика здійснюється постійно, що призводить до серйозних наслідків.

Військовослужбовці стикаються з недостатнім матеріально-технічним забезпеченням, що призводить до дезорганізації командування та руйнування довіри. Підрозділи демонструють набагато вищу ефективність, коли знають, з ким ведуть боротьбу, і хто поруч із ними. Знання облич, імен та впевненість у своїх товаришах і керівниках – це ключові фактори. Солдати показують кращі результати, коли впевнені в професійності та компетенції своїх командирів. Відсутність цієї довіри негативно впливає на бойову готовність підрозділів, що є неприпустимим у воєнних умовах.

Коли ви підпорядковуєтеся новому командиру, ви стикаєтеся з невідомістю: неясно, як він приймає рішення, які методи використовує і чого від нього можна очікувати. Натомість, він також не має уявлення про вас, не знає ваших навичок і сумнівів щодо вашої надійності. У військовій справі розформування бригади є серйозним кроком, якого слід уникати. Проте в нашому випадку така практика є досить поширеною.

На мою думку, однією з найсприятливіших управлінських реформ, які можна реалізувати вже сьогодні, є відмова від практики розподілу бригад. Важливо, щоб команди залишалися єдиними, а їхнім керівником ставала найкваліфікованіша особа. Це рішення не повинно ґрунтуватися ні на рангуванні, ні на походженні – командиром має бути той, хто найбільше відповідає цій ролі.

Чи можливе, що ворог в даний момент, в умовах зимової кампанії, втрачає свій наступальний імпульс? Або ж вони визначили для себе чітке оперативне завдання на найближчі три місяці – захопити якомога більше територій, ігноруючи втрати, враховуючи їх як санітарні, так і безповоротні?

Це доволі цікаве питання. Багато людей вважають, що Росія інвестує зусилля в мирні переговори, адже сподівається на мирне врегулювання. Можливо, у них дійсно є такі сподівання, проте я сумніваюся, що їхнє прагнення до миру є щирим. Важливо усвідомлювати, що для Росії, як і для багатьох інших країн, оголошення про припинення вогню є переважно політичним маневром, а не військовим рішенням. Це всього-на-всього інструмент, що дозволяє виграти час для підготовки нових військових дій.

Отже, очевидно, що миру нам не досягти. Це усвідомлюють як в Україні, так і на Заході, проте все ще є чимало людей, які вважають, що Росію можна примусити до переговорів. Це — ілюзія. Крім того, існують побоювання, що Трамп може вдатися до крайніх заходів, оскільки його логіка та спосіб мислення залишаються незрозумілими для багатьох. Наприклад, вони рішуче проти участі американських, британських військ або навіть НАТО в цьому конфлікті.

Водночас росіяни, враховуючи свій спосіб мислення, можуть сприйняти заяви Трампа про можливий вихід із НАТО як хитрий маневр, спрямований на їх дезорієнтацію. Тому слова Трампа можуть мати зворотний ефект - їх можуть протлумачити по-іншому, ніж він того очікує, і призвести до наслідків, які є протилежними до його намірів.

На мою думку, Путін нині відчуває нестабільність як з боку Західних країн, так і з боку українського керівництва. Він намагається діяти з максимальною енергією, використовуючи всі доступні ресурси, поки є така можливість. Виглядає так, що він не стикається зі значним опором. Це лише моя особиста думка, але вона базується на аналізі його вчинків та реакції світової спільноти.