Каспрук: Чи залежить членство України в НАТО від Москви? | Еспресо
Рішення щодо суттєвої зміни допомоги Україні ухвалюють ті політики, які жодного дня, години чи хвилини не відчували на собі удари ракет терористичної Росії.
Якщо спробувати зібрати всі причини, чому Україні відмовляли в прийнятті до НАТО, то вийшла б ціла антологія цих обіцянок. Особливо дратує "гарантія" про те, що двері для України завжди відкриті. Це повторювалося так часто, що вірити в такі заяви стало неможливо.
Наразі виникла нова причина для відмови у прийнятті країни до Північноатлантичного альянсу — нібито не можна приймати державу, яка перебуває у стані війни. Проте до 2014 року Україна не була у війні. Чи потрібно було чекати, поки на неї здійснить напад терористична Російська Федерація?
Після численних обіцянок щодо можливості вступу до Брюсселя, ситуація залишилася невизначеною. Це викликає серйозні негативні наслідки для звичайних українців, які намагаються зрозуміти, чому, незважаючи на постійну загрозу російського вторгнення, їх країна не отримала шанс на інтеграцію в НАТО. Чому ж наша держава виявилася менш придатною для цього, якщо порівняти з тими, хто мав таку можливість більше ніж два десятиліття тому і зміг уникнути окупації своїх земель московською агресією?
Сьогодні на Заході не звертають уваги на те, що Україна володіє таким практичним досвідом ведення бойових дій, якого не має жодна інша армія в Європі. І це лише частина переваг, адже стратегічне положення нашої країни також виступає важливим стримуючим фактором для агресії з боку Росії.
Можна багато чого говорити про право на життя тих цивільних українців, які через нерішучість Заходу щодня гинуть від російських ракет, дронів і бомб. Але приймають рішення про кардинальну зміну допомоги Україні ті політики, котрі жодного дня, жодної години, жодної хвилини не перебували під ударами ракет терористичної Російської Федерації.
Для них наше страждання, відчай і горе — це лише яскрава телевізійна картинка, яка спонукає знову і знову висловлювати своє занепокоєння. І не більше того. З таким обмеженим і контролюваним рівнем допомоги війна між Росією та Україною може тривати ще досить довго. Адже Україна веде боротьбу з Російською Федерацією, маючи одну руку, зв'язаною за спиною. Досі не існує рівноваги в повітряному просторі, бракує боєприпасів великої дальності, а також діє заборона на удари по всій території противника з використанням американської та європейської зброї.
Така напівдопомога Україні не лише провокує Путіна до початку Третьої світової війни, а й послаблює авторитет Білого дому серед його союзників та прихильників по всьому світі. В Пентагоні чудово знають, яка допомога українцям може докорінно змінити ситуацію на фронтах російсько-української війни. Але у Байдена постійно затягували з такою допомогою.
Читайте також: Війна з озиранням на Путіна
Обговорення ймовірного вступу України до НАТО, які тривають безкінечно, нагадують гонитву за "механічним зайцем". Бігти, звісно, можна, проте результати відомі завчасно. У Північноатлантичному альянсі постійно повідомляють, що двері для України залишаються відкритими і що країна зможе приєднатися, коли буде готова. Але тут є важливий нюанс. Між "відкритими дверима" та "відчиненими дверима" існує суттєва різниця. Ледь відчинені двері не забезпечують жодних гарантій, що вони коли-небудь будуть повністю відкриті.
Очевидно, що після звільнення від московського впливу, колишні радянські республіки прагнуть приєднатися до НАТО. Деяким із них це вже вдалося. Проте, Україні доводиться долати шлях до Північноатлантичного альянсу вже майже три десятиліття. Наша країна постійно отримує нездійснені обіцянки, які видаються за прогрес у напрямку інтеграції з НАТО. Сьогодні Україна захищає об'єднану Європу від російської агресії, але нам повідомляють, що ми ще не готові стати її повноправним членом.
Нерішучість президента США Джо Байдена призвела до того, що російсько-українська війна перейшла у фазу позиційної війни. Все це виливається в статичні лінії розмежування військ, незначні здобутки сторін в окремих лісосмугах та селах, невдалі спроби переходу до маневрової війни. Генерали у Пентагоні не можуть не розуміти, що така війна може тривати довго.
Читайте також: Як Путін опинився в капкані безкінечної війни.
Якби Україна приєдналася до НАТО до 2014 року, вторгнення Росії на нашу територію, ймовірно, не відбулося б. Якщо б наша країна стала членом Північноатлантичного альянсу до 2022 року, ми б, напевно, уникнули б цієї Великої війни. Таким чином, російсько-український конфлікт можна розглядати як наслідок нерішучості Західних країн. Слід відверто визнавати, що справжні гарантії безпеки - це присутність військ США або країн Західної Європи на території України, що не перебуває під контролем Росії. Це могло б значно наблизити нас до миру.
Спробуємо уявити таку ситуацію: в умовах неможливості здобути перемогу над Україною, Путін може вчинити нову агресію на Півночі Європи. У цей момент українці, маючи за плечима досвід боротьби з Росією та бажання підтримати НАТО, стануть важливим ресурсом для Північноатлантичного альянсу. Багато чинників свідчать про те, що таке загострення конфлікту є лише питанням часу.
На жаль, на Західному фронті не всі усвідомлюють, що перемога Путіна в Україні може повернути людство на кілька століть назад. Україні необхідні озброєння не лише для захисту своєї незалежності, а й для того, щоб запобігти загрозі з боку Москви, яка намагається знищити демократичні цінності Заходу. Україні було обіцяно, що вона отримуватиме підтримку у випадку агресії.
Читайте також: Поки що немає бачення післявоєнного світу
Майже три роки тому на Україну напала терористична Московія, і дане слово Захід мав би тримати. А всі розмови про те, що НАТО не може перейти червоні лінії й прийняти Україну - це демонстрація слабкості західного світу. Росія не мусить вирішувати, до яких оборонних організацій іншим країнам дозволено приєднуватися.
НАТО й було створено для того, щоб не дати Росії захоплювати чужі землі на Європейському континенті. Воно досі з цим успішно справлялося. Та у випадку з Україною підхід Альянсу потребує великої корекції. Адже виглядає на те, що раніше НАТО прагнуло просто стежити за тим, щоб Україна не програла. Хоча Альянс мав би публічно заявити, що його метою є поставити Російську Федерацію на місце та повернути Україні її міжнародно визнані території, які захопила Росія.
Безперечно, Джо Байден, президент США, є досвідченим політиком, але у випадку з Україною його підходи викликають питання. Байден вважав, що будь-яке використання західних військових сил у конфлікті між Росією та Україною є неприпустимим. Однак його рішення не знімати обмеження на використання американської зброї для ударів по російській території свідчить про політичні мотиви, що вказують на певну неспроможність, яка переважає в його зовнішній політиці.
НАТО десятиліттями обіцяло Україні членство, і на цьому ґрунтувалася політика багатьох українських президентів прозахідної орієнтації. Українці сподівалися приєднатися до Північноатлантичного альянсу і Європейського Союзу, щоб позбутися впливів Російської Федерації та не дати Москві втягнути Україну в якусь сурогатну подобу Радянського Союзу.
Дві українські революції, 2004 та 2014 років, чітко підтвердили, що Україна безповоротно визначилася зі своїм європейським і західним вибором. Але на цьому шляху США і НАТО недостатнього зробили, щоб остаточний вибір українців закріпити назавжди. Вторгнення Росії в Україну не було незворотним. Його спричинила ситуація невизначеності з членством України в НАТО і Євросоюзі.
Україна в НАТО - це вибір, який відображає цивілізаційні устремління українського народу, але, на жаль, його реалізація залежить не лише від наших зусиль. Ми все ще продовжуємо накопичувати обіцянки з боку НАТО. І якщо цього разу нам було обіцяно "безповоротне членство", то в наступний раз можуть запевнити в "гарантованому членстві" в Альянсі. І хоча це звучатиме привабливо, по суті, нічого не означає.
Ознайомтесь також: Путін та Карибська криза: відлуння сталінських часів.
Невизначена та недостатня допомога, яку Україна отримувала до цього часу, свідчить про те, що НАТО, дотримуючись концепції стратегічної невизначеності, створює підґрунтя не лише для Путіна, а й для інших авторитарних лідерів з корумпованих терористичних режимів. Вони усвідомлюють, що міжнародні правові норми більше не є ефективними.
Не так давно міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров висловив думку, що встановлення миру в Україні можливе лише за умови відмови країни від вступу до НАТО та поступки частини своїх територій. Ці заяви він зробив під час інтерв'ю з відомим американським журналістом Такером Карлсоном.
Отже, постає питання: тепер Москва визначатиме, які країни можуть приєднатися до НАТО, а які – ні? І якщо в Північноатлантичному альянсі підтримують ультиматум, який висуває терористичний режим Путіна, то варто прямо вказати в своїх установчих документах, що до НАТО може приєднатися будь-яка держава світу, окрім України. Таким чином, ми матимемо чітке розуміння, що Україні заборонено вступати до НАТО.
Витоки
Про автора. Віктор Каспрук — журналіст.
