Іран скасував обмеження на дальність своїх ракет: чи здатні вони досягти України?

7 листопада 2026 року Корпус вартових ісламської революції (КВІР) оголосив, що Іран відмовляється від добровільного обмеження дальності своїх балістичних ракет до 2000 кілометрів. Речник КВІР Хоссейн Мохеббі зробив цю заяву на фоні висловлювань іранських лідерів про готовність реагувати на загрози без урахування географічних меж.

Це рішення надає Тегерану шанс офіційно вдосконалити свої далекобійні системи, які можуть охоплювати території, що виходять далеко за межі Близького Сходу. Проте залишається відкритим питання, наскільки сучасні технології та виробничі можливості Ірану здатні підтримати реалізацію цих амбіцій.

Китай і Росія мають суттєвий вплив на еволюцію іранської ракетної програми. Протягом багатьох років Пекін забезпечував Тегеран технологічними рішеннями та елементами, тоді як Москва надавала підтримку в галузі інженерії. Нещодавні дослідження свідчать про те, що ця співпраця триває і охоплює все більш складні військові системи.

UA.News аналізує, які типи ракет є у розпорядженні Ірану, хто сприяв їхньому розвитку, яку відстань вони здатні долати, а також оцінює їх потенційну загрозу для України.

Яке значення має рішення Ірану не дотримуватися обмеження у 2000 кілометрів?

Обмеження на дальність іранських балістичних ракет було встановлено за рішенням колишнього верховного лідера Ірану Алі Хаменеї. У 2017 році військове керівництво країни офіційно оголосило, що ракети не повинні перевищувати дальність у 2000 кілометрів. Це рішення стосувалося внутрішньої політики, а не міжнародної угоди, яка б забороняла Ірану розробляти більш далекобійні системи озброєнь.

Цей радіус дозволяв вражати цілі на території Ізраїлю, а також на американських військових базах у регіоні Близького Сходу, у країнах Перської затоки та в окремих зонах Південно-Східної Європи. Зокрема, за даними Associated Press, область охоплення в 2000 кілометрів включає частини Греції та Балканського півострова.

Раніше Тегеран спирався на думку, що його військові запаси можуть ефективно стримувати суперників у регіоні. Проте тепер іранське керівництво фактично відмовляється від цієї стратегії, відкриваючи можливість розширення території потенційних наступів.

Під час пресконференції 7 листопада речника КВІР Хоссейна Мохеббі запитали, чи означає вказівка верховного лідера Моджтаби Хаменеї відповідати на загрози без географічних обмежень, що попередня межа більше не діє. Генерал підтвердив зміну політики, але не назвав нових моделей ракет або результатів їхніх випробувань.

Мохеббі також наголосив, що військові можливості необхідно демонструвати на практиці, а не лише оголошувати про них. Це важливе уточнення, оскільки створення ракети з більшою дальністю потребує не тільки політичного рішення, а й відповідних технологій, випробувань та виробничих потужностей.

У Стокгольмському міжнародному інституті дослідження миру (SIPRI) раніше зазначали, що іранські інженери вже тривалий час займаються технологіями, здатними перевищити межу 2000 кілометрів. Серед їхніх розробок - ракети з родини "Хоррамшахр" та потужні двигуни, які проходили випробування в рамках космічної програми.

Таким чином, нинішнє рішення може стати політичним підґрунтям для подальшого розвитку вже наявних технологій, хоча конкретні масштаби цього процесу залишаються невідомими.

Якими балістичними ракетами володіє Іран

Згідно з аналізом Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), Іран розробив один із найбільш значних і різноманітних ракетних запасів у регіоні Близького Сходу. Цей арсенал включає в себе кілька поколінь ракет, які відрізняються за типами двигунів, системами управління та призначенням бойових завдань.

Перші серійні балістичні ракети країни мали радянське походження. "Шахаб-1" і "Шахаб-2" розвивали сімейство Scud, технології якого Іран отримував через Північну Корею. Згодом на основі північнокорейської Nodong створили "Шахаб-3" із дальністю близько 1300 кілометрів. Її подальші модифікації "Емад" і "Гадр" здатні долати орієнтовно 1700 та 1950 кілометрів відповідно.

Окремим аспектом стало створення твердопаливних ракет. На відміну від традиційних рідиннопаливних систем, ці ракети не вимагають тривалої підготовки заправки безпосередньо перед запуском. Це робить процес підготовки до використання більш швидким, спрощує транспортування та скорочує час, протягом якого пускові установки перебувають на відкритих позиціях.

Серед таких систем можна виділити "Фатех-110", яка має дальність близько 200-300 км, "Фатех-313" з радіусом дії приблизно 500 км, "Зольфагар", що охоплює 700 км, і "Дезфуль", який здатен досягати приблизно 1000 км. Найсучасніша з них, "Хейбар Шекан", за офіційними даними, може вражати цілі на відстані близько 1450 км.

Серед іранських балістичних ракет, що мають вражаючу дальність, виділяються двоступенева твердопаливна "Седжіль", здатна досягати приблизно 2000 кілометрів, а також рідиннопаливна ракета "Хоррамшахр".

Для останньої зазвичай називають показник у 2000 кілометрів, однак CSIS описує конфігурацію зі зменшеною бойовою частиною, для якої обговорювалася можливість польоту на відстань до 3000 кілометрів. Водночас достовірних даних про масове розгортання саме такої модифікації немає.

Крилаті ракети, гіперзвукові технології та космічні ініціативи: які новини щодо сучасних розробок?

Окрім балістичних ракет, Іран також працює над розвитком крилатих систем, які здатні використовувати двигун протягом більшої частини свого польоту та можуть літати на відносно низькій висоті. Це ускладнює їх виявлення та перехоплення, особливо якщо їхній маршрут проходить за межами діапазону наземних радарів.

Однією з новітніх розробок є наземна крилата ракета "Сумар", яку аналітики асоціюють із радянською ракетою Х-55. У звіті CSIS її можливу дальність оцінюють у діапазоні 2000-3000 кілометрів. Проте фахівці підкреслюють значну невизначеність щодо фактичних параметрів двигуна, обсягу пального та можливостей системи в цілому.

Іншу крилату ракету -- "Ховейзе" -- Іран представляв як озброєння з дальністю 1350 кілометрів. Її створення стало частиною ширшої програми розвитку власних крилатих систем, які можуть використовуватися для ударів по наземних цілях.

Окрему увагу привертають заяви Тегерана щодо гіперзвукової зброї. У 2023 році Іран представив ракету "Фаттах", назвавши її гіперзвуковою. Однак сама швидкість понад п'ять Махів не означає, що йдеться про принципово новий тип озброєння. Звичайні балістичні ракети також досягають таких швидкостей на окремих ділянках траєкторії.

Дослідник Фабіан Гінц із Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) пояснював, що "Фаттах" радше оснащена маневровою бойовою частиною, ніж є повноцінним гіперзвуковим планерувальним апаратом. Це не виключає її небезпечності, але означає, що офіційні заяви потрібно відокремлювати від фактичних технічних характеристик.

Ще один напрям розвитку іранських технологій пов'язаний із космічною програмою. Створення потужних ракет-носіїв, систем керування та багатоступеневих двигунів потенційно може допомогти розробляти міжконтинентальні балістичні ракети.

Проте запуск супутника на орбіту й доставка бойової частини на інший континент потребують різних технологічних рішень. Для бойової ракети особливе значення мають точність наведення, надійність конструкції та здатність бойової частини витримувати повернення в атмосферу.

Згідно з оцінками американських розвідувальних організацій, Іран має потенціал створити дієздатну міжконтинентальну ракету до 2035 року, якщо ухвалить відповідне рішення. Однак на швидкість розвитку програми можуть вплинути наслідки атак на військові виробництва, а також доступ до необхідних матеріалів і технологій.

Як Китай сприяв формуванню ракетної індустрії Ірану

Співпраця між Іраном і Китаєм у сфері ракетних технологій почалася ще до актуальних напружень між Тегераном і Вашингтоном. У 1980-х роках Іран активно закуповував у Китаю протикорабельні ракети, а згодом отримав комплекси М-7, які в Ірані відомі під назвою "Тондар-69".

Ці поставки стали частиною ширшої військово-технічної співпраці, яка поступово охопила не лише готове озброєння, а й виробничі технології та спеціалізоване обладнання.

Згідно з даними Iran Watch, китайські фірми мали зв'язки з постачанням технологій та обладнання для виробництва ракет в Ірані. Крім того, американські розвідувальні служби вказували на наявність китайських систем управління, вимірювальних елементів та промислового обладнання, яке могло бути застосоване в цих програмах.

Співпраця в області твердопаливних ракет відігравала ключову роль. Відповідно до інформації CSIS, під час створення "Фатех-110" могли бути залучені елементи китайських постачальників.

Для Ірану отримання доступу до зарубіжних технологій стало не лише шансом виготовити окремі види озброєння, а й поступово розвинути власну виробничу інфраструктуру. Електроніка, спеціалізовані матеріали, двигуни та технічне обладнання сприяли місцевим компаніям в освоєнні технологічних процесів, без яких серійне виробництво ракет було б набагато ускладненим.

Співпраця з китайськими постачальниками не припинилася і в останні роки. У квітні 2025 року Міністерство фінансів США запровадило санкції проти мережі компаній та фізичних осіб в Ірані й Китаї, яких американська влада звинуватила в закупівлі компонентів ракетного палива для КВІР.

У листопаді того ж року відомство повідомило про сотні тонн хімічної продукції, придбаної через міжнародні посередницькі структури. Частина таких речовин має законне цивільне застосування, але водночас може використовуватися для виготовлення твердого ракетного палива.

Ці випадки демонструють одну з головних проблем міжнародних санкцій: для виробництва сучасних ракет потрібні компоненти й матеріали, які нерідко використовуються також у цивільній промисловості. Контроль за їхнім експортом ускладнюється розгалуженими мережами посередників і постачальників.

Яке значення мала Росія: від "Шахаб-3" до таємної програми C430L

Вплив Росії на іранську ракетну програму можна спостерігати з 90-х років минулого століття. У нещодавно опублікованому звіті ЦРУ американські розвідувальні служби зазначили, що підтримка російських фірм сприяла швидшій розробці балістичної ракети "Шахаб-3".

Обговорювалися питання передачі технологій, спеціалізованих матеріалів, виробничого обладнання, а також підготовки іранських спеціалістів. У 1998 році Сполучені Штати ввели санкції проти ряду російських компаній через їх участь у ракетних програмах Ірану.

З часом співпраця розширилася до більш комплексних технологічних рішень. У вересні 2026 року видання Financial Times опублікувало розслідування, присвячене таємному проєкту C430L, який, згідно з даними журналістів, стартував у 2023 році.

Згідно з інформацією, яку опублікувало видання, російські експерти з НВО машинобудування, під координацією "Рособоронекспорту", надавали підтримку іранським інженерам у створенні прямоточного повітряно-реактивного двигуна для надзвукових крилатих ракет.

На відміну від звичайних дозвукових крилатих систем, ракети з такими двигунами здатні тривалий час підтримувати швидкість, вищу за швидкість звуку. Це скорочує час, який залишається протиповітряній обороні для виявлення загрози, ухвалення рішення та перехоплення цілі.

Financial Times повідомляла, що російські інженери аналізували результати іранських випробувань, а контакти між сторонами продовжувалися у 2026 році. Водночас підтверджень того, що створена в межах C430L ракета вже прийнята на озброєння, немає.

Російська підтримка може охоплювати не тільки розробку озброєння, але й забезпечення розвідки для його ефективного використання. У квітні агентство Reuters повідомило про оцінку українських розвідувальних служб, згідно з якою російські супутники здійснювали спостереження за військовими спорудами на Близькому Сході перед іранськими нападами.

Чи можуть іранські ракети долетіти до України та інших країн Європи

Потенційна загроза для України залежить насамперед від того, які саме ракети Іран здатний застосувати, звідки їх запускатимуть і якою буде їхня фактична дальність.

Географічно ізольовані регіони України можуть опинитися в зоні досяжності іранських ракет, які мають дальність приблизно 2000 кілометрів, якщо їх запустити з певних позицій на території Ірану. Для ураження більш віддалених об'єктів знадобляться системи з більшим радіусом або інші стартові майданчики. Проте, сам факт відстані між державами не дозволяє однозначно стверджувати, чи здатна конкретна ракета виконати таку бойову задачу.

Тема фактичної дальності іранських військових засобів стала особливо актуальною після березневих подій 2026 року. У той час американські та британські чиновники повідомили про спробу завдання ракетного удару по військовій базі Дієго-Гарсія в Індійському океані, яка знаходиться приблизно за 4000 кілометрів від Ірану.

Тегеран заперечував причетність до інциденту, а його обставини залишаються спірними. Проте повідомлення про можливе застосування ракет на такій відстані привернули додаткову увагу до технологій, які Іран міг розробляти поза межами раніше оголошених обмежень.

Для європейської безпеки важливий також інший аспект -- передача іранської зброї Росії. Москва вже використовує ударні безпілотники іранського походження та розвиває власне виробництво на основі отриманих технологій.

У санкційному рішенні Європейського Союзу також згадуються поставки іранських балістичних ракет Fath-360 до Росії. Це окрема загроза, не пов'язана безпосередньо з можливістю запускати ракети з території самого Ірану: передане Росії озброєння може використовуватися з інших стартових позицій.

Додаткову увагу до теми привернули повідомлення про можливі іранські удари по українських містах. На початку листопада 2026 року в соціальних мережах поширювали зображення нібито з іранського телебачення, на якому Київ, Львів, Одеса та польський Жешув були позначені як потенційні цілі.

Проте, Центр боротьби з дезінформацією при РНБО виявив, що цей знімок виявився фальшивим. Немає жодних офіційних підтверджень щодо існування такого списку цілей.

У той же час, інформація про потенційне пряму конфронтацію між Іраном та Україною з'являлася і раніше. У кінці липня The New York Times, посилаючись на іранських і західних чиновників, повідомила, що Тегеран вивчав варіант ракетного удару по одному з українських морських портів.

За даними видання, дипломатичні контакти допомогли знизити напруження, тому до реалізації такого сценарію справа не дійшла.