Чи випустять іранські ракети в сторону України і які плани має Трамп – інтерв'ю з західним аналітиком.
Ізраїль прагне усунути всі ризики для своєї безпеки.
Швидкого падіння уряду в Тегерані не відбулося, тоді як військова кампанія США та Ізраїлю триває довше, ніж очікувалося, і не враховує справжню стабільність іранської влади. Поки світова спільнота зосереджена на цьому регіоні, Росія отримує економічні переваги, а Європа стикається з непростим вибором.
Який вплив це матиме на ситуацію з війною в Україні? Цю тему та інші аспекти обговорив "Телеграф" з доктором Крістіаном Кохом, виконавчим директором Фонду досліджень країн Перської затоки, що базується в Брюсселі.
Яке у вас враження щодо напрямку розвитку подій на Близькому Сході, і які прогнози ви маєте на майбутнє?
На жаль, ми опинилися на стадії, де ймовірність ескалації конфлікту перевищує шанси на деескалацію. Напади на іранське газове родовище Південний Парс спровокували у відповідь серію атак.
Нещодавно ми стали свідками нападу на енергетичні інсталяції в Катарі. Крім того, в Ер-Ріяді стався вибух на нафтовому об'єкті. Енергетична інфраструктура опинилася під загрозою, і, ймовірно, ця ситуація продовжиться.
Я не відчуваю великого оптимізму щодо ймовірності швидкого зниження напруги в найближчі дні. Швидше за все, ми входимо в етап ескалації, який може тривати кілька тижнів. При цьому обставини залишаються вкрай непередбачуваними та змінними.
Яка теперішня мета Сполучених Штатів?
Так і не було чітко визначено конкретних цілей. Безсумнівно, ядерне питання завжди залишалося в зоні особливої уваги. Президент США не раз наголошував на тому, що Ірану не буде дозволено розробити ядерну зброю.
Існують також інші фактори, які слід враховувати. Серед них — загальне послаблення іранської державності за останні два роки: економічні санкції, внутрішні протести в Ісламській Республіці та війна з Ізраїлем минулого року, що значно знизила військові можливості Ірану.
Можливо, існувала ідея використати цю ситуацію для подальшої дестабілізації іранського уряду, сподіваючись на зміну влади в Тегерані. Хоча це, ймовірно, не було головною метою, скоріше, другорядною. Однак, виглядає так, що саме цього насправді бажають Сполучені Штати.
Для довідки: у Тегерані формально існують президент, уряд і парламент, але реальна влада зосереджена в руках верховного лідера та силових структур. Після ліквідації аятоли Алі Хаменеї влада перейшла до його сина -- Моджтаба Хаменеї, однак його позиції вважаються нестабільними, і значний вплив мають військові, зокрема Корпус вартових Ісламської революції -- Україна визнала КВІР терористичною організацією.
Схоже, що команда Трампа планувала швидке завершення операції, але вона затягнулася на кілька тижнів.
Схоже, що як США, так і Ізраїль базували свої дії на уявленні про свою військову домінантність та незначний супротив з боку іранського режиму.
Американський президент сам підтвердив, що його вразив обсяг іранської реакції, зокрема атаки на держави Перської затоки, які не були передбачені в початкових стратегіях.
Передбачалося, що військова операція триватиме недовго, а не стане середньо- чи довгостроковим зобов’язанням. Однак не було враховано, що уряд в Тегерані виявився набагато більш стабільним і закоріненим, ніж це передбачалося.
Тому навіть другорядна ідея про можливу зміну режиму виглядала малоймовірною від самого початку. Саме це і призвело до затягування кампанії.
-- Наскільки розумію, в баченні адміністрації Трампа іранці всередині країни мали виступити проти режиму і сприяти змінам. Але ж це надто небезпечно?
Безперечно, ситуація є вкрай небезпечною. Постійні бомбардування, які відбуваються практично без попередження, перетворюють вихід людей на вулицю на справжній ризик — вони можуть бути вбиті від ракетних ударів або бомб.
Скоріше за все, задум полягав у тому, щоб провести короткострокову військову операцію тривалістю один-два тижні. Це повинно було дати можливість людям знову з'явитися на вулицях і стимулювати певні зміни в урядовій системі.
Однак ці розрахунки, видається, були помилковими.
Існує поширена думка, що Росія є найбільшим вигодонабувачем з цієї війни. Яка ваша думка з цього приводу?
В певному сенсі Москва дійсно може отримувати переваги від цієї ситуації.
По-перше, інтерес частково переключився з війни в Україні, оскільки медійний простір нині зосереджений на ситуації на Близькому Сході.
По-друге, ми вже спостерігаємо вплив на ціни на енергоресурси — вартість нафти помітно зросла. Додатково, президент Трамп оголосив про скасування певних обмежень на продаж російської нафти, що надає Москві можливість збільшити свої доходи.
Це в певному сенсі стало вигідним для пана Путіна, оскільки дало йому змогу уникнути зайвої уваги до своєї персони в даний час.
А як щодо майбутнього в більш тривалій перспективі?
-- Варто побачити, яким буде результат війни в цілому. Але постає питання надійності Росії як союзника для таких країн, як Іран. Ймовірно, Тегеран розраховував на більшу підтримку з боку Пекіна та Москви, але цього не відбулося.
Отже, це може викликати сумніви щодо важливості близьких відносин з Російською Федерацією.
-- Попри ознаки того, що росіяни надають Ірану допомогу, США не надто сприймають Росію як повноцінного союзника режиму. Чому?
-- Гадаю, це може пояснюватися тим, що в загальному балансі Росія сама потребує ресурсів. До того ж до початку війни саме вона отримувала військове обладнання від Тегерана.
Можливо, оцінка свідчить про те, що Росія все ж надає певну підтримку Ірану, але ця допомога не є настільки значною, щоб суттєво вплинути на загальну ситуацію, або вимагати від нас вжиття якихось серйозних заходів у відповідь.
Ви зазначили, що фокус США переорієнтувався на ситуацію на Близькому Сході. Чи можна вважати, що ініціативи адміністрації Трампа щодо мирного врегулювання війни в Україні можуть бути фактично заморожені? Варто зауважити, що переговорна команда, зокрема Стів Віткофф і Джаред Кушнер, залучена до обох криз.
Дійсно, обставини вже почали змінюватися в цьому руслі. Протягом року адміністрація Трампа однозначно демонструвала, що не вважає цю війну питанням, в яке варто втручатися, вважаючи це виключно європейською проблемою.
Цілком імовірно, що ця динаміка тільки посилиться: Сполучені Штати прагнутимуть зменшити свої зусилля щодо вирішення конфлікту між Росією та Україною, фактично перекладаючи цю відповідальність на Європу.
-- При цьому Трамп просить допомоги від Європи у забезпеченні руху Ормузькою протокою і досить різко висловлюється щодо НАТО через це. Якою має бути відповідь європейців?
Європа, подібно до країн Перської затоки, опинилася в схожій ситуації: перед обличчям конфлікту, який вони не ініціювали і не бажали, але в який їх фактично залучають.
Тому виникає складна дилема. З одного боку, серед країн Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, а також у низці європейських країн, існує досить широкий консенсус, що ця війна є незаконною і суперечить міжнародному праву. Більше того, багато хто вважає її непотрібною, оскільки не було переконливих доказів того, що Іран перебував на межі створення ядерної зброї або становив безпосередню загрозу.
Отже, жоден з учасників не прагне бути залученим до військових дій, де стратегічні плани та можливі результати залишаються невизначеними.
Ми не можемо передбачити, яким буде фінал ситуації в Ірані: чи призведе це до падіння режиму, чи він, навпаки, зуміє укріпитися і стати ще більш репресивним і агресивним.
Чи станемо ми свідками внутрішніх заворушень, які переростають у міжетнічні конфлікти? Адже в Ірані проживає близько 12 різних етнічних груп, і напруга може поширитися на регіон.
Для Європи важливо дотримуватися двостороннього підходу: з одного боку, надавати підтримку країнам Перської затоки в сфері оборони, зокрема забезпечувати їх засобами захисту від ракет і безпілотників; з іншого боку, оцінювати можливу участь у морських операціях.
Зрештою, відновлення повноцінного функціонування Ормузької протоки є критично важливим не лише для Європи, а й для світової економіки. Ціни на нафту вже зростають до 110 доларів, та легко можуть сягнути 150-160 доларів, якщо криза затягнеться.
Для інформації: Ормузька протока — це вузький морський шлях, що з'єднує Перську затоку з Оманською затокою та Індійським океаном. Вона є важливою енергетичною артерією світу, через яку транспортується приблизно одна п'ята частина світового експорту нафти, а також великі обсяги зрідженого газу. Іран контролює північний берег цієї протоки і в даний час фактично заблокував її.
Я усвідомлюю доводи європейців, що це не може бути операція НАТО, оскільки альянс має оборонний, а не наступальний характер.
Європа також розробила власні механізми. Одним із прикладів є оборонна місія Aspidus, що працює в Червоному морі. Ця місія здобула схвальні відгуки від країн Перської затоки завдяки своєму виключно захисному спрямуванню, адже її мета полягає в забезпеченні безпеки комерційного судноплавства в небезпечних водах.
Європейцям варто принаймні розглянути можливість запропонувати подібну оборонну місію і для Ормузької протоки. Наразі відповідь Європи на ініціативи Трампа зводиться переважно до відмови, без висування власних альтернативних рішень.
Одночасно держави Перської затоки уважно стежать за реакцією європейських країн, оскільки в даний момент формується стратегічне співробітництво між ЄС і країнами цього регіону. Вони прагнуть зрозуміти, які практичні наслідки має це партнерство і чи готова Європа до активних дій.
Перші кроки вже є: Франція заявила про розгортання додаткових військових ресурсів у регіоні, зокрема кораблів для місії Aspidus. Італія, зі свого боку, надала оборонне обладнання, включно із засобами перехоплення. Це правильні кроки.
Європейці зазвичай проявляють обачність у своїх діях.
-- У будь-якому разі, рано чи пізно криза почне спадати. І тоді постане питання: що далі? Саме тут Європа може відіграти ключову роль, запропонувавши дипломатичні рішення та важелі впливу.
Здається, американці не збираються потім наводити лад і брати участь в обговореннях щодо того, як міг би виглядати регіональний безпековий порядок. Країни Перської затоки прагнутимуть іншого підходу до регіону -- вони не хочуть потрапити під вплив Ізраїлю чи під панування США.
Крім того, зростає кількість запитів щодо американських гарантій безпеки: чи не перетворюють американські військові бази в цьому регіоні ці держави на потенційні цілі для атак?
До самого кінця країни Перської затоки виступали проти військових дій. Однак тепер, коли атаки вже відбулися, а Іран продовжує завдавати ударів по енергетичних і навіть цивільних об'єктах, виникає усвідомлення необхідності нейтралізації іранської загрози.
Уявіть собі жахливу ситуацію: через кілька днів Трамп з'являється на публіці і заявляє, що "місію завершено", залишаючи регіон під контролем того ж іранського режиму, який став ще більш обуреним і налаштованим на помсту.
Неможливо жити в умовах постійної загрози раптових атак.
-- З боку іранського режиму лунали погрози про можливі удари по Європі чи Україні, якщо вони надаватимуть допомогу США. Чи здатен Іран атакувати європейські міста?
Вважаю, що їхні ресурси в цьому контексті значно обмежені. Проте Іран може використовувати різні аспекти асиметричної війни. Основною проблемою можуть стати не стільки прямі ракетні обстріли, скільки зростання екстремізму, зокрема через одиничні терористичні акти.
За умов конфлікту низької інтенсивності, що затягується, це, безсумнівно, матиме наслідки для Європи в майбутньому.
Крім того, варто зазначити, що іранці мають значний досвід у проведенні кібератак.
-- Так, це не щось одномірне. Є багато різних способів, як ця війна може вплинути на європейську і, звичайно, українську безпеку.
Україна вже активно займає свою позицію, зокрема завдяки набутому досвіду у перехопленні дронів та вдосконаленню відповідних технологій.
-- З точки зору країн Перської затоки, негайна пропозиція України та президента Зеленського щодо допомоги у протидії іранським безпілотникам, була високо оцінена.
Це, безсумнівно, сприятиме зміцненню майбутніх зв'язків між вашою країною та державами регіону.
Український досвід є надзвичайно цінним. Водночас це також питання економіки, адже як довго можна використовувати дорогі ракети-перехоплювачі проти дешевих дронів?
-- Цікавим є і той факт, що президент Зеленський провів дві зустрічі з принцом Ірану в екзилі Резою Пахлаві. Як ви це оцінюєте? Адже це також виглядає як важливий сигнал для міжнародної спільноти.
-- Я досить скептично оцінюю рівень підтримки пана Пахлаві всередині Ірану. Не думаю, що він має там реальний політичний вплив або що відіграватиме значну роль навіть у разі зміни режиму.
Проте, з української перспективи це може бути спробою зберегти всі можливі варіанти на столі та показати підтримку альтернативних сценаріїв розвитку подій в Ірані, якщо виникне шанс на зміни.
Хто ж насправді здатен відігравати важливу роль у країні? Ви зазначили, що Пахлаві не користується істотною підтримкою.
Це питання залишається відкритим. На жаль, ми не маємо точних відповідей.
Варто пам'ятати, що в Ірані існує глибокий внутрішній розкол. Більшість населення налаштована проти уряду, і протягом останніх років ми періодично спостерігали хвилі протестів.
Водночас навіть якщо взяти 10-20% населення, які підтримують владу, -- це все одно дуже велика кількість людей, приблизно 15-20 мільйонів. І ці люди віддані збереженню Ісламської Республіки.
Це значно ускладнює шанси на зміни, оскільки ці сили готові вдаватися до будь-яких репресивних заходів для підтримки влади. Крім того, протягом багатьох років режим послідовно знищував організовану опозицію.
Саме тому ситуація є настільки небезпечною: навіть якщо режим впаде завтра -- що далі? Немає чіткої відповіді.
Це може стати причиною утворення військової диктатури, наприклад, із залученням Корпусу вартових Ісламської революції. Також можливе посилення перського націоналізму.
Або ж нація може опинитися в епіцентрі внутрішніх суперечностей між різними етнічними спільнотами — азербайджанцями, белуджами, арабами, курдами — які намагатимуться використати безлад для власних цілей.
У такому випадку ми можемо отримати сценарій, подібний до Іраку після 2003 року -- з тривалими внутрішніми конфліктами та відсутністю зрозумілого шляху до стабільного уряду.
-- Складається враження, що США не мають чіткої стратегії щодо настільки широкої картинки.
-- Варто згадати про роль Ізраїлю. Ймовірно, існує певна різниця між цілями Вашингтона та Єрусалима.
Схоже, що Ізраїль має намір повністю знищити всі можливості, які існують в Ірані, а також нейтралізувати всю мережу іранських проксі-груп. Уряд Нетаньяху, здається, рішуче налаштований реалізувати цей план. Це є складовою частиною більшої стратегії — ліквідувати будь-яку опозицію Ізраїлю в регіоні.
На найближчий час основна увага зосереджена на Ірані, проте вже спостерігаємо розвиток подій у Лівані. Існує ймовірність загострення конфлікту з хуситами в Ємені. Крім того, є інформація, що Ізраїль обмірковує відкриття військової бази в регіоні Африканського Рогу для запобігання загрозам з боку Ємену.
А як щодо Сирії? Там вже почалися атаки.
Усе це вказує на дуже небезпечний сценарій тривалої нестабільності та подальшої ескалації з боку ізраїльтян. Це не відповідає інтересам США, які, скоріше за все, не хочуть безкінечної війни.
Основною загрозою для країн Перської затоки, безсумнівно, є Іран. Однак позиція Ізраїлю вже не сприймається так, як раніше. Головним завданням для держав регіону є запобігання тому, щоб іранська гегемонія була замінена ізраїльською. Це не той розвиток подій, якого вони прагнуть.
