"Коаліція рішучих" для України та Європейського Союзу. Яким чином новий безпековий альянс може відновити довіру до Брюсселя.
Зв'язати Європейський Союз з "коаліцією сміливих" - це ключове завдання, яке має велике значення як для України, так і для самого ЄС.
У дискусіях європейських політиків та експертів про майбутнє України одним з ключових аргументів на користь нашого членства в ЄС є неймовірно високий рівень підтримки Євросоюзу серед пересічних українців.
Згідно з проведеними опитуваннями, всього 3-5% українців виступають проти вступу країни до Європейського Союзу, тоді як рівень підтримки цього курсу часом перевищує 90%. Це має велике значення для європейських партнерів, оскільки без підтримки суспільства реалізація цього процесу стає неможливою.
Вплив на внутрішню політику України також не переоцінити. Наразі жодна партія, яка не є проєвропейською принаймні за риторикою, не має електорального майбутнього в Україні. Це полегшує проведення передвступних реформ. А реформи своєю чергою наближають членство і допомагають довірі до ЄС.
Втім, було б великою помилкою вважати, що це коло здатне вічно підживлювати себе.
Невдовзі Європейський Союз може зіткнутися з суттєвими викликами щодо свого іміджу в Україні.
Серед причин цьому явищу - переоцінка багатьма українцями швидкості інтеграції та недооцінка вимог, які ставить Європейський Союз. Проте, найважливішим фактором є помилкові сподівання на те, що ЄС зможе приймати рішучі рішення, які необхідні Україні. Важливо розуміти, що можливості Європейського Союзу в даному контексті насправді мають свої обмеження.
Цей сценарій несе загрозу для України.
Так само, як потужна підтримка ЄС зараз сприяє розвитку нашої країни, її зниження неминуче призведе до серйозних труднощів. Отже, збереження високого рівня підтримки Європи серед громадян України є спільним завданням для Брюсселя та Києва.
Існують способи для досягнення цього.
Євросоюзу варто використати успішний досвід НАТО. Ця організація мала виклики в Україні, дуже схожі з європейськими, і навіть потенційно небезпечніші за них. Це і проблеми зі вступом України, і угорське вето, і брак реальних повноважень та простору для дій самого Альянсу. На цьому фоні навесні 2022 року в Україні вже почала обвалюватися довіра до НАТО.
Одним із засобів, що сприяли Альянсу у зупиненні цього падіння та зміні його напрямку, став формат "Рамштайн". Цей формат дозволив асоціювати з НАТО ініціативи та допомогу, які офіційно не були пов'язані з Альянсом і не проходили через його юридичні процедури, що, в свою чергу, усунуло необхідність узгодження з державами на кшталт Угорщини.
ЄС має можливість вчинити схожим чином.
"Коаліцію рішучих", яка створюється у Європі зараз, цілком можливо іміджево прив'язати до Євросоюзу, не підриваючи водночас гнучкості цього формату. Це також дозволить надати ЄС більше ваги у безпековій сфері та прокладе шлях до нових європейських безпекових форматів.
У цій статті "Європейська правда" надає детальніші пояснення цих тез.
Українці й раніше віддавали вступу до ЄС перевагу у порівнянні з іншими варіантами розвитку країни, але після початку повномасштабного вторгнення прагнення європейського членства перетворилося на загальнонаціональну ідею.
У деякі моменти дослідження було зафіксовано більше 90% населення, яке висловлює бажання підтримати вступ України до Європейського Союзу.
Ця цифра і досі зустрічається у документах Єврокомісії щодо України, хоча насправді ці рекордні показники - у минулому.
Проте, на даний момент, підтримка тих, хто виступає за вступ, безперечна.
Європейський Союз залишається безальтернативним вибором для України не лише з цивілізаційних та культурних причин, але й через географічну близькість до Російської Федерації, яка прагне підкорити Україну та знищити її незалежність. Масштабна агресія з боку Росії продемонструвала це багатьом, навіть тим, хто раніше намагався уникати політичних питань. Саме це стало однією з причин різкого зростання підтримки ідеї євроінтеграції з березня 2022 року.
Окрім того, імідж Європейського Союзу в Україні зміцнюється завдяки висловлюванням європейських посадовців на підтримку вступу України до ЄС, а також постійним новинам про прогрес України на цьому шляху. Громадяни зазвичай схиляються на користь цілей, які вважають реальними і досяжними.
Але не варто сприймати, що віра українців у Європу - це даність, яка не зміниться.
Є підстави говорити про низку викликів, які насуваються.
Основною проблемою, яка вже починає набувати актуальності, є труднощі з отриманням схвалення рішень Європейським Союзом стосовно України. Їхня блокада, що часто має безпідставний характер, залишатиметься постійною загрозою, принаймні до тих пір, поки Віктор Орбан перебуває при владі у сусідній країні.
Ці чотири труднощі неминучі, проте існують і інші виклики, які можуть виникнути.
Таким чином, продовження санкцій проти Росії вимагає все більше зусиль через необхідність одностайного голосування. Цього тижня Угорщина зробила перший крок до ослаблення санкційного режиму, домігшись виключення деяких олігархів зі списку санкцій. Буде наївно вважати, що на цьому вона зупиниться. Не можна виключати, що влітку або наступної зими країна може виступити проти продовження секторальних санкцій (наприклад, якщо до того часу США скасують свої обмеження для Росії), що фактично переведе торговельні відносини з агресором у режим "звичайного бізнесу".
Якщо це станеться і ЄС не знайде компенсаторних механізмів, українське суспільство може сприйняти це як зраду з боку Європи. Та навіть без втілення найгіршого сценарію в Україні наростатиме розчарування недієвістю ЄС.
Міжнародні організації часто стикаються з викликами в плані ефективності, і Європейський Союз не є винятком у цьому.
На початку 2022 року Україна стикалася з подібними викликами у своїх відносинах з НАТО та в сприйнятті Альянсу, але ці труднощі були успішно подолані.
Після початку повномасштабної війни, підтримка вступу України до НАТО суттєво зросла, проте, на відміну від європейської інтеграції, ця тенденція виявилася нестабільною. Спочатку спостерігалося зростання підтримки, але згодом відбувся її спад, і частка тих, хто виступає проти вступу, зросла з 9% до 23% у березні 2022 року.
Ці зміни мають кілька причин, що наклалися одна на одну, і ведення українськими переговірниками переговорів з РФ у Стамбулі також дало свій вагомий вплив. Однак ключовою фундаментальною причиною, яка вплинула також на тодішню готовність і частини влади, і частини суспільства обмірковувати можливість відмови від євроатлантичних прагнень, була відсутність позитивних новин з боку Альянсу.
У НАТО, на відміну від Європейського Союзу, можливість членства України на той час не розглядалася. Навіть серед найбільш відданих прихильників вступу, посадовці та дипломати у приватних бесідах висловлювали занепокоєння щодо відсутності будь-яких адекватних рішень. Допомога, яка надходила від НАТО в перші місяці великої війни, викликала переважно негативні емоції, адже її можна було порівняти з відомими німецькими касками та ковдрами, які надіслав Обама у 2014 році.
Причому така недієвість Альянсу мала об'єктивні причини.
По-перше, в НАТО всі рішення вимагають досягнення консенсусу, тому вплив Угорщини тут є ще більш відчутним. На відміну від Європейського Союзу, інші країни-члени НАТО не мають достатніх важелів впливу на Угорщину (наприклад, неможливо обміняти голосування щодо України на певні економічні поступки). Проте, справа не лише в Угорщині — багато ініціатив також не отримали підтримки з боку Сполучених Штатів.
По-друге, сам Альянс не володіє значними фінансовими засобами чи військовою технікою. Не існує такого поняття, як "озброєння НАТО" або "війська НАТО", оскільки вся зброя належить окремим державам. Таким чином, Альянс не має можливості безпосередньо передати її Збройним силам України.
Проте суспільні сподівання в Україні виявилися зовсім іншими.
І роз'яснювальна робота у цьому випадку не допомагає долати іміджеву кризу. Адже пояснення, по суті, зводитиметься до тези "НАТО не має впливу і повноважень", що лише посилить запитання з боку скептиків - то чи потрібен Україні такий Альянс.
Проте вже в квітні НАТО представило асиметричний підхід до цієї проблеми. В результаті була сформована Контактна група, яка займається питаннями оборони України, широко відома під назвою "Рамштайн".
Юридично "Рамштайн" не має жодного зв'язку з НАТО, його ініціатором стали США, усі засідання проходили під головування американських (згодом британських) посадовців. Однак іміджево, комунікаційно цей формат став "натівським". У його зустрічах завжди беруть участь керівні посадовці Альянсу, частина зустрічей проводиться у штаб-квартирі НАТО і суміщена з міністерськими засіданнями НАТО.
Ключовий момент: спочатку США не мали на меті такого зв'язку і навіть підкреслювали, що його не існує. Проте з часом ця комунікація все ж склалася. Хоча спеціальних соціологічних досліджень на цю тему не проводили, можна з упевненістю стверджувати, що значна частина населення асоціює "Рамштайн" із НАТО.
Повернемося до Європейського Союзу.
Європейський Союз не має ефективних механізмів, щоб позбавити Угорщину під керівництвом Орбана права вето та можливості підривати спільну політику Європи щодо України. Проте, немає жодних перешкод для створення ініціатив, які можуть функціонувати юридично поза межами ЄС, але будуть сприйматися в контексті європейської спільноти. Досвід НАТО свідчить про те, що це цілком здійсненно.
Чому би не надати так званій "коаліції рішучих", яка створюється просто зараз, ту саме іміджеву роль, яку для Альянсу відіграв формат "Рамштайн"? Зустрічі цієї коаліції можуть іноді проходити напередодні самітів ЄС, у "будівлі Європи" в Брюсселі - так само як "Рамштайн" часто зустрічається у штаб-квартирі НАТО.
Слід зазначити, що основа для цього вже закладена: керівництво Європейського Союзу активно брало участь у всіх засіданнях, які мали на меті створення цього формату.
Те, що "коаліція рішучих" поширюється за межі Європейського Союзу і охоплює такі країни, як Британія і Норвегія, не стає на заваді. Врешті-решт, "Рамштайн" також об'єднує кілька держав, які не є членами НАТО.
Це допомогло б вирішити основні іміджеві виклики Європейського Союзу. І, до речі, не тільки в Україні.
Європа, яка все більше усвідомлює важливість забезпечення власної безпеки, тільки виграє від того, що Європейський Союз візьме на себе відповідальність у цій сфері.
Зрештою, немає потреби обмежуватися лише одним форматом. Цей підхід можливо, за потреби, використати і для інших ініціатив.
В даний час Європейський Союз готується до значних інвестицій у розвиток своєї обороноздатності та оборонно-промислового сектора. Навряд чи є сумніви в тому, що участь України, яка володіє унікальними технологіями та досвідом, лише посилить позиції ЄС. Формування співпраці, що не підпадатиме під обмеження європейських процедур, вимоги одностайності та "особливої думки" окремих держав, безумовно, виявиться на користь Європейському Союзу.
А для українського (і не лише!) суспільства це стане ще одним сигналом про те, що Брюссель не став заручником політика Орбана/Путіна. Що ЄС готовий до дій у світі, який стрімко змінюється.
Наостанок повернемося до викликів, викладених у першій частині статті. Збереження нинішньої високої довіри українців до Євросоюзу є задачею, у яку необхідно інвестувати політичні зусилля. Якщо не робити нічого - вона ослабне. Перші ознаки цього вже є, що підтверджує наведений на початку статті графік, але зміни не набула загрозливих масштабів. Число противників вступу України до ЄС поки не росте, але невизначених стає набагато більше.
Змінити цей тренд - це важливо для Євросоюзу, який прагне бачити Україну проєвропейською.
І тим більше це у інтересах самої України, тому українському керівництву варто підтримати або навіть ініціювати такі зусилля Брюсселя.
Автор: Сергій Сидоренко,
