"Історичний дебют": чому канцлер Мерц отримав два голоси підтримки та які перспективи відкриває новий уряд Німеччини для України.
З моменту свого утворення коаліція в Німеччині зіткнулася з численними викликами.
Обрання лідера Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Фрідріха Мерца на посаду канцлера Німеччини стало не лише особистим випробуванням для політика, а й першим серйозним тестом на міцність нової коаліції ще до початку її повноцінної роботи.
Голосування в Бундестазі відбулося 6 травня, і на перший погляд, все йшло згідно з планом: 28 квітня ХДС офіційно затвердила нову коаліційну угоду між християнськими демократами та соціал-демократами. А вже 29 квітня, незважаючи на внутрішні суперечки та деякі занепокоєння, Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) підтримала угоду, отримавши вражаючу більшість голосів – 84,6%.
Перше голосування в Бундестазі відбулося зовсім не так, як планувалося: Мерц отримав лише 310 голосів при необхідних 316. Це стало першим випадком у повоєнній історії Німеччини, коли висунутому та узгодженому кандидату не вдалося пройти з першої спроби. Хоча Мерц успішно був обраний канцлером під час другого голосування в той же день, здобувши 325 голосів, символічне значення його першої невдачі, безсумнівно, вплине на політичну ситуацію в країні в майбутньому.
У цей день основним питанням стало: хто ж саме зірвав перше голосування? ХДС/ХСС та СДПН разом мають 328 мандатів — на 12 більше, ніж потрібно для успішного голосування. Однак дізнатися, хто саме не проголосував за, практично неможливо, адже відповідно до Основного закону, вибори канцлера відбуваються таємно.
За останні кілька місяців стало очевидним зростання незадоволення в обох політичних силах — як щодо особи Мерца, так і щодо формату коаліції. Також не виключено, що деякі голоси на його підтримку могли надійти з опозиційних локацій: побоювання перед можливими достроковими виборами та загрозою посилення впливу ультраправої партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН) могли спонукати окремих депутатів діяти більш прагматично. Проте, майбутнє цієї партії наразі виглядає під великим знаком питання: 2 травня Федеральне відомство з охорони Конституції Німеччини класифікувало "Альтернативу для Німеччини" як правоекстремістську організацію на федеральному рівні.
Проте мотиви так званих відступників викликали значне обурення. У часи, коли країна потребує згуртованості у відповідь на внутрішні та зовнішні загрози, ставити під сумнів легітимність майбутнього уряду є, щонайменше, безвідповідально. Ті, хто намагався "поставити Мерца на місце" (якого нещодавно критикували за його зарозумілість і, часом, надмірну увагу до закордонних поїздок замість внутрішніх справ), вибрали для цього вкрай невдалий момент.
Проте новий канцлер, можна сказати, вже звик до подібних викликів. Політичний шлях 69-річного Фрідріха Мерца, безсумнівно, має багато знакових моментів. Він народився у Західній Німеччині (Східний Зауерланд, Північний Рейн-Вестфалія) та отримав освіту у галузі права та політичних наук. Спочатку він працював суддею, а згодом став адвокатом. У період з 1989 по 1994 рік був депутатом Європейського парламенту від ХДС, а потім, до 2009 року, представляв свою партію в Бундестазі. Проте його стрімкий підйом наприкінці 1990-х років зазнав фіаско: після поразки на виборах 2002 року, які виграли соціал-демократи під керівництвом Герхарда Шредера, Мерц був усунений з посади голови парламентської фракції ХДС/ХСС Ангелою Меркель, яка призначила його своїм заступником. Протягом тривалої політичної боротьби з нею він зрештою поступився, і в 2009 році вирішив відійти від політики на значний час. У цей період він досяг успіхів у юридичній та лобістській діяльності в бізнес-секторі, зокрема в американській інвестиційній компанії, заробивши значні статки. Через це його часто називають "представником великого бізнесу".
У 2018 році, після оголошення Меркель про намір покинути політичну арену, Мерц вирішив скористатися цією можливістю для свого повернення. Він презентував себе як "протилежність Меркель": більш консервативний, економічно ліберальний та явно правий політик. Проте його дві спроби зайняти лідерську позицію в партії — у 2018 та 2021 роках — закінчилися невдачами. Значною мірою цьому сприяла сама екс-канцлерка, адже їхнє протистояння стало символом політичної боротьби. Лише після остаточного виходу Меркель з політики та поразки ХДС/ХСС на виборах 2021 року в січні 2022 року Мерц нарешті здобув лідерство в партії. Його призначення тоді сприймалося як можливість відновити політичну ідентичність, що була втрачена в епоху прагматичного центру. Однак згодом стало зрозуміло, що новий лідер намагається знайти баланс між різними фракціями партії, уникаючи формулювання чіткого програмного курсу.
Тому поразка в першому турі голосування стала для Мерца серйозним ударом. Але це не просто наслідок внутрішньопартійної недовіри -- радше симптом глибших суперечностей, які назріли ще до виборів.
По-перше, його жорстка риторика щодо міграції, а також відкрита підтримка посилення правил прийому біженців -- позиція, подібна до тієї, яку обстоює АдН, -- спричинили напругу не лише серед соціал-демократів, а й усередині самої ХДС/ХСС. Коли наприкінці січня Мерц вніс до Бундестагу законодавчі пропозиції щодо обмеження міграції, які апріорі підтримала б АдН (що й сталося), це викликало хвилю потужної критики з боку майже всіх інших партій. У німецькому політичному середовищі є неписане правило -- жодної співпраці з АдН, що описується метафорою "вогняної стіни" (нім. Brandmauer). Навіть непряма підтримка з боку ультраправих вважається порушенням демократичного консенсусу. І хоча ініціативи Мерца було відхилено, а сам він неодноразово заявляв про неможливість співпраці з радикалами, неприємний осад, як-то кажуть, залишився.
По-друге, реальне нехтування виборчими зобов'язаннями та швидке прийняття суттєвих змін до Конституції, які послаблюють обмеження на так зване боргове гальмо — механізм, що контролює зростання державного боргу. Хоча цей крок дійсно був критично важливим, він призвів до значного обурення навіть серед прихильників.
Не менш важливу роль у викликах, з якими зіткнувся новий уряд, відіграли неоднозначні коментарі Фрідріха Мерца після підписання коаліційної угоди. Зокрема, його спроби переглянути вже узгоджені пункти викликали занепокоєння. Особливо йдеться про його наміри поставити під сумнів розмір мінімальної заробітної плати, що є ключовим питанням для соціал-демократів.
Одночасно в день виборів нового канцлера всі глави коаліційних партій однозначно заявили, що не допустить жодних спроб підірвати угоду чи шукати "відступників". Уряд повинен зосередитися на подоланні нагальних проблем.
Новий уряд, до складу якого увійшов канцлер Фрідріх Мерц, складається з 17 міністрів. Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) отримала контроль над сімома міністерствами, тоді як Християнсько-демократичний союз (ХДС) забезпечив собі шість портфелів, включно з постом керівника федеральної канцелярії. Християнсько-соціальний союз (ХСС) представлений у трьох міністерствах.
У складі СДПН на посту віце-канцлера та міністра фінансів, як і передбачалося, призначено лідера партії Ларса Клінгбайля. Міністерство оборони залишилось під керівництвом Бориса Пісторіуса, який є одним з найвідоміших політиків у країні. Колишня голова Бундестагу Бербель Бас тепер очолює міністерство праці та соціальної політики. Загалом нова команда СДПН, за винятком міністра оборони, демонструє прагнення дистанціюватися від уряду попереднього канцлера. При формуванні команди акцент зроблено не лише на досвідчених управлінцях, але й на оновленні поколінь та залученні свіжих облич.
Особливу увагу варто звернути на кадрові зміни в Міністерстві закордонних справ: вперше за понад півстоліття його очолив представник ХДС. Зазвичай ця посада діставалася молодшому партнеру коаліції, тоді як християнські демократи ніколи не були в цій ролі. Міністерство очолив Йоганн Вадепуль — зовнішньополітичний радник Мерца, відомий своїми трансатлантичними поглядами. Для України це, безумовно, позитивний сигнал: Вадепуль постійно виступав на підтримку посилення військової допомоги Києву, включаючи постачання важкого озброєння.
Незважаючи на утворення нового уряду, більшість політичних експертів радять не мати завищених сподівань на його діяльність. На даний момент головним досягненням є вчасне створення ефективної виконавчої влади. Наступним викликом для канцлера стане чітке окреслення стратегічного курсу розвитку країни. Місце для помилок майже відсутнє. Хоча Мерц здобув перемогу в другому турі, його авторитет зазнав серйозного удару, а легітимність вже була підірвана до початку повноцінного функціонування уряду. Це може стати джерелом ризиків як у внутрішній, так і у зовнішній політиці.
Мерц розпочинає свій термін у зовсім нових геополітичних умовах. Німеччина, за фактом, втратила традиційну підтримку з боку Сполучених Штатів. Перший тур виборів, де Мерц зазнав невдачі, також відбився на міжнародній арені, значно послабивши його позиції в очах американського керівництва. Тому одним з ключових завдань нового уряду є відновлення конструктивного діалогу з провідними європейськими партнерами — Францією та Польщею, з якими відносини за попередників були напруженими. Символічно, що вже 7 травня новообраний канцлер здійснив свої перші візити до Парижа та Варшави. Основний посил — подолати "тиші європейської політики", відновити довіру та зміцнити європейську єдність.
Якщо Мерц не зможе розробити об'єднуючий курс для суспільства – не через використання риторики страху, а через спрямованість на модернізацію – його уряд ризикує перетворитися на тимчасовий технічний інструмент під час перехідного етапу. У найкращому випадку він виконуватиме функції кризового менеджера. У найгіршому випадку, це може стати сигналом про більш серйозні політичні зрушення, які призведуть до втрати поміркованими силами здатності представляти загальнонаціональні інтереси.
