Кочові спеціалісти. Які ризики приховує ринок універсальної експертизи?

В останні роки в українському публічному дискурсі виникло явище, яке залишається поза межами відкритих обговорень, проте набуває дедалі більшої помітності серед професіоналів. Мова йде про появу ринку універсальних експертів. Це ситуація, коли одна й та ж група осіб протягом короткого періоду часу починає демонструвати експертність у кількох складних сферах державної політики одночасно.

Сьогодні такі експерти, до прикладу, коментують освіту, медицину, кліматичну політику або енергетичний перехід. Через деякий час вони вже беруть участь у дискусіях про інвестиції чи надрокористування. Згодом - виступають на заходах із зеленого фінансування або управління природними ресурсами.

З формальної точки зору це виглядає як активна експертна діяльність. Але на практиці часто йдеться про інше явище - появу так званих кочових експертів, які переміщуються між різними темами залежно від політичного або грантового порядку денного.

Цей процес не є винятковим виключно для України. Проте в умовах війни, викликів євроінтеграції та недостатньо розвинених інституцій він може призвести до серйозних ризиків для якості державного управління.

Будь-яка складна політика потребує спеціалізованої експертизи. У більшості європейських країн ця система формувалася десятиліттями і спирається на кілька ключових джерел: університетські наукові школи, галузеві дослідницькі інститути, професійні асоціації та експертні ради при органах влади. У таких системах практично неможливо уявити ситуацію, коли одна людина одночасно позиціонується як експерт у IT, медицині, кліматичній політиці, геології, водному менеджменті, зелених фінансах і промисловій екології.

Кожна з цих областей володіє своєю науковою основою, специфічними методами оцінювання, складною нормативною структурою та тривалими традиціями професійної підготовки.

В Україні протягом останніх кількох десятиліть спостерігається значне зниження ролі інституційної експертизи. Багато галузевих наукових установ втратили свій вплив на розробку державної політики. Професійні асоціації, як правило, мають обмежений доступ до політичних процесів. Університетські наукові школи рідко залучаються до практичних механізмів прийняття рішень. Як наслідок, політичні команди часто вимушені формувати мале коло експертів, з якими їм зручно та оперативно співпрацювати.

Саме в таких умовах і виникає феномен універсальної експертизи.

Зазвичай процес стартує з конкретної теми, в якій експерт здобуває популярність, наприклад, у галузі кліматичної політики або переходу до нових джерел енергії.

Далі ця експертність починає розширюватися. Ті самі люди з'являються на дискусіях про природні ресурси, регулювання надрокористування, зелене фінансування, промислові викиди або екологічну політику загалом. З часом формується враження універсальної компетентності. Але насправді йдеться про кілька дуже різних галузей знань.

Геологія і надрокористування - це складна інженерна та наукова сфера. Водна політика спирається на гідрологію, водне право та інфраструктурні системи управління. Кліматична політика пов'язана з економікою декарбонізації, енергетичними системами та міжнародними зобов'язаннями держав. Кожна з цих тем потребує роки спеціалізованої практики.

Виникнення ринку універсальних спеціалістів породжує ряд триваліх загроз.

Перший - спрощення складних галузевих питань. Коли вузькоспеціалізовані теми обговорюються без достатньої глибини, політичні рішення починають базуватися на загальних концепціях, а не на технічному аналізі.

Другий аспект полягає у витісненні вузькопрофільних спеціалістів з публічної сфери. Геологи, гідрологи, інженери водного господарства та експерти з промислової екології зазвичай володіють значно глибшою практичною експертизою, проте їхня присутність у медійному просторі залишається обмеженою.

Третій - поступова девальвація самої експертизи. Коли одна і та сама людина виступає фахівцем у надто великій кількості тем, у суспільстві зникає розуміння того, що складні галузі потребують спеціалізації. У довгостроковій перспективі це знижує якість державних рішень.

Екологічна політика є однією з найскладніших сфер державного управління. Вона одночасно охоплює управління водними ресурсами, надрокористування, клімат, поводження з відходами, промислові викиди, збереження біорізноманіття та питання здоров'я населення.

Кожен з цих напрямків характеризується наявністю своїх специфічних наукових шкіл та професійних об'єднань.

Коли одна група людей починає позиціонувати себе експертами в усіх цих питаннях, неминуче втрачається глибина аналізу.

Проблема кочових експертів не є персональною. Вона має інституційний характер.

Першим етапом є інтеграція галузевої науки та професійних навчальних закладів у створення політик. Це передбачає комплексне залучення університетів, спеціалізованих дослідницьких інститутів та професійних об'єднань.

Другий етап полягає у формуванні відкритих, автоматизованих і незалежних експертних рад при державних установах, до складу яких увійдуть спеціалісти з різних спеціалізованих галузей.

І третій - відновлення культури спеціалізації. У складних державних політиках універсальних експертів не існує. Є лише люди, які мають глибоку компетенцію у своїй сфері.

Вирішення, які впливають на довгостроковий розвиток країни, повинні ґрунтуватися саме на такій експертизі.

Важливу роль у створенні універсальної експертизи відіграє те, що можна умовно охарактеризувати як економіку експертності, яка фінансується ззовні.

В актуальному українському політичному та аналітичному контексті велика частина експертної діяльності пов'язана з фінансуванням проєктів, спеціалізованими програмами та короткостроковими ініціативами. Це, в свою чергу, сприяє швидкому зростанню різноманітності тем, над якими працюють фахівці.

У таких умовах експертність часто починає формуватися не навколо багаторічної спеціалізації, а навколо поточного порядку денного проєктів і програм. У публічному просторі виникає враження, що для роботи зі складними галузевими політиками достатньо пройти кілька спеціалізованих курсів, взяти участь у кількох міжнародних програмах або отримати сертифікацію.

Це створює ілюзію швидкої професійної мобільності, але водночас поступово нівелює саме поняття фаховості. Складні сфери державного управління починають виглядати як універсальні теми, доступні для експертного коментування без глибокої галузевої підготовки.

Наслідки цієї тенденції проявляються вже сьогодні. Значна частина державних політик у складних галузях розробляється людьми, які не мають системного досвіду роботи в цих сферах, інженерної або наукової підготовки чи практики впровадження галузевих рішень.

Отже, політичні документи нерідко задовольняють формальні вимоги міжнародних угод, проте їхня ефективність у практичному втіленні залишається на низькому рівні.

Це особливо помітно у процесі європейської інтеграції. Україна досить активно імплементує законодавчі рамки та приймає нові нормативні акти, але в багатьох випадках процес зупиняється на рівні написання законів.

Наступний етап, що передбачає заснування інституцій, розробку підзаконних актів, технічних процедур та створення інфраструктури для виконання, просувається значно повільніше. Це створює ризик, що формальне наближення до європейських стандартів не завжди кореспондує з реальною спроможністю їх реалізації.

Ось чому рівень експертизи, що залучається до розробки політик, має вирішальне значення не лише для внутрішніх змін, але й для ефективності процесу євроінтеграції.

Якщо експертні знання стають мобільними ресурсами, які легко адаптуються до різних тем у залежності від політичних чи фінансових пріоритетів, держава неминуче втрачає найважливіше — глибину знань, на яких повинні ґрунтуватися складні рішення. У часи, коли Україна реалізує масштабні реформи, відновлюється після війни та прагне до європейської інтеграції, така втрата може обернутися значно серйознішими наслідками, ніж це може здаватися сьогодні.