"Мы не покидали сельсовет до самого конца, пока россияне не разрушили его." Александр Левечко, руководитель Новоалександровской СВА, делится о жизни громады на передовой - Центр журналистских расследований.

Три года назад Вооруженные Силы Украины освободили от российских захватчиков села Новоалександровской сельской громады Бериславского района на правобережной части Херсонщины. С тех пор она очутилась на передовой. Оккупанты с левого берега начали методично, шаг за шагом, дом за домом уничтожать сначала прибрежные села, а впоследствии все больше стали обстреливать и степные населенные пункты.

В летний период 2025 года жители России разрушили здание местного совета, что вынудило его сотрудников и руководство сельской военной администрации (СВА) перебраться в другое населённое пункт.

Центр журналистских расследований уже рассказывал историю оккупации громады и похищения ее председателя Александра Левечко. С октябре 2022 года он возглавляет Новоалександровскую СВА и продолжает постоянно находиться на территории своей громады.

Как обстоят дела с жизнью и выживанием в Новоалександровке и соседних селах в настоящее время? Почему местные власти были вынуждены заморозить все проекты по восстановлению? На что расходуются средства громады, которая постоянно подвергается атакам противника? На эти вопросы ответил Александра Левечко в интервью для ЦЖР.

ЦЖР: На жаль, новини з вашої громади не радують. Інформація про Новоолександрівку та інші села в основному стосується руйнувань, обстрілів, постраждалих та загиблих. Чи залишається ситуація такою ж складною?

Олександр Левечко зазначає, що ситуація щодня стає все гіршою. Орки посилили атаки, зокрема за допомогою FPV-дронів, на житлові будинки та інфраструктурні об'єкти. Якщо говорити про наші прибережні села, то можна констатувати, що всі важливі інфраструктурні об'єкти там або зруйновані, або мають значні пошкодження.

Нещодавно ми втратили єдиний генератор, який забезпечував водою одне з сіл у цьому районі. Підприємство, на території якого він розташовувався, вже давно знищене. Цей генератор був встановлений три роки тому після звільнення села і з того часу забезпечував водопостачання для мешканців. Підприємство розташовувалося безпосередньо на березі Каховського водосховища, і орки могли спостерігати за ним з відстані. Отже, немає можливості замінити генератор або доставити новий. Проте в селі залишилися дві свердловини. Староста та директор комунального підприємства продовжують залишатися там, намагаючись допомогти людям, і організували прокладку шлангів, щоб місцеві могли самостійно набирати воду.

Заміна генератора в цьому населеному пункті стане можливою лише після завершення військових дій. Як тільки ми спробуємо доставити його туди, російські війська можуть знищити як сам генератор, так і людей, які братимуть участь у цьому процесі. Хоча сам генератор у нас вже є в резерві, ми також забезпечені насосами і паливом — за що вдячні благодійним організаціям. Крім того, ми купуємо необхідне за власні кошти і передаємо це комунальним службам. На жаль, поточна безпекова ситуація не дозволяє реалізувати все одразу.

Ми здійснюємо доставку хліба до цих сіл раз на тиждень. Однак, на жаль, Гаврилівка та Михайлівка наразі залишаються недоступними для нас через існуючі загрози.

ЦЖР: Чи правильно я зрозумів, що на даний момент у цих двох селах вашої громади спостерігається найскладніша ситуація?

Олександр Левечко: Ситуація жахлива. Михайлівка майже повністю знищена та випалена. Більше половини будівель у місті зазнали повного знищення, а інші — суттєвих пошкоджень. Лише поодинокі домівки, можливо, ще залишилися неушкодженими.

Орки влітку спалювали все навколо, коли люди покидали село, а бурʼяни розросталися в хаосі. Росіяни запалюють стерню, і вогонь швидко поширюється під поривами вітру — за день-два можуть згоріти кілька будинків. Багато жителів цього села отримують сертифікати про пошкодження.

У Новоолександрівці лише за минулі вихідні згоріло чотири будинки, а сьогодні, на жаль, ще один. Всі вони підлягають повній ліквідації, оскільки не підходять для ремонту. Однак, як представники влади, ми не завжди можемо зафіксувати масштаби руйнувань. Постійно існує загроза від дронів або артилерійських обстрілів — небезпека завжди присутня. Іноді ми спостерігаємо, як дрони летять роєм, їх може бути від 15 до 30 одночасно. Це лише те, що ми можемо виявити за звуками, адже багато чого залишається поза нашим контролем.

На жаль, за цей період у нас ще одне село додалось до зони активних бойових дій -- Українка. Туди дістає вже і артилерія, і дрони. Там є пошкодження та руйнації будинків.

ЦЖР: Чи думають люди про виїзд з цього села?

Олександр Левечко: Коли село ще не потрапило в зону активних бойових дій, місцеві жителі часто цікавилися, чому це сталося. Вони сподівалися, що така ситуація якось вплине на їхній статус. Проте тепер стало необхідним евакуювати родини з дітьми. Люди, однак, не бажають залишати свої оселі. На щастя, у нас поки що такого питання не виникало, і ситуація там залишається відносно стабільною. У порівнянні з прибережними населеними пунктами, там спостерігається менше обстрілів, але загалом обстановка надзвичайно серйозна.

В зоні можливих бойових дій у нас залишились три села нашої громади. Називати їх я не хотів би. Тим паче, що орки й до них намагаються діставати і заходять далі й далі в степову зону, яку ми раніше вважали дійсно безпечною.

Що тішить -- частина нашої громади забезпечена електроенергією. Окупанти вже не раз намагалися її вибити. Нам до цього треба бути готовими. Ми повністю забезпечені генераторами для подачі води на випадок ймовірних блекаутів. Генераторами забезпечені всі наші комунальні підприємства і забезпечені паливом. Думаю, ми протримаємося. Тим більше, нам до цього не звикати: ми маємо села, які ще з 2022 року, з моменту деокупації живуть на генераторах і без світла.

ЦЖР: Тим не менше, у цих селах все ще можна зустріти людей?

Олександр Левечко: Так. Найменше їх у Михайлівці -- вісім чоловік. В інших берегових селах -- значно більше. Я просив би не вказувати їхні назви, бо ситуація там дуже тяжка. Ми б хотіли, щоб їх не добивали, хоча росіяни й так це роблять. Для орків ми всі вороги, навіть бабуся, яка насипає зерно своїй домашній птиці: російські виродки запросто можуть по ній зробити скид з вибухівкою.

Ми постійно рекомендуємо людям, щоб вони, якщо є така можливість, відвідали своїх родичів або близьких, і закликаємо їх до евакуації. Часто ми чуємо у відповідь: "Ви ж не можете гарантувати нам такого житла, яке ми хотіли б. Чому ми повинні залишати своє житло, якщо не відомо, де ви нас розмістите?" Це поширена проблема. Проте життя є найвищою цінністю. А захистити свій дім або інше майно від ворожого FPV-дрона людина не в змозі.

Нам надають підтримку благодійні організації, але деякі з них не працюють у зонах активних бойових дій. Іноді, коли ми ведемо переговори, ми разом переглядаємо карту, і вони заявляють: "Ні, ми не будемо діяти в цих районах, краще інвестуємо кошти у більш безпечні громади". В результаті виникають ситуації, коли благодійники приходять до одного села, яке є більш захищеним, тоді як сусіднє залишається без допомоги. Вони пояснюють, що внутрішня служба безпеки заборонила їм працювати в інших селах. Це викликає нерозуміння серед мешканців: чому одне село отримує підтримку, а інше – ні? "Чим ми гірші?" – запитують вони. Нам доводиться пояснювати, що є обставини, на які ми не можемо вплинути. Хоча ми намагаємося донести до благодійників, що допомога має бути доступною для всієї громади, проте у них є свої внутрішні правила.

Незважаючи на всі труднощі, ми щиро вдячні кожному, хто відвідує наші села, адже місцеві мешканці потребують підтримки. Наприклад, у наших степових громадах у період осені та зими всі потреби покриває благодійна організація "Міжнародна солідарність". Минулого року вони забезпечили паливом всю нашу громаду. Тоді ще була змога доставити паливо тим, хто його потребував. Наразі вони запропонували варіант на вибір: або 3,4 тонни брикетів на одне господарство, або 19,4 тисячі гривень компенсації для закупівлі пального. Більшість наших людей обрали брикети, оскільки їхня ціна значно перевищує вартість наданих 3,4 тонн.

ЦЖР: Як ви оцінюєте масштаби втрат і матеріальних збитків у вашій громаді внаслідок російської агресії, з огляду на те, що обстріли та руйнування все ще тривають?

Олександр Левечко зазначає: "Питання можна буде обговорювати лише тоді, коли обстановка стане безпечнішою, і комісія зможе провести всі необхідні перевірки. Наразі ситуація надто складна. У Новоолександрівці ми мали склад, де зберігали будівельні матеріали та інші важливі речі. Нам вдалося доставити туди багато ресурсів, але, на жаль, кілька місяців тому все це було знищено. Лише частина матеріалів залишилася, оскільки російські війська спалюють усе навколо."

Ми перебували в сільській раді Новоолександрівки до кінця червня – початку липня 2025 року, поки російські війська за лічені дні не знищили наш пункт незламності та сільраду за допомогою FPV-дронів. Спочатку до нас прилетів КАБ, а згодом усе було знищено дронами. Тепер у будівлі сільради немає ані вікон, ані дверей, ані даху. Ми встигли евакуювати архіви та оргтехніку, вивозячи все ночами. Наразі в селі залишилися лише працівники комунального підприємства, які підтримують елементарну життєдіяльність. Проте приміщень, придатних для виконання будь-якої роботи, вже фізично не існує.

ЦЖР: У вашій громаді розпочали реалізацію проекту зі створення автоматизованої системи централізованого оповіщення. Коли аналогічні роботи стартували в сусідній Нововоронцовській селищній громаді, місцеві пабліки заполонили критичні пости, а в соціальних мережах обговорювали, що це не на часі. Чи виникали у вас подібні запитання?

Олександр Левечко: У нас немає такої можливості. Більш того, це — частина державної політики, яка є необхідною. Адже в деяких селах мобільний зв’язок відсутній, а ворожі ракети, FPV-дрони та КАБи не зважають на це. Тому ми розробили власну систему оповіщення. На жаль, реалізувати її в усіх населених пунктах громади не вдається через ризики, які існують. Проте чотири села вже мають централізовану систему оповіщення. Сьогодні — це перший день, коли вона була введена в експлуатацію під час нашої розмови.

Частину коштів на її фінансування взяла на себе Любимівська селищна громада Каховського району -- близько 700 тисяч гривень. Сама наша громада не потягнула б це повністю фінансово, бо на встановлення системи витрачено близько 2,2 мільйони гривень -- дещо менше, ніж планувалося.

Підкреслю ще раз: впровадження таких систем є обов'язковим для всіх населених пунктів. На жаль, до початку великої війни у нас не було належних укриттів. Ті, що існували, розташовувалися в прибережних районах і наразі знищені або пошкоджені. І навіть вони не були розраховані на захист від авіабомб або ракет. У степових селах ситуація ще гірша — там не було жодного укриття. Ми вже встановили чотири мобільні укриття в цих населених пунктах. Хоча вони не здатні захистити від серйозних загроз, проте можуть уберегти від осколків і, таким чином, врятувати життя. Фінансування для облаштування укриттів ми отримали через державну субвенцію.

ЦЖР: Чи вистачає цих пересувних конструкцій для вашої громади?

Олександр Левечко: Захисних споруд багато не буває. Наші села розтягнуті, мають чималу територію, хоча в степах вони й не такі чисельні, як прибережні. Ми встановили укриття в місцях потенційного скупчення людей. Приміром, в одному з сіл встановили його поруч із місцем, де плануємо відкрити клас безпеки для дітей. В іншому селі встановили мобільне укриття біля будинку культури, де теж вихователі займаються з дітьми. В третьому селі так само.

Шкода, що у нас немає підземних укриттів, адже це було б набагато зручніше. Проте, принаймні, маємо те, що маємо.

ЦЖР: Коли безпекова ситуація у вашій громаді була краще, ви планували відновити роботу навчального закладу. Зараз ці плани, як я розумію, теж на паузі?

Олександр Левечко: Так, ми справді прагнули відновити діяльність ліцею, який, на відміну від інших навчальних закладів громади, найменше постраждав від бойових дій. У нас є вчителі, готові працювати там, але самостійно громада не зможе впоратися з відновленням цього об'єкта. До того ж, у ньому взагалі немає укриття. Зважаючи на те, що зона активних бойових дій переміщується у степову місцевість, наразі це може бути не найкращим рішенням.

ЦЖР: Громади, що знаходяться поруч з вами, такі як Високопільська та Великоолександрівська, завдяки значно стабільнішій безпековій ситуації можуть інвестувати в відновлення інфраструктури та свій розвиток. У той же час, ви стверджуєте, що постійні обстріли заважають вам планувати подібні заходи. На що ж тоді витрачаються фінансові ресурси вашої громади?

Олександр Левечко: Наша основна позиція полягає в тому, щоб зменшити витрати державних фінансів. Оскільки наша громада знаходиться в регіоні активних бойових дій, ми насправді не можемо дозволити собі інвестувати в проекти з будівництва та відновлення в цей складний час.

У нашій громаді реалізується безліч різноманітних програм підтримки. Ми надаємо фінансову допомогу мобілізованим військовослужбовцям, які щороку отримують по 10 тисяч гривень. Окрім цього, ми забезпечуємо матеріальну підтримку всім онкохворим, незалежно від їхнього місця проживання, головне, щоб вони належали до нашої громади. Також ми допомагаємо родинам безвісти зниклих військових та тим, чиї близькі перебувають у полоні, надаючи їм ту ж суму в 10 тисяч гривень.

Ми прагнемо забезпечити підтримку нашим громадянам та тим, хто стоїть на захисті нашої країни. Напередодні Дня захисника і захисниць України ми виділили по 2 тисячі гривень кожному з них. Хоча це невелика сума, насправді наш борг перед Збройними Силами та тими, хто захищає нас від агресора, набагато більший. Тому ми плануємо продовжувати надавати їм нашу підтримку.

Що стосується наших майбутніх намірів, то ми маємо на меті оснастити наші артезіанські свердловини сонячними панелями та необхідною технікою. З огляду на те, як нині орки атакують енергетичну інфраструктуру, важливо підвищити нашу енергетичну безпеку. Ми прагнемо забезпечити наших людей водою. Якщо до життя без електрики ми вже звикли, то відсутність води стане серйозною проблемою.

ЦЖР: Яким коштом ви плануєте це зробити?

Олександр Левечко: Я говорю передусім за кошти благодійних організацій. "Людина в біді" одну таку установку нам надає, ми її облаштовуємо. Там залишилась лише формальна технічна робота. Але загалом на пʼять артсвердловин нам потрібно пʼять таких сонячних устаткувань. Це б допомогло вирішити багато питань щодо водопостачання і високої вартості електроенергії. Тим більше, що тариф на водопостачання ми принципово не переглядали з 2021 року, він у нас на рівні 25 гривень за кубометр води. Знаю, що в інших громадах ситуація інша і тарифи вищі. Ми ж фінансуємо комунальникам їхню недостачу. На це йдуть чималі кошти, а вони, в свою чергу йдуть на дизпаливо, на генератори.

Незважаючи на всі труднощі, наше основне прагнення полягає в тому, що з нашою перемогою обов'язково прийде мир, і ті, хто змушений був залишити свої домівки, зможуть повернутися назад до громади. Адже попереду нас чекає величезна робота, і було б чудово, якби ми виконували її спільно.