Хто першим налагодить стосунки з новою владою в Сирії, той зможе контролювати газові маршрути.
Трамп заявив, що пора завершувати все в Україні. По суті, він кинув пас Путіну, що пора починати діалог. Перша реперна точка для Путіна - 13.12. Справа в тому, що росіяни оголосили чергове закриття повітряного простору над Капустіним Яром з 10 по 13 грудня. А значить, що на ці дати вони готують чергову спробу ударити Орєшніком по Україні (Києву). Простіше кажучи, вдарити по Києву - означатиме послати Трампа з його пропозиціями.
Наразі на порядку денному стоїть питання про російські військові бази в Сирії. Не можна відкидати можливість, що вони можуть стати елементом угод, пов'язаних з Україною. Проте слід зазначити, що ситуація виходить за рамки простої присутності військових об'єктів, адже йдеться про масштабну гру, яку веде Росія, зокрема, на африканському континенті. Щоб краще зрозуміти цю складну ситуацію, наводжу значний фрагмент з допису Ігоря Тишкевича:
"Якщо в Дамаску не почнеться громадянська війна між групами опозиції (війна проти курдів не рахується - її тією чи іншою мірою протурецькі сили продовжуватимуть), тобто можливість реанімувати обидва проєкти. Першим піде Arab Gas Pipeline. А далі можливий і запуск будівництва "труби" з Катару до Туреччини. Тут головне - політичне рішення "нової влади", визначення маршруту з відведенням землі (тут важливо, щоб у можливі конфлікти з місцевим населенням вступала саме "нова, демократична" влада) і згода на присутність іноземних ПВК чи армійських підрозділів охорони об'єкта.
Тобто, від моменту початку реалізації трубопроводу з Катару потрібен рік стійкості нового уряду, який забезпечить потрібні рішення. Далі вже можна працювати. Найцікавіше, що в реалізації таких проєктів будуть зацікавлені країни ЄС (газ піде до них). Противником можуть стати США та Іран (якщо він не буде учасником проєктів). Але з Вашингтоном можна домовитися, враховуючи зростаючу вагу Туреччини в регіоні. А ось для РФ це погано, набагато болючіше, ніж можлива евакуація військових баз. Тому що:
Лінійне: Росія втрачає свою частку на європейському газовому ринку, і це не лише наслідок санкцій. Справа в тому, що газ з Катару (як і з Єгипту), що постачається через трубопроводи, виявляється більш економічно вигідним у порівнянні з російським. Основною причиною є значно нижча собівартість його видобутку.
Нелінійні аспекти або політичні чинники. Регіон. Туреччина поступово перетворюється на регіональну супердержаву. Зростання її впливу в енергетичній галузі може призвести до неприємних наслідків для Росії на Кавказі та в Центральній Азії. Проте варто зробити уточнення для тих, хто живе ілюзіями: Туреччина не розпочне "священну війну" проти РФ. Ердоган вже двічі (вперше в контексті Карабаху) продемонстрував, що так виглядає політика: ти можеш не розголошувати свої наміри, навіть співпрацювати з РФ, а потім, у вирішальний момент, діяти рішуче.
Нелінійне геополітичне. Тут уже йдеться про ослаблення позицій Росії в арабському світі. Вона не зникне як партнер (проєкти в Єгипті, Алжирі, Лівії, Ірані, Іраку, Афганістані, Пакистані тривають), але дещо втратить "у вазі" як партнер. А Туреччина вже навіть не заявила, а просто підтвердила факт появи нової регіональної супердержави".
Це ті нові реалії, які ми не можемо ігнорувати, коли плануємо наші подальші дії.
