Березовський, Коломойський, Маск

У Сполучених Штатах Америки розпочався процес, з одного боку, несподіваний, а з іншого - цілком собі очікуваний. Найбагатша людина США (і, відповідно, світу) Ілон Маск пішов війною на президента країни Дональда Трампа. Для тих, хто пропустив попередні серії цього реаліті-шоу "Ідіократія уже тут і зараз", коротко нагадаємо, що саме Маск був тим персонажем, який найактивніше доклався до другої перемоги Трампа - на республіканських праймеріз, а потім уже й на загальнонаціональних виборах.

До певного моменту взаємини цих двох, м'яко кажучи, не зовсім адекватних індивідуумів були мало не зразком поєднання бізнесу і влади. Дійшло до того, що Маск приводив у Білий дім навіть свого сина на зустріч із Трампом - випадок, аналоги якому якщо й можна знайти в історії Сполучених Штатів, то десь у сивій давнині початку часів цієї держави.

Але розумні люди попереджали: ця ідилія не зможе тривати вічно, рано чи пізно президент-бізнесмен й олігарх розсваряться, та так, що тільки пір'я летітиме з віртуальних подушок на Пенсільванія-авеню, 1600. Єдине, чого не передбачили ці розумні люди, - що процес запуститься радше рано, ніж пізно.

Дійсно, ситуація виглядає вражаюче. Візьмемо, наприклад, коментар Маска, в якому він стверджує, що Трамп нібито значиться у списках Епштейна. Джеффрі Епштейн — це той самий фінансист і меценат, чия репутація зазнала руйнівного удару, коли стало відомо про його злочини, зокрема, педофілію. Але справа не лише в цьому: він також був організатором заходів з участю неповнолітніх, що, якщо бути точним, стосується підлітків. Епштейн ретельно вів облік своїх "клієнтів", і, за словами сучасного Маска, який, до речі, раніше висловлював захоплення Трампом, у цьому списку фігурує і Дональд Трамп...

Історія має свої особливості. Безумовно, вона неординарна, навіть з огляду на всі попередні інциденти, пов’язані із обома сторонами. Насправді конфлікти між главами держав і олігархами, які їх підняли на вершину влади, не є чимось незвичайним. Однак такі ситуації, як правило, характерні для суспільств, що лише формуються, де політичні еліти ще не усталилися — наприклад, для пострадянських країн. На початку нового тисячоліття ми стали свідками подібної драми з російським мільярдером Борисом Березовським та його підопічним Володимиром Путіним, а через два десятиліття інша українська постать, олігарх Ігор Коломойський, використав свої медіа-ресурси, щоб підняти до влади Володимира Зеленського.

Як ми можемо помітити, обидва олігархи зазнали невдачі. Український мільярдер наразі перебуває у в'язниці, і, за інформацією експертів, ця в'язниця є тільки тимчасовим притулком до завершення війни. Після цього йому, ймовірно, доведеться шукати притулок у значно більш небезпечному місці, десь за межами країни. Російський його колега, з одного боку, втік у більш вільні країни і, здавалося б, уникав тиску з боку свого колишнього підопічного. Проте з часом його життя закінчилося низкою програшів у судах і трагічним самогубством.

Чому ж так сталося? Відповідь тут проста й очевидна. І Зеленський, і Путін (навіть попри те, що російський Владімір, на відміну від українського, мав принаймні базу у вигляді очолюваної ним Федеральної служби безпеки), отримавши владу, у певний момент дійшли до елементарної й логічної думки - тепер вони мають у руках значно більше, ніж купу грошей. Вони мають у руках - владу, яка, навіть в українських умовах, є сильнішою за будь-які гроші. Що вже говорити про неймовірно централізовану й побудовану під воістину "царський" режим владу Росію. А залежати від якогось олігарха, навіть якщо ти винен йому президентство - не сподобається нікому. Особливо коли ти не просто силовик, чиновник чи актор - а президент країни.

Варто зазначити, що Ілона Маска навряд чи чекає доля, подібна до Ігоря Коломойського. Сполучені Штати Америки, перед появою Дональда Трампа в Білому домі, формувалися під впливом раціональних людей, з ретельним підходом до встановлення різних механізмів контролю. Зверніть увагу, що від трампівської самовпевненості і його роздутої самооцінки залишилося майже нічого, хоча з моменту інавгурації пройшло менше півроку. Деякі штати, такі як Каліфорнія, навіть мають можливість ставитися до президента як до звичайного державного службовця, а не як до особи з напівбожественним статусом, чого, можливо, й прагнув сам Трамп.

Отже, у цій історії цілком ймовірно, що результатом стане тріумф Ілона Маска. Врешті-решт, через три з половиною роки Трамп вийде на пенсію, залишивши по собі репутацію одного з найслабших президентів в історії США. Тим часом, фінансові ресурси Маска навряд чи зменшаться, незважаючи на нинішні труднощі. Але чому чекати більше трьох років, якщо можна спробувати ініціювати імпічмент через Конгрес? Демократи традиційно не підтримують Трампа, тоді як помірковані республіканці залишаться вірними своєму президенту. І тут постає питання: кому і навіщо буде вигідно усунути 47-го президента США з посади?

Говорячи про ситуацію в Україні, що є нашим пріоритетом, можна вважати, що це може мати позитивний ефект. Венс, який займе цю посаду відповідно до закону, не є такою самодостатньою фігурою, як Трамп. Йому необхідно буде враховувати думки тих двох груп конгресменів і сенаторів, про які йшлося раніше. Вони, в свою чергу, підтримують наші інтереси, опиняючись на протилежному боці від Росії. Отже, є підстави вважати, що після імпічменту Трампа вирішальну роль у процесі врегулювання конфлікту між Росією та Україною відіграватимуть не адміністрація Венса, а Палата представників під керівництвом Джонсона та Сенат на чолі з Чаком Ґрасслі. Саме там вже підготовлені ті, як стверджують, жорсткі санкції, які можуть завдати серйозного удару по вже слабкій російській економіці.

От для кого вся ця ситуація є програшною, як її не крути, - це самі американці, саме американське суспільство. Втім, варто визнати, що вони ж власними руками і загнали країну у цю lose-lose-історію на республіканських праймеріз-2020. Тож відповідальність - і за дії Трампа, і за війну Трампа з Маском, і за все інше, що вже сталося і ще станеться - саме на американських громадянах. І що раніше вони це зрозуміють, то швидше зникнуть над майбутнім Білого дому привиди трампізму, то швидше Маск і йому подібні бізнес-персонажі вгамують свої божевільні амбіції, то швидше американська політика оздоровиться й повернеться у звичне русло. Не завжди найкраще, але завжди - не нижче певного порога адекватності, на який зараз Сполученим Штатам доводиться дивитися, як на оту комету з фільму 2021 року - високо задерши голову.