Мобілізація: завдання не виконано. Хто несе відповідальність і які кроки вжити?
Путін переконаний, що протягом двох-трьох місяців йому вдасться зламати оборонні лінії, і його жорстока армія безперешкодно прокотиться територією України. Чому таке можливо? Адже, незважаючи на відчайдушний опір, наші захисники поступово відступають. Їх стає все менше з кожним днем, а мобілізаційні зусилля, які не отримують підтримки ані з боку держави, ані з боку суспільства, зазнають невдачі. Які кроки потрібно вжити, щоб виправити цю критичну ситуацію?
Багато дописів про зірвану мобілізацію і того, хто в цьому винен. Очевидно, що основна відповідальність лежить на владі. Адже відсутність притомного законодавства, яке б врегулювало питання покарання за ухилянство та впорядкувало непомірно роздуті списки заброньованих - то виключно їхня, і нічия більше ганьба. Але все це стосується питань більш жорсткого покарання, на яке влада не може наважитися через побоювання втрати рейтингів.
А є ще відповідальність суспільства. У кожного є можливість виконати закон і доєднатися до війська. Це і електронний документ, і рекрутинг, і контракт. Чого за вами потрібно ганятися на вулицях, якщо ви виконали всі вимоги законодавства? Так само, не бачу жодної системної опозиційної спільноти, яка б підтримувала та лобіювала посилення мобілізації. Пропонувала закони, виступала з трибуни, гуртувала навколо загальнонародної війни маси. Це роблять військові, але ж то просто думка, а не політичний та громадський рух.
Щоб усвідомити те, на якому дні знаходиться наше суспільство, варто лише звернути увагу на заголовки у медіа та коментарі в соцмережах. Ми можемо натрапити на безліч обурливих висловлювань стосовно систематичних атак на військових. А також на численні російські інформаційні вкидання про "бусифікацію" та "людоловів". Проте, я не пригадую жодного обуреного посту з закликами: "Я на обліку, чекаю, а повістки немає! Злочинна влада заважає мобілізації!"
Це свідчить про те, що країна поділена на тих, хто готовий служити, і тих, хто категорично відмовляється від цього. Відсутні люди, які бажають виконувати свій обов'язок, але не мають можливості через недосконалість законодавства. Це справжній вирок. На пам'ять приходять спогади Сосюри про його службу в армії УНР, коли селяни, озброївшись палицями, проганяли українських солдатів, бо боялися, що через них прийдуть більшовики і принесуть біду.
