Лукашенко маніпулює виборами та переживає через загрозу вторгнення.
У своїх зусиллях зміцнити та легітимізувати свою владу, Аляксандр Лукашенко минулої неділі вдруге отримав підтримку на посаді президента Білорусі.
Ці вибори, як би сказав спікер українського Міністерства закордонних справ Георгій Тихий, — це "абсолютна нісенітниця", справжня ілюзія.
Крім Лукашенка, у виборчій кампанії брали участь чотири кандидати. Але ніхто не сумнівався, кого назвуть переможцем. Питання було в тому, який відсоток тих, хто "проголосував" за Лукашенка, назве ЦВК Білорусі: 80%? 85%? Чи, щоб не розмінюватися на дрібниці, 90%? У Путіна, наприклад, було 87,28%. А чим гірший Лукашенко, за плечима якого тридцять років правління? Та й після виборів 2020 року, на яких унаслідок масштабних фальсифікацій він одержав 80,1% (що й призвело до масових протестів), для самоствердження самопроголошеному президентові важливо зафіксувати результат не менший, ніж чотири роки тому.
За даними ЦВК, явка виборців під час дострокового голосування становила 41,81%. Але експертна місія кампанії "Правозахисники за вільні вибори" ще першого дня помітила порушення, зокрема недотримання принципу таємниці голосування. В кінцевому підсумку, згідно з офіційними даними ЦВК, участь у виборах узяли 85,7% виборців, а Лукашенко здобув 86,82% голосів. Що ж, названа цифра -- на рівні показників лідерів Росії, Руанди, Північної Кореї, Туркменістану, Таджикистану...
Не слід сподіватися на виявлення публічного невдоволення в Білорусі щодо результатів виборів. Люди живуть у страху через репресії, які відбулися після протестів 2020 року, а противники Лукашенка або перебувають у вигнанні у Варшаві, або за ґратами в Жодіному, Могильові чи Новополоцьку. За інформацією центру "Вясна", станом на 18 січня в країні налічувалося 1244 політичні в'язні. Навіть в умовах такої ситуації влада все ще остерігається можливих "інцидентів", які можуть поставити під сумнів "стабільність" її режиму, "підтримку" Лукашенка з боку населення та "легітимність" його обрання. Тому за день до виборів білоруські провайдери хостингу вирішили обмежити доступ до віртуального хостингу.
На сьогоднішній день Лукашенко відчуває себе більш впевнено на політичній арені, ніж це було в серпні 2020 року, і намагається пристосуватися до нових зовнішньополітичних реалій. Проте його режим залишається в повній економічній та політичній залежності від Росії, що не змінюється навіть попри активні торгові та економічні зв’язки з Китаєм. Якщо раніше частка російського ринку в білоруському експорті становила 40-45%, то зараз вона зросла до 60-65%. Директор білоруського центру BEROC Лев Львовський зазначає, що ще 15-20% білоруського експорту проходить через російські логістичні канали.
Зараз економіка Білорусі демонструє позитивні тенденції, що стало наслідком російсько-українського конфлікту. Вихід численних західних компаній з російського ринку та запровадження міжнародних санкцій проти Росії створили нові можливості для білоруських підприємств. Крім того, Мінськ активно постачає військову техніку і продукцію подвійного використання до Москви. Проте тісна залежність Білорусі від Росії означає, що економічні труднощі, з якими стикається Росія в умовах стагфляції, також позначаться на білоруській економіці.
Економічні аналітики очікують, що у 2024 році ВВП країни зросте приблизно на 4%, що є суттєвим покращенням у порівнянні з попередніми роками. Однак, економіка стикається з рядом структурних проблем, серед яких недостатня кількість кваліфікованих працівників, надмірний державний регулювання та брак диверсифікації в зовнішньоекономічних зв'язках. Експерт Лев Львовський зазначає, що зростання економіки Білорусі відбувається на фоні ризику перегріву. "Якщо ми зможемо зберегти нинішній рівень, це вже буде непоганим досягненням", -- підкреслює він.
Крім того, ситуація в країні супроводжується іншими викликами. Лукашенко, побоюючись "калиновців", стверджує, що існують плани вторгнення "збройних угруповань" з території Польщі чи України. Однак його також непокоїть загроза того, що Росія може анексувати Білорусь, а Кремль — організувати переворот для усунення його з поста. У Москві є чимало тих, хто не в захваті від Лукашенка. Хоча він демонструє лояльність до Росії, він намагається уникнути залучення білоруських військових до агресії проти України, прагнучи відновити незалежність у своїй зовнішній політиці.
У найближчому колі Лукашенка всі дотримуються вірності йому. Проте серед цих людей є деякі, хто має явну проросійську позицію. Яскравим прикладом є держсекретар Ради безпеки Аляксандр Вольфович. Однак спроба замінити Лукашенка на явного проросійського лідера може викликати нову політичну кризу в країні та створити для Кремля труднощі, яких він на даний момент не бажає. Тому насильницьке усунення Лукашенка з посади виглядає малоймовірним у найближчій перспективі. Інша справа – остаточне приєднання Білорусі.
Лукашенко запевняє, що під час своїх бесід із Путіним не йшлося про об'єднання Білорусі та Росії в єдину державу. Проте ще в 2021 році в Кремлі були розроблені плани щодо інтеграції Білорусі до Росії до 2030 року. На початку січня російське видання "Медуза", посилаючись на джерела, близькі до адміністрації президента РФ, повідомило, що Кремль може знову розглянути ідею приєднання Білорусі до Росії після завершення війни в Україні. Це можливо буде подано як "поглиблену інтеграцію" між двома країнами з формуванням спільних органів влади. Американський Інститут вивчення війни також попереджав про те, що Москва знаходиться на завершальних етапах анексії Білорусі.
Попри зусилля Лукашенка балансувати в дедалі вужчому політичному просторі, суверенітет Білорусі поступово зменшується під впливом Росії. В даний час самопроголошений президент не має повного контролю над країною, з території якої в лютому 2022 року розпочалося вторгнення російських військ в Україну. Крім того, наявність російської ядерної зброї на білоруській землі не надає Лукашенку жодних повноважень щодо її використання. Йому також не може бути до вподоби перспектива, що Білорусь стане плацдармом для атак російських військ на країни ЄС і НАТО без його відома.
Отже, хоча західні країни не визнають результати виборів, Лукашенко має намір скористатися "перемогою" для "осучаснення" своєї легітимності в очах США, ЄС, Китаю та Росії. Він намагається вивести Білорусь з міжнародної напівізоляції, зменшити залежність від Путіна та повернутися до своєї звичної гри на контрастах між Заходом з одного боку та Росією й Китаєм з іншого. Це дозволить йому отримати економічні та політичні вигоди як від Заходу, так і від Сходу.
Для цього самопроголошеному президентові треба відновити відносини із Заходом. Щоб навести мости, Лукашенко у своїх публічних заявах демонструє, що є гарантом суверенітету Білорусі. І навіть звільняє політичних в'язнів -- за кілька днів до виборів він помилував 15 людей, засуджених за злочини "екстремістської спрямованості". (Це вже дев'яте помилування в Білорусі за останні пів року.)
На сьогодні відсутні будь-які свідчення того, що Захід має намір скасувати санкції або відновити політичні контакти з Мінськом. Лише кілька днів перед голосуванням прессекретарка ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки Аніта Хіппер охарактеризувала вибори як фарс, підкресливши, що Євросоюз продовжить підтримувати білоруський народ і чинитиме тиск на режим Лукашенка. Варто зазначити, що в грудні ЄС запровадив санкції проти білоруських посадовців, які відповідають за репресії щодо опозиції.
Та й немає надії, що ослаблення санкційного тиску з боку Заходу або встановлення політичних контактів із самопроголошеним президентом зменшать залежність Мінська від Москви або призведуть до лібералізації режиму. Своєю чергою Київ, хоч і підтримує канали зв'язку з Мінськом і самопроголошеним президентом, не має наміру визнавати вибори й легітимність Лукашенка. Адже сутність режиму не змінилася й репресії проти незгодних тривають, а Лукашенко так само залишається союзником Путіна й сприяє агресії Росії проти України.
