Країна для ветеранів у 2026 році: перспектива учасника військових дій.

Коли повертаєшся до цивільного життя, здається, зустрінеш повагу та сприйняття й відчуєш, мов звалив тягар з плечей - і буквально, бо більше ніяких броніків зі спорядженням, і фігурально, бо повертаєшся до рідних, друзів і дослужбових справ.

Однак реальність вносить свої корективи: тягар не зникає, він просто трансформується. Війна приносить чимало випробувань — це очевидно: вартість помилки може бути фатальною для твого здоров'я, життя твоїх товаришів та майбутнього держави. А в мирному житті виникають несподівані труднощі, які важко передбачити.

Процес отримання документів, послуг і пільг, а також фізична й психологічна реабілітація, працевлаштування і реінтеграція в суспільство виявляються набагато складнішими, ніж очікувалося. До того ж, після повернення ветеран змушений самостійно знаходити свій шлях, адже держава не надає зрозумілої інструкції щодо подальших дій.

Станом на сьогодні в Україні налічується приблизно 1,5 мільйона ветеранів та ветеранок, що становить понад 10% активного трудового населення. Цей показник продовжує зростати. Дослідження США свідчать, що найбільш серйозні проблеми, пов’язані з реінтеграцією, виявляються приблизно через шість років після повернення. Таким чином, основні труднощі реінтеграції в Україні ще попереду.

Наразі існує нестача законодавчих основ: немає чіткого визначення терміна "ветеран", а також відсутня стратегія, яка б враховувала різноманітний досвід і потреби осіб, які повертаються з бойових дій.

Тому політику потрібно створювати заново і робити це з залученням самих ветеранів. Представники ветеранських об'єднань мають стати повноцінними учасниками цього процесу, адже ніхто не розуміє наші потреби краще за нас.

Для того щоб ця політика стала ефективною, необхідно послідовно реалізувати ряд важливих завдань:

Ось коротке описання кожного з них.

Перш ніж будувати політику, потрібно мати дані. Сьогодні в Україні відсутні системні дослідження про фізичний, психологічний, соціальний та економічний стан ветеранів.

Ветерани представляють собою різноманітну групу людей. Деякі з них зазнали серйозних поранень або інвалідності, а також страждають від психічних розладів, в той час як інші не мали досвіду участі в бойових діях. Швидкість адаптації, ступінь травмування та здатність повернутися до професійного життя варіюються у кожного окремо.

Отже, державі необхідно розпочати з проведення досліджень: вивчення різних категорій ветеранів, аналізу їхніх актуальних потреб та прогнозування можливих змін у цих потребах з часом. Лише на такій основі можна створити ефективну політику, яка буде базуватися на реальних даних, а не на інтуїції.

Отримання статусу ветерана та супутніх послуг залишається вкрай ускладненим процесом. Люди змушені звертатися до різних організацій і постійно виконувати однакові дії. Це особливо важко для ветеранів з травмами чи обмеженою рухливістю, іноді навіть роблячи це зовсім неможливим.

Необхідно стандартизувати, оптимізувати та максимально перевести у цифровий формат всі процедури. Процес отримання статусу повинен бути доступним для всіх, без потреби відвідувати численні офіси.

Не менш важливо підготувати фахівців: вони мають знати законодавство, розуміти процедури та володіти навичками комунікації з людьми, які можуть мати психологічні вразливості після війни.

У своєму теперішньому стані система не в змозі впоратися з обсягом та складністю травм, які військовослужбовці отримують під час бойових дій. Згідно з даними Міжнародної організації з міграції за 2023 рік, 73% українських ветеранів зазнали травм або захворювань, пов’язаних із їхньою військовою службою. При цьому, близько 20% респондентів повідомили про відмову в отриманні медичних послуг, за даними Українського ветеранського фонду за 2024 рік.

Окрім відмов, які часто виникають через обмежену кількість місць у медичних та реабілітаційних установах, існують й інші серйозні проблеми. Серед них можна виділити брак кваліфікованих спеціалістів та тривалі черги на отримання обладнання і протезів. Додатково, у випадках складного або нетипового протезування та відновлення можуть знадобитися індивідуальні рішення, що, на жаль, держава наразі не в змозі забезпечити.

Важливо розвинути адекватну інфраструктуру для реабілітації та укомплектувати її кваліфікованими спеціалістами. Крім того, необхідно створити чіткий алгоритм для осіб з травмами: де отримати допомогу, які етапи потрібно пройти та скільки часу це займе. Протезування, фізична терапія та відновлення рухової активності повинні становити основний пакет послуг для всіх поранених, незалежно від тяжкості їхніх станів.

Психологічні складнощі не завжди виявляються миттєво; іноді їхні прояви можуть з'явитися лише через кілька місяців або навіть років після повернення. Згідно з досвідом Сполучених Штатів, найбільш інтенсивні труднощі зазвичай виникають приблизно на шостий рік після повернення до цивільного життя.

Одночасно, світовий досвід демонструє, що на ймовірність розвитку ПТСР або суїцидальних тенденцій значно більше впливають не стільки бойові дії, скільки ступінь підтримки, яку отримують ветерани після повернення.

Важливо, щоб ця підтримка була системною, враховувала ключові потреби й особливості досвіду кожного ветерана та ґрунтувалася на міжнародних стандартах і практиках роботи з людьми, які пройшли бойові дії.

В Україні існують ефективні громадські програми, що надають підтримку ветеранам, але їх ресурси є обмеженими. Тому необхідно створити державну структуру, яка забезпечить всім ветеранам доступну та прогнозовану допомогу — від початкового обстеження після повернення до чітко визначених шляхів підтримки. У рамках такої системи ветерани не повинні самостійно шукати допомогу; вона має бути доступною заздалегідь і без зайвих перешкод.

Відновлення професійної діяльності є однією з основних складових ефективної адаптації. Проте сьогодні ветерани часто зустрічаються з дискримінацією з боку роботодавців, які сумніваються у їхній здатності до працевлаштування, а також з обмеженим доступом до фінансових ресурсів для започаткування власного бізнесу: банки часто відмовляють, керуючись стереотипами про "високий ризик" військових.

Держава має можливість вплинути на ситуацію, запровадивши різноманітні стимули для підприємств, такі як податкові знижки або відшкодування частини витрат на навчання та адаптацію. Крім того, програми перепідготовки можуть сприяти швидкому поверненню ветеранів на ринок праці.

Зараз є поодинокі випадки, коли спеціальні програми для ветеранів розробляють самі роботодавці. Це переважно приватні компанії, які дотримуються міжнародних стандартів працевлаштування та усвідомлюють свою соціальну корпоративну відповідальність. Такі програми зокрема мають Kernel, WOG, DTEK.

Наша неприбуткова платформа в галузі військової освіти, Backyard Camp, зосереджена виключно на ветеранах, оскільки їхній досвід є надзвичайно цінним для нашої діяльності. Ми також прагнемо стати прикладом інклюзивності для інших ініціатив. Проте, на державному рівні досі немає політики, яка б зробила такі програми обов'язковими та систематичними.

Окремий інструмент -- державні гарантії та спеціальні кредити або гранти для тих, хто хоче запустити власну справу. Це відкриє доступ до підприємництва й зніме бар'єри, які сьогодні створюють фінансові установи.

Досвід інших держав свідчить про те, що підтримка, яку ветерани отримують по поверненню додому, має більший вплив на їхній психологічний стан, ніж безпосередньо бойовий досвід. Середовище, в яке повертається людина, грає ключову роль у тому, наскільки легко їй адаптуватися до цивільного життя.

В Україні ми всі лише вчимося жити поруч у нових ролях. За даними фонду "СТАЛЕВІ", кожен пʼятий ветеран відчуває, що цивільним може бути непросто у спілкуванні з ним - і це природно. Ми опинилися в ситуації, до якої ніхто не готувався. Тепер ми разом розбудовуємо нове суспільство, в якому мають якісно співіснувати люди з різним життєвим досвідом.

Основне — це забезпечити, щоб ветеран не залишався на узбіччі суспільного та економічного розвитку.

Підтримайте ветерана, щоб він не відчував себе ізольованим у своїх переживаннях. Вислухайте його, надайте практичну допомогу або порадьте, куди звернутися за необхідними послугами. Якщо ви володієте відповідними знаннями чи досвідом, запропонуйте менторську підтримку, можливість стажування або проконсультуйте щодо започаткування власного бізнесу.