Маски зняті: чому Сі Цзиньпін виявив підтримку Путіну 9 травня?
Під час свого "офіційного" візиту до Росії китайський лідер Сі Цзиньпін не лише спілкувався з Путіним на трибуні та насолоджувався чаєм в розкішному залі, але й, ймовірно, проводив важливі переговори за лаштунками. Які ж питання могли бути предметом їхніх домовленостей?
Здається, після спільної заяви лідерів КНР та РФ під час святкування Дня Перемоги у Москві все нарешті прояснилося: Китай, схоже, перестає приховувати, що його псевдонейтралітет у російсько-українській війні - лише маска.
Однією з ознак, а в кінцевому підсумку й підтвердженням цього, можуть бути спільні заяви лідерів Росії та Китаю, зроблені під час їх недавньої зустрічі в Москві.
Нагадаємо, 8 травня в Кремлі відбулися переговори між Путіним та головою КНР Сі Цзіньпіном. Після завершення зустрічі було підписано кілька угод, зокрема спільну декларацію Росії та Китаю, що акцентує увагу на "подальшому зміцненні відносин всебічного партнерства та стратегічної співпраці в нову епоху".
У той же час Сі підкреслив, що їх країни повинні стати "стальними партнерами". Під час зустрічі Путін і Сі позиціонували себе як оборонці "нової глобальної системи, де Сполучені Штати більше не мають переваги".
Сі Цзиньпін також підняв питання "української кризи" під час розмови з Путіним, зазначивши, що Китай підтримує всі ініціативи, які прагнуть до встановлення миру в Україні, але водночас наголошує на необхідності вирішення корінних причин конфлікту.
Саме цей наратив є помітним відхиленням у риториці Китаю, пише американський Інститут вивчення війни (ISW).
Російській владі властиво використовувати терміни на кшталт "першопричини" конфлікту, натякаючи на розширення НАТО та інші події, які, за словами Путіна, нібито загрожували безпеці Росії і стали причиною для початку масштабного вторгнення. Водночас Україна разом із західними партнерами вважає це лише неправдивим виправданням для агресії, що не мала підстав.
"Росія намагалася використати дипломатичні зустрічі з офіційними особами КНР й Ірану в останні місяці, щоб публічно повторити ці початкові воєнні цілі і представити союзників Росії як тих, хто підтримує ці зусилля. Китай раніше публічно приписував заяви про нібито необхідність Росії усунути "першопричини" війни в Україні лише кремлівським чиновникам, а не посадовцям КНР", - зауважили "нові ноти" у китайській риториці дослідники ISW.
Російська Федерація тим часом продовжує трансформувати євразійську архітектуру безпеки, створюючи мережу коаліцій та партнерств, які взаємодіють між собою (зокрема в рамках ОДКБ, СНД, АСЕАН, БРІКС і ШОС). Це є складовою частиною зусиль, спрямованих на реалізацію амбіцій Путіна, пов'язаних із розпадом НАТО та ослабленням впливу Заходу й його союзників, як зазначають експерти ISW.
Китай, очевидно, має великий інтерес до цього, як і до війни Росії в Україні: таким чином, РФ виконує роль, що сприяє інтересам Китаю, послаблюючи західні країни. Китайцям лише потрібно уважно спостерігати за ситуацією і надавати мінімальну підтримку росіянам.
Зокрема, важко уявити, що участь північнокорейських військових у конфлікті, яку вже офіційно підтвердив Путін, могла б стати реальністю без зеленого світла з боку Китаю. Так само, як і постачання зброї до Росії з боку КНДР.
Таким чином, парад у Москві, а також загалом візит Сі Цзіньпіна, відобразили політичну реальність: Росія стала васалом Китаю, сателітом, що функціонує виключно в тіні "старшого брата", зазначає у Facebook український бізнесмен і громадський діяч Валерій Пекар.
На відміну від Орбана і Фіцо, які мають можливість маневрувати між Брюсселем, Москвою та Вашингтоном, а також від країн Центральної Азії, які здатні балансувати між Москвою та Пекіном, Путін не має простору для маневрів і не має з ким балансувати. Ідея багатополярного світу завершилася для Росії безвихіддю. Як і прогнозувалося ще в 2022 році, на міжнародній арені з’являється гравець, у руках якого зосереджені всі карти. Ці карти були в грі вже давно, але пройшло три кривавих роки. Китай має висловити свою позицію, але яке це буде висловлення? – підкреслив він.
На думку Пекаря, стратегічною амбіцією Китаю є таємне встановлення світового панування.
Ця концепція представлена під назвою "Спільнота спільної долі людства". Вона є офіційною зовнішньою політичною доктриною Китаю і базується на усвідомленні того, що світ стикається з глобальними викликами, які неможливо подолати в поодинці. Тож найкращим рішенням є спільна робота під керівництвом одного з найсильніших і наймудріших. Хто ж може бути цим мудрим керівником? Відповідь очевидна, - зауважує аналітик.
Коріння цієї стратегії лежать у характерному китайському світогляді, який стверджує, що "Китай завжди займав провідні позиції серед цивілізацій, але за останні двісті років його примусово витіснили з цієї ролі, і тепер він знову відновлює своє rightful місце".
Чи вигідна Китаю перемога Росії? Пекар стверджує, що ні, адже це призведе до укріплення Росії, підвищення її міжнародного статусу та закріплення в міжнародних відносинах принципу, за яким сильні можуть змінювати кордони слабших.
Проте навіть поразка Московії стане сигналом для зміцнення західного світу, до якого безсумнівно належить і Україна. Якщо ж Росія зазнає розпаду, деякі її регіони можуть прагнути відійти від впливу Китаю, адже тюркські та монгольські народи відчувають страх і неприязнь до нього.
При цьому безкінечне продовження війни збільшує ризики для Китаю через негативну економічну динаміку.
Який варіант є найвигіднішим для Китаю? На думку фахівця, оптимальним сценарієм є затяжний конфлікт, коли "усі побоюються ескалації, що змушує слабкі держави шукати підтримки у Китаю, а сильні — допускати помилки".
"На думку експерта, Росія є слабкою, але водночас агресивною у своїй ролі для Китаю; вона виглядає цілісною, хоча й повністю залежною; конфлікт у ній триває безперервно, проте не набуває гарячої стадії; існує можливість управляти невизначеністю та позбавляти інших такої здатності; також є шанс використовувати Росію як інструмент, залишаючись поза увагою, і отримувати вигоду", - підкреслив він.
На даний момент Китай не проявляє явної участі в російсько-українському конфлікті, проте має можливість варіювати інтенсивність подій, зазначає фахівець. Але що це може означати на практиці? Можливе збільшення постачання зброї для агресивної Росії, створення китайських військових виробництв на її території, або ж передача військових технологій? Чи може мова йти про ескалацію інших "гарячих точок" — таких як конфлікти на Близькому Сході чи між Індією та Пакистаном, або ж про спроби відволікти увагу західних країн?
"В результаті, як зазначає Пекар, 'Сполучені Штати зазнають поразки в цьому етапі, Європа перебуває у замішанні, а решта світу усвідомлює, з ким варто вести переговори'."
Отже, на його думку, стратегія Китаю щодо Росії в майбутньому включатиме: поступове заволодіння російськими ресурсами, фактичний контроль без політичної відповідальності, що можна реалізувати через китайські компанії та спільні проєкти, демографічне впровадження в російські регіони; а також прямий політичний контроль над окремими територіями без використання військової сили, шляхом надання концесій та інших форм співпраці.
"Яким чином можна охарактеризувати українські інтереси? Нам вигідно, щоб Росія втратила свою потужність і перестала бути засобом для Китаю. Проте важливо, щоб цей процес відбувався організовано, без хаосу, до того, як Китай зможе захопити все під свій контроль," - підсумовує Пекар.
У той час як Китай веде свою хитромудру політику, 12 травня стало відомо, що Китайська Народна Республіка виступає за 30-денне перемир'я між Україною та Росією, хоча Росія сама ж відкидає цю ініціативу.
