Європейський парабелум можна перефразувати як "Європейський пістолет для військових".

Фінляндія прийняла рішення вийти з Оттавської конвенції, що забороняє використання протипіхотних мін, і планує обладнати свій кордон з Росією мінними полями.

Міністерство національної оборони Польщі встановлює правила для вручення повісток у випадку оголошення війни та загальної мобілізації.

Данія вводить обов'язкову військову службу для жінок. Відтепер 18-річні дівчата також потраплять до системи призовної лотереї на рівні з молодими чоловіками.

Франція планує подвоїти свої витрати на оборону. Протягом наступних двох років країна інвестує додаткові 6,5 мільярда євро в потреби Збройних сил.

Ось як виглядають звичайні новини з Європи цього літа. Якщо у 2022 році війна на території Європейського Союзу спочатку сприймалася як щось нереальне, а згодом стала предметом обговорень, то тепер вона переходить у стадію практичних підготовок. Країни починають активно готуватися до можливих конфліктів, а ймовірний ворог вже відомий — це знову ж таки агресивна Росія.

Звісно, скептики з недовірою похитують головами: вже чотири роки Росія намагається захопити українські села та ліси; незважаючи на величезні втрати, їй досі не вдалося захопити навіть Донецьку область. Отже, нова війна в Європі їй навряд чи під силу. Проте, важливо зазначити, що в певних умовах Європа може видаватися російському керівництву меншою загрозою, ніж Україна.

Які аргументи можуть підштовхнути Кремль до розробки планів щодо військового вторгнення на територію Європейського Союзу?

Перше. Розрахунок на те, що в найближчому майбутньому Євросоюз втратить американську парасольку безпеки, і 5 стаття Північноатлантичного договору втратить колишнє значення. Відповідно, гіпотетична агресія в Європі не переросте у пряме зіткнення зі Сполученими Штатами.

Протягом холодної війни атака на європейські країни-члени НАТО залишалася для Москви беззаперечним табу. Вторгнення на територію Альянсу означало неминучі бойові дії проти США, яких Кремль не бажав. Не хоче він їх і зараз.

У сприйнятті Кремля сучасне НАТО кардинально відрізняється від Альянсу, який існував сорок років тому. Російська Федерація вважає, що до складу НАТО увійшли держави, які незаконно відійшли від московського контролю, і які історично повинні залишатися в сфері впливу Росії. Москва прагне донести цю думку до Вашингтона. Політика Дональда Трампа створює в росіян ілюзію, що зрештою Америка може погодитися з такою точкою зору.

Друге. Розрахунок те що, що Європа не зможе виступити проти російської агресії єдиним фронтом. Що країни ЄС, яким пощастило з географією, не заступатимуться за тих, кому з географією не пощастило. Італійці з французами не забажають битися за суверенітет Литви, а німці з бельгійцями та голландцями - захищати незалежність Естонії.

"Чому жертвувати життям за Дантциг?" ("Навіщо вмирати за Данциг?") - так звучала провокаційна стаття французького політика Марселя Деа, опублікована навесні 1939 року, в якій він виступав проти надання допомоги Польщі в її боротьбі з Німеччиною. Зараз для Кремля важливо, щоб це давнє питання отримало новий вигляд: "Чому ризикувати життям за Нарву?" або "Чому боротися за Сувальський коридор?".

У найближчі роки Росія докладатиме всіх зусиль для активізації ізоляційних та антивоєнних тенденцій у країнах Євросоюзу, залучаючи як правих євроскептиків, так і лівих пацифістів.

Нарешті, третій аспект. Існує надія, що ймовірні жертви російської агресії в Європейському Союзі не вдадуться до активного опору, аби не допустити великих руйнувань і втрат серед населення. Виглядає так, ніби жодна європейська країна не готова заплатити за свій суверенітет і територіальну цілісність таку ж страшну ціну, яку вже чотири роки сплачує Україна.

Восени минулого року публіцист Віталій Портніков вразив багатьох українців своєю заявою:

На мою думку, якщо ми підвищимо цінність людського життя, це може стати перешкодою для нашого подальшого виживання у війні. Адже в конфлікті з Росією вижити зможе лише та країна, де ставлення до життя людей буде аналогічним до російського.

На жаль, але в цих роздумах є певна логіка. Життя людей у країнах Європейського Союзу, безумовно, має вищу цінність, ніж в пострадянській Україні. І це стосується не лише таких країн, як Франція чи Німеччина, а також Східної Європи та балтійських держав.

Кремль, ймовірно, сподівається, що зазначена ціна виявиться настільки високою, що європейці відчуватимуть страх перед масштабами війни і готові будуть капітулювати без значного опору. Однією з цілей кремлівського терору в Україні є залякування можливих жертв у майбутньому. Це сигналізує про те, що з тими, хто виступає проти російських військ, можуть статися жахливі наслідки!

Можна не сумніватися, що героїчний український приклад не надихає сучасних європейців. Навіть ті, хто щиро співчуває нам, не бажають опинитися на нашому місці. Повторення українського сценарію не хочуть ні у Варшаві, ні в Таллінні, ні тим більше в Берліні.

Проте, єдиний шлях уникнути війни без застосування превентивної капітуляції полягає в тому, щоб переконати агресора, що новий напад призведе до значних витрат і серйозних ризиків для нього.

Кремлівське керівництво продовжує затяжну та виснажливу війну в Україні, оскільки вже вплуталося в неї. Але в Європі пам'ятають: Кремль уплутався в нинішню війну саме тому, що спочатку не розглядав її як затяжну та виснажливу. Якби Путін не розраховував на переможний бліцкриг, а уявляв реальні масштаби майбутнього українського опору, то з високою ймовірністю Росія не зважилася б на вторгнення в лютому 2022 року.

Зараз Європа прагне здійснити те, що українцям не вдалося в 2021 році. Йдеться не лише про підготовку до можливого військового конфлікту, а й про те, щоб показати цю готовність потенційному противнику. Важливо довести Кремлю, що Північноатлантичний альянс залишається активним і сильним.

У разі збройної агресії країни Європа об'єднається для спільного захисту. Європейські держави вже сьогодні активно переозброюються та інвестують значні кошти у свою безпеку. Після восьмидесяти років миру європейці не втратили здатність чинити опір і готові витримати удари. Отже, спроби швидкого здобуття перемоги не матимуть успіху, і випробування європейської оборони на міцність можуть виявитися дуже невигідними.

Si vis pacem, para bellum - якщо прагнеш миру, готуйся до війни. Ця давня латинська істина знову набуває значення. Найбільш відповідальні та перспективні європейські лідери керуються цим принципом. Україні важливо усвідомлювати це, щоб не піддаватися новим ілюзорним надіям та безплідним мріям.

Те, що європейці починають більш об'єктивно сприймати російську загрозу і замислюються про свою безпеку, безумовно, є позитивним моментом для Києва. Це відкриває можливості для розширення військово-технічної співпраці з країнами Європи. Проте, процес мілітаризації ЄС не дає підстав сподіватися на значну зміну рівня європейської участі у війні між Росією та Україною.

Якщо сьогодні французи, німці, поляки чи фіни збільшують свої військові можливості, це зовсім не означає, що завтра вони стануть на захист українців і вступлять у конфлікт із московськими силами. На противагу цьому, сучасні зусилля європейських країн зосереджені на тому, щоб уникнути такої ситуації.

Європа проводить підготовку до потенційного конфлікту не з метою розпочати війну з Росією, а щоб запобігти її виникненню. Проте, не можна з упевненістю стверджувати, що європейська готовність до оборони буде настільки потужною, щоб стримати Москву від нових військових експериментів.