Які причини змушують Іран продовжувати свою ядерну програму?

Іран призупинив співпрацю з МАГАТЕ, розпочату 1958 року. Тегеран розглядає свою ядерну програму як символ національної могутності, незалежності, а тепер - і політичного виживання, кажуть експерти.

На початку липня президент Ірану Масуд Пезешкіан підписав закон, що припиняє співпрацю з Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ). Цей законопроект раніше був ухвалений іранським парламентом та отримав затвердження Ради вартових конституції, яка виконує функції, схожі на конституційний суд.

"До моменту, поки безпека наших ядерних установок не буде забезпечена, Організація атомної енергії Ірану (ОАЕІ) зупиняє свою співпрацю з МАГАТЕ", - повідомив наприкінці червня спікер парламенту Мохаммад Багер Галібаф в ефірі державного телеканалу Ірану.

Поки що залишається невизначеним, як це рішення вплине на інспекторів МАГАТЕ, які досі перебувають у країні. За інформацією AFP, агентство чекає на офіційне повідомлення з Тегерана, щоб з'ясувати, що насправді означає призупинення співпраці. МАГАТЕ також прагне отримати інформацію про стан трьох ключових ядерних об’єктів — у Фордо, Ісфахані та Натанзі, які були під загрозою бомбардування з боку Ізраїлю та США.

Ознайомтеся також: Фордо - які таємниці ховає найбільш засекречений ядерний об'єкт Ірану?

"Той факт, що іранські об'єкти, які контролюються МАГАТЕ, стали мішенню для атак, при цьому не було жодних підтверджень їхнього використання для розробки ядерної зброї, викликає в Ірані дискусії про те, чи має Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) будь-яку цінність для безпеки Тегерана", - зазначила у розмові з DW Келсі Девенпорт, директорка з питань політики нерозповсюдження в американській Асоціації контролю над озброєннями (ACA). Як експертка в галузі ядерних і ракетних програм Ірану та Північної Кореї, Девенпорт керує проектом АСА, що аналізує ефективність міжнародних добровільних ініціатив у сфері нерозповсюдження.

МАГАТЕ застерігало від ізраїльських і американських атак на іранські ядерні об'єкти. Іран - єдина неядерна країна, що збагачує уран майже до рівня, необхідного для створення ядерної зброї, і накопичила збагачений уран в обсязі, достатньому для створення кількох атомних бомб. Водночас МАГАТЕ наголошувало: в нього немає конкретних доказів того, що Тегеран дійсно створює ядерну зброю.

Ядерна програма Ірану має тривалу й заплутану історію, що бере свій початок у 1950-х роках, ще за часів правління шаха. У рамках своїх ініціатив щодо модернізації країни Мохаммед Реза Пехлеві став учасником американської програми "Атом для миру", яку в 1953 році ініціював президент США Дуайт Ейзенхауер. Ця програма була націлена на мирне використання ядерних технологій, зокрема в країнах, що розвиваються.

Тегеран також отримав підтримку на дослідження і розвиток технологій у цій сфері. Ця допомога заклала основу ядерної програми країни, яка стала членом МАГАТЕ вже через рік після його створення в липні 1957 року.

На той час ядерна програма Ірану була вражаючим і амбітним проєктом, що обіцяв забезпечити зростаючу економіку до 23 тисяч мегават атомної енергії. Тегеран прагнув стати автономним у забезпеченні ядерним паливом, виробляючи його власними силами, без залежності від західних постачальників. У перспективі, одна з основних цілей полягала в зменшенні споживання нафти та газу, про що неодноразово зазначав у своїх інтерв'ю тодішній керівник ядерної програми, Акбар Етемад.

У 1970 році Іран підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей розроблений у 1968 році договір є основою глобального контролю над ядерною зброєю. Документ, серед іншого, дозволяє використовувати атомну енергію в мирних цілях, а МАГАТЕ стежить за його дотриманням.

Келсі Девенпорт зазначає, що ще одним важливим моментом є те, що Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) зобов'язав п'ять країн, які провели ядерні випробування до початку переговорного процесу — Китай, Францію, Великобританію, Росію та США — працювати над скороченням і ліквідацією своїх ядерних арсеналів. Проте, як вона підкреслює, "цього не відбулося". Окрім цих п'яти визнаних ядерних держав, Індія здійснила випробування атомної зброї в 1974 році. Також існує думка, що Ізраїль має ядерну зброю, хоча офіційні особи країни ніколи не підтверджували цю інформацію.

Іранські фахівці визнають, що в разі критичної ситуації Тегеран прагнув би мати можливість розпочати військову ядерну програму. Акбар Етемад, який вважається батьком іранських ядерних технологій, завжди вважав, як до, так і після Ісламської революції 1979 року, що жодна країна не має права нав'язувати іншим свою ядерну політику.

Етемад був одним із небагатьох, якщо не єдиним функціонером під час правління шаха, чиє тіло після смерті у вигнанні в Парижі у квітні 2025 року доправили до Ірану і поховали в рідному місті. На церемонії державного похорону були присутні представники ОАЕІ.

Читайте також: Наскільки масштабним насправді є знищення ядерної програми Ірану?

Після революції в Ірані, що призвела до встановлення ісламського режиму, країна опинилася в стані безладдя. Сполучені Штати зупинили постачання ядерного пального для дослідницького реактора в Тегерані. У жовтні 1980 року Ірак здійснив напад на Іран, прагнучи захопити нафтові родовища на півдні. Внаслідок восьмирічного конфлікту, який перетворився на повномасштабну війну, була знищена значна частина інфраструктури Ірану. Західні компанії, зокрема з Німеччини, також вийшли з проектів, пов'язаних із ядерною програмою Тегерана.

На початку 80-х років XX століття почали ширитися чутки про наміри Іраку створити ядерну зброю. Ізраїль, вважаючи, що загроза з боку режиму Саддама Хусейна є ще серйознішою, ніж проблема з іранськими муллами, вирішив діяти. Тоді Ізраїль продовжував співпрацювати з Іраном, тому в 1981 році ізраїльські ВПС здійснили авіаудар по іракському ядерному реактору "Осірак", таким чином затримавши ядерну програму Багдада на кілька років. Для реалізації цього авіаудару ізраїльтяни скористалися даними, отриманими від іранських розвідників.

Тим часом перегони за володіння атомною бомбою тривали на східному кордоні Ірану - випробування ядерної зброї у травні 1998 року провів Пакистан. Після ірано-іракської війни Тегеран почав імпортувати технології та обладнання з Пакистану, Китаю та Росії, щоб збагачувати уран і самостійно освоювати цикл створення та використання ядерного палива. Країна хотіла диверсифікувати джерела енергії, а її влада - довести, що Іран здатен розвивати високі технології. Таким чином ядерна програма стала символом національної могутності.

У 2003 році супутникові знімки та доповіді Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) виявили докази прихованої військової ядерної програми в Ірані. Тодішній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер зміг переконати своїх британських та французьких колег розпочати діалог з іранською стороною. У "Стратегії європейської безпеки", схваленій у тому ж році, Європейський Союз визначив поширення зброї масового знищення як одну з найсерйозніших загроз. Ця ініціатива була спрямована на посилення контролю МАГАТЕ над ядерними програмами Ірану.

Після 12 років переговорів, які, здавалося, ніколи не закінчаться, нарешті було досягнуто Угоди щодо іранської ядерної програми (JCPOA), підписаної Іраном, п'ятьма постійними членами Радбезу ООН і Німеччиною. У 2018 році США за першого президентства Дональда Трампа вийшли з JCPOA, щоб домогтися "кращої угоди". У відповідь Тегеран поступово скорочував свої зобов'язання в рамках угоди і 2019 року знову почав збагачувати уран із подвоєною швидкістю.

Сьогодні Іран, як стверджується, має у своєму розпорядженні близько 400 кілограмів високозбагаченого урану і велику кількість сучасних центрифуг, що використовуються для цього процесу.

"Іранці, як і раніше, мають значний потенціал для відновлення своєї ядерної програми і створення ядерної зброї, якщо цього захочуть. Багато об'єктів не було пошкоджено", - зазначив після ізраїльських і американських атак на три ключові ядерні об'єкти в Ірані Джеффрі Льюїс, експерт з нерозповсюдження і контролю над озброєннями з Інституту міжнародних досліджень Міддлбері в Монтереї.

Ферейдун Аббасі, передбачений лідер ОАЕІ, загинув унаслідок ізраїльських авіаударів під час 12-денної війни між Ізраїлем та Іраном. Ще до початку конфлікту він відзначав, що Іран, у разі політичної волі, здатний за короткий проміжок часу досягти можливості виготовлення ядерної зброї.

І саме зараз Тегеран не піде на жодні компроміси, упевнений експерт з питань Ірану Мехрдад Фарахманд: "Іран розглядає відступ в умовах війни як слабкість". І це сприйняття, можливо, є найбільшою перешкодою для активізації дипломатії в найближчому майбутньому, застерігають аналітики.

Приклад Лівії за Муаммара Каддафі наклав сильний відбиток на іранську позицію, вважає Келсі Девенпорт з ACA. "У 2000-их роках Каддафі добровільно відмовився від своєї ядерної програми і пішов на зближення із Заходом у надії на економічні переваги й політичну стабільність. Але 2011 року його режим було повалено внаслідок втручання НАТО, - нагадала Девенпорт. - Північна Корея, навпаки, вийшла з ДНЯЗ, послідовно розвивала свою ядерну програму - і її правителі досі перебувають при владі".