Невідкритий потенціал і справжня гармонія: чому зустріч у Вашингтоні перетворилася на театралізоване дійство.
Те, що відбувалося у Вашингтоні, не можна було назвати самітом миру. Це був політичний спектакль, ретельно спланована подія, мета якої полягала не в досягненні справедливості, а в легітимації ультиматуму, підготовленого у Кремлі. За фасадом протокольних усмішок і лестощів Дональду Трампу розгорталася драма, в якій Україні відводилася роль жертви, котра повинна була з вдячністю прийняти свою жертву. Це не був діалог, а початок "пакту повільної капітуляції", і аналіз справжніх намірів учасників не залишає жодних сумнівів у цьому.
У центрі вистави опинився Дональд Трамп, проте його функція не полягала в створенні нової музичної теми, а в інтерпретації вже знайомої російської партитури. Його "грандіозний план" є лише новою обгорткою для кремлівського ультиматуму, який вже багато років обговорюється за закритими дверима. Давайте розглянемо основні моменти:
Чому Трамп так активно намагається реалізувати цей небезпечний продукт? Причини криються у внутрішньому політичному контексті США. На нього впливають настрої американського суспільства, яке сприймає Путіна як загрозу, а також Республіканська партія, що готується до проміжних виборів, і численні скандали, які вимагають від нього позитивних дій. "Мирна угода" до жовтня — це його можливість продемонструвати свою ефективність як лідера, здатного "знайти рішення". І заради цього іміджу він готовий відступити від принципів міжнародного права.
На цьому тлі роль європейських лідерів виглядала неоднозначною. Їхні слова подяки Трампу, який "зрушив ситуацію з мертвої точки", були улесливою дипломатичною грою, спробою залишитися в процесі та хоч якось на нього вплинути. Проте цей хор не був одностайним. Крізь нього проривалися самотні, але надзвичайно важливі голоси, що руйнували ілюзію єдності:
Ці голоси показали, що частина європейської еліти розуміє всю небезпеку ситуації. Але цього розуміння виявилося недостатньо, щоб змінити загальну картину.
Найбільша трагедія вашингтонського спектаклю полягає не в цинізмі Трампа, а в стратегічній слабкості Європи. Необхідність улесливо виспівувати перед американським президентом народилася з власної нерішучості. Європа має всі важелі, щоб змінити хід війни, але боїться їх використати.
Замість 18 пакетів косметичних санкцій могла б бути повна економічна ізоляція Росії. Якби Німеччина нарешті передала ракети Taurus, а Європейський Союз конфіскував заморожені російські активи, діалог відбувався б з позиції сили, а не в форматі прохань. У такому разі європейці не мали б змоги оплачувати свою безпеку за рахунок України в майбутньому.
Дипломатичних зусиль недостатньо. Реальний шлях до миру полягає в усвідомленні важливої істини: імперії не можна переконати, її слід лише подолати. Час покаже, чи готова Європа прийняти таку стратегію, чи обере шлях найменшого опору, що неминуче призведе до лихоманки.
Поки політики займаються своїми інтригами, Україні, що опинилася під тиском великих гравців, варто пам'ятати одне важливе. З небес на нас дивляться тисячі наших найкращих синів і дочок, тисячі патріотів, які віддали свої життя за нашу свободу. Вони сподіваються, що їхня жертва не буде забута. Будь-яка угода, що легітимізує агресію та віддає навіть маленький шматочок нашої території, стане зрадою не лише міжнародному праву, а й їхній священній пам'яті. Це та межа, яку ми не маємо права перетнути. Ніколи.
