Чи можуть Сполучені Штати залишити НАТО, і що насправді ховається за ультиматумами Трампа?

Заяви Дональда Трампа про потенційний вихід США з НАТО тепер сприймаються не лише як емоційні реакції чи стратегії ведення переговорів.

Вони повільно формують свою політичну позицію, яку підтримує певна частина американського істеблішменту. Це стає новим фактом, з яким Європа повинна знайти спосіб впоратися.

Вперше за десятиліття поставлено під сумнів основу, на якій тримається європейська безпека: передбачуваність американських гарантій.

На додачу все це набирає обертів прямо напередодні виборів у США.

Про зсув в американській політиці та нову реальність для Європи - в статті кандидатки політичних наук, виконавчої директорки YES Світлани Ковальчук Альянс без гарантій: як майбутнє НАТО стало заручником виборів у США. Далі - стислий її виклад.

Події, що мають місце сьогодні, часто пов'язують з дискусіями щодо Ірану або витрат на оборону. Проте ці аспекти є лише верхівкою набагато більшої та складної проблеми.

Насправді йдеться про різне розуміння самої природи союзу.

Для держав Європи НАТО виступає як тривала система забезпечення безпеки, що функціонує навіть у випадках, коли інтереси учасників не є абсолютно однаковими. Ця структура базується на стабільності та політичній довірі.

Для Трампа ця логіка здається старомодною та некомерційною. Він вважає, що будь-яке партнерство має сенс тільки в тому випадку, якщо приносить безпосередню і відчутну вигоду.

Відмова європейських держав підтримати військову операцію проти Ірану, ініційовану Вашингтоном, була сприйнята не лише як політична розбіжність, а й як невдача в демонстрації союзницької єдності.

Основний довід Трампа, який знаходить відгук у США: Америка завжди "бувала присутня без запитань" - зокрема, у допомозі Україні, яка не є членом НАТО.

Якщо ж партнери не готові вчиняти аналогічно, тоді сам альянс втрачає свою значимість.

В уявленні деяких представників американської політичної еліти НАТО перестає бути рівноправним альянсом і стає асиметричною структурою, в якій основний тягар лягає на США, тоді як союзники зберігають за собою можливість ухвалювати власні рішення.

Реакція європейських країн свідчить про те, наскільки важливо вони сприймають ці повідомлення.

Європейські уряди активно розглядають можливі сценарії, за яких Сполучені Штати перестають бути надійним елементом забезпечення безпеки. Виникають нові альтернативні формати співпраці, зростають оборонні бюджети, а також реалізуються рішення, які ще зовсім недавно здавалися політично недосяжними.

Поки Захід переосмислює сам себе, Росія діє. Москва вже намагається поглибити розрив між США і союзниками.

Кремль традиційно розглядає американські вибори як можливість впливу на зовнішню політику США.

Одночасно Кремль веде переговори з особами, які мають зв’язки з Трампом, підкреслюючи, що санкції, накладені на Росію, не приносять результатів, а її енергетичні ресурси є важливим елементом для забезпечення стабільності світової економіки.

Вже наступного дня після зустрічі сторін США погодилися частково послабити санкції, відкривши можливість для відновлення потоків російської нафти. Це означає нові ресурси для війни проти України - і новий політичний сигнал.

Транзакційний підхід до формування альянсів, який підтримує певна частина американської політичної еліти, фактично сприяє інтересам Росії.

Риторика Трампа не є просто миттєвою реакцією на ситуацію з Іраном чи витрати на оборону. Вона відображає більш глибокі зміни в американській політиці: зростаючий ізоляціонізм та нове бачення союзів як інструментів, а не як стратегічних зобов'язань.

Проміжні вибори слугуватимуть важливим моментом, що продемонструє, наскільки ефективно цей підхід утверджується.

Водночас суспільна підтримка НАТО серед американців залишається стабільною.

Сполучені Штати, ймовірно, не залишать НАТО, але їхня роль в альянсі, швидше за все, зазнає суттєвих змін. Підтримка партнерів може стати більш вибірковою, ухвалення рішень – більш автономними, а гарантії – менш стабільними.

В умовах, що склалися, Європа повинна підвищити свої витрати на оборону, удосконалити власні механізми безпеки та формувати регіональні альянси.