Концепція нової індустріалізації в Україні.

Денис Корольов — кандидат наук у сфері менеджменту (економіка), фахівець у галузі виробничого менеджменту та стратегічного планування.

Тарифна політика США, попри всі ризики, створює для України унікальне вікно можливостей

У квітні 2025 року світова економіка опинилася на межі нової кризи. Тарифна політика адміністрації президента США Дональда Трампа викликала серйозні зрушення на міжнародних ринках, поставивши під загрозу економічні моделі багатьох країн, у тому числі й України. Проте, в умовах кризи завжди з'являються нові можливості. Головне питання полягає в тому, чи зможе Україна скористатися цими шансами для переосмислення своєї економіки та забезпечення стабільного розвитку в таких складних часах.

2 квітня 2025 року стане знаковою датою в історії, оскільки розпочнеться глобальна торговельна війна між Сполученими Штатами та Китаєм. Американська адміністрація запровадила безпрецедентні тарифні обмеження, які суттєво вплинули на світову економіку. Основне мито у 10% на імпорт з усіх країн, введене 5 квітня, стало першим кроком у цій ескалації. Додаткові специфічні мита для окремих держав мали набути чинності 9 квітня, але їх реалізацію відклали на 90 днів для проведення двосторонніх перемовин.

Китай, головний торговельний конкурент США, зіткнувся з рекордним митом у 145%. Країни Європейського Союзу потенційно можуть отримати 20%, Японія - 24%, Південна Корея - 25%, Індія - 26%. Україна потрапила до групи країн із мінімальним 10% тарифом - на одному рівні з такими союзниками США як Австралія, Велика Британія та Туреччина.

Внаслідок цієї політики відбулося різке зниження на фондових та сировинних ринках. Протягом трьох днів капіталізація провідних компаній зменшилася на 14 трильйонів доларів, американський ринок зазнав падіння більш ніж на 16%, а вартість нафти знизилася на понад 20%, досягнувши найнижчого рівня за останні чотири роки - 62 долари за барель Brent.

Аналітики порівнюють таке падіння з найбільшими економічними кризами минулого: пандемією 2020 року, світовою фінансовою кризою 2008 року і навіть Великою депресією 1929 року. Однак між цими явищами є принципова відмінність. Якщо попередні кризи виникали під впливом зовнішніх факторів, то нинішня ситуація є результатом свідомого політичного рішення.

На противагу загальноприйнятій думці, рішення Трампа щодо впровадження тарифів не є спонтанним або випадковим. Це свідомий крок, спрямований на трансформацію економічної моделі Сполучених Штатів — від "паперової" індексної економіки до реальної економіки виробництва.

Останні три десятиліття економіка США зростала швидше, ніж будь-коли, але це зростання відображалося переважно в капіталізації компаній високотехнологічного сектору та сфери послуг. Водночас реальне виробництво мігрувало до Китаю та інших країн Азії, що призвело до формування структурних дисбалансів.

Яскравим прикладом цих диспропорцій є різниця в капіталізації автомобільних виробників. У 2024 році компанія Tesla, яка виготовила менше ніж 1,8 мільйона автомобілів, оцінювалася приблизно в 1 трильйон доларів США. У той же час Toyota, що випустила понад 10 мільйонів автомобілів, мала капіталізацію лише трохи більше 300 мільярдів доларів США. Ця триразова різниця в капіталізації при шестикратній різниці у виробництві яскраво ілюструє спотворення сучасної економічної системи.

Фінансова криза 2008 року вперше виявила вразливість цієї моделі. Для порятунку економіки від катастрофи довелося вдатися до політики кількісного пом'якшення - друкування грошей та насичення ними ринків. Ця тактика згодом застосовувалась за будь-якої кризи, особливо під час пандемії, коли обсяг "вертолітних" грошей сягнув безпрецедентних масштабів, спровокувавши значне зростання інфляції.

Однак безперервний випуск грошей функціонує як знеболювальне — він на деякий час зменшує симптоми, але не усуває основну проблему. Внаслідок такої політики державний борг США вперше в історії перевищив 36 трильйонів доларів. За оцінками Бюджетного управління Конгресу США, до 2034 року він може сягнути 50,7 трильйонів доларів, що становитиме 122% від валового внутрішнього продукту країни. У той же час, дефіцит торговельного балансу до січня 2025 року може досягти рекордної позначки в 130,7 мільярда доларів.

Цілком очевидно, що така ситуація неприйнятна з точки зору довгострокової економічної безпеки. Якщо не змінити курс, рано чи пізно відбудеться нова масштабна фінансова криза з непередбачуваними наслідками, і погасити її друком доларів може не вдатися.

В усвідомленні цієї ситуації, Дональд Трамп вирішив діяти проактивно, прагнучи відновити торговий баланс і зменшити фінансове навантаження з боку інших держав. Він навмисно створив економічний шок на початку свого президентства, сподіваючись, що через кілька місяців з'являться позитивні результати, які можна буде подати виборцям як успіх його політичних зусиль.

Головною мішенню тарифної політики Трампа є Китай та пов'язані з ним країни, в яких зосереджені значні виробничі потужності. Скорочення експорту до США та загальне уповільнення світової економіки призведе до падіння темпів зростання ВВП цих країн і може спричинити рецесію через перевиробництво товарів та скорочення ринків збуту.

Іншими жертвами цієї ситуації стануть традиційні союзники Сполучених Штатів - країни Європейського Союзу, Японія, Південна Корея та ряд інших азійських держав. Трамп вважає, що ці нації історично "заборгували" США, користуючись безмитним доступом до американського ринку та захистом у сфері безпеки в обмін на політичну підтримку. Швидше за все, США знайдуть спільну мову з цими країнами - їм доведеться сплачувати за доступ до ринку й за забезпечення безпеки. Залишається лише визначити, якою буде вартість цих послуг.

Третіми постраждалими будуть усі країни-експортери сировини, оскільки ризик рецесії знижує ціни на сировинні товари. Ми вже спостерігаємо це на прикладі нафти. Після неї впадуть ціни на газ, більшість металів (окрім критичних), залізорудну сировину та інші сировинні товари, меншою мірою - на продовольчі, але й вони дешевшатимуть. У середньостроковій перспективі країни-експортери сировини постраждають найбільше, особливо якщо загостриться протистояння з Китаєм і почнеться уповільнення світової економіки.

Якою є Україна в умовах нової економічної реальності? Наша держава виявилася в категорії з мінімальним тарифом у 10%. З одного боку, це порівняно невисокий рівень мита в контексті інших країн. Проте, навіть такий тариф викликає суттєві труднощі для українських експортерів, особливо у металургійній сфері.

У 2024 році український експорт до Сполучених Штатів досягнув 874 мільйонів доларів, серед яких 363 мільйони становили поставки чавуну, а 112 мільйонів - труб. В умовах, коли за правління Трампа відновлюється 25% мито на сталь, а також вводиться нове 10% мито, ситуація для українських металургів ускладнюється. Слід також зазначити, що торгівельний баланс між Україною та США залишається негативним, оскільки в 2024 році Україна імпортувала американські товари на загальну суму 3,4 мільярда доларів.

Проте основна загроза полягає не в тарифах, а в зниженні цін на сировину, що негативно вплине на українських експортерів. З огляду на прогнозоване негативне сальдо зовнішньої торгівлі у 29 мільярдів доларів США у 2024 році, зменшення доходів від експорту може призвести до серйозних наслідків для економіки України.

Додатковий ризик полягає в можливому завершенні 5 червня 2025 року безмитного торгового режиму з Європейським Союзом, куди спрямовується велика частина українського експорту. Якщо на фоні глобальних торгових напружень цей режим не буде замінено вигідними умовами в рамках нової угоди про вільну торгівлю, український експорт може зазнати серйозних втрат, оскільки реалізувати цю продукцію за конкурентоспроможними цінами на інших ринках буде надзвичайно важко.

За даними українських посадовців та аграрних об'єднань, скасування нинішніх надзвичайних правил без запровадження альтернативних механізмів може коштувати Україні 3,3 млрд євро експортних надходжень і призвести до скорочення ВВП на 2,5%.

Все це ставить перед Україною важливе питання: яким чином досягти економічної стійкості в умовах світової нестабільності?

Протягом усіх років незалежності Україна була критично залежною від міжнародних цін на сировину - спочатку на метал, потім на руду, тепер на аграрну продукцію. Економіка країни зростала та падала разом з кон'юнктурою сировинних ринків, через що кожна світова фінансова криза болісно позначалася на добробуті українців.

Ця прив'язаність до експорту сировини спричинила деіндустріалізацію в Україні. Насправді, навіщо інвестувати великі суми у виробничі процеси та чекати роками на прибуток, коли можна оперативно реалізувати сировину та отримати фінансову вигоду?

Завдяки такій політиці Україна втратила величезний промисловий потенціал, який був створений попередніми поколіннями під час відновлення країни після Другої світової війни. Це стосується унікальних підприємств у сферах машинобудування, металургії, хімічної промисловості, аерокосмічної галузі та багатьох інших. Лише зараз, коли ми змушені шукати боєприпаси та техніку по всьому світу, ми по-справжньому усвідомили важливість власної промисловості, хоча раніше здатні були виготовляти їх у значних обсягах.

За перший квартал 2025 року товарообіг України склав 28,4 млрд доларів. При цьому імпорт (18,5 млрд доларів США) майже вдвічі перевищив експорт (9,9 млрд доларів США). Структура українського експорту залишається переважно сировинною: продовольчі товари - 5,8 млрд доларів США, метали та вироби з них - 1,1 млрд США, машини, устаткування та транспорт - лише 882 млн доларів США.

В імпорті, натомість, домінують товари, що мають високу додану вартість: машини, обладнання та транспортні засоби - 6,8 мільярда доларів США, продукція хімічної промисловості - 3,2 мільярда доларів США, а також паливно-енергетичні товари - 2,5 мільярда доларів США.

Подібна структура зовнішньої торгівлі є характерною для країн, що перебувають на етапі розвитку, і не гарантує стабільності економіки в довгостроковій перспективі. У ситуації глобальної тарифної війни держави, які експортують сировину і не мають розвиненої промисловості, ризикують зазнати зниження доходів та погіршення рівня життя населення. Більш розвинені країни, у свою чергу, просто перенаправлять ці прибутки на свою користь.

Нинішня ситуація, незважаючи на всі наявні ризики, відкриває для України особливі перспективи. Тарифна стратегія Сполучених Штатів та супутня реорганізація світових ланцюгів постачання можуть слугувати поштовхом для економічної трансформації нашої держави.

Ресурсна угода, яку адміністрація Трампа пропонує Україні, на перший погляд може здаватися не вигідною, оскільки передбачає доступ до українських ресурсів та інфраструктури без чітких вигод в обмін. Проте, альтернатива – залишитися поза межами нової глобальної архітектури – є ще більш незадовільною.

Укладання цієї угоди зробить Україну офіційним партнером Сполучених Штатів, що зацікавить американську сторону в фінансовій співпраці. В цьому контексті було б розумно прагнути до скасування 10% мит, введених адміністрацією Трампа, а також 25% мит на металургійну продукцію, що дозволило б створити зону вільної торгівлі зі США.

Така зона вільної торгівлі могла б стимулювати розвиток виробництва в Україні товарів з метою їх подальшого експорту до США та інших західних країн. Наприклад, замість того, щоб просто видобувати літій, Україна могла б виробляти з нього акумулятори, і в перспективі збирати готові електромобілі для експорту на світові ринки. Те саме стосується й іншої промислової продукції, для створення якої в нас є природні ресурси та виробнича база.

Ця ситуація нагадує шлях, який пройшли Німеччина, Японія та Південна Корея після закінчення Другої світової війни, або Чехія та Польща після розпаду радянського блоку. Ці держави залучили величезні інвестиції для розвитку експортних підприємств, спрямованих на ринки США та Німеччини.

Нова промислова еволюція України повинна спиратися на кілька основних засад:

Впровадження стратегії нової індустріалізації вимагає комплексних перетворень у економічній політиці та інституційній структурі України.

По-перше, важливо мати ясну промислову політику, що включає визначення пріоритетних галузей. Держава повинна виконувати роль стратегічного координатора, сприяючи розвитку основних секторів економіки, а також створюючи умови, що стимулюють приватні інвестиції та підприємницьку активність.

По-друге, вкрай необхідно провести реформу податкової системи. Замість того, щоб продовжувати непряме субсидування експорту сировини через спрощені податкові режими для фінансових груп і агробізнесу, слід запровадити спеціалізовані стимули для підтримки розвитку переробної промисловості та виробництва товарів з високою доданою вартістю.

По-третє, необхідно забезпечити доступ до фінансових ресурсів для промислових підприємств. Це вимагає розвитку фінансового сектору, зниження кредитних ставок та запровадження ефективних механізмів державної підтримки, таких як експортні кредити та гарантії.

По-четверте, надзвичайно важливим є вдосконалення людського капіталу шляхом оновлення освітньої системи та професійної підготовки, щоб відповідати вимогам сучасної промисловості. Україні слід не лише припинити еміграцію висококваліфікованих спеціалістів, а й забезпечити сприятливі умови для повернення талановитих професіоналів з-за кордону.

Врешті-решт, слід створити позитивне інституційне середовище, яке включатиме надійний захист прав власності, незалежну судову систему та прозорі умови для всіх учасників економічної діяльності.

Безперечно, у процесі нової індустріалізації Україна зіткнеться з багатьма труднощами, серед яких:

Однак з урахуванням досвіду інших країн, які успішно пройшли шлях індустріалізації в складних умовах, ці виклики є цілком подоланними за наявності політичної волі та стратегічного бачення.

Базуючись на наявних ресурсах, компетенціях та глобальних тенденціях, можна виділити кілька перспективних напрямів для нової індустріалізації України:

Для кожного з цих напрямків слід створити комплексну стратегію розвитку, що охоплюватиме державні ініціативи, інструменти для залучення інвестицій, програми підготовки фахівців та наукові дослідження. Крім того, необхідно забезпечити ефективну координацію між різними секторами та створити сприятливі умови для утворення промислових кластерів.

Досвід успішних індустріалізацій свідчить про те, що державний сектор виконує важливу функцію стратегічного координатора економічного прогресу. Це питання набуває особливої значущості для України, де ринкові сили самі по собі не здатні забезпечити ефективний розподіл ресурсів. Причинами цього є інституційні спотворення, монополізація певних секторів та зовнішні виклики.

Водночас Україна має уникати помилок надмірного державного втручання. Роль держави полягає не в прямому управлінні економікою, а в створенні сприятливих умов для приватної ініціативи та координації зусиль різних економічних суб'єктів.

Ключовими завданнями держави у процесі нової індустріалізації є:

Незважаючи на всі труднощі, з якими зіштовхнулася Україна, нинішня глобальна економічна трансформація відкриває унікальні перспективи для глибокого переосмислення нашої позиції у світовій економіці. Тарифні конфлікти, ініційовані адміністрацією Дональда Трампа, сприяють перебудові міжнародних ланцюгів постачання і створюють можливості для виникнення нових промислових центрів.

Україна має всі необхідні передумови, щоб скористатися цим історичним шансом: багаті природні ресурси, вигідне географічне положення, кваліфіковану робочу силу, науково-технічний потенціал, частково збережену промислову інфраструктуру. Але головне - війна змусила українське суспільство мобілізуватися, проявити неймовірну стійкість та здатність до адаптації, що є критично важливими якостями в умовах глобальних змін.

Нова індустріалізація України являє собою не лише економічну ініціативу, а й стратегічний план національного виживання та прогресу в умовах сучасних геополітичних викликів. Індустріально розвинута країна з різноманітною економікою, яка інтегрована в глобальні ланцюги створення вартості, матиме значно більше можливостей для захисту своєї незалежності, відновлення контролю над тимчасово окупованими територіями та забезпечення високої якості життя для своїх громадян.