Нетипичная Британия: как победа ультраправых разрушает привычные политические устои.
Reform UK парадоксально скористалася вигодами британської виборчої системи, котра зазвичай надає перевагу "основним партіям".
Першого травня у Великій Британії відбулося перше виборче випробування для Лейбористської партії.
Переможниця позачергових виборів, що відбулися минулого року, яка здобула понад чотириста місць у Палаті громад і фактично отримала безумовний мандат для реалізації своєї політики, повинна була пройти тестування на місцевих виборах.
Проте минулорічний успіх обернувся, мʼяко кажучи, неприємним сюрпризом для партії Кіра Стармера. Вибори в 23 громадах Англії стали справжньою поразкою для лейбористів: якщо оцінювати за відсотком голосів, вони зайняли лише четверте (!) місце.
Натомість перемогу здобула партія Reform UK, яку очолює євроскептик і популіст Найджел Фарадж.
Набравши більше 30% голосів виборців, праві популісти вперше здобули більшість у ряді місцевих органів влади і навіть обрали своїх мерів.
Тріумф Reform UK отримав додатковий імпульс завдяки подіям в окрузі Ранкорн і Гелсбі, розташованому неподалік Манчестера. Під час місцевих виборів також проходили довибори до Палати громад, де кандидатка від популістської партії здобула перемогу над представницею Лейбористської партії, вигравши з мінімальним відривом у всього шість голосів. Це стало безпрецедентним випадком в історії британської політики.
Голосування, яке відбудеться 1 травня, може вказувати на набагато глибші зміни в партійній структурі Великої Британії, ніж просто зниження популярності нинішньої Лейбористської партії.
Це, у свою чергу, може позначитися на рівні підтримки України з боку Лондона в майбутньому.
Результати виборів 1 травня для партії Кіра Стармера важко вважати хоча б прийнятними.
З-поміж 1600 місцевих мандатів, за які велася боротьба між партіями, лейбористи здобули тільки 98 (тобто близько 6%) - на 186 менше, ніж було до того. При цьому за відсотком усіх голосів - 14% - партія стала лише четвертою, поступившись Reform UK, Консервативній партії та ліберал-демократам.
У такому значному падінні важко не помітити, яку оцінку британські виборці дають першим десяти місяцям роботи уряду Стармера.
Основною причиною незадоволення серед британців стало те, що лейбористи, які спочатку позиціонували себе як партія робочого класу з соціалістичними поглядами, не виконали своїх обіцянок щодо зниження вартості життя. Замість цього, уряд запропонував бюджетні заходи, які включають зменшення витрат і збільшення податкового навантаження.
Найбільше обурення викликало рішення лейбористського уряду на самому початку його діяльності переглянути доплати на опалення для пенсіонерів, скасувавши їх для більшості одержувачів. Як урядовці, так і депутати різних рівнів непублічно визнавали, що питання цих виплат стало основною причиною скарг від виборців. Це обурення було настільки значним, що на Даунінг-стріт навіть почали розглядати можливість скасування цього рішення після невдалих виборів 1 травня.
Ще однією складною проблемою для уряду Стармера є нелегальна імміграція через Ла-Манш.
Вона не тільки не зменшилася, а й продовжує ставити нові рекорди. Наразі жодні пропозиції щодо посилення покарань для контрабандистів або зміни міграційних угод із Францією не можуть змінити цю тенденцію.
Також слід зазначити й обурення, підігріте, зокрема, Ілоном Маском, стосовно неефективності розслідувань сексуальних злочинів, скоєних мігрантами у Великій Британії в 2000-х роках. Ці випадки раніше залишалися поза увагою поліції, нібито через побоювання щодо расизму.
Навіть якщо розглянути міжнародну політику (яка, безумовно, не входить до числа головних пріоритетів виборців на місцевих виборах), то в Лейбористської партії не так вже й багато значних досягнень.
Якщо Стармеру вдалося встановити зв'язок із Дональдом Трампом, то поки що це не призвело до змін у двосторонній торгівлі та не захистило Великобританію від загальних американських тарифів.
Обіцяне відновлення відносин між Лондоном і Брюсселем поки що не відбулося, і всі зусилля стикаються з відносно незначними розбіжностями щодо риболовних квот та програм молодіжної мобільності.
Але ще більшими лузерами першотравневих виборів можна назвати Консервативну партію Британії.
Консерватори прагнули "зберегти" максимальну кількість місцевих мандатів, але в підсумку зазнали значних втрат, втративши 676 мандатів і отримавши лише 317 (приблизно одну пʼяту) при 23% голосів.
Показовою є ситуація у Стаффордширі, де місцева рада перебувала під контролем торі з 2009 року. До 1 травня 56 із 62 радників Стаффордшира представляли Консервативну партію. Після - тільки десять.
Ще до минулорічних виборів до Палати громад консерватори перебували у внутрішній кризі, наслідком якої стала зміна пʼяти лідерів за останні шість років. Нині партію очолює Кемі Баденох, яка завоювала підтримку різних крил партії, не була помічена у конфліктах і заявила про себе як про гарну комунікаторку.
Протягом шести місяців, що Баденох очолювала Консервативну партію, їй так і не вдалося переконати виборців у перевагах своєї політичної сили в порівнянні з епохою Бориса Джонсона, відомого своєю популістською поведінкою та скандалами, чи Ліз Трасс, чий короткий прем'єрський термін закінчився через невдалі економічні рішення.
В умовах розчарування британських виборців у лейбористах стратегія Баденох могла б спрацювати - якби не спроможна альтернатива з крайнього правого флангу у вигляді Reform UK.
І як саме торі збираються відновити своє становище, окрім кардинальної зміни політичної стратегії чи (за поки ще фантастичного сценарію) обʼєднання з Фараджем - питання залишається відкритим.
Однак, лише невдачі лейбористів не можуть пояснити успіх Reform UK - правопопулістського євроскептичного проєкту, який тривалий час концентрував свою увагу на питанні виходу Великої Британії з ЄС.
Reform UK здобула 31% голосів на місцевих виборах, отримавши понад 670 мандатів. Партія стала більшістю у 10 з 23 місцевих органів влади, вперше обравши двох своїх мерів. Як уже було зазначено, до їхньої фракції в Палаті громад приєдналася пʼята депутатка.
Лідер Reform UK Найджел Фарадж підкреслив, що його партія обійшла консерваторів і тепер є основною опозиційною силою для лейбористів. Хоча правопопулісти наразі не мають значної кількості депутатських місць, вони, здається, стали істотною політичною альтернативою для виборців.
Секрет успіху Reform UK подібний до того, що спостерігається в Сполучених Штатах з Республіканською партією.
Фарадж та його команда розпочали активну взаємодію з так званим робітничим класом, відвідуючи фабрики та спілкуючись із профспілковими організаціями, підтримуючи страйки на виробництвах. У той же час Стармер і лейбористи, навпаки, стали більше фокусуватися на інтересах великого бізнесу.
Так само і Трамп у США таргетував свої меседжі колишнім виборцям Демократичної партії, яка за підсумками виборів-2024 суттєво втратила у підтримці серед свого традиційного електорату - насамперед небілих.
Крім того, Фарадж скористався ситуацією з Brexit, який досі залишається однією з ключових тем у британській політиці.
Якщо "значні" політичні сили, такі як лейбористи та консерватори, прагнуть згуртувати виборців, серед яких досі тривають суперечності щодо членства у Європейському Союзі, Reform UK активно підтримувала позицію прихильників виходу. Внаслідок цього, 1 травня партія отримала приблизно половину голосів у тих округах, де у 2016 році віддали перевагу Brexit.
Захоплюючу обставину зауважив видатний британський соціолог сер Джон Кертіс: партія Reform UK, парадоксально, змогла скористатися перевагами британської виборчої системи, яка зазвичай підтримує "великі партії".
Нагадаємо, йдеться про мажоритарну виборчу систему first-past-the-post, за якої переможець у кожному окрузі має отримати відносну більшість голосів. Саме тому теоретично можлива ситуація, коли кандидат-переможець, приміром, отримує 10% усіх голосів, а десятеро його опонентів - по 9%.
У цьому контексті Reform UK повністю використала систему голосування за принципом "перший, хто прийде" (first-past-the-post). Зібравши 31% голосів на виборах 1 травня, правопопулістська партія отримала 41% місцевих мандатів.
Іншими словами, менша кількість отриманих голосів призвела до більш успішного політичного результату.
Так само, як це вдалося лейбористам на виборах 2024 року - вони здобули третину голосів і близько двох третин місць у Палаті громад.
Результати місцевих виборів, що відбулися 1 травня у Великій Британії, хоча й були незначними за обсягом, вже спонукали аналітиків до розмов про можливі зміни у партійній структурі країни.
Схоже, що ера домінування Консервативної та Лейбористської партій, яка тривала останні кілька десятиліть, може добігти кінця. Достатньо лише вказати, що правопопулісти з Reform UK отримали приблизно однакову кількість голосів в округах, які контролювались як лейбористами, так і торі.
Якщо уряд Стармера продовжуватиме страждати від низьких рейтингів і врешті-решт змушений буде призначити дострокові парламентські вибори, ситуація в Палаті громад може суттєво змінитися порівняно з нинішнім станом речей.
Ще можуть заявити про себе, приміром, ліберал-демократи і "Зелені", які також скористались із розчарування партією Стармера та покращили свої результати на місцевих виборах 1 травня.
Врешті-решт, може виникнути обставина, коли
Саме політична сила Найджела Фараджа має потенціал визначити напрямок підтримки України з боку Великої Британії.
Символічним є рішення партії Reform UK заборонити вивішування прапорів іноземних держав у радах, де вони мають більшість, що також стосується українських прапорів.
Рік тому у матеріалі про раптове зростання Reform UK "ЄвроПравда" згадувала про антиукраїнські висловлювання Фараджа.
Справді, з того часу обставини дещо еволюціонували; в певних моментах Фарадж навіть публічно виступав проти зауважень Дональда Трампа щодо України та Володимира Зеленського, а також, наприклад, не заперечував можливість вступу Києва до НАТО.
Швидше за все, така зміна в риториці має винятково політичні причини.
Як мінімум зʼясувалося, що негативне сприйняття Трампа серед британських виборців почало бити і по Reform UK, чий лідер хизувався гарними відносинами з президентом США. Також зіграла свою роль і критика в бік Фараджа з боку Ілона Маска, який на початку року особливо активно втручався в британську політику.
Кілька інсайдерів в Reform UK висловлюють думку, що невдалі прогнози щодо повномасштабного вторгнення Росії в Україну могли відштовхнути виборців від партії ще під час парламентських виборів у липні 2024 року.
Достеменно оцінити проукраїнськість електорату партії Найджела Фараджа наразі важко, але опитування на початку року показало, що вони не виступають повально проти припинення британської військової допомоги Києву. Хоча лише 13% респондентів підтримали збільшення такої допомоги в разі її припинення з боку США (в порівнянні з 25% виборців консерваторів і 30% - лейбористів).
З іншого боку, Україні все ще вигідно те, що більшість британських виборців підтримують її в контексті повномасштабної війни, розв'язаної Росією. Ця підтримка залишилася стабільною, незважаючи на зміну уряду з консерваторів на лейбористів.
Тож навіть за (поки що віддаленого) сценарію, коли британський уряд очолюватиме Reform UK, а в британському суспільстві не станеться кардинального перевороту симпатій, навіть правопопулістам доведеться зважати на громадську думку в ухваленні своїх зовнішньополітичних рішень.
Якщо вони не прагнуть зазнати тієї ж долі, що й торі чи лейбористи.
