Міністерство закордонних справ: чому важливо обговорювати не лише питання репатріації українців.

Якщо повернення не відбудеться, яким чином діаспора може внести свій внесок в розвиток України?

У серпні в Києві було оголошено про запуск нового міністерства, яке займатиметься взаєминами з українською діаспорою.

Основним пріоритетом відомства стало забезпечення повернення українців, що перебувають за межами країни, на батьківщину.

3 грудня Кабмін ухвалив рішення перейменувати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій на Міністерство національної єдності України. Є й новий міністр, він же віцепрем'єр - Олексій Чернишов, голова правління "Нафтогаз".

"Це підвищення інституційної спроможності сприятиме створенню нових стандартів у роботі та співпраці з багатомільйонною українською діаспорою всіх етапів міграції", - зазначив прем'єр-міністр Денис Шмигаль.

Він зазначив, що одним із ключових завдань міністерства є розробка стратегії, яка сприятиме поверненню українців на батьківщину для життя і роботи.

Однак за дужками залишаються досить суттєві питання.

Чи реалістичне це завдання? Чи варто заради цього створювати ціле міністерство?

Слід зауважити, що наявність міністерства, яке займається питаннями діаспори, є більш характерною для країн Африки та Близького Сходу.

У країнах Європейського Союзу взаємодія з діаспорою часто входить до сфери відповідальності Міністерств закордонних справ. Це є цілком обґрунтованим, оскільки основою таких відносин є ефективні консульські послуги.

В Україні ситуація полягає не в назві чи факті створення нової урядової установи, а в тому, що її функції планують розробити на основі неправильних припущень.

По-перше, політика рееміграції не може стати основою взаємин з українською діаспорою. Слід визнати цю непросту істину: більшість українців, на жаль, не планує повертатися.

Протягом багатьох років європейські партнери говорили про міграцію з України у ключі передачі знань та досвіду. Мовляв, сьогодні у нас працюють/навчаються українці, а завтра, коли Україна запровадить відповідні реформи, вони повернуться додому і впроваджуватимуть на місцях європейські стандарти державного управління, бізнесу та культури.

Або, в "найгіршому випадку", мігранти можуть забезпечити фінансування для здійснення цих реформ, адже в Україні залишаються їхні родичі, які прагнуть цих змін.

На жаль, цього не станеться.

До 2022 року держави ЄС активно підтримували як тимчасову, так і постійну імміграцію молодих українців, прагнучи покращити свою демографічну ситуацію, збільшити податкові надходження та зміцнити свої пенсійні системи.

У зв'язку з постійною загрозою жорстоких нападів з боку Росії, цивільне населення України опинилося в складній ситуації. Якість життя багатьох сімей значно знизилася, а можливості для освіти дітей залишаються під великим питанням. Навіть у разі підписання мирної угоди найближчим часом не варто очікувати масового повернення людей.

Багато хто вже адаптувався в ЄС, у Канаді та Штатах. Так, цим людям там часто досі незручно, це життя, яке важко назвати комфортним, без відчуття дому, але (особливо у випадку родин із дітьми) переїзд в Україну наразі потребуватиме більше зусиль, ніж продовження нового-старого життя.

Від осені 2022 року проведені опитування демонструють, що приблизно 10-15% українських біженців у країнах ЄС не мають наміру повертатися на батьківщину.

Як показує досвід балканських воєн 1990-х,

кожен рік бойових дій - це мінус 5-10% тих, хто потенційно міг би повернутися.

Так само і в Польщі після 1989 року також не було масових повернень.

Так, були реемігранти-селебріті, які будували кар'єру в політиці та культурі. Але це окремі приклади.

Можна зазначити, що причина криється в серйозних наслідках реформ Бальцеровича, які не стимулювали людей залишати Лондон чи Рим на користь Варшави.

Проте справа не лише в їжі та фінансах: після Brexit, коли життя в Польщі стало зовсім іншим і заможнішим, багато поляків, що живуть у Великій Британії, чомусь не вирушили назад, щоб повернутися на батьківщину своїх предків.

Вони оселилися в новій державі, де польський уряд, подібно до інших європейських урядів, вживав заходів для надання їм максимально можливих прав у Сполученому Королівстві.

Навіть у випадку таких супербагатих країн, як Норвегія та Ірландія, звідки масово емігрували до 1970-х років - діаспора не повертається.

Існують дослідження коренів, а також освітні мандрівки представників другого та третього покоління. Проте нові працівники походять з країн Центрально-Східної Європи і не є тією ж групою, що залишила свої домівки раніше.

Це не свідчить про те, що програми повернення не є необхідними; слід просто визнати їх обмежену дієвість з самого початку. Вони не можуть і не повинні стати основою для спілкування з українцями, які перебувають за межами країни.

По-друге - і тут чергова незручна правда - Україна будуватиме політику щодо діаспори не з рівня довіри нуль, а з рівня довіри мінус.

Я проживаю в Польщі вже 16 років. За цей період в Україні відбулося чотири зміни президентів, Росія анексувала Крим, конфлікт на Донбасі триває, а повномасштабне вторгнення стало реальністю. Крім того, світ пережив пандемію COVID-19, Трамп займав пост президента США, потім втратив його, а тепер знову планує балотуватися на цю посаду.

Проте деякі речі залишилися незмінними.

Нереально потрапити на консульський прийом та без послуг перекупників отримати базові консульські послуги (поява офісів "Документ" дещо розвантажила ситуацію з видачею паспортів, але це вже не працює у випадку, коли у дитини тільки один з батьків - громадянин України, консульства не оформлюють шлюби між громадянами, хоча мають таке право, тощо).

Відверто неприязні висловлювання українських високопосадовців та представників інших рівнів про діаспору (хоча, принаймні, зникла образлива назва "заробітчани" для трудових мігрантів, яку роками застосовували під виглядом політкоректності).

Обмежена можливість участі у виборах за межами країни: вам потрібно мати документи з адресою країни, де перебуваєте, попередньо зареєструватися, а також провести кілька годин у черзі. До того ж, найближче консульство може знаходитися більше ніж за тисячу кілометрів від вашого місця проживання.

Квітневе рішення української влади обмежити видачу паспортів чоловікам призовного віку, які перебувають за кордоном, було дуже погано прокомуніковане, не збільшило кількість кадрів у ЗСУ, але зменшило довіру до держави у діаспорі.

Якщо повернення не відбудеться, яким чином діаспора може внести свій внесок в розвиток України?

Незважаючи на те, що після 2022 року західні засоби масової інформації значно розширили обсяг і різноманітність інформації про Україну, проблема доступності новин, а також більш "легкого" чи аналітичного контенту про Україну у місцевих медіа та соціальних мережах залишається важливою.

Не пости в українських групах, а інформація мовою країн, що приймає.

Часто жителі регіону вважають інформацію, отриману безпосередньо, більш надійною та правдивою. Вони схильні ділитися такими новинами набагато охочіше, ніж офіційними заявами Зеленського чи Сибіги.

Українцям слід активно висловлюватися про Україну в міжнародних медіа.

Ознайомившись з локальним контекстом суспільства, яке їх приймає, вони здатні більш ефективно донести інформацію про свою країну та уникнути вживання слів і тем, які можуть бути "тригерними" для певної аудиторії.

Можна розвивати український бізнес за кордоном та популяризувати бренди українського бізнесу як якісних виробників товарів та послуг.

Будемо відверті: значно більше жителів Європейського Союзу обиратимуть українські продукти харчування або одяг, ніж читатим твори українських письменників (принаймні, поки ті не здобудуть Нобелівську чи Букерівську премії).

Українська м'яка сила охоплює не лише історію та мистецтво, на яких зазвичай акцентується увага Українського інституту, але й кулінарію, попкультуру та розробки програмного забезпечення.

Зрештою, українці, які проживають за межами країни, мають можливість голосувати за проукраїнських кандидатів на важливі державні посади.

Державна політика визначається програмами впливових партій та думками лідерів. Хтось мусить першим оголосити: так, Україна має стати членом Європейського Союзу, і це повинно статися якомога швидше — це моя позиція та позиція моїх виборців.

Для того щоб голосувати за цих політиків, українські мігранти повинні здобути громадянство країн, в які вони емігрували.

Українська діаспора зможе суттєво сприяти розвитку України лише в тому випадку, якщо вона буде не просто інтегрована, а значно глибше вписана в суспільства та країни, які її приймають.

Коли українські мігранти мають навички володіння місцевою мовою, активно залучені до ринку праці та бізнес-мереж, а також мають необхідні знання та можливості для участі в політичному житті громади.

Ефективна інтеграція не означає відмови від зв'язків з Україною та української ідентичності.

Можливо, це і є завданням для нового міністерства?

Програми фінансування для неприбуткових організацій, формування національних професійних асоціацій, сприяння розвитку шкіл української мови для дітей, а також організація публічних заходів, які орієнтовані переважно на українську спільноту, а не на зовнішніх одержувачів.

Завдання полягає у формуванні української мережі, яка усвідомлює свою потужність та вплив, функціонує злагоджено і підтримує культурні зв’язки з Україною. Це справжня мета.

Масові репатріації є формою магічного втручання в реальність, що викликає почуття відчуження у тих, хто не планує повертатися, а також зменшує можливість впливати на українську тематику в країнах-реципієнтах.