"Бізнес у світі: який прибуток отримують США від конфлікту в Європі"
Олександр Хара є фахівцем Центру оборонних стратегій, а також експертом "Майдану закордонних справ" у період з 2014 по 2020 рік. Він також є членом Ради громадських об'єднань національних меншин України.
Чому Трамп так прагне припинення російсько-української війни, війни в Європі? Адже вона приносить США чималі гроші, причому більші, аніж на цьому заробляє Китай, Індія чи Туреччина. А Трамп відомий грошолюбець, який часто розповідає американцям про мільярди і трильйони доларів, які отримують Сполучені Штати за його президентства. Чи, може, насправді Америка зацікавлена у війні в Європі і просто маскується під миротворчість?
Прийнято вважати, що марнославний Трамп просто хоче отримати лаври миротворця у вигляді Нобелівської премії миру, адже він "уже зупинив вісім війн". Насправді цифри свідчать про глибинні наміри американської адміністрації більш красномовно, аніж будь-які слововиверження з Білого дому. Найбільші статті американських заробітків на війні в Європі перебувають у сфері збройового та енергетичного бізнесу.
Оборонні матеріали та товари подвійного призначення США продавали в Європу за кількома режимами та програмами.
Зовнішні військові продажі (FMS) -- це процес міжурядових військових поставок. Уряд іншої країни подає запит до Агентства з безпекової співпраці Міністерства оборони США (DSCA) у вигляді листа-пропозиції. Після розгляду та затвердження цього запиту, США надають офіційну пропозицію (Letter of Offer and Acceptance), яка, після підписання, набирає юридичної сили та стає обов'язковою угодою.
Foreign Military Financing (FMF) -- Програма грантового та кредитного фінансування, яка надає кошти дружнім іноземним урядам для закупівлі американських озброєнь, оборонного обладнання, послуг і навчання.
Прямі комерційні продажі (DCS) — це механізм, що дозволяє американським компаніям, зареєстрованим у Директораті контролю оборонної торгівлі Держдепартаменту (DDTC), здійснювати продажі оборонних матеріалів безпосередньо іноземним клієнтам. У цьому процесі уряд США не виступає як учасник угоди, проте зберігає контроль над ситуацією через ліцензійні вимоги та систему моніторингу кінцевого використання продукції.
Excess Defense Articles (EDA) -- Це процес передачі надлишкового оборонного обладнання Міністерства оборони США, яке більше не використовується американськими збройними силами, на вигідних умовах або безкоштовно.
Правила експортного адміністрування (EAR) регулюють вивіз товарів, які можуть мати подвійне призначення, тобто використовуватися як у цивільних, так і в військових цілях. Контроль за цими процесами здійснюється Бюро з промисловості та безпеки США (BIS) в рамках Міністерства торгівлі США.
Ініціатива з безпеки України (USAI) — це програма фінансування, запроваджена Міністерством оборони США та затверджена Конгресом у 2015 році, метою якої є зміцнення здатності України більш ефективно протистояти агресії з боку Росії.
Звичайно, оцінка обсягів продажів стикається з низкою проблем через нестачу даних. Повні реєстраційні дані DCS, які містять інформацію про суми, обладнання, кінцевих користувачів та країни-одержувачі, не є доступними для публікації. Відкриті дані обмежуються лише глобальними та регіональними агрегованими показниками, а також окремими випадками з різних країн. Статистика BIS щодо ліцензій не надає систематичної інформації про кінцевих військових користувачів, що ускладнює визначення того, яка частка експорту за EAR до європейських країн належить сектору безпеки та оборони, адже для цього потрібен доступ до закритих даних. Інформація за 2025 рік є неповною, оскільки багато контрактів ще перебувають на стадії нотифікації або імплементації, а офіційні статистичні звіти охоплюють максимум до 2024 року.
У період з 2020 по 2024 роки Сполучені Штати стали провідним експортером основних видів озброєнь, контролюючи 43% світового ринку зброї. Згідно з оцінками Стокгольмського інституту миру (SIPRI), постачання американських озброєнь до країн Європи за цей час зросли на 233% у порівнянні з 2015-2019 роками, а частка Європи в загальному експорті США піднялася до 35%, тоді як раніше становила лише 13%. Серед десяти найбільших отримувачів зброї з США у цей період виявилися Польща, Україна, Великобританія, Нідерланди та Норвегія. Україна отримала 9,3% від загального експорту американського озброєння та 26% експортних поставок до Європи за цей час. У свою чергу, Сполучені Штати забезпечували 53% імпорту зброї в Європу у 2020-2024 роках, що значно більше, ніж 41% у 2015-2019 роках.
Між 2017 і 2021 роками середній обсяг портфеля FMS для європейських союзників США становив близько 11 мільярдів доларів, але до 2024 року ця сума зросла до 68 мільярдів доларів. Протягом 2022-2024 років закупівлі Польщею за програмою FMS перевищили 55 мільярдів доларів, що складає приблизно 30% від загального попиту в Європі. Найбільшими отримувачами американських FMS у Європі в період 2022-2024 років стали Польща, Туреччина, Фінляндія, Швейцарія, Німеччина, Італія, Іспанія, Румунія, Нідерланди та Велика Британія, з кожною з цих країн отримуючи понад 5 мільярдів доларів згідно з FMS-звітами.
За даними Держдепартаменту, з лютого 2022-го до початку 2025 року США надали Україні близько 66,9 млрд дол. військової допомоги (Presidential Drawdown Authority -- президентські повноваження щодо передачі із запасів Пентагону, USAI, FMF тощо) переважно у вигляді безповоротної допомоги зі складів Пентагону та контрактів, оплачених американськими бюджетами. Активний портфель міжурядових продажів (FMS) для України становить орієнтовно 596 млн дол., причому фінансування може йти за рахунок як України, так і американських програм FMF. З лютого 2022 року по грудень 2024-го США виділили 28,6 млрд дол. через USAI, з яких 21,2 млрд було законтрактовано з виробниками, залишилося близько 4,1 млрд дол. незаконтрактованих коштів станом на жовтень 2024 року. У пакеті допомоги 2024 року Конгрес виділив 13,8 млрд дол. на USAI.
Ініціатива PURL (Список пріоритетних потреб України), що реалізується під егідою НАТО, відкрила новий канал закупівлі озброєння для України з США. Відповідно до офіційних джерел, до серпня 2025 року через PURL планується зібрати понад 2 мільярди доларів внесків від щонайменше восьми країн, зокрема Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Швеції, Данії, Канади, Бельгії та Латвії.
Інформація про DCS (Прямі Комерційні Продажі) та експорт в рамках режиму EAR/BIS є значно менш доступною, оскільки має обмежену деталізацію за країнами та категоріями.
Якщо взяти до уваги, що частка Європи в американському експорті становить 35%, можна приблизно оцінити загальний обсяг експорту оборонних товарів та товарів подвійного призначення на період 2022-2024 років у розмірі 259,56 мільярдів доларів.
Якщо провести подальшу екстраполяцію та вважати, що у 2025 році частка Європи в експорті залишалася на рівні 35%, а загальна сума FMS та DCS становила найменше значення за звітні роки (205,5 млрд доларів у 2022 році), то теоретична сума експорту оборонних товарів та товарів подвійного призначення, які США могли б постачати до Європи в період з 2022 по 2025 рік, може досягати приблизно 331,5 млрд доларів.
Після повномасштабного вторгнення з прийняттям плану REPowerEU у травні 2022 року Євросоюз узяв курс на відмову від російських енергоресурсів, і першим вигодонабувачем від цього стали США. Імпорт скрапленого природного газу (СПГ) до ЄС кратно зріс через відмову від трубопровідних постачань "Газпрому". 2021 року російський експорт газу, включно з СПГ, покривав 45% потреб у газі країн ЄС-27. Йому на заміну прийшли додаткові обсяги трубопроводами з Норвегії, а головне -- постачання СПГ із США та Катару.
Згідно з офіційними даними, витрати Європейського Союзу на закупівлю скрапленого природного газу (СПГ) за період з 2021 року до першого півріччя 2025 року склали 276,9 мільярда євро. Наші розрахунки, спираючись на інформацію з Євростату і дані компанії Kpler, яка аналізує частку США в загальному обсязі імпортованого ЄС скрапленого газу, дозволяють стверджувати, що в цей же період ЄС придбав СПГ з США на суму 121,7 мільярда євро. Якщо не враховувати 2021 рік, ця сума зменшиться до 114,4 мільярда євро, що еквівалентно приблизно 124,1 мільярда доларів.
Наша оцінка близька до оцінки американського Інституту енергетичної економіки та фінансового аналізу, за розрахунками якого, імпорт СПГ до ЄС зі США за аналізований період становив 117,4 млрд євро.
Також США наростили експорт в Європу рідких вуглеводнів за статтею HS 27 "мінеральні палива, нафта, продукти переробки" на заміну російських після введення в дію шостого санкційного пакета ЄС, тобто з лютого 2023 року. На жаль, тут бракує відкритих статистичних даних, окрім 2024 року -- 83,06 млрд дол. Однак оціночно обсяги імпорту ЄС зі США 2023-го становили приблизно 90 млрд дол., а за першу половину 2025-го -- близько 44 млрд дол. Отже, загалом від експорту до ЄС рідких вуглеводнів Сполучені Штати отримали за період з 2023-го по першу половину 2025-го включно 217 млрд дол.
Загалом, експорт енергетичних ресурсів, таких як рідкі вуглеводні та скраплений природний газ, до Європи забезпечив Сполученим Штатам 341 мільярд доларів.
Підсумовуючи вищезазначені дані щодо експорту оборонних товарів і товарів подвійного призначення, що становлять 331,5 мільярда доларів, а також енергетичних ресурсів, які оцінюються в 341 мільярд доларів, ми отримуємо загальну суму доходів у 672,5 мільярда доларів за період з 2022 року до першого півріччя 2025 року. Ця сума приблизно дорівнює валовому внутрішньому продукту Польщі. Це значна сума, особливо для Сполучених Штатів, чий загальний капітал все більше відстає від китайського!
Однак тоді постає запитання: якщо США так вигідна війна в Європі, то чому Трамп виступає з миротворчістю? Адже доходи від далекої війни, коли США за "прекрасним океаном" і їм нічого не загрожує, приносять процвітання Америці, як і в попередні світові війни. Звісно, можна відповісти, що Трамп одержимий лаврами миротворця, тобто будь-що хоче отримати Нобелівську премію. Але це від лукавого. Насправді картина інша.
Для Трампа Україна не має значення як незалежна та суверенна нація; його більше цікавлять її території, багаті на певні "мінерали" та "крупні атомні станції". Тому не має значення, чи стане ця територія подібною до Білорусі, копією УРСР, або ж перетвориться на щось на кшталт новоросійських чи малоросійських регіонів в межах Росії. Основним для США є отримання "своїх" інтересів, що й обіцяє кремлівський лідер, який також бажає повернути "своє" — не лише в Україні, а й у Європі. У цій ситуації Трамп опиняється під впливом.
Для Дональда Трампа об'єднана Європа, а саме Європейський Союз, не тільки не має значення, але й є зайвою. Більше того, у Стратегії національної безпеки США фактично проголошено політичну війну проти європейського об'єднання! Цей документ офіційно зафіксував те, про що віцепрезидент США говорив європейським лідерам на Мюнхенській конференції з питань безпеки: не Росія та Китай становлять загрозу, а європейська ліберальна демократія. Трамп звинувачував ЄС у тому, що його створення нібито було спрямоване на те, щоб обкрадати Сполучені Штати. І це незважаючи на те, що План Маршала та інша повоєнна політика США були націлені на консолідацію Європи у відповідь на загрозу комунізму. Всі повоєнні президенти США усвідомлювали важливість інвестицій у безпеку Європи для захисту національних інтересів США. Тепер же про ці принципи, здається, можна забути.
Трамп, подібно до свого кумира Путіна, віддає перевагу двостороннім відносинам з європейськими державами, оскільки це дозволяє йому легше нав'язувати свої погляди, підходи та продукцію конкретним країнам. Він прагне не лише ослабити, а й фактично знищити Європейський Союз у співпраці з Путіним, щоб потім нав'язувати свої умови державам-членам, включаючи закупівлю американських товарів — від енергетичних ресурсів до сучасної зброї та послуг технологічних гігантів. Трамп готовий зайняти роль посередника між агресивною Росією та роз'єднаним континентом Європи.
Трампова адміністрація США, виходячи з відродженої і модернізованої доктрини Монро двохсотрічної давності, концентрує інтереси Вашингтону в зоні обох американських континентів, одночасно наділяючи Росію можливістю відновити зону її геополітичного впливу в Європі та Азії. Це своєрідний хабар Путіну від Трампа. Хочеш Україну, пострадянський простір, Європу -- бери... якщо зможеш. Але водночас Трамп хоче послабити Росію війною, щоб потім, як він вважає, легше було її відривати від Китаю та заробляти на її мінерально-сировинних ресурсах "багато мільярдів доларів для Америки". Втім, це ілюзія. По-перше, Росія та Китай поділяють спільні авторитарні цінності (щоправда, тут із Трампом немає розбіжностей, а от із політикумом і американським суспільством -- є). По-друге, інтереси Росії та Китаю щодо виштовхування США з геополітичного Олімпу та послаблення об'єднаної Європи як геополітичного гравця цілком збігаються. До того ж не варто сподіватися на "багато мільярдів доларів для Америки". Навіть не беручи до уваги, що в Росії відсутні верховенство права і святість приватної власності, марними є сподівання на Росію як на Ельдорадо. У найкращий для двосторонньої торгівлі 2011 рік загальний оборот товарів становив 42,9 млрд дол. А ось найбільше американських інвестицій було 2013 року -- 14 млрд дол., російських же прямих інвестицій в американську економіку -- 6 млрд дол.
Проте, ситуація може мати інший вигляд, якщо врахувати принцип "що вигідно Трампу та його родині, те вигідно і для Америки". Наприклад, детальне розслідування журналіста Девіда Кіркпатріка, опубліковане в The New Yorker у серпні 2025 року, вказує на те, що родина Трампа отримала близько 3,4 мільярда доларів завдяки його президенству. З цієї суми більш ніж 2,3 мільярда доларів надійшли від різних криптовалютних ініціатив. Тож, не забудьте знайти там криптовалюти, пов'язані з Кремлем!
Путін як спецслужбіст, що вивчив за останні чверть століття кількадесят очільників західних держав, зрештою на прикладі Шредера, Саркозі, Берлусконі не міг не дійти висновку, що їхня купівля -- справа цілком реальна і прибуткова. Ну, а приклади Орбана, Фіцо та інших -- тому додаткові підтвердження. Ну і от джек-пот -- американський президент, який хоче і "багато мільярдів для Америки", і Нобелівську премію миру. Тому невипадковими були пропозиція на треку Дмітрієв -- Віткофф поділитися частиною заморожених у Європі активів російського Центробанку, а також розмови про всілякі багатообіцяючі проєкти розробки рідкісноземельних металів, покладів критичної мінеральної сировини в Арктиці тощо. Умова -- Україна, Балтія, Центрально-Східна Європа поступово повертаються в російську орбіту.
Для Трампа Україна сприймається як малокоштова можливість для комерційних угод. Якщо знайдеться покупець, готовий заплатити, чому б не скористатися такою нагодою? У його уявленні, капітуляцію та знищення України можна подати як "встановлення миру" в Європі. При цьому, він вважає, що Америка отримає вигоду від Росії, яка, у свою чергу, може стати союзником США в протистоянні Китаю, а також принести "мільярди доларів" з бізнесу. Якщо ж плани не спрацюють, статус-кво в російсько-українській війні вже продемонстрував свою прибутковість, генеруючи величезні доходи для Європи та України. Тому не дивно, що Трамп і його команда заздалегідь попередили про можливий вихід з мирних переговорів, якщо не буде досягнуто угоди. Якщо не вдасться "продати" Україну Росії та контролювати Європу, можна буде просто продовжити звичний бізнес — постачаючи зброю та енергетичні ресурси. А щоб підштовхнути Путіна до "мирної угоди", можна висунути ультиматум щодо надання Україні ракет "Томагавк", а потім, зрештою, не виконати його, але при цьому надати розвідувальну інформацію, яка допоможе Україні вражати танкери "тіньового флоту".
Тож не варто ілюзуватися з приводу багатократних обіцянок про швидке завершення війни. Вона цілком влаштовує адміністрацію Трампа, що діє під соусом "мирних переговорів". Формула прибутку для США виглядає просто: заробляти на війні, говорючи про мир. Саме тому жорсткі санкції, які мали б бути запроваджені як за Байдена, так і за Трампа, постійно відкладаються, що лише підсилює агресора. А так звана модель антиескалації, яку застосовують США, насправді лише заохочує агресивну поведінку.
