Бондар-Терещенко про особливості характеру Трампа | Еспресо
Дії політиків завжди мають свої обґрунтовані причини. Це може бути пов’язано з освітою, законодавчими нормами чи партійними традиціями. Лише зрідка вчинки лідерів аналізуються через призму їхнього дитинства.
Не через дитячі травми, як це описував Фройд, а саме в атмосфері щасливого часу, до якого інколи так прагнеться повернутися. У цій епосі, схожій на дитинство нинішнього президента США, можна згадати про коробки з печивом, переповнені холодильники, іграшкові автомобілі та бейсбол. Ці моменти детально висвітлює Гвенда Блера у своїй книзі "Три покоління Трампів: як формувалася головна сімейна сага Америки".
Якщо поглянути на ситуацію під таким ракурсом, то виявиться, що юність світу - це не молоді президенти Макрон і Зеленський, а старий Дональд Трамп, який тягне нас у дитинство, запрошуючи поглянути, як він здійснює свої мрії про "велику Америку".
Це справжній юнацький максималізм, який нагадує про тунель під Атлантичним океаном, описаний фантастами, а також про космічні подорожі на Марс, що походять з дитячої літератури минулого століття. Пристрасть до перейменування старих речей на нові, власні назви – це також характерно для примхливої дитини. Наприклад, Трамп змінює назву Мексиканської затоки на Американську, а гору Деналі на Алясці – на Мак-Кінлі. А що сказати про іграшкові автомобілі? Епатажна покупка нової червоної Тесли та позування за кермом біля Білого дому з Ілоном Маском – чи не є це проявом дитячої бравури та втіленням мрій?
У зв'язку з цим виникає асоціація з радянською історією. У школі дітей запитують, ким вони хочуть стати в майбутньому. Більшість зазвичай обирає романтичні професії — моряки, космонавти, пожежники. Але один хлопець бажав стати таксистом. Чому? Щоб помститися своїм вчителям! Уявіть собі: він їде на таксі, а назустріч йому директор школи, якому терміново потрібно на вокзал. А колишній учень, не зупиняючись, жестами показує: "В парк!" І продовжує свою подорож. Чи не є це своєрідною "компенсацією" за важкі шкільні роки?
Читайте також: Чому трампізм втілився в реальність у США.
У випадку Трампа все навпаки. Це нас замолоду на базарі циганки за поли хапали, пропонуючи небувалий крам: "Турбо", "Дональд", помада!", а у Трампа... Дитинство щасливе, школа приватна, батьки люблячі. Тільки Америка бачилася у його мріях виключно для американців. І ці мрії треба було реалізувати. Хіба не те саме ми бачимо сьогодні, коли Трамп в черговий раз став президентом? І коли Америка за лічені тижні занурилася в зовсім не дитячий хаос. І нехай бізонів не повернути, Преслі не воскресне, а війна у В'єтнамі залишиться ганебною, а не героїчною, але Трамп має свої правила гри. Точніше, відсутність усіляких правил. Як і відсутність штампів та кліше, які диваки досі називають моральними принципами. Це як коли ти проти ЛГБТ, обмежуючи їхні права, а пісня, під яку танцюєш на інавгурації, вважається негласним гей-гімном. І неважливо, що скаже публіка про твоє кривляння на сцені - головне, що твоїй внутрішній дитині подобається. Дорослій, старій дитині, яка їде за кермом таксі й не бере в попутники старий світ, що стоїть на узбіччі.
А дружба із хуліганом? Немов у дитинстві, коли приносили з вулиці лайливі слова, у публічних виступах Трампа після контактів з Путіним з'явилися вирази з лексикону російської пропаганди. "Диктатор Зеленський", не "війна", а "військова операція"... Той самий "мир за 24 години" Трампа, що нагадує "Київ за три дні", коли збиралися захопити українську столицю.
В будь-якому випадку, саме так уявляє Трамп перспективи Америки. Це молода, енергійна, безпринципна нація, сповнена жартів, ризиків та епатажу. Чи може спорт бути справою для старшого покоління? Американці - це молода нація, і в оточенні Трампа ми постійно чуємо фрази на кшталт "тепер ініціатива за росіянами", а від нього самого - терміни з карткових ігор.
Адже карти теж майже спортивна, азартна гра! І на зустрічі із Зеленським в овальному кабінеті йшла розмова, наче за картковим столом. При якому головне - наявність костюма, у рукавах якого можна сховати козирний туз, а не самі руки, якими можна зупинити війну.
Читайте також: Після обрання Трампа політика завітала до кожного американця
Що ж нам робити з усім цим? Як знайти любов до генія клоунади? Варто зазначити, що подібні питання вже виникали в історії, особливо на ранніх етапах розвитку нашого світу. "Що будемо робити, товаришу Сталін?" - запитували у "вождя народів", коли дізналися про молодшу коханку одного з поважних радянських маршалів. "Що ж робити? - промовив Сталін, вийнявши люльку з рота. - Заздрити будемо!" Схоже, що ми можемо взяти з цього приклад, так само як і всі ті, хто критикує Трампа за його епатаж і провокаційні вчинки. У свої 78 років він зміг зберегти в собі дитячі мрії та радість, тоді як ми намагаємося будувати наш "європейський" світ за нудними і суворими "дорослими" правилами.
Сумно усвідомлювати, але це нагадує про Радянський Союз 1920-х років, коли молоді комуністи мали все, а старше покоління залишалося ні з чим. Життя в Європі зовсім не схоже на ту яскраву (хоч і страшну) феєрію, що розгортається в Америці сьогодні. Проте це світ, який ми самі створили. Чи є він добрим чи поганим – питання складне. Одне можна сказати напевно: він зовсім інший. Не такий, яким ми його пам'ятаємо з дитинства, в якому сьогодні "грає" Дональд Трамп.
Ексклюзивно для Еспресо
Авторська біографія. Ігор Бондар-Терещенко — український поет, драматург, літературний дослідник та мистецтвознавець.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
