За словами польського експерта Петра Кульпи, Європа тепер може забезпечити себе озброєннями без участі США, завдяки підтримці України.
Пьотр Кульпа, який раніше обіймав посаду секретаря польської делегації в парламентській асамблеї НАТО та був заступником міністра економіки Польщі, поділився своїми думками щодо шляхів досягнення перемоги України у війні з Росією в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на телеканалі "Еспресо".
В Україні тривають "масштабні переговори". Багато з них залишаються за межами публічного простору, тож я хочу висловити вдячність Стіву Віткоффу за його відверте інтерв'ю. Мабуть, вперше в історії світу так прозоро і цинічно вирішуються питання, що стосуються численних народів. Адже взаємини Сполучених Штатів з Російською Федерацією охоплюють не лише російську агресію щодо України. Це також стосується Центральної Європи, оскільки Путін у своєму ультиматумі згадує не тільки Україну, а й Польщу, Литву, Латвію та Естонію. Тож я б хотів, щоб ви зараз оцінили цей критично важливий момент.
Перш за все, варто зауважити те, що ви згадали в кінці: основна істина полягає в тому, що існує закон, який стверджує, що не можна обмежувати інтереси та суверенітет однієї країни, не порушуючи суверенітет інших. Будь-яке втручання в суверенітет України, будь то стосовно її території, союзів, до яких вона може приєднатися чи не приєднатися, або чисельності її збройних сил, матиме наслідки для всієї Центральної Європи.
Щодо великої географії того, що ви назвали угодою, по-перше, треба сказати дуже сумну правду.
А правда звучить так, що привід закінчити війну між Росією та Україною є лише приводом для того, щоб адміністрація Трампа могла ввійти в тісніші, я б сказав, майже доброзичливі стосунки з Росією.
Це є вирішальним аспектом, адже все інше - це лише маніпуляція, що насправді має на меті перетворити Україну на боржника та винуватця, створюючи образ жертви. Сила України, сила її народу полягає в тому, що вони не схиляються перед жодною владою, а президент країни не бажає бути обдуреним. Це і є головний момент.
Слід зазначити, що вся концепція пана Трампа базується на інтеграції безпеки та економічних аспектів. Він має намір змінити принципи "Бреттон-Вудса", який спочатку був заснований на обміні безпеки на економічні вигоди, такі як торгівля та доступ до ринків. Сьогодні ми спостерігаємо спробу відновити цю систему, яка була порушена Рональдом Рейганом, котрий відкрив двері для глобалізації в широкому сенсі.
З погляду Трампа, що втілює роль США як світового правоохоронця, Росія виступає у ролі глобального агресора. Без такого агресора, здатного залякувати Європу та впливати на її страхи, світовому правоохоронцеві буде складно змусити Європу підтримати його в цьому значному конфлікті, де одна сторона стоїть на одній колії, а інша, що підготовляється, представляє собою Китай.
Те, що ми бачимо, можна назвати відмовою від інтересів країн Центральної Європи.
Підкреслюю: країни не можна розділяти, адже відокремлення від Польщі, України, балтійських держав і окупованої Білорусі суттєво знижує наш загальний суверенітет.
Коли ми єдині, ми непереможні, а коли нас роз'єднують, ми стаємо менш значущими як для Сходу, так і для Заходу. Історія це підтверджує. Сьогодні важливою метою є спроба нейтралізувати Україну як потужний чинник, адже вона зараз забезпечує 60% військового потенціалу Європи. Це 120 бригад (в Європі лише 86), що дозволяє стримувати 220 бригад Росії. Якщо Україна буде знищена і її армія ліквідована, Європа опиниться вразливою.
Другий важливий аспект, який є суттєвим як для Путіна, так і для адміністрації Трампа, полягає в тому, що сьогодні Україна розпоряджається сучасною зброєю в контексті глобального конфлікту. Це включає асиметричні методи ведення бойових дій, зокрема стратегічні дрони, які можуть здійснювати польоти на відстань від двох до трьох тисяч кілометрів і коштують відносно недорого, але здатні завдати серйозних ударів, знищуючи аеропорти, порти, енергетичні мережі та нафтопереробні підприємства. Якщо підрахувати всі збитки, то це обчислюється сотнями мільярдів доларів, які просто зникли. Також варто згадати українські ракети, зокрема найбільшу ракету за стандартами НАТО, вага якої складає тонну і здатна долати дистанцію до 4000 км – і вона вдесятеро дешевша за свої американські аналоги.
Отже, Європа має можливість нарощувати озброєння, укладаючи контракти з українською промисловістю, водночас зберігаючи свій спосіб життя. Адже в іншому випадку, без 5% фінансування на оборону, можуть бути знищені соціальна чи екологічна політика.
Якщо дивитися на це таким чином, бачимо, що тут зв'язок країн Центральної Європи є ключовий, і тут інтерес країн, які можуть піддаватися агресії з боку Росії, починаючи від Норвегії, яка на півночі, далі Фінляндія, балтійські країни, Польща, Україна, Румунія. Аж до Туреччини, яка також зацікавлена в тому, щоб Росія цієї війни не виграла, - Туреччина зацікавлена в розпаді Росії, тому що в разі розпаду Росії виникне ще кілька тюркських держав.
Отже, цю угоду слід розглядати як форму співпраці між Росією та Сполученими Штатами, що має на меті ліквідувати конкретний потенціал. Але що є найважливішим? Найважливіше те, що з боку США це величезна, глобальна помилка. Чому так? Адміністрація Трампа, а також сам Трамп, виходили з припущення, що Україна не є суверенною державою, а залежною країною, президент якої готовий підкоритися будь-яким вимогам. Це пояснює спроби приїзду міністра фінансів з метою підписання угоди спочатку на 500 мільярдів, потім на 350, потім на 140, а тепер на 100 мільярдів — це звичайний шантаж.
Трамп помилився, вважаючи, що Україна не є незалежною та вільною нацією, здатною протистояти навіть імперським амбіціям Сполучених Штатів. Його друга помилка є ще більш критичною: він припустив, що Росія справді є суверенною державою, вправній у прийнятті рішень щодо початку чи завершення війни.
Виявилося, що ситуація зовсім інша, адже саме Китай здатний впливати на рішення Росії настільки, що без схвалення Пекіна неможливо досягти завершення конфлікту.
А чому Китай не зацікавлений у закінченні війни - саме тому, що, якби Росія зараз зупинила агресію проти України, тоді цілком вірогідно, що війська її, повторюю, 220 бригад, більше ніж мільйон людей, які заангажовані, могли б просто створити тиск на Європу і, наприклад, зробити удар по Сувальському коридору, що за термінологією Байдена називалося б "маленьким вторгненням", а за номенклатурою Трампа могло б узагалі не розглядатися як щось серйозне. Адже створювало б основу для того, щоб Європа просила в США захисту й таким чином підкорилася б оборудці - великій мировий угоді, яку я називаю "оборудкою Мар-а-Лаго".
Я хотів би, щоб ви описали орієнтовно параметри, які б могли виставлятися на Трамповій фермі. Це історія не лише про російську агресію проти України - це історія про іранську угоду. Це загалом про існування держави Ізраїль, і це про намагання, нестримне намагання Китаю розширятися, зокрема коли ми говоримо про Тайвань.
Сполучені Штати прагнуть досягти угоди з Росією, можливо, за рахунок інтересів Центральної Європи, щоб виграти час. Однак так звана митна війна Трампа, або його митне попередження, має схожість з подіями 1930-х років, коли Японії були накладені санкції та митні обмеження. Незважаючи на це, війна все ж прийшла до США: японці здійснили напад на Перл-Гарбор.
Китай може втрутитися в ситуацію на Тайвані, і Сполученим Штатам не вдасться уникнути наслідків цього. Мене також турбує розбалансування світової системи безпеки — хоча наші пріоритети зосереджені на Україні, ми все ж переживаємо за глобальну ситуацію. Які, на вашу думку, можуть бути ключові аспекти цієї "великої угоди"?
Я це бачу так, що тут ключовий момент - що ця війна закінчиться залежно від того, хто встановить мир - чи Сполучені Штати, чи Китай. І тут інтерес Китаю, щоб не зупиняти агресію Росії проти Європи, - це не тільки давати можливість Росії лякати Європу. Але також якби вийшло так, щоб нагодували Росію Центральною Європою - Україною, Польщею, Балтійськими країнами, тоді на Сході виникає ситуація невизначеності стратегічної Росії, бо тут Росія виграла все, що могла, і вона би поверталася на Схід, збільшуючи шанси США у глобальній грі.
Параметри, які ми аналізуємо, вказують на те, що Трамп, вступаючи на пост президента, отримав шанс реалізувати реформу світової системи в тісній співпраці з демократичними державами, для яких США були надійним партнером.
Я в жовтні минулого року зробив аналіз на основі розмов з американськими фінансовими агентами тощо й зробив припущення про те, що ви говорили. Мені здавалося, що Трамп повернеться до угод 2018 року, щоб установити мир на Близькому Сході, буде величезна кількість нафти як результат, тому що домовиться з Саудівською Аравією, - в принципі, такий процес можна спостерігати. Далі запровадить 60% тарифи проти Китаю, я так припускав. І на основі цих тарифів Китай змушений буде послабити юань. Таким чином послабляться всі валюти, які побудовані на юані, і продукти країн БРІКС стануть дешевші. Таким чином Сполучені Штати будуть в змозі розбити БРІКС, дозволяючи тим чи іншим доступ до свого ринку та ринку країн-союзниць.
Трамп обрав конфронтаційний курс, вирішивши діяти інакше – його партнером стала Росія, а не Україна. Сьогодні спостерігаємо за руйнуванням системи, перш за все довіри. Адже формальності залишилися.
Спостерігаємо, що США вже не займають позицію лідера серед демократичних країн.
Просто вони хочуть не так, як вважали, що вони переходять на позицію офшорного балансера, якогось поліцейського, який буде допомагати, а навпаки, вони хочуть стати імперією, що буде іншим диктувати, які "податки" ті будуть зобов'язані платити, щоб брати участь у світовій системі.
У цьому контексті йдеться про скасування боргових зобов'язань, оскільки перетворення американських облігацій на безвідсоткові столітні цінні папери фактично є формою анулювання боргу. У подальшому Сполучені Штати можуть стикнутися з дискримінацією з боку різних країн, залежно від орієнтації їх зовнішньої політики.
Наприклад, в даний момент ведуться дискусії щодо можливості введення спеціальних зборів за вхід до портів для суден, побудованих у Китаї, незалежно від їхнього прапора.
Приміром, є обмеження. У принципі, ця система, яку вони створюють, дуже сильно, як ви сказали, нагадує ту, яка була перед Першою світовою війною стосовно Німеччини, і ту, що була перед Другою - перед Перл-Гарбором. Тому що, по суті, якщо подивитися, вимогою до союзників буде закрити торгівлю з Китаєм.
Таким чином, стратегічна мета полягає в тому, щоб оточити Китай і заблокувати його торгові можливості доти, поки він не піддасться. Це може виглядати як частина переговорного процесу, однак...
Насправді, ми вже опинилися в стані війни, і це не лише конфлікт тарифів – це справжня торговельна війна масштабних масштабів, в якій втрачаються сотні мільярдів доларів. Мова йде про вражаючі 6,5 трильйона доларів.
Це в сто, а може й в тисячу разів перевищує всю ту підтримку, яку, як вважають, отримала Україна, але яка насправді не була справжньою допомогою. Твердження, що Україна щось комусь винна, є абсурдним, оскільки США не просто допомагали Україні — вони перш за все дбали про свої власні інтереси. Саме українські солдати, борючись за незалежність своєї країни, зменшили вплив Росії, водночас зміцнивши позиції Америки.
Те, як Трамп сьогодні взаємодіє зі світом, частково зумовлено тим, що український військовослужбовець змусив Росію стати менш значущою.
Давайте розглянемо це питання. Тепер справа не лише у тарифах, а у способах захисту світу від глобальної війни, яка виглядає неминучою. Які причини цього?
Якщо Сполучені Штати зможуть встановити контроль над Європою, це призведе до її розпаду. Наразі спостерігається процес, в якому на три місяці було призупинено тарифи. Цей період стане спокусою для деяких країн, які можуть бути зацікавлені в дешевому газі, практично безкоштовних добривах або пільгових умовах доступу до ринку та інших вигодах.
Оскільки Трамп, отримуючи підтримку від Путіна, зараз прагне зробити все можливе для дестабілізації Європи.
Якщо цей процес призведе до розколу Європи, то Сполучені Штати отримають таку потужність, що Китаю не залишиться іншого вибору, як відокремити безпеку від економіки. У такому випадку ми можемо спостерігати, наприклад, блокаду Тайваню, де Китай вимагатиме від США розриву цієї блокади — це може призвести до кінетичної війни. Або ж ми можемо стати свідками агресивних дій на Корейському півострові. У такій ситуації Сполучені Штати будуть змушені демонструвати свою здатність перемагати у війнах, що відбуваються тисячі кілометрів від їхніх кордонів, змушуючи своїх солдатів жертвувати життям за чужі інтереси.
У Європі, я вважаю, усе менше людей вірить у те, що прийдуть американські хлопці, щоб рятувати, захищати європейців, які будуть гинути. І думаю, що наївними є ті політики, які ще в це вірять. Насправді те, що можемо зробити, - це використати останні тижні, місяці миру для того, щоб зміцнювати нашу безпеку, тому що тільки радикальне підвищення цієї безпеки - це найкращий спосіб уникнути війни.
Те, що ми можемо реалізувати сьогодні, є найефективнішим і найбільш економічним варіантом - це звертати увагу не лише на Україну: не тільки замовляти, а й просто купувати доступні та дієві речі, а також намагатися допомогти Україні в усіх можливих аспектах, адже це є сила, яка стримує агресію зі сходу. Аналогічно, у Фінляндії спостерігається активна мобілізація суспільства. Польща вже розпочала безліч ініціатив. Важливо усвідомлювати, що уряд здійснює досить раціональні кроки, зокрема, спрощує оборонні процеси.
Ви дуже правильно описали теперішню ситуацію і рівень загрози для Європи. Ключова історія - щоб у європейському домі знайшовся хтось дорослий, хто не просто ухвалював би важливі рішення, а й робив би це швидко. І ви абсолютно правильно відзначили, що справді наступними можуть бути Сувалки чи, наприклад, естонська Нарва.
Європейці жили в тому світі, де працювала 5-та стаття Євроатлантичного договору і тлумачилась вона однозначно. Зараз ми перейшли у формат невідомості і не знаємо до кінця, як той чи інший американський політик може потлумачити необхідність взяття на себе зобов'язань щодо захисту своїх союзників на європейському континенті. Цілком погоджуюся з вами, що американці хотіли б заробити на російському шантажі Європи. Але теперішні американці не враховують одного: росіяни не жартують.
Декілька місяців тому прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск висловив важливу думку: "Я зрозумів, що Путін не жартує". Це заява є ключовою для розуміння ситуації, адже Путін дійсно серйозно ставиться до своїх намірів щодо ведення військових дій проти Європи.
І тут основне, щоб європейці не почали економити на Україні, не почали берегти свою амуніцію, танки й літаки до якоїсь далекої війни, а почали будувати дуже конкретний східний фланг оборони і взаємопідтримки. За всієї поваги до бундесвера я не впевнений, чи без американської допомоги бундесвер зможе втримати стабільність у країнах Балтії, наприклад у Литві. Я далеко не впевнений, чи Польща зможе швидко і належним чином зупинити розгортання російсько-білоруської агресії у Сувальському коридорі.
Отже, Україні необхідні надійні партнери. Ситуація суттєво змінилася, а багато прогнозів все ще базуються на застарілій системі, де діяла 5-та стаття Євроатлантичного договору, а у Вашингтоні перебував “негативний” та “жадібний” президент Байден, який надавав недостатню підтримку. Тепер ми стикаємося з новими викликами.
Я висловлю свою думку так: ця реальність є складною проблемою, яку важко вирішити. Можна стверджувати, що в межах Європи ми поділяємо схожі цінності від Португалії до українського Донецька. Це наші спільні європейські цінності.
Різниця полягає в тому, що ми маємо схожі цінності, але по-різному оцінюємо ризики. Наприклад, прем'єр-міністр Іспанії, Педро Санчес, вважає, що Іспанія є в цілому безпечною країною, і не вбачає загрози з боку Росії, тому не планує змінювати свою зовнішню політику. Це надзвичайно складна задача — знайти рішення для стратегічної безпеки Європи так, щоб країни, які опиняються під загрозою, не ставали залежними від тих, хто їм обіцяє допомогу. Наразі ми спостерігаємо обговорення двох різних концепцій безпеки.
Перша концепція представляє собою англо-французький підхід, в рамках якого ці ядерні держави готові надати ядерний захист в обмін на отримання особливих привілеїв у Центральній Європі. Це перший варіант. Другий варіант - так звана європейська армія, де країни змушені брати кредити для закупівлі танків та іншої техніки, що застаріла з часів попередніх конфліктів. Важливо врахувати, що сьогодні один сучасний танк може бути замінений на 2,5 недорогих дронів. Таким чином, це не лише питання безпеки Європи, а й спосіб підтримки власної промисловості та оборонного сектора. Очікується, що на цьому фоні будуть рятуватися заводи Volkswagen, які могли б закритися, шляхом їх переорієнтації на виробництво військової техніки. Насправді важко визначити, наскільки ця заборона має спільного з реальністю.
На мою думку, єдиною ефективною моделлю є так звана коаліція страху, або ж інтермаріум — об'єднання між греками та варягами. Польща формувалася вздовж осі північ-південь, подібно до Литви та Київської Русі, які також розвивалися в межах регіону між двома морями — Чорним і Балтійським.
Скандинавський регіон вражає своєю різноманітністю: тут немає жодного домінуючого гравця. Норвегія володіє значними фінансовими ресурсами, які прагнуть інвестувати в інфраструктурні проекти між Балтійським та Чорним морями. Швеція пропонує передові військові технології, такі як Gripen та SAAB. Фінляндія відзначається потужною оборонною системою та здатністю до мобілізації суспільства. Польща демонструє динамічний економічний ріст, а країни Балтії виконують роль зв'язуючої ланки, забезпечуючи сполучення між Скандинавією та континентом.
Продовжуємо аналізувати ситуацію: Румунія, Туреччина, але насамперед Україна - з армією у мільйон осіб, 60% оборонного потенціалу та найсучаснішими технологіями. Сьогодні формат зустрічей у "Рамштайні" став не просто діалогом прохача, а рівноправним партнерством. Більше того, міністри, які прибувають до Києва, вже формують чергу - я наразі перебуваю в столиці.
Однак "Рамштайн" без участі Сполучених Штатів Америки. Ми помітили цей сигнал. Тепер перед нами стоїть нова проблема - фінансування. Виникає питання, наскільки наші європейські партнери та ЄС в цілому зможуть компенсувати те, що США не лише виходять з процесу, але й намагаються нав'язати нам борги, що, чесно кажучи, є вкрай непристойним.
Дивіться, питання в тому, що у фінансовому плані замінити присутність Сполучених Штатів - жодної проблеми, тому що Сполучені Штати не допомагали на 500 мільярдів чи на 350. Насправді те, що потрапило в Україну, це максимум 80 мільярдів в обладнанні, яке вироблено в Штатах, якщо воно ще й не було списано просто в більшості.
Якщо розглядати це з цієї перспективи, то це становить всього 0,12% валового продукту Європи. Головне питання полягає не в компенсації допомоги, яку надали Сполучені Штати, а у необхідності значно збільшити цю допомогу, щоб змінити ситуацію. Проблема не в недостатності фінансування. Наприклад, можна залучати добровольців та професійних найманців з різних країн, які готові воювати на стороні України, щоб зберегти життя українських солдатів. Також варто обговорити можливість надання територій для організації виробництва військової техніки, що дозволило б знижувати витрати та підвищувати ефективність, адже виробництво ракет в Україні під землею є дорогим і складним процесом.
Якщо дивимося на інші моменти, розмова йде про введення миротворців, надання безпечного шматка неба, землі, щоб люди могли ховатися. Ось усе це є тим, що Європа може зробити, і тут важелі у Сполучених Штатів дуже маленькі. Ті важелі, які є у Сполучених Штатів, - вони можуть працювати в довгу, скажімо, через рік-два.
На даний момент у Сполучених Штатах немає таких важелів, тому президент Зеленський спілкувався з президентом Трампом як представник вільної нації, що має сміливість висловлювати свою думку прямо в обличчя. Він не грає у карти, незважаючи на те, що Трамп заявив: "У тебе немає карт". Ні, ми не граємо в карти — ми захищаємо та представляємо гідний народ.
Якщо розглянути об'єднання цих країн, то ми отримуємо вертикаль, що простягається на 3600 кілометрів — від північних територій Норвегії до Чорного моря, зокрема до Одеси. Уявімо, що ці держави почнуть співпрацювати хоча б на тому ж рівні, на якому функціонує російський штаб. У такому випадку, російські військові не зможуть точно визначити, звідки отримають відповідь у момент атаки в конкретному регіоні. Це значно зменшить їхній потенціал загрожувати комусь.
Ця ситуація є критично важливою – вона свідчить про політичну волю та готовність до дій. Проте, після того як США почнуть скорочувати свою роль у забезпеченні стабільності в Європі, Росія зможе значно легше і вигідніше поширювати страх і загрози. Випадок з виведенням американських військ з бази в Ясьонці, що розташована неподалік Жешува, насправді вказує на певні ризики. Хоча американці залишаються в Польщі та на континенті, виникає питання: хто буде реагувати і формулювати адекватну відповідь у разі агресії з боку Росії щодо Ясьонки? Американських військ там вже не буде. Це також може бути використано Росією для посилення страху: чи готові ви, шановні поляки та естонці, дати відповідь? Таким чином, Росія буде намагатися тиснути на європейські країни, спонукаючи їх зменшувати обсяги підтримки України.
Є два ключових аспекти, на які варто звернути увагу. По-перше, трагедія полягає в тому, що замість того, щоб зосередитися на безпеці – основоположному елементі функціонування держави, зокрема в Україні, яка до 2022 року входила до числа провідних експортерів зброї у світі, – ми покладалися на ілюзію, що є хтось, хто прийде нам на допомогу з-за океану. Таким чином, ми делегували важливі функції держави іншим, сподіваючись на їхнє втручання.
В результаті виявилося, що коли на територію Польщі приземляються ракети, інформацію про це ми отримуємо через президента Сполучених Штатів. Чому так відбувається?
Тому що в нас є люди, які в армії, солдати, є зброя, але немає власної розвідки, немає власних систем управління, немає власних кнопок, за допомогою яких можемо вирішувати самі, відповідаємо чи ні. Присутність США - вона ключова була в післявоєнний час у двох моментах. По-перше, Сполучені Штати, як гегемон цієї системи, не допускали конфліктів у рамках союзників. А треба пам'ятати, що в Європі досить багато приводів, щоб хтось воював із кимось, і це перша мета НАТО - вона здійснювалася і вона чудово спрацювала. А по-друге - зв'язувати руки, тому що присутність США гарантує, що ніхто не буде в змозі застосовувати власні кнопки, щоб, власне, реагувати.
Саме через це з'явилося НАТО. Треба розуміти, що безпека в Європі, мислення - це 1948 рік, Західноєвропейський союз, також є 5-та стаття Брюссельського договору, яка є набагато ширшою, ніж 5-та стаття НАТО Вашингтонського договору. І у відповідь Сполучені Штати в 1949 році прийшли з концепцією НАТО, бо зрозуміли, що, контролюючи безпеку, контролюють союзників. У момент, коли вони йдуть, союзники отримують власні можливості реагувати на конфлікти і самі керувати сходами ескалації.
А саме суть присутності Сполучених Штатів - щоб ніхто це не міг вирішувати, окрім них. Так чи інакше ті, хто не підкоряється, стають заручниками договорів, які над головами тих, хто союзники.
Ось зараз поворот, який зробила адміністрація Трампа, загрожує ситуацією, в якій можемо опинитися, - що суверенітет якихось країн у ситуації якихось країн, які є союзниками, буде другорядним порівняно зі стратегічними глобальними цілями США.
Необхідно усвідомлювати прості істини: з позиції Сполучених Штатів питання суверенітету країн Центральної Європи, таких як Польща та балтійські держави, ніколи не було в пріоритеті. Прикладом цьому служить Польща, а також інші країни регіону. Лондон і Париж також не вважають це питання важливим у своїй зовнішній політиці. Історія свідчить про те, що ці країни могли обходитися без України, Польщі та балтійських країн. Їхня наявність чи відсутність – це другорядна проблема. Німеччина ж завжди прагнула до співпраці з Росією. Це було очевидно ще влітку 2021 року, коли пані Меркель намагалася переконати нас у тому, що проект Nord Stream, злиття еліт, послаблення власних збройних сил та ядерної енергетики з метою збільшення залежності від російського газу – це лише економічні міркування, без будь-якого зв’язку з питаннями безпеки. І ось тепер ми бачимо результати таких рішень.
Дійсно, якщо звернути увагу на цю ситуацію, можна помітити, що багато людей вважають, ніби Росія має всі ресурси, необхідні Німеччині, а Німеччина, своєю чергою, володіє всім, що потрібно Росії. Їхнє бажання укладати угоди над нашими головами (а історія знає чимало таких випадків) є справжньою загрозою, яку усвідомлюють і країни Центральної Європи. Німці, як доброзичливий і щирий народ, повинні сприймати це як реальність і намагатися зрозуміти емоції, що виникають у зв'язку з цим.
І ця система безпеки, яка будується, має бути побудована таким чином, щоби розділяти рівновагу не тільки цінностей, але й ризиків. І тут інтереси Польщі, України, балтійських країн і Фінляндії очевидні. Тому я вважаю, що цей напрям дій є ключовим.
У Європі на сьогодні є три центри сили, реальної сили - це Париж (ядерна зброя плюс досить сильна армія), Велика Британія і Україна (з мільйонною армією і сучасними технологіями озброєнь).
У межах цього трикутника необхідно розробити ефективну систему. Безпека повинна бути пріоритетом, адже все інше підпорядковується цій основі. Остання думка: варто визнати, що сучасні політичні інститути Європи не відповідають дійсності цього трикутника. Як Лондон, так і Київ залишаються поза межами європейської інституційної структури. Це необхідно виправити, і чим швидше, тим краще.
