Тривалий день Фрідріха Мерца та всієї Європи.
Голосування щодо нового канцлера ледь не призвело Німеччину до ще більшої політичної нестабільності.
День почався справжньою драмою. Вранці, під час голосування в Бундестазі, кандидатура Фрідріха Мерца зазнала невдачі. Це сталося вперше за всю історію республіки.
Небагато людей, якщо взагалі такі були, могли припустити, що кандидат не зможе набрати хоча б 316 голосів — необхідну половину від загальної кількості депутатів у парламенті.
Але сталося нещо вражаюче: 310 голосів "за" та 307 "проти". Троє осіб утрималися, 10 не взяли участь у голосуванні, а 1 бюлетень виявився недійсним.
Було очевидно, що проти голосуватимуть праві з "Альтернативи для Німеччини" (AfD), Ліва партія та "Зелені", які не дуже підтримують Мерца. Проте фракції ХДС/ХСС (Християнсько-соціальний союз - партія-сестра ХДС) та Соціал-демократична партія, які досягли угоди про формування коаліції більшості, мають у парламенті загалом 328 мандатів...
Сказати, що це стало справжнім шоком для всіх, було б занадто просто. Найбільше зраділи праві популісти, які одразу ж висловили свої думки з цього приводу. Лідери "Альтернативи для Німеччини" охарактеризували подію як "чудовий день" для Німеччини і закликали до проведення нових парламентських виборів.
"Нашій країні необхідно ... відкрити можливість для нових виборів. ... Ми, як "Альтернатива для Німеччини", готові знову поставити нашу державу на правильний шлях і відстоювати інтереси наших громадян. ... Ми готові взяти на себе відповідальність у ролі уряду", - заявила лідерка партії Аліс Вайдель, яка була кандидатом на пост канцлера під час позачергових виборів.
Цю заяву можна було б проігнорувати, якби не те, що партія AfD, яка зайняла друге місце на позачергових виборах 23 лютого з результатом 20,8%, вже наздогнала, а в деяких опитуваннях навіть випередила консервативний блок ХДС/ХСС, що отримав 28,5% голосів. Відтоді рейтинги демократичних партій продовжують знижуватися, тоді як підтримка правих сил зростає. І це відбувається незважаючи на те, що нещодавно "Альтернативу для Німеччини" офіційно визнали "однозначно правоекстримістською" організацією.
Здається, що агресивні висловлювання лише призвели до абсолютно протилежного ефекту.
Фракції розійшлися до своїх кабінетів у будівлі Рейхстагу, де протягом п’яти годин вели напружені дискусії. У цей час вся Німеччина та значна частина світу, без перебільшення, могли лише спостерігати за розвитком подій у Берліні. Врешті-решт, вони ухвалили рішення про проведення повторного голосування в той же день.
Суть справи полягає в тому, що історичний провал на першому етапі - це справжній удар. Однак це не означає завершення всього процесу. Конституція дозволяє проводити другий, а також наступні тури голосування, які можуть відбутися в межах 14 днів. Проте, зазвичай повторне голосування відбувається не раніше ніж через три дні, тож у нашому випадку це буде 9 травня. Для того щоб пришвидшити цю процедуру, необхідно було ухвалити зміни до регламенту, і для цього потрібно підтримка 2/3 депутатів.
Опозиційні "Зелені" та Ліві погодилися на це, усвідомлюючи, що Німеччина в часи крайньої нестабільності потребує якнайшвидше уряду. Водночас представники обох партій у коротких виступах перед початком другого туру чітко підкреслили, що вони підтримують виключно процедуру, але аж ніяк не політику та курс майбутнього уряду, кандидатуру його глави, за якого голосувати вони не будуть. Коаліціонери могли розраховувати тільки на себе.
Після завершення голосування новий канцлер поспішив до палацу Бельвю, де федеративний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр офіційно вручив йому посвідчення. Після цієї церемонії канцлер повернувся до парламенту, де склав присягу та представив свою команду. Після цього вони знову вирушили до Бельвю, де Штайнмаєр вручив посвідчення всім членам нової команди, які отримали право працювати протягом 21-го законодавчого періоду, що триватиме до 2029 року. Однак передбачити, чи не станеться чергових дострокових виборів, поки що важко. Зрештою, усі повернулися до Бундестагу, де міністри також склали свою присягу.
Слід зауважити, що весь час, поки було не до кінця зрозуміло, як буде далі, у палаці Бельвю чекали на церемонію.
Після цього вже дещо в прискореному режимі пройшли офіційні церемонії передачі повноважень у різних міністерствах і відомствах.
Перше засідання нового уряду, яке спочатку планувалося на 18:00, було відкладено на кілька годин.
Давайте познайомимося ближче з канцлером і його міністрами.
Перший канцлер Німеччини Фрідріх Мерц
В історії Німеччини лише один прем'єр-міністр був старшим за Мерца на момент його обрання – це Конрад Аденауер. Цього осіннього сезону канцлер святкуватиме своє 70-річчя.
Його кар'єра виявилася досить захоплюючою: з 1989 по 1994 рік він працював депутатом Європейського парламенту, а з 1994 до 2009 року обіймав посаду члена Бундестагу. Він залишив цей пост після поразки в політичній боротьбі з колишньою канцлеркою Ангелою Меркель. Проте, після цього він досяг значних успіхів у бізнесі і повернувся в політику лише в 2021 році, коли Меркель вже не висувала свою кандидатуру.
Можливо, саме через такі кар'єрні стрибки Мерц ніколи не займав значних політичних позицій. Він не очолював жодного міністерства, відомства чи навіть місцевого органу самоврядування, на відміну від свого попередника, який пройшов шлях від першого бургомістра до міністра в кількох міністерствах і віцеканцлера. Таким чином, досвіду державного управління у нього немає, але його мотивація залишається сильною.
Перебуваючи в опозиції до уряду Шольца, він постійно опонував канцлеру з трибуни, був досить різким і красномовним у заявах, у тому числі активно критикував уряд за вагання у наданні військової допомоги Україні.
Зокрема, Мерц неодноразово висловлювався на підтримку надання Україні крилатих ракет Taurus. Проте чи готовий він сам вжити такі заходи, усвідомлюючи всю відповідальність, що ляже на його плечі? Це залишається під великим знаком питання, адже більшість німців не підтримують постачання далекобійної зброї Україні, оскільки серйозно побоюються, що це може призвести до втягнення Німеччини у війну з Росією (тут варто "подякувати" тим, у тому числі і соціал-демократам, які підігрували цим страхам). До того ж, у коаліційній владі разом із консерваторами є й ті самі соціал-демократи, які протягом тривалого часу (хоча й з винятками) блокували це питання.
Загалом же Мерц є рішучим прибічником України та неодноразово підкреслював: "не має бути жодних сумнівів стосовно позиції Німеччини - без жодних "якщо" чи "але" вона на боці України, що зазнала нападу, а отже, на боці всіх людей у Європі, які віддані демократії та верховенству права, які віддані свободі та відкритому суспільству".
Отже, як було зазначено раніше, в коаліційному уряді представлені консервативний блок, до якого входять дві партії – ХДС і ХСС, а також Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). За часів канцлера Ангели Меркель ця політична комбінація отримала назву GroKo, що означає "Велика коаліція". Нещодавно Мерц запропонував використовувати термін "чорно-червона" (з огляду на кольори партій), ймовірно, щоб уникнути негативних асоціацій з попередніми періодами.
ХДС і СДПН мають в уряді по 7 крісел, ХСС - 3.
Багато спостерігачів були вражені, що практично всі міністри – це нові особистості.
З усіма цими особами ми наразі не будемо знайомитися. Давайте зосередимося на тих міністрах, з якими Києву доведеться взаємодіяти найчастіше.
З попереднього уряду до нового складу увійшов лише міністр оборони Борис Пісторіус, який представляє СДПН. Це є позитивним розвитком для України. Про цього політика варто зазначити, що його не потрібно додатково представляти.
Соціал-демократка Бербель Бас, яка з 2021 року була президенткою Бундестагу, очолила міністерство праці, яке має далеко не останнє слово у питанні працевлаштування наших шукачів притулку. Їх, нагадаємо, у ФРН понад 1 млн. Бас не робить голосних популістських заяв, але впевнено робить своє. У тому числі, на підтримку України.
Цікавою є новина про призначення Рім Алабалі-Радован на посаду міністра економічного розвитку і співробітництва Німеччини (BMZ, що виділяє найбільше коштів на проекти розвитку України) соціал-демократами. 35-річна Рім з'явилася на світ у Москві в 1990 році в родині біженців, які втекли з Іраку від режиму Саддама Хусейна, а у 1996 році разом із батьками переїхала до Німеччини. Її чоловік - боксер румунського походження, чиї батьки також залишили Румунію та оселилися у ФРН, рятуючись від режиму Ніколае Чаушеску.
Дуже важливе для нас міністерство - закордонних справ. Його вперше за 59 років (!) очолить консерватор, при тому що ХДС неодноразово був за цей час партією влади. Шеф-дипломатом став Йоганн Вадефуль. Його біографія також досить цікава: юрист, доктор права, підполковник запасу, за час депутатства у Бундестазі опікувався питаннями зовнішній політики та політики безпеки. З "компрометуючих" фактів - перебування у правлінні так званого "Петербурзького діалогу", німецько-російського форуму (розпущеного у ФРН лише у 2023 році, тобто вже після повномасштабного вторгнення РФ в Україну), підтримував будівництво газогону Nord Stream 2. Щоправда, після лютого 2022 року Вадефуль прозрів і відзначився жорсткою критикою Росії і заявами на підтримку України.
Ще до офіційного початку своєї діяльності на посаді Вадефуль активно включився в роботу, здійснивши поїздки до Лондона, Рима, Варшави та Парижа, щоб познайомитися з майбутніми колегами. Крім того, він провів телефонну розмову з Андрієм Сибігою, головою українського Міністерства закордонних справ, який запросив німецького політика взяти участь у візиті міністрів закордонних справ ЄС до України, запланованому на 9 травня.
Слід зауважити, що Йоганн Вадефуль супроводжував майбутнього канцлера Фрідріха Мерца у поїздці до Києва у грудні 2024 року.
Очікувати від Вадефуля якихось самостійних ініціатив (як це траплялось з Анналеною Бербок) не варто. І подейкують, що Фрідріх Мерц скоріше сам буде більш активним у зовнішній політиці, ніж попередній глава уряду.
ЯКІ ПЕРСПЕКТИВИ ЧЕКАЮТЬ УКРАЇНУ: ПОГЛЯД ФАХІВЦІВ
Київ та наші партнери з нетерпінням очікують на співпрацю з новим урядом Німеччини. Україна щиро вдячна попередньому керівництву за значну підтримку, яка стала найбільшою в Європі. Однак були ситуації, коли хотілося б отримати допомогу швидше, у більших обсягах та з більшою ефективністю.
Крістоф Гойсген, який з 2005 до 2017 року був радником Ангели Меркель з питань зовнішньої політики та політики безпеки у відомстві канцлера, дивиться на ситуацію позитивно.
"Майбутній канцлер та його політична сила постійно висловлювали критику щодо нерішучості та непослідовності попереднього уряду в опозиційний період. Тому я впевнений, що новий федеральний уряд не лише стане надійним партнером для українського уряду та народу, але й виступить як активний двигун у зміцненні та координації європейської підтримки України, зокрема в питанні постачання керованих ракет," – зазначив Гойсген, який також обіймав посаду постійного представника Німеччини в ООН та голови Мюнхенської безпекової конференції, під час розмови з автором.
Відомий німецький аналітик Андреас Умланд, який працює в Стокгольмському центрі досліджень Східної Європи, вважає, що ми можемо бути свідками "нового підходу уряду до України".
З поки що існуючою коаліцією, уряд продовжує здійснювати свої функції... Насправді, ми можемо очікувати активніше залучення німецької підтримки для України. Я дійсно сподіваюся на значне пожвавлення німецької політики щодо нашої країни, як у двосторонньому, так і в багатосторонньому форматі через Європейський Союз, ініціативу "Рамштайн" та "Коаліцію охочих", НАТО", - зазначає Умланд. Він також не відкидає можливості, що канцлер Мерц зможе скористатися своїми повноваженнями для ухвалення рішення про передачу ракет Taurus в рамках великого європейського пакету допомоги, хоча для цього знадобиться подолати певні перешкоди всередині Німеччини.
Крім того, додав експерт, Мерц є "найбільш проамериканським, найбільш проатлантичним канцлером у повоєнній історії Німеччини", що сприятиме тому, що роль і вага ФРН на міжнародній арені буде зростати.
Отже, Мерцу не потрібно буде коригувати свої плани, і він зможе здійснити свої перші закордонні поїздки. На жаль, ці візити не заплановані в Україну (як зазначали деякі ЗМІ), а відбудуться в Польщі та Франції, в один день — 7 травня. Чи візьме він участь у зустрічі "Коаліції охочих" у Києві, поки що невідомо, але з візитом в Україну він точно не затягне.
Ми віримо, що новий канцлер увійде в історію не лише тим, що став першим, кого не було обрано в першому турі, але й тим, що буде рішучим, як обіцяв, і відіграватиме роль лідера у Європі в питанні надання Україні підтримки, зокрема, військової.
Полегшення від того, що Німеччина зрештою отримала новий уряд, дещо затьмарено тим, що події в Бундестазі показали, наскільки хиткою все ж є нова більшість. І те, що коаліції насправді можна буде покладатися тільки на себе, підтримки від інших, навіть демократичних партій, чекати годі.
P.S. А що ж Олаф Шольц, якому доля подарувала додатково 5 годин "каденції" при тому, що забрала кілька місяців, якби вибори відбулися за планом у вересні? Його з найвищими військовими почестями, за традицією, з музикою та факелами, проводили з посади ще напередодні. Але ще до цього він поговорив телефоном з Президентом України Володимиром Зеленським і подякував йому за тісну та довірливу співпрацю. Речник уряду (колишній), інформуючи про цю розмову, констатував, що російська агресія проти України та її наслідки вплинули на термін перебування канцлера на посаді, як майже жодна інша подія. І з цим не посперечаєшся.
