Феномен "Альтернативи для Німеччини": чому німецьке суспільство не застраховане від праворадикальних настроїв.

Автором є Томас Вайє, який отримав докторський ступінь з історії в Університеті Гумбольдта в Берліні. Він координував дослідницький проект, присвячений історії Commerzbank в період нацизму. Також працював програмним директором у відділі міжнародних відносин Фонду Кербера та обіймав посаду виконавчого директора Німецько-польсько-українського товариства. Крім того, був головою правління Фонду Віктора Пінчука у Києві.

Новий коаліційний уряд Німеччини готовий до роботи, й "Німеччина знову на вірному шляху", як заявив нещодавно ймовірний канцлер Фрідріх Мерц.

Тим часом, згідно з результатами одного з недавніх опитувань громадської думки, партія "Альтернатива для Німеччини" (AдН), що має крайні праві націоналістичні погляди, вперше зайняла лідируючу позицію з 25%. Християнсько-демократична партія під керівництвом Мерца, отримавши 24%, опинилася на другому місці.

Яким чином Німеччина виявилася в цій ситуації? І які наслідки це матиме для Федеративної Республіки Німеччина та за її межами?

Популярність АдН, здавалося б, неухильно зростає: 2023 року вона виграла вибори мера в Любуші-на-Одері, Рагун-Єсніці та Пірні, а 2024-го на виборах у східних регіонах посіла перше (Тюрингія) або друге (Саксонія, Бранденбург) місця. На національних виборах у лютому 2025 року вона отримала більшість у східних землях Німеччини. Загалом по країні 21% молоді (від 18 до 24 років) цього разу проголосував за АдН.

Німеччина виступає яскравим прикладом боротьби з жахливими сторінками своєї історії. У 2011 році британський історик Тімоті Ґартон Еш зазначив: "Сучасна Німеччина встановлює золоту норму для роботи зі складними аспектами минулого". Німецький історик Ян Вернер Мюллер у 2010 році підкреслив, що визнання злочинів нацизму могло б стати звичною практикою. Однак, як він зазначив, "Німеччина залишається однією з небагатьох європейських країн, де не виникла успішна популістська права партія". Після епохи нацизму націоналізм зазнав повного дискредитування, додав він.

Тепер, через 15 років, АдН займає провідні позиції в опитуваннях. У 2024 році 55% німців виявили підтримку "повністю" або "частково" для оцінки нацистського минулого, що на 2% більше в порівнянні з 2020 роком.

Справді, небагато країн розбиралися зі своїми минулими злочинами так ретельно, як Німеччина. Правда, німцям є над чим працювати -- більше, ніж багатьом іншим. Правда також, що нам, німцям, довелося програти не одну, а дві світові війни, й цього було недостатньо, нам усе ще був потрібен легкий поштовх із боку союзних держав після 1945 року. Але потім розпочався вражаючий процес: після денацифікації, яку німці пережили після Другої світової війни під тиском союзників, відбулося студентське повстання 1968 року. Цього року значною мірою діти повстали проти невизнаного нацистського минулого своїх батьків. Коли активісти 1968 року проникли до політичного істеблішменту, неприйняття нацизму стало ще сильнішою частиною німецької ідентичності.

Проте цей процес виявився непослідовним. Він частково набув характеру ритуалу. Врешті-решт, це не відбувалося рівномірно на всій території Німеччини. Східна частина країни мала зовсім іншу ситуацію.

Розглянемо спочатку ситуацію на Заході до об'єднання Німеччини в 1990 році. Процес денацифікації, незважаючи на його розмах, виявився неповноцінним. Для кваліфікованих спеціалістів робилися винятки. Тиск з боку США зменшився, коли розпочалася холодна війна, і Вашингтону стали необхідні німецькі кадри.

Повстання 1968 року було викликане критикою ігнорування спадкоємності нацистської еліти, що вивело антинацизм на передній план німецького саморозуміння. Активісти того часу заклали основи для інституціоналізації цих ідей у навчанні майбутніх поколінь через культуру пам'яті. Діти цих активістів, починаючи з 1970-х, дізнавалися про нацистське минуле та усвідомлювали свою відповідальність. Проте деякі консерватори висловлювали негативні думки, вважаючи, що надмірна увага до нацистської спадщини є проблемою. І хоча правий радикалізм залишався переважно на маргінесі, він ніколи не зникав із політичної сцени Німеччини. Наприклад, Націонал-демократична партія Німеччини отримала 9,8% голосів на виборах у Баден-Вюртемберзі в 1964 році, "Республіканці" здобули 10,9% у 1992 році, а Німецький народний союз в Саксонії-Анхальт у 1998 році — 12,8%.

Ось і східний регіон Німеччини.

НДР являла собою зовсім іншу історію. У цій країні ніколи не відбувалося настільки ретельного аналізу нацистського минулого, як це, хоч і з усіма своїми недоліками, відбувалося на Заході.

НДР позиціонувала себе як антифашистська. Вона критикувала Західну Німеччину як країну, якою керували еліти з нацистським минулим. Але правда полягала в тому, що в радянській окупаційній зоні денацифікація з 1945 року спочатку проводилася суворо, але також використовувалася як привід для придушення критиків нового режиму. І незабаром здібних адміністраторів із нацистським минулим прагматично реабілітували. В НДР не було повстання й трансформації 1968 року. Східнонімецьке суспільство не мало конфлікту поколінь щодо нацистського минулого. Східні німці жили в офіційній брехні про те, що їхня держава не має проблем із нацистською спадщиною. І громадяни НДР після нацистського правління відразу перейшли до соціалістичної диктатури.

З 1990 року східні німці знову стали частиною об'єднаної Німеччини. Проте замість того, щоб країна допомогла їм впоратися з їхнім минулим, вони стали свідками ще одного болісного досвіду. Вони отримали свободу та можливість жити в процвітаючій державі добробуту. Проте спадщина НДР та життя її жителів були знехтувані, сприймалися як виключення від "успішної" Західної Німеччини. Економічні реформи сильно вдарили по жителям Сходу, і багато з найактивніших та ініціативних людей залишили рідний край, щоб почати нове життя на Заході.

Таким чином, об'єднана Німеччина, з одного боку, чітко окреслила свою позицію в боротьбі з правим радикалізмом на глибокому і системному рівні. Усвідомлення власної нацистської історії стало невід'ємною частиною її ідентичності.

Та водночас на Заході денацифікація була непослідовною, й інституціоналізація "ніколи знову" після 1968 року, можливо, не створила живої присутності в серцях усіх громадян. Східні федеральні землі насправді взагалі не пройшли крізь такий процес. Натомість вони пережили безперервну диктатуру та бездумне відкидання Заходом після возз'єднання.

Це була возз'єднана Німеччина.

Протягом років і навіть десятиліть після 1990 року німецька еліта продовжувала формувати ідентичність своєї країни, відкидаючи правий радикалізм.

Проте сформована меншість не прийняла цю ситуацію. Після масштабної міграції, що сталася внаслідок Арабської весни, та відкриття кордонів за ініціативи Ангели Меркель, антимігрантські настрої почали набирати обертів. Під час пандемії COVID-19 з'явилися численні теорії змови, спрямовані проти політичної еліти. Уповільнення економічного зростання, особливо в східних регіонах, викликало зростання невдоволення чинною владою. Водночас революція в соціальних мережах сприяла радикалізації суспільства, заскочивши традиційні партії зненацька.

Ксенофобське насильство, хоча і проявляється спорадично, ніколи не зникало з поля зору. Яскравими прикладами можуть слугувати антиіммігрантські заворушення в Хоєрсверді 1991 року, вбивства, вчинені Націонал-соціалістичним підпіллям між 2000 і 2007 роками, а також расистська стрілянина в Ханау у 2020 році. Зокрема, відзначається зростання антисемітського насильства, яке, хоч і пов'язане з мусульманською імміграцією, викликало чимало обговорень. Не обійшлося й без скандалів, пов'язаних з правими радикалами серед працівників поліції.

AдН вдалося каналізувати всі ці суспільні тенденції й невдоволення в сильний політичний імпульс. Можливо, за допомогою комунікації та дезінформаційної підтримки з боку Росії, якій AдН симпатизує.

В опитуваннях громадської думки під час федеральних виборів 55% німців заявили: AдН краще за інших зрозуміла, що громадяни більше не почуваються в безпеці. 46% зазначили, що вважають правильним те, що AдН хотіла обмежити міграцію більше, ніж інші партії. Обидва показники зросли порівняно зі 43 і 35% відповідно 2021 року. Схоже, багато хто вважає, що усталені партії нічого не роблять, тому AдН є останнім шансом. І найвищий знак протесту.

"Aльтернатива для Німеччини" дистанціюється від нацизму, але навмисно залишається в сірій зоні. Член-засновник партії та колишній співкерівник парламентської групи Александр Гауланд 2018 року заявив, що 12 років нацистської історії були "лише шматком пташиного лайна порівняно з більш як тисячею років німецької історії". Главу AдН у Тюрингії Бйорна Хьокке засудили 2024 року за проголошення двох перших слів гасла Alles für.., який глядачі завершили словами Deutschland! ("Усе для Німеччини" -- гасло "Штурмових загонів", бойової організації гітлерівської Націонал-соціалістської німецької робочої партії. -- Ред.).

Одночасно обидва активно дистанціюються від націонал-соціалізму. AдН постійно аналізує та розширює рамки допустимого обговорення в Німеччині, де екстремістські висловлювання підпадають під кримінальну відповідальність.

Німеччина вже мало чим відрізняється від решти західних країн, де схожі праві та крайні праві політичні рухи набирають голоси виборців. Вони стверджують, що тільки вони контролюватимуть міграцію, гарантуватимуть безпеку, припинятимуть зловживання соціальною системою, із чим традиційні партії не справляються. І більшість із них є дружніми до Росії, від якої, як каже багато хто, вони отримують допомогу в комунікації та дезінформації.

Тож у Німеччині більше немає нічого особливого.

Окрім історії, пов'язаної з нацизмом.

Частина світових політиків, зокрема віцепрезидент США Джей Ді Венс, заявляють, що AдН становить важливу частину електорату й недемократично її відсторонювати. Називати AдН нацистами, кажуть вони, -- це хитрощі істеблішменту, щоб не допустити її до влади. Заблокувати саме ту партію, яка готова наполегливо вирішувати проблеми сьогодення.

Інші спостерігають ту ж реальність з іншої перспективи: ті, хто стверджує, що АдН – це прийнятно, прагнуть легітимізувати свої крайні праві погляди. Німеччина може слугувати уроком про наслідки такої легітимації.

Німеччина -- особливе політичне поле битви. Був лише один Третій Райх і Голокост. ЄС було засновано, щоб унеможливити війну в Європі, інтегрувавши Німеччину. НАТО було засновано, щоб "утримувати росіян осторонь, американців -- усередині, а німців -- під".

Попри поширені думки, німці виявилися вразливими до правого радикалізму. Як і інші суспільства, ми стикаємося з ксенофобськими настроями, що загрожують підривом нашої демократичної системи.

Зростання АдН демонструє, що жодні уроки з минулого не зможуть замінити активні дії та готовність ризикувати в сьогоденні. Навіть найкращі політичні концепції та лозунги можуть стати застиглими.