Чи станемо свідками формування нового Європейського Союзу?
Висновки війни в Україні мають вирішальне значення для формування всієї системи безпеки в Європі.
У своїх інавгураційних промовах новий канцлер Німеччини Фрідріх Мерц чітко заявляє, що Європа змінюється і змушена дбати про власну безпеку. Розповідає про нову безпекову політику, можливості, перспективи, зокрема й у контексті війни між Україною та Росією.
Чи зможемо ми остаточно змінити наш курс? І чи здатна на це Європа?
З початку лютого цього року Європейський Союз опинився в надзвичайно важкій ситуації. Європейські країни делегували свої питання безпеки Сполученим Штатам ще з другої половини XX століття. Розвиток ЄС завжди був тісно пов'язаний із підтримкою Вашингтона, яка виконувала роль своєрідного захисного щита.
Сьогодні ситуація змінилася кардинально. По-перше, погляди американців і європейців на війну в Україні суттєво різняться. Трамп прагне будь-якими засобами завершити конфлікт — швидко і з максимальною вигодою для себе. Однак для Європи, яка знаходиться поряд з Росією і може бути безпосередньо втягнута у війну, такий підхід вже зовсім неприйнятний. Адже ніхто не може дати гарантії, що Путін не розпочне нову агресію.
Отже, стратегічний план Європейського Союзу насамперед спрямований на підготовку континенту до можливого великомасштабного конфлікту з Росією в недалекому майбутньому, що часто прогнозується на термін від п'яти до десяти років. Тому, як підкреслюють європейські аналітики, завершення війни в Україні шляхом поступок Путіну або будь-якої форми капітуляції є неприпустимим. Хоча така позиція може викликати певне обурення, стратегічно вона є зрозумілою. Вже сьогодні Росія активно розвиває інфраструктуру, зокрема залізниці та склади озброєння, на кордонах з Польщею (в Калінінграді), Норвегією, Фінляндією, Естонією та Литвою. Саме політики з Балтійських країн та Скандинавії найактивніше наполягають на необхідності змін в оборонній стратегії ЄС.
По-друге, відносини Європи із США вже тепер є ускладненими як із погляду військового, так і економічного. Запровадження нових тарифів для країн ЄС та подальша тарифна війна, цілком можливо, призведуть до закриття американського ринку для європейців і навпаки. До того ж Трамп досі мріє про Гренландію, яка належить Данії, а отже є частиною ЄС. Будь-які дії Сполучених Штатів із залученням війська в такому разі можуть призвести до кінця НАТО в тому вигляді, в якому ми його знаємо.
Найголовніше, що США під керівництвом Дональда Трампа перестали сприймати Європу як екзистенційного союзника, який завжди був ближчим, ніж просто партнер. Для нової адміністрації, яка прагне до більш-менш рівного розподілу світу між різними центрами влади, такими як Китай і Росія, Європейський Союз не тільки не вважається партнером, а й сприймається як конкурент, якого потрібно максимально послабити.
Очевидно, що ця ситуація змусила Європу поступово прокинутися. Оскільки загроза війни залишається актуальною, європейці зайняли місце "нацистів" в російському наративі, які раніше асоціювалися з американцями. Багато сусідів України почали перевіряти свої можливості. Німеччина проводить ревізію укриттів і зводить нові. Бундестаг звернувся до найбільших німецьких компаній із закликом підготуватися до можливого розгортання військ і техніки на східному кордоні НАТО. Протягом місяця після початку потенційних бойових дій Німеччина готова відправити до 35 тисяч солдатів і понад 200 літаків і кораблів. Франція проводить оцінку своїх стратегічних сил стримування. Велика Британія аналізує ризики масованого нападу з боку Росії та можливі реакції на нього через комп'ютерні симуляції. Латвія розпочала будівництво заводу для виробництва великих боєприпасів, Литва розробляє плани евакуації та вдосконалює інфраструктуру. Разом із Фінляндією, Естонією та Польщею вони працюють над ініціативою "Стіна дронів".
Проте найважливішою в захисті Європи була заява президента Франції. Емманюель Макрон запропонував, щоб Франція як ядерна держава гарантувала безпеку інших держав ЄС. Це може передбачати розміщення французької ядерної зброї в інших країнах, зокрема Німеччині. Адже самі німці не можуть володіти власною ядерною зброєю. Це передбачено Договором про остаточне врегулювання щодо Німеччини, укладеним під час возз'єднання країни 1990 року. Та розроблення ядерного потенціалу цілком можливе під парасолькою ЄС, і це зовсім не порушить зобов'язання, адже не Німеччина його розробляє.
Невідомо, чи здатна Європа взяти на себе відповідальність США в контексті війни в Україні. Незважаючи на численні "коаліції рішучих", європейські країни не готові приймати вагомі рішення з цього питання. Знову ж таки, існує надія на нового канцлера Німеччини, але спадщина, яку він отримав, не викликає великого оптимізму.
Водночас зрозуміло, що результат війни в Україні - визначальний для всієї архітектури європейської безпеки. І саме він буде головним чинником, який зумовить розвиток Європи на багато десятиліть наперед.
Існує серйозне занепокоєння, що нова адміністрація США, а також російська влада, можуть активно прагнути до дестабілізації Європейського Союзу. У разі його розпаду всі угоди, що стосуються безпеки та НАТО, втратять свою силу, і великі держави отримають можливість маневрувати між меншими країнами, замість того щоб змагатися з одним потужним конкурентом.
Альтернативою в усіх цих проблемах могло би стати створення єдиної європейської армії, яка в перспективі цілком здатна впоратися з будь-якою російською загрозою. Проте це створює низку проблем.
По-перше, залишається відкритим питання про майбутнє НАТО. Чи здатний Альянс забезпечити захист своїх європейських членів? Навіть якщо нині відповідь є ствердною, існує ризик, що Трамп може ухвалити рішення про вихід США з НАТО. Формування європейської армії без урахування НАТО фактично перетворює її на конкурента Альянсу. Адже неможливо планувати військові стратегії, не маючи чіткої інформації про роль НАТО, сподіваючись лише на припущення про його відсутність і необхідність самостійного захисту.
Спільна армія повинна отримати підтримку від усіх держав-членів ЄС, що включає в себе створення єдиного командування, централізованого штабу, а також військових підрозділів, розміщених у різних регіонах. Це питання виходить за межі національних інтересів, оскільки передбачає певну обмеженість у владі національних керівництв. Таким чином, ймовірно, що воно зіткнеться з серйозним опором у багатьох країнах Європейського Союзу. Відверто кажучи, наразі подолати цей опір виглядає маловірогідним.
Бо хоч-не-хоч, Європейський Союз - не держава. Навіть не конфедерація. Тому всі питання досі розв'язують національні уряди. Проте окремі країни не здатні воювати з Росією, а спільну армію ці країни очевидно заблокують. Тому це замкнуте коло.
З другого боку, в європейських країнах дедалі більше говорять про "деамериканізацію Європи". Складають великі переліки товарів і послуг, брендів, які можна замінити європейськими. Враховуючи, що торговельний баланс між ЄС та США виразно на користь першого - понад $150 млрд різниці, - намагання американців підвищити тарифи або в інший спосіб штучно вплинути на цей процес призводить до карколомної відмови від американських товарів та їх бойкоту у країнах ЄС. Що знов-таки нищить американську торгівлю.
У майбутньому така стратегія з обох сторін може виявитися надзвичайно вигідною, призвівши до руйнування Світової організації торгівлі та глобальної торгівлі в цілому. Американці обиратимуть вітчизняні товари, європейці - продукцію з Європи, а китайці - місцеві вироби. Виключення, як правило, стосуватимуться товарів, які не виготовляються в певному регіоні або є сировинними, такими як нафта, газ, метали тощо. Це фактично може означати повернення до умов, що панували після Другої світової війни. Хоча не можна стверджувати, що все відбуватиметься саме так, проте тенденція є досить очевидною.
Слід задати логічне питання: чи вважають українці себе частиною Європи і чи готові вони обирати європейські товари замість американських та китайських? На основі свого досвіду спілкування, можу з упевненістю сказати, що це викликає великі сумніви. Відповідь стане очевидною, якщо згадати, в якій валюті, окрім гривні, українці зазвичай зберігають свої фінансові активи — це, як правило, долари чи євро. Навіть незважаючи на нещодавнє зниження курсу долара, показники однозначно свідчать про те, що європейська валюта не користується таким же попитом.
Коли ми обговорюємо терміни "європейці" та "європейське", не можна забувати про українців. Україні потрібно терміново і рішуче реалізувати свій вступ до Європейського Союзу.
Річ у тім, що Україна в кожному разі змушена буде обирати блок, до якого належатиме. Бо лише в такому випадку ми забезпечимо універсальність можливої війни, а отже - більшу безпеку для себе. Нині маємо лише три варіанти, два з яких умовно неприйнятні: ЄС, союз із Росією і союз із США.
Союз із Росією за своєю природою є неприйнятним, тож немає сенсу його обговорювати. Щодо союзу зі Сполученими Штатами, то в умовах нашого географічного становища та сучасних відносин з Трампом це виглядає малоймовірно. Теоретично, єдиним потенційним союзником американців може бути Велика Британія, яка, здається, досі не визначилася зі своїм геополітичним курсом. Найбільш реалістичним варіантом залишається Європейський Союз, або ж ми можемо рухатися самостійно. Врешті-решт, жоден з великих гравців, включаючи Росію, не заперечує нашому бажанню приєднатися до ЄС. І цілком ймовірно, що розвиток спільної оборонної політики ЄС в перспективі може призвести нас до створення військового союзу.
Тому, попри те, що ЄС досі розрізнений, Україна мусить зробити все від неї залежне, щоб приєднатися до Союзу і сприяти якнайглибшій інтеграції європейських країн. Відкриття першого кластера є життєво важливим для нас, як і детальна дорожня мапа процесу вступу. Очевидно, нам доведеться змагатися з теперішньою владою Угорщини та Словаччини, проте воно того варте.
Попри всі проблеми, ЄС як альтернатива Трампу стає дедалі популярнішим серед інших країн. Ісландія буквально кілька днів тому закликала поновити переговори про вступ у ЄС. За інформацією обізнаних джерел, Туреччина навіть готова відправити миротворців в Україну в обмін на подальшу інтеграцію країни в ЄС. І це може бути рятівним колом для Європи, бо у випадку Туреччини військова потужність значно важливіша в цей період часу, ніж дотримання демократичних принципів усередині країни. Саме Туреччина в перспективі здатна "роз'яснити" Угорщині потребу вступу України.
Ба навіть у Канаді розглядають можливе членство в ЄС, поки що неофіційно. Але сам факт цього - фантастичний.
Єдина Європа, що включала б землі від Канади до Каспійського моря, а, можливо, навіть і Північну Африку, могла б стати вагомим гравцем на міжнародній сцені. Однак це залежить від рішучості європейських лідерів і їхнього зобов'язання дотримуватися визначеної стратегії.
Отже, перед нами стоїть або перспектива розпаду ЄС на кілька країн, що нагадують угорський варіант, під впливом тиску з боку США, Росії та Китаю, або, навпаки, формування потужного політичного альянсу з країнами, які мають сильну оборонну спроможність. У такому випадку наш кордон із Росією стане кордоном Європи, який захищатимуть усі європейські держави.
