Безсмертний підкреслив, що має підстави вважати, що Росія готується до анексії балтійських країн.
У своєму інтерв'ю Антону Борковському, ведучому програми "Студія Захід", український політик і дипломат Роман Безсмертний підкреслив, що незмінною залишається мета держави-агресора — знищити Україну як незалежну державу та український народ як націю.
Попри різні дипломатичні конвульсії, Кремль вкотре різними голосами повторює свій старий ультиматум. Це говорять і Лавров, і Пєсков. Вони постійно вертаються до узаконення легітимізації окупованих українських територій. Американці в той самий час регулярно повторюють, що "ми рухаємось в правильному напрямку", а в разі чого, погрожують виходом з переговорного процесу. Що взагалі зараз відбувається?
Можна сказати коротку відповідь: Москва домагається, що і було її стратегічним планом, - знищення України як держави та українців як нації. В який спосіб вона це робить? Бомбардує Україну, цивільне населення, здійснює операції на лінії фронту. Чи вона використовує для цього дипломатичні інструменти, переговорний процес, "гру в Дональда Трампа", - це не стільки важливо, як ми бачимо, бо мета не змінюється. Є лише певне домінування тих чи інших тактичних інструментів.
Дональд Трамп прагне зайнятися переговорами. У той же час Москва тягне час, пропонуючи найрізноманітніші абсурдні ідеї. Проте вона не погоджується ані на чітке, реальне, безумовне та безстрокове перемир’я, ані на 30-денне перемир’я, навіть якщо воно буде визначене певними датами та умовами.
І тут ситуація, в яку грає ефесбешно-кадебешна система московського фюрера, з одного боку - тримає на прив'язі Дональда Трампа, використовуючи його нефаховість, нерозбірливість, непідготовленість його команди, а з іншого боку - використовує цей час для того, щоб готуватися для продовження війни як з Україною, так і з Європою.
Стратегічні погляди, висловлені Кремлем протягом останнього десятиліття, залишаються незмінними.
Проте обставини навколо продовжують змінюватися: нові політичні сили приходять до влади в демократичних країнах, що створює можливості для Москви маніпулювати, використовуючи різних політиків, певні держави та актуальні кон'юнктурні умови.
Розуміючи, що сьогодні в Сполучених Штатах Дональд Трамп, з яким можна погратися, мізки його не так важко вправляти, відповідно, Кремль це робить, підігруючи мотивам, які на поверхні лежать у самого Трампа. А його мотивами та інтересами є мародерство, не просто бізнес, а мародерство. Ми ж бачимо, що він не хоче торгувати, тобто продавати зброю, а хоче мародерствувати: то йому подавай газу для забудови Рів'єри, то йому потрібна Запорізька АЕС, то переробні українські підприємства, то інфраструктура і так далі. Я вже не кажу там про Гренландію, Канаду, Панаму та все інше.
Суть процесу полягає в тому, що Кремль маніпулює Дональдом Трампом, нав’язуючи йому абсурдні концепції. Натомість, замість того, щоб повернутися до власної проголошеної доктрини "мир через силу", Трамп піддається впливу Кремля і час від часу висловлює агресію як на адресу України, так і на адресу Європи.
Виходячи з вашого висловлювання, можна зробити висновок, що тривалого перемир'я на горизонті не спостерігається. Ми вже розпочали весняну кампанію, і незабаром перейдемо до літньої, в якій російські сили мають кілька стратегічних завдань. Зокрема, акцент робиться на південних регіонах нашої країни, які окупанти активно заповнюють своїми військовими та технікою. Нещодавно президент України Володимир Зеленський зазначив, що підготовка триває і в Білорусі, натякаючи на можливі напрямки, такі як Литва чи Польща. Також є ймовірність загрози з півночі нашої держави, хоча про це президент не згадував. Яка ваша думка стосовно середньострокових перспектив під час літньої кампанії?
У цій ситуації надзвичайно важливо спочатку чесно оцінити свої сили та потенціал усіх елементів, а також адекватно розглядати можливості супротивника, уникаючи як переоцінки, так і недооцінки його потенціалу. Це є ключовим моментом.
На даний час в Російській Федерації немає можливості проводити великі наступальні кампанії.
Формується угрупування військ на території Білорусі та в сусідніх областях РФ. По цьому явно видно, що тези, які були оголошені президентом України, відповідають дійсності. Ці підрозділи з точки зору їхнього рівня і змісту підготовки, забезпеченості спрямовуються в Балтійському напрямку.
Швидше за все, це той військовий контингент, який, за певних умов, може бути застосований для агресії проти Балтійських країн та Польщі.
Цю тему обговорювали ще в давні часи. Яскравим прикладом є навчання "Захід-2025", яке ілюструє як легенду, так і майбутні події. Проте це не свідчить про те, що інтерес до північного напрямку України повинен згасати.
Зрозуміло, що підтверджують це й офіційні заяви Пхеньяна і Москви про відкритість взаємодії між ними стосовно надання особового складу. Процедура завершилася ратифікацією угоди про стратегічне партнерство і, як відомо, Пхеньян і Москва офіційно заявили про те, що на боці Росії в цій війні воює КНДР.
Цей факт викликав досить незвичайну реакцію навіть у Вашингтоні. Хоча всім зрозуміло, що Північна Корея є перш за все загрозою для Південної Кореї, вона також становить небезпеку для Сполучених Штатів. Кім Чен Ин та його попередники не раз заявляли про намір завдати удару по Америці. Ці заяви могли б і повинні були б стати сигналом для Вашингтона, щоб він усвідомив, що Україна є основним партнером США. Адже сьогодні Україна, ведучи боротьбу з представниками збройних сил КНДР на російсько-українському фронті, також стримує потенційні загрози з боку Північної Кореї.
Отже, в цьому контексті, коли йдеться про потенціал Російської Федерації для проведення масштабних військових операцій, очевидно, що тиск з їхнього боку буде зростати. Проте я все ж вважаю, що необхідно, щоб військові фахівці детально висловилися з цього питання, оскільки вони мають глибше розуміння оперативної та стратегічної ситуації, а також стратегічних намірів Росії.
У політичному контексті стає все більш очевидним, що безперервні висловлювання Медведєва, заступника голови Ради безпеки Росії, вказують на те, що Москва серйозно оцінює можливість агресії проти держав НАТО.
Варто зазначити, що у Вашингтоні дедалі частіше лунають заяви про те, що США не планують витрачати кошти на оборону Європи через свої великі борги. Це може свідчити про можливу відмову Сполучених Штатів від забезпечення стратегічної безпеки в регіоні. Ці розмови, безумовно, доходять до Кремля, що, в свою чергу, спонукає його до підготовки, зокрема на території Білорусі.
Але ще раз хочу наголосити, що в цьому випадку не слід мінімізувати увагу з боку України до північного напрямку.
Голова Євразійського центру Атлантичної Ради США Джон Гербст разом із генералом Кларком обговорюють стратегічні орієнтири. Ми усвідомлюємо, що у противника суттєво бракує ресурсів. Крім того, помічник російського лідера Патрушев висловив інтерес Росії просуватися в напрямку Південної Одеської області. Яким ви бачите розвиток подій на півдні в середньостроковій перспективі? Наскільки ймовірним є активний наступ з боку ворога?
Це явище не є новим чи поодиноким. Якщо заглянути в стратегічні документи Кремля, складені у 2014-2015 роках, можна побачити, що там йшлося про план з відділення південних територій, навіть до Придністров'я. Ці плани не є новими — Кремль продовжує впроваджувати свою стратегію, яка має на меті знищення української державності та українського народу як нації. Отже, в цьому контексті ситуація залишається незмінною. Змінюється лише тактика, що залежить від дій міжнародних партнерів України, зокрема Сполучених Штатів. Звертаю увагу, що не випадково я пов'язав інформацію з Вашингтона з тим, що озвучують у Кремлі та його пропагандистських медіа.
Що стосується заяв Патрушева, варто зазначити, що він рідко коментує ситуацію. Коли ж говорить, його слова часто не узгоджуються з тим, що заявляє московський лідер, або виходять за межі загальноприйнятих рамок. Такі висловлювання можуть бути спробою дезінформації, метою якої є заплутати супротивника. Що ж до можливостей Російської Федерації реалізувати подібні операції на сьогодні, то можна стверджувати, що забезпеченість через Крим є достатньо обмеженою, що підтверджують численні спостереження. Більш того, вже протягом останніх двох місяців з Кремля чітко прослідковується тенденція ослаблення даного напрямку. Це може свідчити про можливі операції прикриття або ж фальшиві повідомлення.
Проте я знову підкреслюю, що ці питання повинні обговорюватися військовими, оскільки вони мають глибоке розуміння розподілу тактичних сил, а також тактичного і стратегічного балансу. Це важливо як для оперативних дій на передовій, так і для стратегічного планування.
На теперішній момент абсолютно очевидно, що повідомлення, які надходили протягом останніх тижнів Дональду Трампу та НАТО, стосуються того, що навіть позиція Вашингтона щодо Криму є хибною.
Чому це важливо? Тому що, якщо Росія використовуватиме Крим як базу для розміщення військових підрозділів, це становитиме серйозну загрозу для країн НАТО. І це вже визнано НАТО.
Під час останньої поїздки до Вашингтона генсек НАТО Марк Рютте чітко зосереджувався на тому, що теза про Крим є недопустимою. У зв'язку з тим, що Крим завжди розглядався як плацдарм атаки й Радянського Союзу, і Російської імперії на Балкани та південь Європи. І це серйозний аргумент.
Ситуація полягає в тому, що Європа визнає цю реальність: як Європа, так і наразі діюче керівництво НАТО усвідомлюють значну ймовірність реалізації такої стратегії з боку Росії. Проте, важливим залишається питання забезпеченості цих напрямків необхідними силами, боєздатністю, а також спроможністю українських військ протистояти цим загрозам, безсумнівно, з підтримкою НАТО як в політичному, так і в військовому аспектах.
Як ви вважаєте, що сталося у Ватикані? Відбулася зустріч між лідерами двох країн, Володимиром Зеленським і Дональдом Трампом, при цьому навіть президента Макрона залишили осторонь. Зараз ми спостерігаємо активізацію американської дипломатії. Чи можуть бути вжиті певні конкретні кроки з боку США? Чи міг Дональд Трамп просто заявити: "Вибачте, ми виходимо з гри"?
По-перше, варіант "вийти з гри", про який настільки багато дискусій у Вашингтоні, відсутній.
Якби Сполучені Штати досягли бодай мінімального успіху в якійсь сфері, Дональд Трамп, без сумніву, проголосив би себе героєм і передав би цю ситуацію європейським країнам. Росія свідомо затримує США в цьому процесі, в тому числі затягуючи переговори. Отже, в таких умовах у США немає жодних шансів вийти з цієї ситуації з позитивними результатами.
Дональд Трамп, абсолютно не усвідомлюючи наслідків, втрутився у справи Близького Сходу і зрештою зрозумів, що його справжніми опонентами є не лише "Хезболла", ХАМАС та Іран, а й Росія.
Точно так він це побачив в ядерній іранській програмі, бо вона не стільки іранська, скільки на даний час уже російська.
Ситуація з агресією проти України й без того чітко зараз зав'язала і накинула на нашийник на голову і шию Дональда Трампа. Звідси очевидно, що нині Кремль буде тримати цей нашийник на Трампі, дурачити йому голову, затягуючи час, придумуючи найрізноманітніші способи для того, щоб Трампа перетягувати на свою сторону.
Ситуація виглядає досить тривожною: з одного боку, Путін одержимий ідеєю гегемонії та прагненням до захоплення українських і європейських територій. Тим часом Дональд Трамп мріє про Гренландію, Панаму і Канаду. Їхні амбіції, здавалося б, мають спільні риси. Одна особа завойовує, не шкодуючи цивільного населення, в той час як інша займається мародерством. Це все створює враження, що між ними існує певна узгодженість у діях.
Зверніть увагу: Кремль формує військову групу в Білорусі, в той час як з Вашингтона надходять повідомлення про те, що США не нададуть підтримку Європі у фінансуванні її оборонних витрат.
Що стосується подій у Ватикані, то це був свого роду тимчасовий шок для Дональда Трампа. По-перше, в нього історія відносин була з покійним Франциском. По-друге, обставини, в яких він перебував, це були таким же шоком, де він, як людина в 78 років, думав в тому числі й про себе, і про вічне, що в такі роки вже має турбувати людину, в тому числі й Дональда Трампа. По-третє, рівень даних та інформації, яку він отримував.
І нарешті, маленький епізод: ні Стармер, ні Макрон не мали наміру обговорювати цю тему з ним. Їхня діяльність, подібно до роботи голови Ради міністрів Італії Джорджі Мелоні, була зосереджена на підготовці та передачі повідомлень, які формувалися в Лондоні, Парижі та Римі для президента України Володимира Зеленського, а також для змістовної бесіди з Дональдом Трампом.
Як ми бачили по результатах цієї зустрічі, що все-таки певні нюанси залишилися в голові Дональда Трампа. Але, по-перше, вони мали тимчасовий характер, а по-друге, Дональд Трамп - не та людина, яка б відмовлялася від власних переконань. Тим більше, що вони украдені й присвоєні самим Трампом. Частину він украв у московського фюрера, частину у Стіва Віткоффа і так далі. Ви ж бачите, що він фактично не користується розробками, які для нього готував, в тому числі Кіт Келлог. Він на сьогодні живе у світі плану і програми, якого насправді не існує.
А озвучені тези щодо Криму та України, я вже не кажу про фразу, що відношення Трампа до України буде визначатися позицією московського фюрера. Цю белиберду, яку зморозив Трамп, ще треба зрозуміти. А що власне він вкладає?
Як кажуть фахівці, Дональда Трампа необхідно постійно дешифрувати або не спішити реагувати, бо за декілька хвилин він змінить свою позицію, або, як кажуть зовсім наближені, що вони живуть від повідомлення до повідомлення Дональда Трампа в Truth Social (соціальна мережа, створена Trump Media & Technology Group). Ось логіка його мислення.
Отже, перебуваючи в стані шоку у Ватикані, Трамп висловлював різні думки — від ідеї стати Папою Римським до можливості виходу з процесу. Проте, мріючи про вихід, він водночас уявляв собі отримання Нобелівської премії за внесок у світовий мир. Ці суперечності залишаються для нього невирішеними.
По-перше, я рішуче стверджую, що у нього немає можливості вийти з цього процесу. По-друге, він не може розібратися, як йому продовжувати рухатися далі на цьому шляху. По-третє, варто зазначити, що його експлуатує московський лідер, використовуючи його в своїх інтересах.
Яка позиція щодо ситуації з тимчасовим перемир'ям 8-9 травня? Україна висунула свою альтернативну пропозицію про повноцінне 30-денне перемир'я, але Росія, здається, не готова до таких умов. Якщо б існувала перспектива конструктивних переговорів, то короткочасне перемир'я могло б стати добрим кроком у цьому напрямку. Проте Росія не проявляє бажання до співпраці, можливо, плануючи якісь провокації на ці дати. З іншого боку, якщо російська сторона відкидає наші ініціативи щодо миру, чи не варто подумати про можливість зіпсувати їхній парад на честь перемоги?
Знову звертаюся до своїх основних положень. У військовій доктрині Російської Федерації війна ведеться не лише за допомогою озброєння та армії, але й через дипломатичні переговори та їх тимчасове призупинення. Тому пропозиції про перемир'я слід розглядати не як справжні ініціативи, а як інструменти для ведення війни. Як відомо, перемир'я встановлюється під час переговорного процесу та оформлюється певними підписаними угодами. Ці документи повинні містити чіткі параметри: терміни, час початку і завершення, а також механізми моніторингу і контролю, щоб забезпечити взаєморозуміння і довіру між сторонами.
Дії, які наразі вживає Російська Федерація через заяви Путіна, не що інше, як нова форма війни. Одностороннє оголошення перемир'я ніколи не відбувалося і не визнавалося жодною стороною. Це є наслідком, і ще раз хочу підкреслити, переговорів, які проходили.
Враховуючи стратегічні інтереси, зокрема безпеку Сі Цзіньпіна на Червоній площі та інші його наміри, стає зрозумілим, що супротивник в даний час планує здійснювати диверсійні тактичні дії на лінії фронту. Він намагається прикрити свої операції відповідними аргументами, що, в свою чергу, вводить в оману, насамперед, Дональда Трампа.
Протягом 11 років конфлікту в Україні було укладено близько 50 угод про перемир'я.
Ми добре знаємо, що Російська Федерація не дотримувалася навіть тих двосторонніх угод, які були підписані та врегульовані відповідними процедурами. Хоча моніторинг здійснювався спільними групами, ОБСЄ та окремими експертами, РФ постійно ігнорувала ці домовленості та порушувала їх.
Жодне з цих угод про припинення вогню не було порушене Україною. Це завжди робила Російська Федерація.
Отже, ініціативи, висунуті Путіним, слід розглядати, по-перше, як негативну реакцію на безумовне 30-денне перемир'я, про що зазначають як українська, так і американська сторони. По-друге, їх варто сприймати як димову завісу для певних військових операцій, які можуть бути реалізовані російськими збройними силами. По-третє, ці ініціативи можуть слугувати інструментом впливу, у тому числі на стосунки між США та Україною, оскільки в подальшому ми можемо почути, як Путін заявить: "Ми проаналізували ці три дні і виявили, що українська сторона їх порушила".
А з ким ти дурню домовлявся у такій ситуації? Які документи й хто з тобою підписував? Тобі запропонували 30 днів, замість того, щоб сказати так чи ні, ти починаєш займатися різноманітними хитрощами та дурачити голову. І в першу чергу, чого не розуміють у Вашингтоні, він дурачить голову Трампу.
Як ви вважаєте, що може привезти з собою Сі Цзіньпін? Адже він не просто відправляється на прогулянку по Червоній площі; його візит передбачає важливі переговори та узгодження з Кремлем. Якою, на вашу думку, буде позиція Китаю у цьому контексті?
"Китаєць і руський - браття на век". Ви таку пісню чули? Чули. І це буде всіляко підтримуватися, пропагуватися. Щобільше, у цій системі координат є збільшення постачання подвійних технологій, компонентів озброєння, що всі ці роки й продовжувалося. А мрії Трампа ще раз отримують відлуп у розмовах і діалогах і між московським фюрером і пекінським більшовиком, так само і в системних рішеннях, які будуть прийматися.
Між Пекіном і Москвою, так само як і між Москвою та Пхеньяном чи Тегераном, спостерігається зростання обсягів і змісту співпраці. Багато разів підкреслювалося, що немає суттєвих відмінностей у взаємодії між Пекіном та Москвою і між Пхеньяном і Москвою.
Зараз, коли Москва офіційно починає приймати корейців, можна очікувати, що за ними незабаром потягнуться й китайці, адже українцю може бути важко відрізнити корейця від китайця на вигляд.
І це буде всіляко використовуватися для того, щоб не 50, не 100, не 150 китайців з'явилися на лінії фронту, а набагато більше. Насправді це рішення по Північній Кореї, яке озвучено, це ще один момент формування того, що називається вісь зла.
Якщо розглядати чисельність, скільки, на вашу думку, громадян Північної Кореї або, можливо, Китаю, можуть бути залучені росіянами до конфлікту між Росією та Україною?
Кількість таких ситуацій, безумовно, зростатиме, оскільки виникають нові проблеми, пов'язані з постачанням ресурсів для ведення війни через територіальне розширення і появу нових конфліктних точок. Отже, я вважаю, що Росія на сьогодні має наміри щодо анексії країн Балтії.
