Контрабанда наркотиків чи карибська нафта: які справжні причини атак США на кораблі поблизу Венесуели?
Сполучені Штати нанесли удари по кораблях поблизу венесуельських берегів, що призвело до серйозного загострення ситуації в Карибському морі. Чи перетворюється цей регіон на новий осередок глобального конфлікту?
Протягом останніх тижнів у Карибському регіоні відбуваються справжні конфлікти. Американські військові завдають ударів по малих суднах, які, ймовірно, транспортують наркотики з Венесуели. Вашингтон і Каракас нарощують свої військові сили та обмінюються загрозами.
Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп підкреслив, що його основне завдання полягає в боротьбі з нелегальним перевезенням фентанілу та кокаїну, які надходять морем з Венесуели, де, за його словами, все контролює один з найбільших наркобаронів - Ніколас Мадуро. Проте, навіть американські розвідувальні служби визнають, що Венесуела не відіграє значну роль у постачанні фентанілу, тому використання військових сил проти контрабандистських суден навряд чи зможе налякати наркокартелі.
Що насправді криється за "антикартельною кампанією" Трампа - це найбільші у світі нафтові резерви Венесуели, чи ж це спроба позбутися диктаторського режиму Мадуро? І яку роль у всьому цьому відіграє Китай?
За останні тижні США завдали щонайменше п'ять ударів по невеликих суднах у Карибському морі поблизу вод Венесуели, які, за твердженням Вашингтона, нелегально перевозили наркотики. Лише під час удару 2 вересня загинули 11 осіб, а під час атаки 14 жовтня - ще шість.
Після останньої атаки Трамп заявив, що човен був "пов'язаний з визнаною терористичною організацією", але не назвав її і не надав жодних доказів. Пентагон також не розкрив точні місця розташування уражених суден і не надав доказів твердженням про те, що ними перевозили наркотики.
Після свого повернення до Білого дому Трамп класифікував декілька наркокартелів як "незаконні бойові угруповання" та "глобальні терористичні організації". Він безпосередньо зв'язав картелі Tren de Aragua і Cartel de los Soles з президентом Мадуро, хоч навіть не всі представники американських спецслужб однозначно це підтверджують. Крім того, ряд незалежних експертів вважає, що масштаби та координація Tren de Aragua за межами Венесуели можуть бути значно перебільшені.
У серпні Вашингтон вирішив збільшити винагороду до 50 мільйонів доларів за інформацію, що може призвести до арешту Мадуро, звинувативши його у статусі "одного з провідних наркоторговців світу", який нібито постачає в США кокаїн, змішаний з фентанілом. Каракас рішуче відкинув ці звинувачення і у відповідь організував військові навчання, мобілізувавши "ополчення", а також розгорнув свої російські винищувачі в рамках програми "захисту нації".
Не так давно Трамп заявив, що Вашингтон знаходиться в стані "неміжнародного збройного конфлікту" з картелями. Однак його противники стверджують, що військові дії, що здійснює адміністрація, можуть суперечити як Конституції США, так і нормам міжнародного права. Правозахисники та юристи характеризують ці атаки як "позасудові вбивства" і вказують на порушення прав людини.
Американські посадовці заявляють, що операції проводилися в міжнародних водах, тоді як у Каракасі наполягають, що вони відбувалися небезпечно близько до територіальної зони країни або всередині неї.
Венесуельський лідер Мадуро охарактеризував дії США щодо суден як "мерзенні злочини" і висловив готовність ввести надзвичайний стан "в разі військового вторгнення з боку США". Це дозволить йому розширити вже значні повноваження для активізації збройних сил і, за необхідності, закриття кордонів країни.
США розмістили не менше восьми військових суден та 10 літаків F-35 у Пуерто-Рико, при цьому до регіону було направлено тисячі морських піхотинців.
З самого початку свого першого терміна на посаді президента Трамп демонстрував явну неприязнь до Мадуро. Це ставлення відрізняло венесуельського лідера від інших представників "осі зла", таких як Путін і Кім Чен Ин, до яких американський президент на той час виявляв певну симпатію. Трамп неодноразово підкреслював, що венесуельська влада навмисно сприяє наповненню США нелегальними мігрантами, постачає наркотики та спричиняє дестабілізацію ситуації в країні.
Штати офіційно не визнають легітимність режиму Мадуро з 2019 року. Результати президентських виборів 2018-го і 2024 років Вашингтон вважає сфальсифікованими. У 2020 році США оголосили Мадуро в федеральний розшук за звинуваченнями в контрабанді наркотиків і тероризмі. За версією слідства, на той момент Мадуро вже 20 років займався злочинною діяльністю, за що йому загрожує довічне ув'язнення.
У жовтні 2022 року Каракасу вдалося обміняти сімох американців, які перебували у венесуельських в'язницях, на племінників дружини Мадуро Сілії Флорес. У 2015 році їх затримали на Гаїті з 800 кг кокаїну і передали США. Вони провели за ґратами менше половини з 18 років, до яких їх засудив суд Нью-Йорка.
Хоча, за словами американських правоохоронців, наркокорупція стала одним із стовпів побудови у Венесуелі режиму спочатку Чавеса, а потім і Мадуро, остання доповідь ООН свідчить, що через цю країну наразі проходить лише 5% поставок кокаїну.
"Деякі стверджують, що Венесуела не має зв'язків з наркотрафіком, оскільки так вважає ООН. Але мене не цікавить, що там говорять в цій організації! В ООН самі не можуть визначитися зі своїми висновками! Безсумнівно, що Мадуро є наркоторговцем," - зауважив держсекретар США Марко Рубіо, виявляючи іронію щодо доповіді ООН.
В ООН взагалі не вважають Венесуелу ключовим вузлом трафіку кокаїну в цілому і його переправлення до США зокрема. 87% наркотиків потрапляють до Сполучених Штатів через Тихий океан, до якого Венесуела не має виходу.
Білий дім заявляє, що сучасні атаки на судна є виправданими з огляду на самооборону, оскільки щороку в Сполучених Штатах від передозування наркотиками гине близько 100 тисяч осіб. Проте, як зазначає NYT, йдеться про випадки передозування фентанілом, а Венесуела насправді не має значного впливу на його виробництво або контрабанду. Американські регулятори самі підтверджують, що цей наркотик переважно виготовляється в Мексиці з хімікатів, які постачаються з азійських країн, включаючи Китай.
Іноді кокаїн комбінують із фентанілом, але така практика виникає лише після їх прибуття на територію США. Мексиканські картелі мають контроль над транспортуванням фентанілу, кокаїну та метамфетаміну через кордон з Америкою. Водночас, основний спосіб ввезення цих наркотиків – це сухопутні маршрути, а не морські, як це стверджував Трамп.
Враховуючи ці фактори, аналітики, опитані NYT, висловлюють думку, що атаки на кораблі в акваторії Венесуели переслідують інші цілі. І незалежно від можливого політичного впливу, навряд чи ці дії зможуть суттєво вплинути на постачання фентанілу до Сполучених Штатів.
Екс-посол США у Венесуелі Джеймс Сторі відзначив, що навіть у разі обмеженого успіху Вашингтону в "антикартельній війні", наркобізнесмени знайдуть спосіб адаптуватися. Він іронічно порівняв використання військових дій для знищення контрабандних суден із "приготуванням яєць за допомогою паяльної лампи".
Удари США, здійснені без вагомих доказів причетності суден до наркотрафіку, викликали багато запитань стосовно їхньої законності. Відзначимо, що в рамках "війни з картелями" вже загинуло 27 осіб, що підсилило занепокоєння щодо можливого загострення бойових дій у цьому регіоні.
Правозахисна організація Human Rights Watch (HRW), яка здобула популярність завдяки контроверсійним звітам про можливе використання заборонених боєприпасів українськими збройними силами, висловилася щодо морських ударів, охарактеризувавши їх як "позасудові вбивства". "Американські чиновники не мають права вбивати людей, яких вони підозрюють у контрабанді наркотиків, без судового розгляду. Проблема контрабанди наркотиків до США не є збройним конфліктом, і урядові представники не можуть ігнорувати свої зобов'язання щодо прав людини", - зазначили в HRW.
Сальвадор Сантіно Регілме з Лейденського університету підкреслює, що відповідно до Статуту ООН, використання сили однією країною проти іншої є забороненим, за винятком ситуацій, коли таке використання санкціонується Радою Безпеки ООН або здійснюється у відповідності з правом на самооборону, згідно зі статтею 51.
Навіть серед консервативних республіканців виникає тривога з приводу правомірності таких дій. Згідно з інформацією CNN, щонайменше один з човнів, на який було здійснено напад американськими силами, змінив курс перед атакою, що свідчить про відсутність прямої загрози для США або їхніх військових.
Сенатор від Республіканської партії Ренд Пол розробив резолюцію, яка обмежить президентські повноваження щодо прийняття рішень про військові удари без погодження з Конгресом.
На цьому тлі 15 жовтня NYT повідомила, що адміністрація Трампа санкціонувала таємні операції Центрального розвідувального управління (ЦРУ). Секретна директива надає ЦРУ повноваження для "летальних операцій" на території Венесуели та у Карибському регіоні.
ЦРУ вже давно отримало мандат на співпрацю з урядами країн Латинської Америки у сфері безпеки та обміну розвідувальною інформацією, що створювало можливості для співпраці з мексиканськими силами у війні проти наркокартелів. Проте ці повноваження не надавали дозволу на проведення прямих операцій з ліквідації.
Лише через кілька годин після виходу статті в NYT, сам Дональд Трамп у Овальному кабінеті підтвердив, що дав дозвіл на операцію ЦРУ, зазначивши, що США обмірковують також можливість наземних атак на території Венесуели. "Ми дійсно розглядаємо варіанти наземних операцій, оскільки маємо надійний контроль над морськими шляхами," - додав він.
Трамп уточнив, що дозвіл для ЦРУ пов'язаний із проблемами міграції та наркотрафіку. "Венесуельці звільнили свої в'язниці і направили ув'язнених до Сполучених Штатів. Вони перетнули кордон через те, що раніше у нас була політика відкритих кордонів. Коли я почув це, я сказав: багато країн вдаються до таких дій, але вони - найгірші", - заявив американський президент, не наводячи жодних підтверджуючих фактів.
У відповідь Каракас відхилив "агресивну риторику" Трампа, звинувативши його в намаганні "узаконити зміни влади з метою заволодіння нафтовими ресурсами Венесуели".
Коли журналісти запитали, чи має ЦРУ право "позбутися диктатора Мадуро", Трамп ухилився від прямої відповіді: "Не можу коментувати це питання. Не те, щоб воно було безглуздим, але було б нерозумно, якби я на нього відповів. Мені здається, що Венесуела переживає непрості часи".
Однак найближчі помічники Трампа, як на публіці, так і в приватних бесідах, активно виступають за усунення Мадуро з поста. Ці дискусії значно посилилися після того, як лідерка венесуельської опозиції Марія Коріна Мачадо була удостоєна Нобелівської премії миру, яку вона частково присвятила Трампу "за його підтримку в боротьбі за свободу та демократію".
За даними NYT, кампанію з політичного та військового тиску, яка б змусила Мадуро піти у відставку, очолює держсекретар та радник Трампа з нацбезпеки Марко Рубіо, який наполягає: після сфальсифікованих виборів Мадуро є "нелегітимним лідером, який контролює експорт наркотиків до США і несе неминучу загрозу". А Марію Мачадо він похвалив, назвавши "залізною леді Венесуели".
Рубіо, син кубинських емігрантів, вже давно висловлює думку, що усунення Мадуро з посади може суттєво підірвати підтримку кубинського комуністичного режиму. Він також приватно підкреслює, що це питання має велике значення для виборців з Флориди, які мають кубинське та венесуельське походження, більшість з яких виступають проти урядів своїх країн. Цю точку зору активно підтримують директор ЦРУ Джон Раткліфф і головний радник Дональда Трампа з питань внутрішньої політики Стівен Міллер.
Останній неодноразово згадує про звинувачення, які Міністерство юстиції США висунуло у 2020 році проти Мадуро та інших венесуельських посадовців щодо незаконного обігу наркотиків. Нещодавно він охарактеризував венесуельського диктатора як "втікача від американського правосуддя" та керівника "терористичної та організованої злочинної організації, що захопила країну". Представники опозиції у Венесуелі визнали, що розробляють стратегію на випадок падіння режиму Мадуро, і ведуть переговори щодо цього сценарію з Білим домом.
Після першого нападу на судно в вересні Мадуро звернувся до Вашингтона з пропозицією про перемовини. У своєму листі до Трампа він спростував звинувачення, що Венесуела є важливим елементом у наркотрафіку, запевняючи, що лише 5% наркотичних засобів, вироблених у Колумбії, проходять через її територію, і що більше 70% з них знищуються венесуельськими органами влади.
Після інтенсифікації ударів та посилення військової присутності США у Карибському морі NYT повідомила, що Каракас кілька місяців вів неофіційні переговори з Вашингтоном і, аби заспокоїти Трампа, запропонував передати американцям контроль над своїми нафтовими та мінеральними ресурсами в обмін на припинення конфлікту.
Мадуро пропонував відкрити існуючі та майбутні нафтові та золотодобувні проєкти для американських компаній, надати їм пріоритетні контракти, перенаправити потік венесуельської нафти з Китаю на США, а також скоротити енергетичні та гірничодобувні контракти з китайськими, іранськими та російськими компаніями. Але адміністрація Трампа поступки відхилила і припинила дипломатичні відносини з Венесуелою, що фактично "поховало" угоду.
За словами співрозмовників NYT, Трамп був розчарований тим, що Мадуро не погодився на вимоги США добровільно відмовитися від влади, а також тим, що у Каракасі продовжують наполягати на тому, що не причетні до наркотрафіку.
Венесуела має найбільші в світі запаси нафти, які, згідно з даними ОПЕК на 2024 рік, становлять 303,2 мільярда барелів. Тому роль нафти в поточній кампанії адміністрації Трампа щодо тиску на режим Мадуро є надзвичайно важливою, якщо не сказати, що це один з найважливіших чинників.
"Сучасний конфлікт між Сполученими Штатами та Венесуелою є значно більш складним явищем, ніж просто ідеологічна боротьба. Він ілюструє боротьбу на глобальному рівні за контроль над енергетичними ресурсами, ринками та геополітичним впливом у цьому регіоні", - зазначає Деміан Регер з Фонду Ганса Зайделя в Каракасі.
Режим Мадуро переживає складні відносини не тільки зі Сполученими Штатами через нафтові запаси. У 2023 році загострилися давні територіальні конфлікти з сусідньою Гаяною: ця колишня британська колонія переживає економічний підйом завдяки відкриттю нових родовищ. Інвестиції компаній ExxonMobil та Chevron призвели до того, що видобуток нафти в Гаяні сягнув близько 1 мільйона барелів на добу.
Перспективи регіону наочно демонструє нещодавнє придбання компанією Chevron американської Hess Corp за 53 мільярди доларів. Це дозволило Chevron отримати 30% частки в нафтовому блоці Stabroek, розташованому біля берегів Гаяни, що славиться величезними запасами, які перевищують 11 мільярдів барелів нафти і газу. Тепер Chevron став партнером у проекті разом з ExxonMobil (45%) і китайською CNOOC (25%).
Натомість нафтова галузь Венесуели занепадає. Прийшовши до влади після смерті Уго Чавеса у 2013 році, Мадуро репресивними методами зумів отримати повний контроль над сировинними доходами. Але роки неефективного управління, політичних чисток та розвал управлінських структур підірвали галузь та дестабілізували критичну залежну від чорного золота економіку.
В результаті, обсяги нафтодобування в країні зменшилися з 138 мільйонів тонн у 2013 році до 34,5 мільйона тонн у 2021-му. Це падіння пришвидшили санкції США, запроваджені після того, як соціалістичний уряд проігнорував свою нищівну поразку на парламентських виборах 2015 року та посилив репресії проти опозиційних сил. Лише в останні роки обсяги видобутку почали повільно відновлюватися.
На фоні великих інвестицій у сусідніх країнах та зношеної нафтової інфраструктури, режим Мадуро у грудні 2023 року організував референдум, на якому жителі Венесуели висловили підтримку територіальним вимогам до Гаяни. Мадуро вказує на давні угоди з колишньою британською колонією як на підґрунтя своїх претензій.
Відтоді існує ризик, що він може вдатися до військового вторгнення - у Каракасі друкуються карти, де більша частина території Гаяни з прямим доступом до нафтових родовищ віднесена до Венесуели. Насправді ж багато венесуельців тікають до Гаяни, рятуючись від репресій та економічної кризи.
Поки Каракас продовжує наполягати на своїх вимогах, США надають Гайані як дипломатичну, так і військову підтримку, щоб захистити мільярдні інвестиції своїх енергетичних компаній, - пояснює Регер. Він зазначає, що військові дії США проти Венесуели на морі можуть мати непередбачені наслідки: у випадку можливого вторгнення Каракаса в Гаяну, на яке натякає Мадуро, американські сили зможуть оперативно втрутитися.
Ще одна ймовірна причина тиску Трампа на Каракас у контексті нафти - роль Китаю, який очікувано розкритикував дії Вашингтона, заявивши, що дії США у водах біля Венесуели "несуть загрозу свободі судноплавства".
Вашингтонські санкції суттєво ускладнюють або навіть повністю заважають Венесуелі отримувати доступ до американського ринку. Внаслідок цього Каракас змушений продавати більшість своєї нафти Китаю з істотними знижками, використовуючи для транспортування "тіньовий флот".
Для Мадуро продаж недорогої нафти Китаю є одним із небагатьох шансів відновити економіку після тривалого спаду, в той час як Пекін продовжує накопичувати запаси за вигідними цінами, що цілком може бути частиною підготовки до можливого вторгнення на Тайвань.
КНР працює над тим, аби гарантувати поставки і в майбутньому: Каракас і китайська CCRC, за даними венесуельських ЗМІ, домовились про співпрацю. Вони планують створити плавучу платформу, яка до кінця 2026 року має збільшити добовий видобуток нафти на деяких родовищах вп'ятеро - до 60 тис. барелів.
Венесуела зараз приваблива для Пекіна, оскільки постачає дешеву нафту, навіть попри те, що логістика є складною, констатує Регер. "З геополітичної точки зору режим Сі переслідує дві цілі: частково покриває свої енергетичні потреби за низькою ціною і одночасно підриває санкційну політику США, тим самим зміцнюючи свої позиції в Латинській Америці на противагу Вашингтону", - підкреслює експерт.
Тим часом, поки тривають санкції, Венесуела, залишаючись в ізоляції, продовжить бути джерелом недорогої нафти. Однак, у разі відновлення доступу Каракасу до ринків США чи ЄС (можливо, після зміни влади у країні), Китай ризикує втратити свою позицію, оскільки Венесуела зможе реалізовувати свою нафту за вигідними умовами.
Мадуро усвідомлює, що залучення лише китайських покупців не є достатнім, тому він звертається до європейських партнерів. "Скільки ще Європа буде піддаватися незаконним вказівкам з Вашингтона? У Венесуелі ви маєте свободу, приїжджайте, виробляйте, заробляйте — давайте продовжувати співпрацювати, незалежно від наявності ліцензій", — наголошував у вересні венесуельський лідер, закликаючи країни ЄС ігнорувати санкції.
