Чим Україна здивувала світ: ми "розвинули" сучасний озброєння, проте "віддали" його суперникам.

Український спротив окупантам змінив "правила гри" на глобальному ринку озброєнь та створив попит на українські розробки, але Україна лише зараз почала задумуватися про те, щоб цей попит задовольнити.

Світ перебуває у стані безладу. Декілька країн вже вступили у війну, як і ми, інші ж лише готуються, тестуючи свої технології на чужих конфліктах. На жаль, Україна стала ареною для таких експериментів через агресію з боку Росії. Проте в довгостроковій перспективі наше незламне бажання опиратися та боротися, стримуючи "другу армію світу" й розвиваючи власний військово-промисловий комплекс, надає нашій нації значні переваги.

Україна має потенціал для інтеграції західних технологій із радянською традицією у військово-промисловому комплексі, яка акцентує увагу на масовому виробництві та доступності. Цей унікальний синтез стає значною перевагою в конкурентному середовищі. Проте експорт українських озброєнь наразі заборонений. Зрозуміло, що в умовах війни такі обмеження мають сенс, адже країна сама потребує зброї. Проте відмовлятися від можливості зайняти певні ніші на ринку виглядає недоцільно. Схоже, що офіційний Київ починає усвідомлювати це, оскільки все більше з'являється інформації про плани відновлення експорту українських озброєнь з певними обмеженнями. Тим більше, що вже існуючі логістичні ланцюги у ВПК формують навколо нас "оборонно-промисловий альянс".

Останній звіт Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI) відображає зміни на ринку озброєнь. УНІАН проаналізував це дослідження та звернувся до фахівців для обговорення трансформацій у даній сфері, переваг української зброї в порівнянні з конкурентами, а також можливостей України як експортера у разі скасування чинних обмежень.

Звіт, опублікований Стокгольмським інститутом дослідження проблем миру 28 квітня 2025 року, підсумовує дані за 2024 рік і відзначає кілька ключових трендів у глобальному оборонному секторі. Ці зміни є результатом останніх масштабних конфліктів, серед яких російсько-українська війна, на жаль, виявилася лідером і визначальним фактором.

Хоча відчувається також вплив війн на Близькому Сході та "холодна війна" між КНР та сусідами на Далекому Сході, але за впливом на військово-промислову галузь планети їм поки що з нами конкурувати важко. Навпаки - вони намагаються адаптувати наш досвід війни.

Основні напрямки, які відзначає дослідження SIPRI:

- рекордне за 30 років зростання витрат на озброєння (як за обсягами, так і за динамікою - найбільше з 1988 року);

- п'ять найбільших країн забезпечують 60% всіх світових витрат на зброю, а лідер рейтингу - США - забезпечує більше третини цих витрат на планеті (щоправда американський бюджет включає $48 сільярдів для України, допомогу Ізраїлю, Тайваню та іншим);

- витрати збільшували сто країн з усіх континентів, навіть там, де війн немає (+111% - країни Центральної Америки, наприклад);

- Україна витрачає на оборону найбільше у світі (відносно свого ВВП);

Спостерігається процес регіоналізації у сфері військової промисловості: зокрема, в Європі засновано фонд для модернізації озброєнь, тоді як в Азії активно формується блок AUKUS.

Переважна частина держав-членів НАТО виконала умову щодо витрат на оборону, встановлену на рівні 2% від валового внутрішнього продукту.

- Найбільша динаміка витрат на дрони всіх типів, є зростання по артилерії, снарядах та ППО. Але загалом у топі витрат за типами озброєнь лідери - авіація та високоточні ракети.

Дослідження фіксує витрати країн, але не показує, в кого вони "затарюються". При цьому найбільше армії витрачають на своє забезпечення, а не на закупівлю нових озброєнь. Наприклад, щодо України вказано, що 2024 року наша країна витратила $64,7 мільярда доларів, з яких лише 23% пішли на "закупівлю та обслуговування обладнання", а 74% - це витрати "на особовий склад".

Як вже зазначалось, Україна витрачає на військові потреби найбільшу частку від ВВП у світі - 34 відсотки. Для порівняння, РФ витрачає 7% від свого ВВП, що, однак, теж є рекордом адже у абсолютних цифрах це складає близько $149 мільярдів.

Втім, автори звіту додають, що це не є точною цифрою російських витрат, адже 30% "болотного" бюджету засекречено. Тобто, Україна стримує ЗС РФ, витрачаючи вдвічі менше коштів (а може й втричі - з урахуванням "секретних" та регіональних видатків РФ). Сама РФ за витратами 2024 року посіла "почесне" третє місце на планеті, після США та Китаю, які витратили, відповідно, $997 та $314 мільярдів (але у КНР теж є ще купа "секретних" статей бюджету, і реальний бюджет більший).

До п'ятірки країн, що найбільше інвестують у військові потреби, також належать Німеччина та Індія, які витратили 88 і 86 мільярдів доларів відповідно. Якщо Індія вже давно займає провідні позиції у цій сфері, то Німеччина вперше потрапила до цього списку, зокрема завдяки своїй підтримці Україні.

Слід зазначити, що військовий бюджет Індії, який суттєво перевищує пакистанський, став важливим фактором у загостренні конфлікту в Кашмірі. Індія виділяє на оборону значно більше коштів, тоді як Пакистан інвестує лише $10 мільярдів, що в 8,5 разів менше. Важливо також зауважити, що в умовах економічної кризи, оборонні витрати Пакистану знижуються в 2023-2024 роках.

Таким чином, на папері індійська армія виглядала значно сильнішою за пакистанську. Проте на практиці ситуація виявилася зовсім не такою простою, оскільки індійці орієнтувалися на російські озброєння, маючи при цьому лише невелику кількість західних моделей (через їх високу вартість і повільний темп виробництва). Російські системи озброєння часто виявлялися застарілими, оскільки представляли собою модернізацію радянських зразків, а їх технічні характеристики не завжди відповідали дійсності, часто виявляючись завищеними.

Ось чому на сьогоднішній день Пакистан має повітряну перевагу над Індією, незважаючи на меншу кількість літаків. Важливо зазначити, що Пакистан не лише покладається на F-16, але також активно використовує китайські J-10C та спільні з Китаєм JF-17, які оснащені ракетами великої дальності PL-15E. Китайські літаки, що є відносно недорогими в порівнянні з російськими та західними аналогами, завдяки своїм озброєнням отримують значну перевагу над суперниками.

Це має велике значення для нас, адже якщо Україна продемонструвала сучасну "асиметричну" війну на суші та на воді проти більш потужного супротивника, то Пакистан представив її в повітрі. Це, безперечно, вплине на ринок озброєнь у 2025 році. Причому вигоду від цього отримає Китай, який довів, що висока ціна зброї не завжди гарантує її ефективність. Акції Chengdu Aircraft Corporation, виробника ракет PL-15E, які стали справжнім "геймченджером", вже активно зростають.

Проте ці дані є загальними показниками звіту. Як слід їх інтерпретувати, зважаючи на експорт та імпорт озброєнь? І не в загальних рисах, а з акцентом на вже укладені угоди та можливі постачання зброї з України. Для цього УНІАН звернувся за роз'ясненнями до експертів і представників цієї сфери.

Не є новиною те, що українські зразки озброєння успішно протестовані в бойових умовах і мають відносно доступну ціну. Цю інформацію вже неодноразово озвучували як виробники зброї, так і військові, які ними користуються. Наприклад, Олексій Бабенко, генеральний директор компанії Vyriy Drone, що спеціалізується на виробництві дронів, зазначає, що собівартість українських виробів є нижчою за китайські аналоги при вищій якості. Проте на українську оборонну продукцію накладається податок на додану вартість (ПДВ) як на самі вироби, так і на комплектуючі на кожному етапі виробництва, що робить їх дорожчими за китайські навіть при закупівлі в межах країни.

"Я маю досвід роботи з українськими виробниками та військовими. Хоча компоненти схожі на китайські, вони дещо змінені та адаптовані. Українські дрони добре налаштовані і протестовані в бойових умовах. Наприклад, якщо китайський дрон здатний пролетіти лише 5 кілометрів, то український може досягти 20 кілометрів, і все це за аналогічну ціну", - зазначає він.

Він підкреслює, що Україна могла б здобути значні конкурентні переваги, якщо б експорт озброєнь став можливим, хоча й з певними обмеженнями. Це особливо важливо, оскільки наша країна вже зайняла свою нішу на глобальному ринку озброєнь — дрони. Вони стали основним "аргументом" України в боротьбі проти Росії, використовуються в повітрі, на воді та, в деяких випадках, на землі. Проте, це не єдине, чим може похвалитися Україна; ми також здатні надати інші високоефективні системи, які показали свою результативність у бойових умовах, такі як протикорабельний комплекс "Нептун" та самохідна артилерійська установка "Богдана".

Технологічні Сили України, що об'єднують виробників безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби та іншої оборонної продукції, у коментарі для УНІАН зазначають, що Україна є "трендсеттером". Це означає, що наша країна задає нові напрямки на світовому ринку озброєнь.

"Україна виступила в ролі трендсеттера для демократичного світу, оскільки ця війна є першою, що характеризується такою технологічною складовою. За словами Катерини Михалко, виконавчої директорки ТСУ, міжнародні партнери виявляють особливий інтерес до асиметричної зброї, виготовленої в Україні, зокрема до засобів радіоелектронної боротьби, дронів та роботизованих систем. 'Це те, що Україна може запропонувати світові: роботизовані рішення на морі, в повітрі та на землі, а також інтеграція між роботами, разом із супутніми технологіями для дронів — засобами РЕБ, розвідкою та програмним забезпеченням. Наш досвід у впровадженні та масштабуванні таких рішень може стати безцінним', - зазначила вона. Катерина також висловила сподівання, що відкриття експорту озброєнь і військової техніки стане реальністю найближчим часом."

За словами Катерини Михалко, загалом є три категорії озброєння -- стратегічне (ракети, установки під HIMARS), конвенційне, зокрема бронетехніка, в якому є потужності як державних, так і приватних українських компаній, та асиметричне (дрони, засоби РЕБ). Остання категорія - асиметричне озброєння - легко масштабується й ефективно застосовується армією на фронті. І саме на неї свою ставку робить Україна.

"З початку війни, особливо після початку повномасштабного вторгнення, Україна, внаслідок дефіциту ресурсів, була змушена шукати інноваційні підходи. Наша мета – зберегти життя людей і використовувати технології для ведення бойових дій. Саме тому ми активно розвиваємо асиметричну зброю та роботизовані системи. Це більш економічне рішення в порівнянні з традиційними видами озброєння, яке забезпечує значну перевагу на фронті", - зазначила пані Михалко.

Військовий аналітик Іван Ступак поділяє цю точку зору. Він вважає, що Україна, будучи експортером, може запропонувати унікальне поєднання - доступні, але водночас ефективні озброєння, які відповідають натівським стандартам. Додатково, до цього варто включити системи радіоелектронної боротьби для їхньої безпеки.

У нас є значні переваги в ціні комплектуючих, вартості робочої сили та інших показниках у порівнянні із західними виробниками, зокрема французами. На початку великої війни нам казали, що, вибачте, "нічого у вас не вийде". Проте сьогодні в нас все працює. Наша армія нагадує "бабусину ковдру" — складається з різних "латок" та озброєнь, але все це злагоджено функціонує. Ми успішно інтегрували радянські, європейські та американські технології. І все це об'єднує наш програмний забезпечення, - зазначає експерт. - Наш софт забезпечує управління вогнем, що є надзвичайно важливим. Він створений не лише на основі теорії, як це робиться на Заході, а з реальним практичним досвідом та системами захисту від російських РЕБ та кіберзагроз. У нас також є програмні рішення для протиповітряної оборони. Софт — це також товар, хоча, звичайно, більше нагадує сервісні послуги.

Щодо платформи, яка надасть можливість українським компаніям отримувати прибуток, пан Ступак акцентує увагу на послугах з ремонту техніки, включаючи пристрої від інших брендів, а також на інструкторських послугах.

"Ми здатні навчати іноземних військових за гроші. Пропонуємо навчання відповідно до стандартів НАТО, але за більш доступними цінами та з акцентом на практичний досвід. Особливо варто відзначити нашу підготовку тактичних медиків – наші медсестри мають великий потенціал у цій сфері. Крім того, держава може отримати прибуток, укладаючи офіційні контракти на навчання іноземних медиків після закінчення війни," - додає він.

У загальному підсумку стосовно звіту SIPRI експерт акцентує увагу на таких моментах.

"Передусім - цифри вражають. Скільки Україна витрачає грошей на власну оборону. І ми зараз дійсно у топі по споживанню всілякої зброї - на 8-му місці. Це досягнення, хоч і сумнівне. Але статистично воно важливе. Друге - американці збільшують свої інвестиції до 1 трильйона доларів. Трильйон на озброєння! Раніше такого ніколи не було. Але головний тренд - перехід світу на західні технології озброєнь, - перераховує пан Ступак. - Так, радянський тип озброєнь набагато дешевший. Так, це просто и надійно, як кочерга. Але не дуже ефективно за сучасних умов. Натівська зброя - як бензопила: дорого й технологічно, але влучно розриває все на шматки. Бачимо як Індія вже переорієнтовується на західні технології. Це дуже важливо, адже раніше країна споживала близько 70% зброї з РФ. Зараз вже 36%. Йде до 30%. Бо російська зброя себе не показала. Росіяни воюють виключно кількістю. Їх танки це просто "труни"".

Те, що від радянської та російської зброї всі поступово відмовляються на тлі українського та індо-пакистанського досвіду, є, на його думку, головною тенденцією сучасного ринку озброєнь. Навіть попри те, що РФ залишається у топі продавців зброї, її поставки постійно скорочуються, що робить Кремль головним невдахою галузі.

Проте це не свідчить про те, що західні озброєння є бездоганними. Скоріше, вони характеризуються високою вартістю та тривалими термінами виробництва.

Отже, радянські та російські снаряди калібру 152 мм, безумовно, є більш економічними - їхня вартість складає приблизно 500 доларів. Натомість "просунуті" снаряди західного виробництва можуть коштувати вже 5000 євро. Це суттєва різниця. Однак, якщо такі снаряди все ж таки потрапляють у ціль, то враження від їхньої точності вражає, - підкреслює пан Ступак. - Я спостерігаю за пропозиціями компаній, таких як Raytheon, Lockheed Martin, Boeing. Вони пропонують надсучасні рішення, але основними недоліками західної військової техніки залишаються висока ціна та обмежена кількість. Це відмінні зразки, але для серйозної війни їх недостатньо. Наприклад, Естонія нещодавно отримала шість HIMARS, замовлених ще в 2022 році. Шість одиниць! Вони виглядають вражаюче, проте для ведення повноцінних бойових дій цього явно замало. Американці виготовляють неймовірно якісну техніку, але в обмежених обсягах і за значні кошти, що робить процес постачання вкрай повільним.

Тобто, основною конкурентною перевагою на глобальному ринку озброєння стане не лише російська доступність або західна інноваційність окремо, а їх синергія. І наразі цю комбінацію пропонує виключно Китай. Це створює певні труднощі для країн, які мають геополітичну орієнтацію на Захід. В цьому контексті українські виробники зброї можуть зайняти важливу нішу. Адже в сегменті «доступного, але технологічного» наразі немає жодного іншого гравця, окрім КНР. Принаймні, поки що ніхто інший не має такої сильної позиції.

На думку пана Ступака, Україна вже здатна запропонувати далекобійні безпілотники, що можуть подолати до 1600 кілометрів, при цьому на них не поширюються обмеження, що стосуються ракет з дальністю понад 300 кілометрів, продаж яких заборонено. Крім того, український військово-промисловий комплекс може похвалитися такими розробками, як "Нептун", самохідні артилерійські установки "Богдана" та MRAP.

"Далекобійні БПЛА та FPV-дрони наші поза конкуренцією на світовому ринку, якщо знімуть обмеження. Також ми можемо запропонувати протикорабельні комплекси "Нептун", але вони потрібні зараз нам. Є в нас "Варти" та інші MRAP'и. Це техніка не для лінії фронту, а більше для тилу. Але у своїй ніші вони будуть конкурентні на світовому ринку. Адже вони побудовані на досвіді. Кожна деталь у останніх моделях вивірена задля ефективності. "Богдана" - так само. Їх роблять швидко, але на досвіді. Заявляли вже, що їх "клепають" вже по 20 штук на місяць. Як "гарячі пиріжки" вже "шльопають". В нас є багато чого - снаряди для артилерії, мінометні міни, танкові постріли, але все решта - крім безпілотників - нам зараз самим потрібно на фронтах", - наполягає він.

А ось "Богдана" є кращим прикладом для порівняння з західними зразками. Бо саме тут Україна показує, як здатна поєднувати "радянську" дешевизну та натівські стандарти.

Якщо порівнювати "Богдану" з САУ Caesar, то остання виглядає як зразок для мирного часу. Натомість "Богдана" є своєрідною "сокирою" - доступною, "агресивною" та максимально продуктивною за свої кошти. У ній немає жодних зайвих елементів, нічого, що додавалося б тільки для підвищення вартості. "Богдана" розроблена з акцентом на швидкість: її швидко виготовляють, вона оперативно виконує завдання, навіть якщо її втрачають, її швидко повертають і так само швидко ремонтують, після чого знову відправляють у бій. Саме це і стане конкурентною перевагою української зброї на світовому ринку - доступна, але ефективна зброя західного зразка, - підсумовує експерт.

Після 2024 року, згідно з даними SIPRI, все більше держав прагнуть розвивати власне виробництво озброєння на своїй території. Однак сучасні види зброї є дуже технологічними і потребують співпраці між кількома країнами. Це призводить до формування військово-промислових альянсів, популяризацію яких ініціюють Європа та Україна, що стає важливою частиною нової європейської військово-промислової системи.

Дозвольте пояснити логіку "автономізації" виробництв після 2022 року. Це робиться для обходу обмежень на постачання товарів військового та подвійного призначення. Наприклад, швейцарська сторона забороняла бельгійцям постачати набої для німецьких Gepard'ів, оскільки в них були швейцарські деталі. Тож, щоб уникнути подібних ситуацій, зараз акцент робиться на максимальну локалізацію виробництв, - зазначає пан Ступак. - Проте, коли мова йде про "високотехнологічні" засоби ураження, такий підхід не буде ефективним. Жодна країна у світі наразі не може повністю забезпечити власне високотехнологічне виробництво. Найбільш ймовірним варіантом є кооперація між двома великими економіками, наприклад, Німеччиною та Францією. Це означає, що зменшиться кількість учасників у кооперації: менше учасників - менше необхідних погоджень, але більша ефективність. Так виглядає локалізація виробництв. Україні важливо вже зараз створювати виробничі альянси з тими країнами, які надають нам найбільшу підтримку.

Експерт наводить у якості ілюстрації норвезько-американську систему протиповітряної оборони NASAMS, у виробничому ланцюзі якої беруть участь півтори тисячі підприємств із обох континентів.

"Капсули можна виготовляти в одній державі. Вартість виробничої лінії, здатної випускати 700 мільйонів капсул щороку, становить 50 мільйонів доларів. Головне - мати фінансування. Такий завод реально створити власними силами. Автомати й кулемети також можна виробити самостійно. Навіть гармати - це можливо. Але чи здатна одна країна на виготовлення сучасних систем протиповітряної оборони? Це надзвичайно складне завдання", - зазначає експерт.

Основним ризиком військово-промислових альянсів є вибори. У демократичних країнах, таких як Польща, нова влада може прийти до влади і заявити, що відтепер вони – "вороги". Проте, стабільні ланцюги постачання можуть слугувати певним "гарантом" навіть у випадку зміни уряду, адже вони створюють взаємозалежність. Незважаючи на напружені стосунки між США та ЄС, ці країни залишаються союзниками завдяки цій взаємозалежності. Тому Україні варто пропонувати своїм партнерам подібні "оборонні альянси", оскільки це не лише приносить взаємну вигоду в даний момент, але й сприяє міцнішій інтеграції європейських держав у майбутньому.

"Ситуація може змінитися, і в умовній Угорщині новий уряд може проголосити, що ми тепер «найкращі партнери». Такі невеликі виробничі альянси можуть стати дієвими, - зазначає пан Ступак. - Вони будуть ефективними в контексті забезпечення безпеки. У рамках таких блоків кожна країна зобов'язується у разі конфлікту надати своєму партнеру певний набір озброєнь, які зберігаються у неї або виготовляються на місці."

Він запрошує "помріяти" про те, як могли б функціонувати такі "забезпечення безпеки" в майбутньому, а також які саме цілі переслідує офіційний Київ у відносинах з партнерами після укладення миру з Росією.

Давайте помріємо про сценарій, у якому Кремль намагається захопити Нарву в Естонії. У нас є готові до відправки 2000 САУ "Богдана". Всі вони вже мають етикетки з написом "в разі загрози - надіслати естонцям". Це закріплено відповідними угодами. Подібні угоди можуть існувати також з поляками, британцями та іншими країнами, - зазначає експерт. - Така підтримка забезпечує координацію між учасниками маленького союзу, включаючи Україну. Це дозволяє в ситуації "тривоги" розраховувати на гарантоване постачання озброєння від партнерів. Хтось фінансує, хтось відповідає за логістичні питання і так далі. Усе це повинно бути доступним за першим запитом про допомогу. І вже є певні практичні напрацювання в цьому напрямку.

Проте, щоб це стало можливим, закордонні партнери мають усвідомити переваги українських озброєнь та оволодіти їх використанням. Іншими словами, без етапу відкритого експорту не буде наступного практичного кроку. Адже навіть якщо ми будемо готові надати свої озброєння партнерам у разі настання миру, їм знадобиться час для навчання та підготовки. Тому важливо почати розвивати співпрацю та навчання якомога раніше.

Однак це все пов'язано з політикою. Яким чином зміниться ринок зброї вже найближчим часом?

Іван Ступак вважає, що сучасний світовий ринок озброєнь проходить через найзначніші зміни з часів 1990-х років. Водночас, залишається незрозумілим, в якому напрямку розвиватимуться безпілотники та яку роль відіграватим традиційна військова техніка, така як танки і морські судна, на полі бою.

Ринок ще не має чітко визначених контурів і переживає період "турбулентності". Наприклад, я спілкувався з представниками Данії та Німеччини. Вони поки що не визначили нову стратегію модернізації своїх озброєнь. Хоча вони починають виробництво безпілотників, це, здебільшого, відбувається під впливом сучасних трендів. Данці висловлюють бажання повернути Данію на світову арену, кажучи: "Ми хочемо, щоб Данія знову стала великою!" Це нагадує концепцію MAGA, але в морських справах: прагнуть стати домінуючими на морях та заблокувати російські судна у протоках. Це, безсумнівно, амбітна мета! Однак потужне військове та промислове лобі пропонує досягти її шляхом будівництва величезних лінкорів, авіаносців та підводних човнів. Експерт ділиться своїми спостереженнями: "Німці все ще вважають, що майбутнє за танками. Вони визнають, що дрони – це цікаво, але лише в певних ситуаціях. Вони підходять до переозброєння з академічної точки зору. Лише після закінчення війни планують розрізнити, що було лише модним, а що справді ефективним, і тільки тоді зможуть оптимізувати свої виробничі потужності. Наразі ж вважають, що немає жодних нових тенденцій на найближчі десятиліття, і головними залишаються танки та авіація".

В обох країнах існують "менші команди інноваторів", які представляють "асиметричні стратегії", зокрема застосування безпілотників.

Інноватори в Данії дивуються і запитують: "Чи ви в своєму розумі?". Вони радять перейняти українську стратегію використання морських безпілотних апаратів (БЕК), що в тисячу разів дешевші за авіаносці, і які можна виготовити в тисячах примірників та приховати на островах. Це дозволить "закрити" російський флот у портах. Зараз вони обговорюють, чи варто створювати великий традиційний флот, чи обрати "москітний" варіант з БЕКів, - розповідає Іван Ступак. - А компанія Rheinmetall з Німеччини підкреслює: "Танки нам потрібні, адже кожна їхня модифікація має вартість". Один танк Leopard 2A7, наприклад, коштує 18 мільйонів євро. Це величезні гроші. Так, вони дуже технологічні, але повертаючись до теми дронів у військових операціях, ми можемо спостерігати очевидні результати.

Сьогодні все частіше виникає думка, що танки на полі бою зберігатимуть свою роль, проте їхнє призначення зосередиться на підтримці піхоти. Водночас, значно важливішу функцію виконуватим важкі броньовані машини піхоти, які можна охарактеризувати як "бойові таксі". Вони забезпечать максимально швидке переміщення військовослужбовців до зони бою, не зважаючи на небезпеки, такі як уламки або шрапнель.

Проте, хоча питання дронів все ще викликає дискусії на Заході, де переважно зіштовхуються інтереси промисловців, а не військових, то стосовно радіоелектронної боротьби немає жодних сумнівів. Особливо це стало помітно в США.

"В даний момент американці зосереджуються на розвитку радіоелектронної боротьби, а також на впровадженні сучасних технологій зброї, таких як мікрохвильова та лазерна, здатних знищувати безпілотники типу "Шахед". Компанія Raytheon вже представляє нові радари, які, за їхніми словами, демонструють високу ефективність та здатні виявляти цілі на малих висотах – включаючи як крилаті ракети, так і дрони. Проте, як зазначає пан Ступак, FPV-дрони можуть залишитися поза їхньою увагою. Він також підкреслює, що нові американські рішення наразі мають успіх лише на полігонах, де створюється вражаюча картина, але це всього лише "декорація"."

На відміну від українських розробок, які пройшли перевірку в умовах бою, це також стосується і боєприпасів. Російсько-українська війна продемонструвала, що "без боєприпасів не обійтися", і їх використання відбувається "великою мірою".

"Як виглядала ситуація в США до 2022 року? Безпілотники атакували, завдаючи ударів, хакери знищували системи, а невеликі підрозділи спецназу завершували справу. Сьогодні це виглядає дещо ілюзорно. Основну роль у конфлікті відіграють артилерія та піхота, включаючи найманців, що викликає питання для Європи, адже їй бракує ресурсів для ведення війни. Виникає нова оцінка джавелінів: це ефективна, але дорога зброя. ПЗРК також потрібні у великих кількостях. Загалом, необхідні масові та економічні рішення", - зазначає експерт.

Війна між Росією та Україною суттєво вплинула на глобальний ринок озброєнь. Водночас наслідки для обох країн виявилися кардинально різними: українська військова техніка здобула популярність, тоді як Росія втратила своїх замовників. Однак світ сьогодні опинився на перехресті і стикається з дилемою - чи варто інвестувати в усталене озброєння, перевірене попередніми конфліктами, чи краще звернути увагу на нові технології.