Чому Національний банк приділяє таку значну увагу євро?
Изображение: facebook.com/NationalBankOfUkraine
За словами Голови Національного банку України, основними факорами, що спонукають до цього, є можливий вступ України до Європейського Союзу, зростаюча роль ЄС у зміцненні нашої обороноздатності, підвищена волатильність на світових ринках та ризик розподілу світової торгівлі на сегменти.
Багато українських медіа та суспільство в цілому активно відреагували на цю резонансну новину. Незважаючи на зусилля Національного банку перенаправити увагу українців на проблему інфляції, питання обмінного курсу залишається дуже актуальним і чутливим.
Обговорення потенційної зміни базової валюти (валюти прив'язки) залишалося актуальним у медіапейзаже, незважаючи на загострення конфлікту, інтенсивні обстріли міст України та безліч інших важливих подій.
Уважні громадяни отримали можливість розібратися з тим, що Нацбанк встановлює обмінний курс гривні лише до однієї валюти (долара США), а до всіх інших розраховує за кроскурсами. І це реальний крок у напрямі поширення фінансової грамотності.
Але, як тільки увага до теми курсоутворення почала згасати, один із заступників Голови НБУ долив олії у вогонь, повідомивши зокрема таке:
"Наше майбутнє полягає в інтеграції до Європейського Союзу. Приймаючи це членство, ми повинні взяти на себе зобов'язання перейти на євро в більш віддаленій перспективі."
Трампономіка, ЄС і Україна / Сергій Ніколайчук × Володимир Федорін
Як наслідок, чи не кожен новинний сайт і телеграм-канал процитував зазначене повідомлення з різним ступенем точності. Хоча, приводу для ажіотажу як такого не було взагалі.
З одного боку, в обох випадках високопосадовці озвучили логічні висновки, які випливають з того факту, що прямуємо ми до ЄС (а не до США), та з положень самого Маастрихтського договору. Адже приєднання до зони євро є фінальною стадією інтеграції до ЄС для будь-якої країни. Щоправда, не кожна країна прагне досягати цієї стадії та позбутись монетарного суверенітету.
З іншого боку, ідея про можливу зміну валюти прив'язки не є новою. Національний банк вперше озвучив цю перспективу ще в березні 2024 року, зазначивши, що частка угод у євро при купівлі безготівкової валюти клієнтами банків майже досягла 50%.
На початку 2025 року перша заступниця Голови НБУ заспокоювала, що майбутня зміна валюти прив'язки відбуватиметься повільно і непомітно для ринку. Відповідні пояснення керівництво НБУ надавало також під час пресбрифінгу у квітні, коли вже було відомо про зниження курсу долара відносно інших світових валют.
Тож не зовсім зрозуміло, навіщо НБУ продовжував "розкручувати" цю тему в травні. Невже для того, щоб суспільство уважніше придивилось до істотного зростання курсу євро, ніж до зниження курсу долара? Якщо так, то це якийсь дуже незвичний спосіб впливу на девальваційні та інфляційні очікування.
Але якщо вже НБУ стільки уваги приділив питанню зміни валюти прив'язки, то, можливо, варто піти трохи далі і поміркувати про дещо глибшу трансформацію підходів до реалізації монетарної політики.
Оскільки Національний банк не може забезпечити стабільність гривні в умовах інфляційного таргетування, що суперечить вимогам Конституції України, а політика високих процентних ставок, яка називається "дорогими грошима", негативно впливає на кредитування економіки та збільшує витрати державного бюджету на обслуговування боргу, можна стверджувати, що така стратегія не приносить жодних переваг, а лише створює численні проблеми.
Не так давно, шукаючи "нудний рецепт економічного зростання для України" після закінчення війни, один з членів Ради НБУ ненароком згадував про Болгарію. Виявляється, що її ВВП на душу населення значно перевищував український, навіть до початку великої війни.
Важливою характеристикою цієї країни в сфері монетарного регулювання є те, що вже близько трьох десятиліть вона функціонує з фіксованим обмінним курсом болгарського лева. З 1997 року курс лева був прив'язаний до німецької марки в співвідношенні 1:1, а з 1999 року - до євро, де один євро коштує приблизно 1,95 лева.
Відповідно до класифікації Міжнародного валютного фонду, Болгарія дотримується режиму валютної ради, який є одним з найсуворіших способів фіксації обмінного курсу. У рамках цього механізму емісія національної валюти забезпечується практично виключно резервами іноземних валют.
Можливо, українському керівництву варто обдумати можливість впровадження нового валютного режиму після завершення активних бойових дій?
Так, це означало б втрату незалежності в реалізації монетарної політики, адже країна в режимі валютної ради фактично стає реципієнтом монетарної політики центрального банку, який емітує резервну валюту. У випадку євро - це Європейський центральний банк.
Цей аспект часто вважається основною вадою валютної ради, оскільки країна втрачає можливість впливати на економіку через монетарну політику. Проте в умовах, які ми маємо, цей аргумент виглядає менш переконливим, адже з моменту впровадження інфляційного таргетування НБУ майже не вживав заходів для підтримки розвитку української економіки.
Якими ж перевагами володіє система валютної ради?
Фіксація курсу гривні до євро - це, передусім, якір стабільності і фактор впевненості в завтрашньому дні. Для суспільства, яке тривалий час живе в стані екстремальної невизначеності, це - пріоритет номер один.
Серед можливих вигод від впровадження валютної ради можна відзначити зростання довіри до національної валюти, зменшення інфляційних очікувань, а також, як результат, розширення шансів на досягнення цінової стабільності.
Зменшення валютного ризику могло б сприяти притоку іноземних інвестицій у реальний сектор економіки, на відміну від спекулятивного капіталу, який приваблюється високими відсотковими ставками. Це є важливим чинником для відновлення економіки після війни.
У якості додаткового переваги, країна могла б отримати облікову ставку, що наближена до ставки Європейського центрального банку, що суттєво підвищило б ймовірність активізації кредитування в економіці. Наприклад, з 1 червня ставка центрального банку Болгарії складає 2,07%.
Проте існує одне важливе зауваження: перехід до системи валютної ради можливий лише після завершення активних бойових дій. Цей режим унеможливлює девальвацію гривні, що може бути використана як інструмент для збільшення бюджетних надходжень у критичні моменти. Крім того, валютна рада вимагає суворого дотримання фіскальної дисципліни, зокрема, забороняє монетарне фінансування бюджетного дефіциту. У умовах війни держава не може дозволити собі такі обмеження.
Також варто зазначити, що реалізація подібного сценарію стала б можливою тільки за умови, що Україна отримає надійні гарантії постійного фінансування від Європейського Союзу на тривалий період. Це питання має зовсім інший рівень складності.
Автор свідомо обрав режим валютної ради як альтернативу, щоб підкреслити, що Національний банк реалізує жорстку монетарну політику в умовах інфляційного таргетування. У цьому контексті обмеження жорсткого валютного режиму не сприймається як загроза монетарній незалежності. Однак існують також менш жорсткі варіанти фіксованого курсу, якщо є бажання забезпечити стабільність.
Якщо в Національному банку вважають, що впровадження фіксованого валютного курсу є регресом у розвитку монетарного регулювання, слід взяти до уваги сучасний стан української економіки. Варто пам'ятати, що монетарна політика має служити інтересам суспільства, а не бути інструментом для втілення особистих амбіцій її розробників.
Безліч експериментів з обліковою ставкою, публічне підтвердження прихильності до мандату щодо забезпечення цінової стабільності та обіцянки кращого майбутнього можуть викликати інтерес у співробітників Національного банку, оскільки не несуть ніякої відповідальності і дозволяють проводити час у компанії однодумців. Проте це зовсім не те, що вимагає Закон від НБУ та що очікує суспільство.
