Хто є нашими керманичами: безглузді чи підступні?

Чи здатні нейровідмінні особи брати участь у політичному житті? А особливо в контексті української політики?

Можна подумати, нас хтось усерйоз питає про це. Ми справді хочемо поставити це запитання й почути відповідь, яка нам не сподобається?

Хто нами керує -- мудрі люди чи божевільні?

Прибічники першої тези роблять конспірологічну поправку: мудрі правителі світу -- невидимі, бо публічна політика свідчить, що інтелект державним функціонерам не потрібен.

Прибічники другої тези -- люди з апокаліптичним мисленням -- стикаються з прикрим фактом, що неминучий за цією логікою кінець світу якось постійно переноситься.

Українське народне душезнавство передбачає у своєму скринінгу три базові маркери: "дурний / дурна", "дурнуватий / дурнувата" та гендерно-нейтральне "несповна розуму".

Як і в будь-якому класифікаторі нейрологічних відмінностей, спектри розладів можна розглянути більш детально. Різноманітність української мови та творчість колективного мислення це підтверджують. Ви вже, напевно, здійснили це в своїх роздумах.

Розглянемо ситуацію, коли перший маркер представляє собою традиційні "гострі" захворювання, зокрема випадки ідіотизму, які мають генетичне походження. Другий маркер, натомість, вказує на тривалі, глибоко вкорінені аномалії характеру та поведінки, які суспільство з різних причин готове терпіти.

Отже, третій аспект — це окремі яскраві приклади нетипової поведінки, які викликали бурхливу реакцію суспільства. Це свідчить про визнання інтелектуальної складової. Проте стосовно конкретних ситуацій у людей виникають потужні сумніви. У нас це може бути або скликання, або маркер, або ж сесія, або певний епізод.

Безумовно, сучасне суспільство прагне політичних дискусій, часто перебільшуючи реальність. Воно насолоджується медичними термінами, які використовує в якості образливих висловлювань, а також вважає лайку своєрідною формою аналізу. Коли ж нарешті виникають спільні думки, це стає справжньою подією.

У народних уявленнях можна зустріти таку думку: "Чому людина нездара? -- Тому що не має грошей. А чому не має грошей? -- Тому що нездара". На перший погляд, це виглядає як оптимістичний висновок про еволюційний потенціал розуму. Однак є важливе уточнення: "Нездара збагачується думкою".

Розум і навчання ускладнюють процес мислення й уповільнюють реакцію, адже виникає потреба в моральному виборі та дотриманні етичних норм. В результаті, замість того щоб реагувати за 20 мілісекунд, наша нейроекономіка затримує нас на 6-7 секунд, і це в найоптимістичнішому випадку. Сподіваюся, що ніхто більше не вважає, що чим вищу позицію займають публічні політики, тим більш авторитетними є науковці. А вимога зважати на думку інших може збільшити цей час у десятки або навіть сотні разів.

Історія сповнена прикладів керівників, які виявляли незвичайну поведінку.

Одним з найвідоміших прикладів є король Карл VI Валуа, який був переконаний, що його тіло виготовлене зі скла і може легко розбитися. Протягом свого життя він пережив близько п’ятдесяти задокументованих епізодів агресії та галюцинацій. У моменти ясності він був відносно спокійним, однак не мав можливості самостійно управляти країною. Цю роль виконували суперничі угруповання придворних, що призвело до політичного розколу у Франції та вплинуло на хід Столітньої війни.

Існує безліч історичних прикладів, і про них написано тисячі книг. Серед українських досліджень особливо цікавою є монографія Олександра Морозова "Політична психіатрія" (Київ: Алерта, 2025). Психічні розлади не оминають видатних державних діячів, політичних лідерів, непереможних воєначальників та мільярдерів, які впливають на хід історії. Зазвичай за їхніми інколи незрозумілими вчинками та рішеннями не стоїть жодна змова. Натомість можна виявити просту людську недалекоглядність у всіх її проявах.

Королі та диктатори — це зрозумілі фігури. Вони не обираються народом, а марксистська концепція історії представляє їх як уособлення найгірших рис людської природи. Натомість народні маси в цій концепції постають як носії мудрості, зразки моральності та охоронці суспільної етики. Вони є еталоном психічного здоров'я.

Соціальна критика будь-якого політичного середовища, що спирається на обґрунтовані (або й не зовсім) сумніви щодо психічної адекватності учасників політичного процесу, відображає дуальність "ми - вони". Вони можуть бути або підлими, або не зовсім розумними, тоді як ми є справедливими та розумними.

Все б склалося чудово, якби не виборча демократія.

Незважаючи на всю моральну нечистоту політичних процесів, певні особи (як чоловіки, так і жінки) досягають влади легальним шляхом — шляхом виборів. Завжди існує соціологічний аналіз, що відображає соціальний зріз, який відповідає загальній статистиці розподілу недоліків і чеснот в суспільстві.

Наприклад, шизофренія зустрічається приблизно у 1% населення планети, і, можливо, серед деяких народних депутатів ми можемо спостерігати певні шизотипові розлади. Сьогодні параною не класифікують як самостійний діагноз — це скоріше симптом інших психічних станів. Проте ми часто використовуємо обидва ці терміни, оцінюючи діяльність політиків, і, здавалося б, влучаємо в ціль. Але насправді це не так.

Зрадники та негідники зовсім не завжди мають серйозні психологічні проблеми; насправді, це може бути навіть протилежно. Це підтверджено дослідженнями психіатрів під час Нюрнберзького процесу та працями Ханни Арендт.

У 1968 році німецький психіатр Карл Леонгард представив термін "акцентуація". Це поняття охоплює особливості характеру або особистості, при яких певні риси стають надмірно вираженими, проте залишаються в межах нормального функціонування. Акцентуації не класифікуються як психічні розлади, хоча вони можуть мати спільні риси з розладами особистості і створювати певну вразливість до психогенних факторів.

І тут, власне, виникає цікава ситуація. Завдяки таким медійним фігурам, як Ілон Маск, Грета Тунберг, Мар'яна Безугла та інші (можете самі додати або виключити когось), суспільство стало більш обізнаним про термін "синдром Аспергера". Це один із типів розладів аутистичного спектру (РАС). Головні ознаки цього синдрому включають серйозні труднощі в соціальній взаємодії (це не стосується інтровертів чи соціопатів) та обмежену, але інтенсивну зацікавленість у певних сферах.

Отже, якщо ви спостерігаєте за публічною особою, яка активно коментує все навколо і намагається виглядати політкоректною, -- відкрийте очі, це не просто випадковий випадок. Ця людина може видавати себе за наївну, але насправді вона зовсім не бездумна.

Ми цінуємо таких людей (хоча й не вічно). Безумовно, вони привертають нашу увагу завдяки своїй неординарності (що є абсолютно вірним), і ми вважаємо, що їхня експресивна поведінка є наслідком усвідомленої праці над собою задля загального блага.

Цікавість до тих, хто відрізняється від нас, глибоко закладена в нашій природі. Це інстинкт, пов'язаний із збереженням виду – адже незнайомці можуть становити загрозу для спільноти. Також, цей інстинкт підтримує продовження роду, оскільки різноманітність сприяє генетичному плюралізму та виживанню в умовах, що постійно змінюються. Однак така природна цікавість не завжди призводить до активних дій чи навіть усвідомлених думок; вона просто виділяє об'єкт нашої уваги серед інших. Розум у цьому процесі не бере участі.

У культурній антропології існує поняття "шаманська хвороба". У племені спадкоємцем шамана вважався індивід із помітними фізичними або, що ще важливіше, психічними недугами. Цю особу сприймали як обрану духами, а її незрозуміла мова трактувалася як повідомлення з вищих сфер.

Очевидно, що функції перекладачів з божественної мови на людську брали на себе представники родоплемінного істеблішменту, бо влада завжди знає краще, що людям треба чути.

Найвідомішим прикладом політичного використання особи з помітними когнітивними розладами є історія Жанни д'Арк. Сучасні психіатри, спираючись на вивчені історичні документи, вважають, що ця жінка могла страждати від часткової епілепсії, яка супроводжувалася слуховими симптомами. Ця форма епілепсії виражається в тому, що напади можуть супроводжуватися слуховими галюцинаціями, такими як голоси, які, за свідченнями, чула Жанна. Вона стверджувала, що ці голоси належали святим, зокрема Святій Катерині та Святій Маргариті.

Фахівці з університетів Фоджі та Болоньї в Італії провели дослідження протоколів інквізиційних процесів та інших історичних джерел, які підтверджують наявність певних симптомів. Зокрема, в архівних документах згадується, що голоси іноді виникали після ударів дзвонів — відомо, що сильні аудіовізуальні подразники можуть спровокувати епілептичні напади.

Жанну д'Арк використали у своїх політичних цілях герцог Алансонський, Жан де Пуленжі та Жан Орлеанський, інші придворні, королівська родина Карла VII включно з тещею короля. Коли вона стала непотрібною, її здали сепарам-бургундцям, а ті врешті просто продали за 10 тисяч ліврів англійцям, які спалили її за єресь.

Після 25 років виправдання (культ її особистості був започаткований Наполеоном), Жанну канонізували у 1920 році, зокрема через політичні мотиви. Вона походила з Лотарингії, де розмовляла французькою з помітним акцентом. Цікаво, що Лотарингія повернулася до складу Третьої Республіки саме після Першої світової війни.

Повернімося до народної психології. Коли ми класифікуємо некомпетентність, невігластво, жадібність та безпринципність як розлади особистості чи поведінки, ми, безумовно, підвищуємо свою самооцінку, ставлячи собі незаслужено високу оцінку в контексті власного психічного здоров'я. У цьому немає нічого поганого, адже люди, як правило, мають таку схильність. Якщо це сприяє покращенню нашого самопочуття, то чому б і ні?

Нарцисизм виключено з діагностичного посібника DSM-5. Шизофренію -- теж. Тобто термінів дедалі менше, а явищ, які їх описували, дедалі більше. Те, що раніше вважалося розладом, тепер стає нормою й ознакою оригінальності. Старий жарт про те, що не буває психічно здорових людей -- бувають невстановлені діагнози, сьогодні грає новими барвами. Ви можете кокетувати своєю нейровідмінністю й здобути серйозну соціальну підтримку.

Однак слід врахувати одне важливе. Особи з нейровідмінностями зазвичай не є самостійними учасниками дій. Коли вони на короткий час щиро в це вірять, їхнє професійне просування стає подібним до збору дров для вогнища інквізиції.