Під час президентства Трампа виникла непроста ситуація: чи дійсно відбувся політичний злам у Сполучених Штатах, а в Європі – можливо, старт розпаду НАТО? Розмова з Безсмертним.
Американська політика щодо України входить у наступну фазу - тиху й технократичну. Те, що повноважний представник США в НАТО Вітакер взяв на себе "українське досьє" у команді Трампа, - не просто рокірування персоналій. Це ознака того, що "українська архітектура рішень" у Вашингтоні переформатовується без жодних публічних декларацій. На цьому тлі слова американського постійного представника при ООН Волтца про необхідність допомоги "решти світу" - пряме формулювання: Вашингтон сам не тягне політичний важіль до остаточного "розривання вузла". Тому Сі Цзіньпін стає не просто "фактором". Він єдина реальна змінна цієї матриці. Але, здається, на цей час це не те, що потрібно лідеру Китаю.
Тим часом нові американські санкції все ж починають працювати: часткова відмова китайців і турків від російської нафти - удар по системі "сірих грошей" та тінізованих схем, котрі фінансують війну. Але на фоні цього Америка сама продовжує згортання військової присутності у Європі, що вже породжує "національні безпекові проєкти", наприклад, як у Польщі. Тобто Трамп одночасно хоче і "слабку Європу", й "ефективну Європу". Це внутрішньо суперечливо, але абсолютно логічно в його моделі: союзники мають працювати на США, а не США на союзників.
І, зрештою, перемога Мамдані в Нью-Йорку стала не лише поразкою Трампа, а й можливою відправною точкою для важливих соціальних змін та політичних трансформацій у США.
В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA український дипломат і політичний діяч Роман Безсмертний висловив свої погляди на ці та інші важливі питання.
Повноважний представник США при НАТО Вітакер, здається, все більше залучається до обговорень, пов'язаних з Україною. Нещодавно він відвідав Київ у складі делегації НАТО, де мав зустрічі з президентом та прем'єр-міністром України. Під час переговорів з українським міністром оборони Вітакер акцентував увагу на постачанні засобів протиповітряної оборони на зимовий період. Після зустрічі з Володимиром Зеленським він поділився враженнями у Twitter, зазначивши: "Ця війна повинна закінчитися".
- Тут можна дуже багато про це говорити, адже річ дуже важлива. Але в основі цього стоїть професіоналізм української пані посла при НАТО Альони Гетьманчук. У неї величезний досвід роботи в європейському й світовому дипломатичному середовищі. І перш за все це її заслуга, що Вітакер, який не мав повного розуміння, що та як відбувається в Україні, з'явився тут і зміг ознайомитися з ситуацією.
Тому на цьому ґрунті можна вибудовувати ще низку дуже важливих речей. По-перше, вже стає очевидно, що Алексус Гринкевич, командувач Об'єднаних сил НАТО в Європі, - людина, яка симпатизує Україні. Це дуже важливо: насамперед він розуміє ситуацію як військовий. Однак треба розуміти, що у системі міжнародної політики роль політичних призначенців надзвичайно важлива. Тому поява в Україні посла США при НАТО - дуже серйозний крок: і для нього самого, щоб він розумів ситуацію предметно, і для НАТО, і для Сполучених Штатів, і безумовно для України. Його присутність і допомога в такій ситуації дуже важливі.
Щодо НАТО, американська влада офіційно розпочала процес виведення своїх військових контингентів зі Східної Європи. Цей крок викликав значний резонанс серед республіканців у Сенаті, які виступили з колективною заявою, що це є серйозною помилкою з боку адміністрації Трампа. Чи може це вплинути на амбіції Дональда Трампа, який, здається, рішуче налаштований продовжувати цей курс? Водночас Польща оголосила про намір не чекати, поки ЄС або НАТО візьмуться за створення "дронової стіни", а реалізує цей проект самостійно. Чи не виглядає це так, що виведення військ та такі ініціативи, як польська, грають на руку Путіну? Це може призвести до поділу європейської координації. Якщо Польща візьме на себе відповідальність за свою оборону, інші країни також можуть почати діяти самостійно, що спричинить подальшу фрагментацію.
Не забудьте згадати про відправлення авіаносця Gerald R. Ford до Карибського моря. Ця важлива бойова одиниця раніше перебувала у Європі, зокрема в Хорватії. Це свідчить про серйозність ситуації, і не варто очікувати, що авіаносець швидко повернеться до європейських портів.
Щодо виведення військових підрозділів: дві дивізії, розміщені в Румунії, Польщі та інших країнах у 2022 році, коли Росія розпочала широкомасштабне вторгнення, мали тимчасовий статус. Таким чином, їх виведення було неминучим. Йдеться приблизно про 20 тисяч солдатів. Хоча офіційно заявляють про залишення "значної кількості в межах тисячі", я намагаюся підкреслити масштаб ситуації для кращого розуміння. Ніхто не планує тримати їх тут надовго: це пов'язано з фінансовими витратами, і для Трампа "один долар" — це вже суттєва сума. Таким чином, цей процес був передбачуваним. Чи вигідно це Путіну? Безумовно, так, це відповідає його інтересам.
Тепер про "стіну дронів". Польща сама по собі не має ні технологічних можливостей, ні матеріально-технічних ресурсів, щоб реалізувати таку систему. Навіть принципово: щоб зрозуміти, як це робити, треба побувати в Україні й подивитися, як це на практиці, тоді стане ясно, що таке філософія сучасної боротьби з безпілотною авіацією: у повітрі, на землі, на воді, під водою. Це не та річ, яку можна швидко "запустити", - треба ламати в собі звичні підходи. Тому заявити - одне, а реалізувати - інше. Тож це не лише одна країна Європи - це практично неможливо реалізувати в Європі без участі України.
У зв'язку з цим всім необхідно заспокоїтися, сісти й усвідомити, що Москва уважно спостерігає за ситуацією. Якщо справи підуть так, як ви зазначили, і всі "розбігуться" по національних територіях, захищаючи лише свої інтереси, тоді настане справжній кінець. Поки що є розуміння, що єдність — це сила. Слід якомога швидше приймати рішення та починати їх реалізацію. Проте основою цієї сили мають стати знання, розробки та забезпечення, створені українськими фахівцями.
Давайте розглянемо американські зусилля щодо забезпечення миру. Майкл Волтц, представник США в ООН, підкреслив, що для вирішення конфлікту в Україні Сполученим Штатам необхідна підтримка інших країн. І знову звучить знайома фраза: лише Трамп здатний зупинити війну Росії проти України, але для цього йому потрібна допомога. Чи це свідчить про безпорадність як Дональда Трампа, так і США в цій ситуації? Крім того, хто входить до складу "іншого світу"? Чи це спроба залучити Сі? Ще одне запрошення? Адже після нещодавньої бесіди з китайським лідером Трамп стверджував, що той нібито готовий допомогти у вирішенні українського питання.
Щодо висловлювань Трампа про "обіцянки Сі", нам слід покладатися тільки на слова самого Сі Цзіньпіна. Все, що говорить Трамп з цього питання, є досить невизначеним. До того ж, Трамп підкреслив, що не було жодних обговорень стосовно експорту або припинення експорту російської нафти Китаєм. Це свідчить про те, що серйозної дискусії на цю тему не відбулося.
Однак після зустрічі Трампа й Сі відбулося дві події. Перша: зібрання "об'єднання друзів миру" в межах ООН, яке обговорювало "українську кризу". І вся ця група "друзів" спирається на бразильсько-китайський проєкт вирішення, який реально не з 5, а з 3 пунктів. І суть цих пунктів: гра на стороні Росії, це треба називати своїми іменами. Там і першопричина, і вся ця московська муть - переписана в дипломатичний формат. Друга подія: візит прем'єр-міністра РФ Мішустіна до Сі. Й очевидно, що китайський лідер передав Путіну "вітання", тобто заспокоїв.
Отже, хто ж цей "увесь світ"? Перш за все, це Китай. Звісно, йдеться також про Європу. Але ці слова лише ритуально підтверджують факт зустрічі Трампа та Сі. Не більше того. Президент США не планує займатися жодними організаційними питаннями в цьому контексті. Адже той, хто дійсно бажає досягти результату, веде переговори, укладає угоди, діє рішуче. Якщо він, обіцяючи світові говорити з Сі про російську нафту, навіть не згадав про це, то про що ж він може говорити стосовно України — залишається незрозумілим.
Чи не виникає у вас враження, що висловлювання Трампа про "дати їм можливість поборотися" є способом просто спостерігати, як розвиватимуться події на Донбасі? Насправді, він надає Путіну шанс: або продемонструвати свою здатність захопити Донбас, або ж залишитися без "результатів". І лише після цього можуть бути вжиті якісь наступні дії.
Останні два інтерв'ю Дональда Трампа дають чітке пояснення його підходу. Спочатку я також вважав, що він чекає на результати з фронту. Проте, переглянувши ці інтерв'ю, я зрозумів його логіку. В обох бесідах він акцентує увагу на унікальності тарифів як важливого інструменту. Він прямо заявляє: коли мені доводилося працювати з Камбоджею, Таїландом, Індією, Пакистаном, Руандою та Конго, я завжди говорив: "Якщо не досягнемо компромісу, введу 100% мита". І всі одразу погоджувалися.
Питання: яким чином можна реалізувати тарифні заходи стосовно Росії та України? У випадку з Росією обсяги товарообігу мінімальні, а з Україною - незначні, що робить тему тарифів малозначущою. Це свідчить про те, що формально у нього немає важелів впливу. Ще минулого року ситуація була іншою: тоді дві третини фінансової підтримки Україні надходило безпосередньо зі США. Наразі він постачає продукцію до Європи, а Європа, у свою чергу, перенаправляє її в Україну. Таким чином, він втрачає ще один інструмент впливу на Київ. Які ж дії він може вжити? Чи може він використовувати розвідку для тиску? Так, це можливо. Але 78% його прихильників вважають, що його стратегія щодо допомоги Україні є помилковою. До того ж, він зазнав поразки на місцевих виборах у США.
У підсумку йому треба бігти за європейцями, невипадково буквально останніми днями заговорили про те, що проаналізувавши Близький Схід й Індо-Тихоокеанський регіон, Трамп, можливо, змінює пріоритети й повертається до європейської і північноатлантичної політики. Але ж він одночасно виводить війська. Фактично Трамп створив для себе кошмарну ситуацію, з якої вийти надзвичайно важко. Як він буде з цього вилізати - передбачити зараз майже неможливо.
Щодо санкцій. Як повідомляє Bloomberg, після оголошення нових обмежень, які набудуть чинності 21 листопада, китайські нафтопереробні компанії вже почали відмовлятися від імпорту російської нафти. Це стосується як великих державних компаній, таких як Sinopec і PetroChina, так і менших учасників ринку. Індійські компанії також мають намір зробити аналогічні кроки з кінця листопада. Навіть Туреччина, що є третім найбільшим імпортером російської нафти, зменшує свої закупівлі, переключаючи увагу на постачання з Іраку, Лівії, Саудівської Аравії та Казахстану. Схоже, процес вже запущений?
Я базую свої висновки не на Bloomberg чи інших медіа, а на даних митних органів. Вони свідчать про те, що в морі накопичується значний обсяг нафти, яка вже була відвантажена, але не приймається портами. Це дійсно тривожний сигнал. Росія щоденно відвантажує приблизно 3 мільйони барелів, і станом на вчора 700 тисяч барелів залишилися у морі без приймання. Це серйозний показник, який свідчить про можливе зниження обсягів відвантаження. Варто зазначити, що санкції, які були запроваджені Великою Британією, Європою та США, вплинули на флот, страхування, а також на тих, хто приймає нафту, та вторинний ринок. Тому я з оптимізмом і спокоєм спостерігаю за розвитком подій, вважаючи, що ситуація починає змінюватися.
Але не треба переоцінювати. Бо тільки 21 листопада американські санкції реально вступають у дію. Що буде до 21-го - треба дочекатись. Розумієте, якби я довіряв маятнику Дональда Трампа, я б не був таким песимістичним. Я прекрасно розумію: до 21-го він ще має час на безумство, яким він часто грішить. Яким він живе. І тому передбачити, як він поведеться, дуже важко. Особливо зараз, коли в нього крісло реально запалало.
Давайте поговоримо про перемогу Мамдані на виборах мера Нью-Йорка. Хоча він офіційно представляє Демократичну партію, його позиції можна вважати соціалістичними. Деякі прихильники Трампа навіть називають його комуністом. Чи це на вашу думку винятковий випадок, чи вже помітна тенденція для США? Чи слід очікувати на політичні зрушення, чи це лише локальний феномен? Також варто згадати про успіхи демократів у Нью-Джерсі та Вірджинії. Виглядає на те, що республіканці починають втрачати позиції. Чи може це бути початком їхнього тривалого спаду?
Нью-Йорк варто виділити окремо. Тут перемога Мамдані на посту мера — це не тільки його особистий успіх. Зверніть увагу на склад міської ради: з 51 депутата всього 5 представляють республіканську партію. Інші ж — прихильники демократів, причому значна частина з них має ліві погляди.
Щодо Мамдані, я б не класифікував його як демократа чи соціаліста. Він представляє ліві погляди. В цьому контексті варто згадати відоме прислів'я: той, хто в політиці не мав лівих переконань, не знав молодості. А хто не став консерватором, той не отримав досвіду. Це типовий молодий радикал, який не мав досвіду в представницьких чи виконавчих органах влади. Він насправді досяг двох значних перемог: над республіканцями та над демократичною елітою Нью-Йорка, що контролювала місто протягом багатьох років. Це важливий аспект, на який варто звернути увагу. Це виклик не тільки для республіканців, але й для старої генерації демократів.
Зараз його нестримно несе вперед. Він вже оголосив війну Трампу і пообіцяв безкоштовний громадський транспорт. Ті, хто хоч раз відвідував Нью-Йорк, знають: це місто – справжній хаос. Тут безліч проблем, з якими спочатку потрібно просто впоратися, щоб зрозуміти, що насправді відбувається. Деякі сприйматимуть його дії як експеримент, інші ж вважатимуть їх "розквітом демократії". Але реальність така, що він може затонути в повсякденних клопотах цього мегаполіса. Я щиро бажаю йому успіху, адже якщо говорити про житло, оренду, транспорт, дороги, комунікації... Ті, хто знає, скільки кілометрів каналізаційних труб проходить під Нью-Йорком, не роздають такі обіцянки. Це безкінечна, важка праця 24/7. Він чудовий оратор, але це зовсім не означає, що він зможе ефективно керувати. Чи буде у нього достатньо фахівців та команди, щоб вирішувати ці питання?
Отже, ми не спостерігаємо жодного "соціалістичного повороту" в США. Це радше специфічний "феномен Мамдані", а невдача республіканців на цих трьох виборах, зокрема поразка Трампа, є результатом їхніх власних проблем, а не успіхом демократів.
Звичайно. Це голосування є протестом проти Трампа. Я не спостерігаю жодної загрози для двопартійної системи чи для США як нації. Це типовий прояв антитрампівських настроїв. Політика діючого президента США викликала реакцію в суспільстві, яка охопила як Вірджинію, так і Нью-Джерсі.
Однак, боюсь, що цей процес додасть не "палива", а проблем усередині Демпартії. Бо ми бачимо: партія полівішала. Подивіться на склад ради в Нью-Йорку - це лівий клуб. А це вже внутрішній розрив. Якщо зараз у керівництво не заведуть таких людей як губернатор Каліфорнії Ньюсом чи колишній міністр транспорту Буттіджедж, які б серйозно оновили партію і повернули їй реальні демократичні цінності, буде дуже складно. Верхівка лібералізується, а основа електорату радикалізується вліво, а це сили на розрив партії.
