Європейський пакет розчарувань

Нещодавно Європейський Союз представив черговий пакет санкцій проти агресора, який, за твердженням президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, є справжнім тиском на агресора. Проте, якщо проаналізувати його зміст, замість тиску, який мав би зупинити агресора, 19-й пакет виглядає пакетом розчарування. Хоча передбачені пакетом кроки, безумовно, є прогресом, але вони не відповідають тій рішучості, яка потрібна для перемоги над агресором.

Росія не веде "потрошкової" війни; вона атакує щодня, використовуючи дрони та порушуючи повітряний простір. Чому ж Захід відповідає так несміливо, ризикуючи тим, що ці заходи можуть виявитися лише черговою імітацією, а не рішучим ударом? На жаль, 19-й пакет продовжує стратегію поступового тиску, яка, як доведено з 2014 року, не змогла запобігти повномасштабному вторгненню.

Санкції, введені після анексії Криму, хоч і призвели до зниження реального споживання в Росії на 1,4%, не вичерпали свого потенціалу. Якби тоді була введена повна торговельна блокада, економічні втрати Росії могли б зрости вдесятеро, до 15% ВВП. Цей історичний досвід показує, що поступовий і фрагментований підхід лише надав Кремлю можливість адаптуватися та підготуватися до нових актів агресії.

Ця нерішучість особливо яскраво проявляється в енергетичному секторі, що має критичне значення для фінансів Росії, оскільки забезпечує близько 30% бюджетних надходжень. У 2024 році доходи федерального бюджету Росії від продажу нафти та газу зросли більш ніж на 26%, досягнувши 11,13 трлн рублів. Незважаючи на те, що Європа досягла значних результатів у зменшенні імпорту російського трубопровідного газу на 77% у період з 2021 по 2024 рік, вона стала найбільшим споживачем російського зрідженого природного газу (СПГ). Це створює парадоксальну ситуацію, коли європейські країни перетворюються на головних фінансових підтримувачів російської військової кампанії. Згідно з даними аналітичної компанії Kpler, у 2024 році європейські держави купили 52% від загального обсягу російського експорту СПГ, що становить близько 17,4 млн тонн. Основними споживачами стали Франція (6,3 млн тонн), Іспанія (4,8 млн тонн) і Бельгія (4,4 млн тонн).

Новий пакет санкцій передбачає повну заборону на імпорт зрідженого газу, однак відстрочка цього заходу до 1 січня 2027 року, навіть на рік раніше, ніж планувалося, викликає занепокоєння. Це не лише свідчить про нерішучість, а й надає Росії достатньо часу для адаптації до нових умов. Замість того щоб завдати негайного економічного удару, Європейський Союз фактично дозволяє Кремлю зберігати надприбутковий ринок і шукати альтернативні шляхи обходу обмежень. Росія вже активно змінює напрямки своїх експортних потоків, і до 2024 року 63% її експорту сирої нафти буде спрямовано в Азію та Океанію, порівняно з 34% у 2021 році. Крім того, цей перехідний період використовується для створення нової інфраструктури, зокрема в Арктиці, та активного пошуку нових ринків у Азії.

Політичні компроміси, необхідні для отримання одностайної підтримки всіх 27 країн-членів ЄС, дозволяють таким важливим імпортерам, як Франція, Іспанія та Бельгія, змінювати свою енергетичну інфраструктуру та шукати альтернативні джерела постачання. Незважаючи на те, що ЄС активно збільшує імпорт зрідженого природного газу з США, цей поступовий підхід підриває загальну ефективність санкцій і продовжує фінансувати конфлікт.

Крім того, важливо завдати удару по "тіньовому флоту" Росії, який займається перевезенням нафти, обходячи цінову стелю. Ця секретна мережа, що складається з приблизно 940 до 1400 суден, була створена з метою ухилення від санкцій. Просте додавання нових суден до списків, як це було зроблено в 19-му пакеті (де до переліку було внесено 118 суден, що підвищило загальну кількість до понад 560), не є достатнім заходом, оскільки Росія продовжує поповнювати свій флот. Це перетворює санкційний процес на "гру в квача", де ефективність впливу на окремі танкери залишається низькою.

За результатами досліджень, 56 танкерів, які потрапили під санкції, продовжували свою роботу, доставивши 20 мільйонів тонн російської нафти. Необхідно ввести вторинні санкції проти портів, що їх обслуговують, а також страхових компаній, які забезпечують їх діяльність. Аналіз свідчить, що 57% російської нафти, перевезеної такими суднами, було відправлено лише до п'яти основних портів в Індії (Сікка, Вадінар, Мундра) та Китаї (Ланьцяо, Дунцзякоу).

Попри те, що більшість країн Європейського Союзу зменшили імпорт нафти з Росії, деякі з них залишаються значними споживачами цього ресурсу. Зокрема, Угорщина та Словаччина, які отримують російську нафту через південний відгалуження нафтопроводу "Дружба", користуються винятком від загальноєвропейських санкцій.

За серпень 2025 року Угорщина заплатила Росії за викопне паливо 416 млн євро, з яких 176 млн євро припало на сиру нафту. Словаччина за той самий період імпортувала нафти та газу на 276 млн євро, причому 74% цієї суми (204 млн євро) становила нафта, що постачалася нафтопроводом "Дружба".

Незважаючи на технічні можливості для диверсифікації постачань, ці держави виявляють політичний супротив, аргументуючи це зростанням витрат та занепокоєнням щодо безпеки постачань. Це підкреслює необхідність посилення тиску на них, аби покласти край їхній залежності від енергоресурсів агресора. Водночас, варто зазначити, що Чехія повністю відмовилася від російської нафти в квітні 2025 року, перейшовши на постачання виключно з західних маршрутів. Цей випадок доводить, що повна трансформація можлива. Україна з 1 січня 2025 року припинила транзит російського газу через свою територію, але, всупереч національним інтересам, продовжує транспортувати російську нафту через нафтопровід "Дружба".

Фінансова ізоляція повинна бути всебічною. На початковому етапі з системи SWIFT були виключені лише сім російських банків, що дозволило таким великим гравцям, як Газпромбанк, залишитися у системі для здійснення платежів за газ та нафту. Без жодних винятків. Це, у поєднанні з обмеженнями на криптовалютні платформи, які Росія використовує для обходу санкцій, могло б значно ускладнити міжнародні фінансові операції.

Наприклад, російська криптовалютна біржа Garantex продовжує свою діяльність, незважаючи на те, що вона потрапила до чорного списку США, оскільки її сервери знаходяться за межами юрисдикції американських властей. Включення компаній та технологій з подвійним призначенням до санкційних списків є правильним кроком, але ці заходи повинні супроводжуватися суворими вторинними санкціями щодо країн, що надають підтримку російському військово-промисловому комплексу.

Таким чином, експорт електронних компонентів з Об'єднаних Арабських Еміратів до Росії зріс більш ніж у сім разів у 2022 році, досягнувши майже 283 мільйонів доларів. Росія вміло використовує прагнення третіх країн уникнути суворих вторинних санкцій з боку західних держав, одночасно отримуючи вигоду від цієї співпраці.

19-й пакет санкцій є позитивним кроком, зокрема в аспектах обмежень на зріджений природний газ, криптовалюти та технології з подвійним призначенням. Проте, він все ще має недоліки, пов'язані з фрагментацією та стратегічними недоліками. Поки Захід рухається обережно, Кремль отримує можливість адаптуватися та знаходити нові шляхи для обходу цих обмежень.

Ці результати співпадають з висновками, представленими в недавньому аналітичному звіті Мережі захисту національних інтересів АНТС під назвою "Стратегія перемоги через посилення санкційного тиску на Росію". У документі пропонується комплекс із семи основних заходів, спрямованих на досягнення повної економічної ізоляції Росії.

Серед зазначених ініціатив - це повне відключення всіх банків Росії та Білорусі від системи SWIFT, введення вторинних санкцій щодо портів, які обслуговують "тіньовий флот", а також проти страховиків, які їх підтримують. Документ також закликає до запровадження абсолютного ембарго на російський зріджений природний газ (СПГ) без будь-яких перехідних періодів, а також до систематичного знищення шляхів "паралельного імпорту" шляхом введення суворих вторинних санкцій проти країн-посередників.

Додатково пропонується конфіскувати заморожені суверенні активи для фінансування відновлення України та агресивно знизити цінову стелю на нафту до рівня, нижчого за собівартість видобутку.

Справжня перемога в цій економічній війні потребує максимальної політичної волі та скоординованого одночасного удару по всіх фінансових, енергетичних і логістичних артеріях російського режиму. Захід повинен перейти від стратегії стримування до стратегії рішучого економічного ураження.