Вартість мирного угоди: чому Росія може бути зацікавлена в 30-денному перемир'ї та чи буде Трамп чинити тиск на Україну.
З української сторони на девятигодинних переговорах з американською делегацією, які відбулися у Саудівській Аравії в вівторок, 11 березня, все було виконано на високому рівні.
Ми знайшли вихід з кризової ситуації, в якій опинилися, особливо після важливої зустрічі в Овальному кабінеті 28 лютого, що стала кульмінацією нашого діалогу. Це дозволило змінити наш підхід і знизити напругу у відносинах з Вашингтоном. Було важливо продемонструвати Дональду Трампу та його команді, що Україна все ще відкрита до можливостей переговорів і готова до перемир'я. На переговорах у Джидді нам це вдалося. Як зазначили наші представники, тепер слово за Росією.
Проте стверджувати, що Росія відкине ідею 30-денного перемир'я, не зовсім коректно — росіяни мають досвід у таких іграх. Вони усвідомили, що для Трампа оголошення режиму тиші має пріоритетне значення, перевершуючи всі подальші кроки. Саме цим вони скористаються під час переговорів з американцями, вимагаючи від України певних поступок для впровадження цього режиму тиші.
Я не згоден з думками про те, що Росія відмовиться від ідеї перемир'я, і що Україна таким чином зможе уникнути всіх питань до себе. Шанси на те, що російська сторона погодиться на 30-денне перемир'я, досить високі — я оцінюю їх приблизно в 70%. Водночас, я залишаю 20-30% на можливість, що Росія відмовиться. Для Москви вигідно або прийняти перемир'я, або домогтися того, щоб ця угода вимагала від України поступок, яких вона намагалася уникнути. Я не спостерігаю жодних ознак того, що адміністрація Трампа змінила або планує змінити свій підхід до переговорів з Україною та Росією. Отже, очікується, що Україна продовжить робити поступки.
Зараз у російській логіці буде задіяний наступний варіант: добре, перемир'я, ми готові, тільки для нас важливо, щоб Україна показала якийсь конструктив, а не просто оголосила перемир'я, тому давайте проговоримо про ціну цього перемир'я. І я, на жаль, не бачу підстав вважати, що Америка скаже: та, ні, хлопці, які додаткові поступки, давайте вже теж погоджуйтеся безумовно на режим припинення вогню. Ні. Американці з запитом на ці поступки прийдуть до Києва. Саме тому Росії вигідно цю розмову починати, бо Трамп готовий говорити про поступки з боку України, навіть не обговорюючи їх фактично з Україною. І те, що переговори у Саудівській Аравії тривали так довго, для мене показник того, що американська сторона прощупувала, які межі компромісів навколо режиму тиші або й далі мають місце для України.
Переговори й домовленості між Трампом і Путіним будуть більш понятійними, ніж юридичними. Але для Путіна формальності важливіші, ніж для Трампа. Путін сподівається жити довше, ніж Трамп сподівається бути в Овальному кабінеті.
Завдання Росії під час переговорів з американською стороною щодо досягнення перемир'я полягає у тому, щоб підвищити ставки. Це означає, що вони повинні висунути вимоги, які перевищують просту домовленість про 30-денне припинення вогню. Обговорення територіальних поступок або питання приєднання України до НАТО – це те, чим, за словами американців, вже публічно поступився Трамп. Адже як територіальні поступки з боку України, так і питання НАТО стосуються майбутньої мирної угоди, на яку, на мою думку, вони безпідставно сподіваються укласти з Росією в найближчому часі.
По критичних питаннях про територіальні поступки з боку України, росіяни розуміють, що Україна не визнає це. Тобто, тут формалізації не може бути. Щодо НАТО, зараз Трамп проголошує, що двері Альянсу для України зачинені. Але у всіх документах НАТО лишається перспектива членства України. В принципі, короткостроково видати це за перемогу можна. Росіянам буде важливо, що чинний президент США оголошує, що Україні в НАТО зась. Але формально змінити це неможливо, бо не можна скасувати рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року, спільні комюніке самітів, які були за час повномасштабного вторгнення, і раніше теж.
Отже, росіяни прагнутимуть отримати від Трампа конкретні обіцянки та рішення, які стосуються припинення постачання озброєнь Україні, а також відмови від укладення нових контрактів на майбутні роки.
Ще одне питання, яке росіяни порушуватимуть у переговорах з американцями, - це послаблення санкцій. Не дарма від вересня 2024 року головною темою в розмовах Путіна і його посадовців було те, що санкції не працюють, тому їх треба знімати. Економісти, в тому числі за кордоном, мають більше єдності, ніж політологи. Економічні розрахунки показують, що 2025 рік для Росії - це максимум. Далі у неї будуть проблеми, які не дозволять вести війну нинішніми темпами, забезпечуючи її ресурсно. І для росіян сама логіка війни на виснаження вже буде невигідна, бо вони самі будуть виснажені.
Отже, всі ці термінові ініціативи щодо перемир'я з боку Росії актуальні саме тепер, коли вона демонструє свою силу. Це ще одна причина, чому для Москви вигідно прийняти американську пропозицію про 30-денне перемир'я. Як тільки це відбудеться, Трамп може частково скасувати санкції, що дозволить Росії відновити більш активну торгівлю з окремими західними компаніями.
Які наслідки це може мати на військових діях? Ми бачимо, що Росія продовжує обходити санкції, отримуючи необхідні ресурси для свого військово-промислового комплексу через Китай та інші країни. Проте наразі цей процес складається з десятка етапів, а в майбутньому може скоротитися до двох. Це означає, що час, необхідний для підготовки та переозброєння їхньої армії, також зменшиться. Якщо Україна не отримає зовнішню фінансову підтримку, зокрема від ЄС для розвитку власного ВПК, дисбаланс сил між Україною та Росією може посилитися. Водночас варто зазначити, що Україна наразі має кращі позиції, ніж у 2022 році, адже ми активно виробляємо різноманітну продукцію. Крім того, американські партнери також усвідомлюють, що до 2026 року Україна може стати менш залежною від їхньої допомоги.
Після введення цього режиму спокою російські сили отримують можливість зайняти території, які є для них зручними та комфортними. Це створює умови для тривалих переговорів щодо моніторингу лінії розмежування в різних робочих групах, які, ймовірно, отримають назви на кшталт "Ер-Ріядівська" або "Джидівська" тристороння контактна група.
Західна Європа розуміє: якщо Україна програє, ризики їхнього зіткнення з РФ зростають незалежно від їхнього бажання. Мені було дуже цікаво спостерігати, як на Заході змінювалася риторика. У 2022-2023 роках всі боялися, що Росія буде здійснювати якісь наступальні конвенційні дії проти європейських країн-членів НАТО. А потім все це пішло на спад. Вже у 2024 році західні колеги на закритих і відкритих заходах переконували українських чи більш яструбиних експертів з ЄС, що Росії невигідно воювати з НАТО, що вона на це ніколи не піде і задовольниться тим, що веде затяжну довгострокову війну в Україні, тому можна розслабитися.
Наразі ситуація зазнала суттєвих змін. Чи означає це, що кардинально зміниться й підхід до спільної безпекової політики? Не зовсім. Проте я спостерігаю, що в наступні роки замість укладення угод з Росією країни зосередяться на розширенні власного оборонного виробництва. Принаймні кілька держав, які вже мають розвинену військово-промислову базу. Країни з великими збройними силами повинні, хоча б частково, зайнятися модернізацією своїх арсеналів. Це стосується як Польщі, так і Німеччини, які мають чисельні військові контингенти в Європі, але їх стан залишає бажати кращого, особливо з огляду на можливу загрозу з боку Росії.
Проте я спостерігаю іншу загрозу для Європи. Йдеться не лише про можливі угоди з Росією, а про потенційні домовленості з Китаєм. У контексті безпрецедентного розриву між США та об'єднаною Європою після 1945 року, Європа виявилася не готовою взяти на себе повну відповідальність за свою безпеку та, особливо, за безпеку України. Усі розмови про гарантії безпеки для України проходять на фоні побоювань, що Вашингтон може їх не підтримати. Навіть Великій Британії та Франції необхідні підтвердження того, що вони зможуть надати ці гарантії Україні. Я не уявляю, як це виглядає, коли Трамп заявляє, що США можуть зменшити свою присутність в Європі і навіть відкликати свої війська.
Об'єднана Європа шукатиме, як врівноважити цю двосторонню угоду між Росією і Трампом. І зараз дуже сильно змінилася риторика аналітиків. Вперше за роки повномасштабної агресії в британській пресі і на сторінках британських аналітичних центрів з'являються думки, що заради своїх інтересів Європа має шукати, як залучити Китай, щоб врівноважити розбалансування на міжнародній арені. І це потрапляє в яблучко стратегії Китаю. Звісно, Пекін не задоволений перспективою двосторонніх домовленостей між Росією і США. Але домовленість між Трампом і Путіним не битиме напряму по Китаю, який, як на мене, навмисно перебільшує значення цієї домовленості, бо нічого не буде заважати Росії і далі співпрацювати з Китаєм.
Росіянам важливо показати, що вони готові домовлятися, поки вони виглядають для Трампа, як для ініціатора цих домовленостей, сильнішими, ніж Україна. Тому вони дійсно можуть відносно дотримуватися цього перемир'я певний період часу, потрапляючи в люфт очікувань Трампа, що, якщо перемир'я, то тоді вибори в Україні на кінець 2025 року.
Трамп у цьому контексті є більш прямолінійним: якщо ми досягаємо режиму припинення вогню, то це означає, що варто розпочати переговори про мирну угоду, але для цього необхідно активізувати політичний процес в Україні. Для Трампа не є пріоритетом відновлення політичних справ у Росії, адже там завжди буде Путін, незалежно від обставин. І Путін це добре усвідомлює. Тому російська сторона діє, спираючись на традиційні методи старої КДБ, використовуючи слабкості своїх опонентів значно ефективніше, ніж це робить Трамп. Він, в свою чергу, навіть не намагається використовувати слабкості Росії, а просто прагне досягти своїх цілей.
Отже, я вважаю, що у нас є менше часу до нової серйозної наступальної операції Росії, ніж до моменту обрання нового президента США в 2028 році. Росія може скористатися ситуацією, коли їхній військово-промисловий комплекс буде насичений необхідними ресурсами, що може статися швидко після ослаблення санкцій. Це може зайняти близько року-півтора. Існує ймовірність, що це відбудеться до проміжних виборів до Конгресу у 2026 році, коли Росія усвідомить, що Трамп вже не контролює ситуацію так, як раніше. Ще один, найбільш ймовірний сценарій, може реалізуватися наприкінці 2025 року, якщо Трамп почне чинити тиск на Україну з вимогою провести вибори після встановлення режиму тиші.
Для Росії остання версія ситуації справді виглядає більш вигідною. Хоча вони поки не планують переозброєння, вони сподіваються на внутрішні конфлікти та організаційний безлад в Україні, включаючи проблеми в управлінні військовими силами. Російська сторона буде вважати, що це оптимальний момент для атаки, щоб досягти тих цілей, які їм досі залишалися недосяжними.
Що робити Україні? З певних об'єктивних і технічних причин нам дипломатично треба витримати цей рік. Бо не лише технічно Україна може себе трохи більш впевнено почувати наступного року, а й політично ця "гарячка" Трампа зійде нанівець. Щойно він побачить, що ця тема не приносить йому політичних бонусів, на які він сподівається, його інтерес теж буде спадати. Але для цього Україні треба повторити "Джидду" ще не один раз у 2025 році. Тобто, домовлятися, показувати певний конструктив, але не йти на формалізацію поступок, якщо немає навіть обрисів, хто буде моніторити, підтверджувати й підтримувати режим припинення вогню.
