Демократія дійсно згасає у безвиході (Севгіль Мусаєва)

Мені важко вразити, але те, що коїться з The Washington Post, я сприймаю дуже особисто і з великим болем, навіть усвідомлюючи, що це не спонтанне рішення і не подія одного дня.

Це тривала криза, яка почалася ще минулого року й поступово розгорталася на тлі складної фінансової ситуації, скорочення бюджетів, перегляду управлінських рішень і пріоритетів, що зрештою призвело до масових звільнень і закриття низки іноземних бюро, зокрема й київського офісу.

Вашингтон Пост завжди займав особливе місце в моєму сприйнятті медіа – це видання, яке перетворило Вотергейт на символ незламної сили журналістики, здатної впливати на хід історії. Ця газета під час першого терміну президентства Трампа свідомо обрала девіз "Democracy Dies in Darkness", підкреслюючи важливість відкритості та правди. Протягом десятиліть вона активно інвестувала у свою міжнародну присутність, усвідомлюючи, що світ не обмежується лише межами США, і що конфлікти та боротьба за свободу в інших країнах мають таке ж значення, як і внутрішня політика. Окрім цього, я глибоко шаную колишнього головного редактора Марті Берона, адже для мене він є моральним компасом у журналістській професії.

Тому я не можу розглядати фактичне закриття київського бюро лише як технічне чи фінансове рішення. Це не просто питання оптимізації витрат, а й символічний сигнал про те, як навіть найбільші та найвпливовіші світові медіа звужують свої горизонти, скорочуючи витрати на міжнародну журналістику та відступаючи з тих регіонів, де ще зовсім нещодавно вважали свою присутність вкрай важливою. Це відбувається навіть у той час, коли війна в Україні залишається однією з основних тем для глобальної безпеки. Адже саме Washington Post стала першим міжнародним виданням, яке відкрило свій офіс в Україні.

Важливим і, на мою думку, суттєво тривожним аспектом цієї ситуації є ставлення власника медіа.

Джефф Безос у цій ситуаціі демонструє дуже чітку ієрархію пріоритетів: замість того, щоб інвестувати у складну, дорогу й критично необхідну міжнародну журналістику, він обирає шлях політичного комфорту, намагаючись вибудувати лояльні відносини з нинішньою адміністрацією Трампа. Він паралельно вкладає мільйони доларів у виробництво та промо гротескного фільму про першу леді -- Меланія. Це така потворна, демонстративна заміна журналістських цінностей глянцем, лояльністю й безпечною відсутністю гострих питань, що стає дурно.

Отже, демократія справді згасає в тіні.