Кардинал Паролін: Україна здатна презентувати нову граматику теології надії - Vatican News
Пропонуємо вашій увазі підсумок вітальної промови кардинала Пʼєтро Пароліна, Державного Секретаря Святого Престолу, яку він виголосив під час відкриття у Римі конференції "До богослов'я надії для України та від України".
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватиканский священник
"Християнська надія не є привілеєм лише спокійних часів. Сьогодні Україна закликає нас не лише говорити про надію, але й вчитися втілювати її в реальних умовах — в окопах, серед руїн, на нових кладовищах, під хрестом, але з поглядом спрямованим в небо. Україна потребує надії, що виростає зсередини, як зерно, а не ззовні. У цьому контексті Церква має важливу місію захищати таїнство надії, яка живе в умовах страждання, не піддаючись цинізму світу", — зазначив кардинал Пʼєтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, під час відкриття конференції "До богослов'я надії для України та від України", що відбулася 14 травня 2025 року в Папському Григоріянському Університеті. Цю дводенну конференцію організували Український католицький університет у партнерстві з Папським Григоріанським університетом та Університетом Нотр-Дам (США) за підтримки Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ.
Державний Секретар Святого Престолу нагадав про слова Папи Лева XIV, які були озвучені минулої неділі після молитви "Regina Coeli": "В моєму серці живе страждання українського народу". Він зазначив, що ці слова відображають "духовну та пастирську" єдність з Папою Франциском, чиї заклики до миру в Україні звучать з самого початку його понтифікату. Папа Франциск також неодноразово підкреслював: "Україна в моєму серці". "Отже, - сказав кардинал Паролін, - два Папи, два голоси, але злиті спільним євангельським співчуттям, прокладають разом шлях надії. Надія, що виникає з болю. Шлях миру, що будується на істині. Шлях віри, яка не піддається логіці війни".
За словами кардинала, в даному контексті ми можемо обговорювати богослов'я надії для України, яке є результатом "страждань, що виникають не з книг, а з глибин серця, що зазнало болю". Також можна говорити про "богослов'я надії, що походить з України", оскільки цей народ приносить живе свідчення: віра може витримати навіть під уламками, а надія може розквітати в темряві. Це питання має "пророчий аспект", адже міркування стосуються "не абстрактної, безтілесної надії, а конкретної християнської надії". "Сьогодні Україна переживає важкі часи, але навіть у цю темряву Церква залишається на сторожі, чекаючи – надіючись – свідчить," - зазначив Державний Секретар Святого Престолу, підкреслюючи, що хоча війна приносить смерть і руйнування, у цих краях "віра залишається живою і навіть знаходить нові форми вираження". "Сцени літургійних служб у бомбосховищах, процесії з іконами серед руїн, молоді люди, які моляться Розарій в окопах, та громадяни, що на колінах вшановують загиблих воїнів, нагадують нам, що християнська надія – це вже насіння воскресіння, посіяне у глибинах історії," - додав він.
Очільник ватиканської дипломатії підкреслив, що "український спротив не лише військовий чи політичний", йдеться насамперед про "духовний спротив народу, який не відрікається від гідності, від віри, від свободи". "В цьому сенсі можемо з переконанням сказати, що надія в Україні сьогодні набрала форм мучеництва, що не здіймає галасу, конкретного свідчення віри в щоденному житті", - сказав він, звертаючи увагу на те, що ця конкретність народжується із "відкритої рани", бо "Україна сьогодні є емблемою надії, що піддається найважчому випробуванню", яким є війна. Тож з цієї "мученицької землі" підноситься голос, який кидає виклик богослов'ю: чи може християнська надія втілитися, стати історією, шляхом до світлого майбуття, до миру? Чи може вона сказати щось справжнього народові, який змушений відсвяткувати вже четвертий Великдень під бомбами, на чужині, серед сліз і руїн? Компас для пошуків відповіді, за словами кардинала, нам запропонував Папа Франциск у буллі "Spes non confondit", вказуючи на надію не як на абстрактну ілюзію, але як на конкретну чесноту, що спонукає до дій. Він також процитував Лесю Українку, яка далекого 1890 року написаоа "пророчу поезію з красномовною назвою Contra spem spero".
"Церкви, церковні спільноти України, католицькі, православні, протестантські, покликані не лише проходити через Святі Двері Ювілею, але й самі ставати відкритими дверима для Божої любові, смолоскипами надії посеред темряви. І це не риторика, це - місія", - сказав Державний Секретар Святого Престолу, зазначаючи, що війна, страждання й рани несправедливості ставлять глибокі запитання про "саму ж можливість надіятися". У цьому контексті, за його словами, Церква в Україні покликана до потрійної місії: "Супроводжувати людей, зцілювати зранені серця та будувати майбутнє. І вона робить це щодня, через свідчення своїх єпископів, священиків, богопосвячених осіб, а передусім - відданих мирян", - мовив він, звертаючи увагу на те, як в українських релігійних осередках "милосердна любов стала конкретною формою надії".
І йдеться не лише про гуманітарну надзвичайну ситуацію, але й про духовну нагальність, виклик допомагати людям не впасти в ненависть. "Християнська надія завжди спрямована до примирення та вимагає серйозного та тривалого шляху істини, зцілення пам'яті", - сказав Державний Секретар Святого Престолу, нагадуючи повчання Папи Франциска з енцикліки "Fratelli tutti" про те, що мир неможливий без пам'яті, а примирення можливе лише там, де є правда та прощення. Таким чином, "теологія надії може розвиватися також як теологія примирення, як дорога очищення пам'яті та відкритості на іншого", теологія, "відправною точкою якої є не книжки, а обличчя".
Кардинал Паролін зазначив, що, якщо проаналізувати історію України, можна побачити народ, який завжди вмів відроджуватися після важких часів. "Культура, віра та духовні традиції цього народу є яскравими свідченнями сили надії. Сьогодні світ спостерігає за Україною не лише як за стражденною нацією, а також як за народом, який у своїх випробуваннях продовжує демонструвати гідність, цінність свободи та любов до своєї землі", - підкреслив він, наголошуючи на тому, що цей приклад є викликом для всіх нас, адже "християнська надія має місіонерську природу". "Надія - це дар, яким слід ділитися, і той, хто надіється, ніколи не залишається на самоті. Україна здатна запропонувати вселенському богослов'ю нову мову надії, що виникає з християнського Сходу, живиться літургією, поглиблюється пам'яттю про знаки та виявляється у щоденній вірності людей Господу", - резюмував доповідач.
На завершення кардинал Паролін акцентував увагу на важливій ролі Пресвятої Богородиці в українському духовному світі. Він зазначив, що образ Оранти з київського собору Святої Софії є "одним із найзворушливіших символів безперервної надії, яка молиться: піднесені руки, зосереджене обличчя та незмінна постава в часі". "Марія є заступницею, вона оберігає. Її присутність завжди вірна. Під час війни тисячі українських сімей зверталися до Неї. У Ній вони знаходили підтримку, захист і силу. Паломництва до Марійських святинь, ікони, які доправляли до зон бойових дій, та Марійські пісні, що передаються з покоління в покоління, стали частиною духовної спадщини й богословського багатства. Марійське богослов'я надії навчає нас, що надію не вигукують, а тихо шепочуть. Це не завоювання, а акт довіри. Марія не пропонує готових рішень, а саму себе. І саме в цьому важливому жесті готовності вона стає Матір'ю надії", - підкреслив Державний Секретар Святого Престолу.
