Підтримка Туреччини: кому Ердоган надасть захист?
Ще минулого тижня з Анкари лунали підбадьорливі заяви, та ситуація змінюється швидко і хтозна, чи можемо розраховувати на неї ми і Європа
У Лондоні відбувся терміновий саміт, присвячений подальшій підтримці України, в якому також взяла участь Туреччина. Здавалося, що після численних публічних коментарів щодо України нас важко чимось здивувати, проте минулого тижня турецькій стороні це вдалося. Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан в інтерв'ю каналу Bloomberg Television підкреслив, що Туреччина підтримує можливість вступу України до НАТО. "Це позиція нашого президента Реджепа Таїпа Ердогана, і вона залишається офіційною", - зазначив міністр. Незважаючи на неодноразові заяви з-за океану про те, що питання НАТО для України вважається закритим, між Туреччиною, європейськими союзниками та українськими чиновниками продовжувалися обговорення цієї теми.
Не так давно прем'єр-міністерка Італії Джорджіа Мелоні висловила думку, що вступ України в НАТО є найбільш надійним засобом забезпечення безпеки. "Ця організація є оптимальною для встановлення миру, який не є ані ненадійним, ані тимчасовим, і має на меті запобігти ризикам, що можуть призвести до нових воєнних конфліктів в Європі", - зазначила вона.
Після резонансного інциденту у Білому домі минулої п'ятниці питання забезпечення миру набуває нових відтінків. Ілон Маск, наприклад, у Х відкрито виступає на підтримку ідеї виходу США з НАТО та ООН. Деякі експерти висловлюють думку, що нарешті може виникнути реальний Європейський оборонний союз. Раніше вважалося, що Туреччина - не зовсім надійний союзник Росії, але її позиція щодо війни в Україні залишалася неоднозначною, хоча вона завжди підкреслювала підтримку територіальної цілісності України. Однак ситуація змінюється. Можливо, і погляди турецького керівництва на свою роль у конфлікті та в колі партнерів України також еволюціонують. Тепер усіх цікавить, як саме це відобразиться, особливо після подій у Вашингтоні.
КОНКУРС ЗА СТАМБУЛ
В п'ятницю прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер говорив телефоном з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом. Йшлося про міжнародну безпеку, підтримку України та екстрений європейський саміт у Лондоні, на який Туреччину теж запросили. Стармер наголосив на необхідності тісної співпраці для зміцнення європейської безпеки, повідомили на Даунінг-стріт і підкреслив важливість турецької позиції у врегулюванні конфлікту: "я з нетерпінням чекаю на участь міністра закордонних справ Туреччини в цих переговорах", - процитувала прем'єра пресслужба уряду.
Раніше Хакан Фідан підкреслював, що Туреччина готова стати важливим учасником мирних переговорів у контексті конфлікту між Росією та Україною. "Українці прагнуть приєднатися до НАТО, але не лише для того, щоб стати частиною альянсу. Їм необхідні гарантовані заходи безпеки для своєї нації", – зазначив він, пояснюючи суть нашої позиції.
В п'ятницю, ще до скандальної зустрічі президентів США та України в Овальному кабінеті, посольство України в Туреччині опублікувало в соцмережі Х символічне фото, зроблене під час візиту Зеленського до Туреччини 18 лютого: президенти стоять на вході до президентського палацу в Анкарі і Реджеп Ердоган тримає парасольку над головою колеги. І європейським лідерам, і нашому, схоже, дуже хотілося б, щоб турецьку "парасольку" тримали саме над Україною.
Хакан Фідан - колишній керівник безпекового сектору Ердогана - зараз представляє Туреччину на міжнародній арені, базуючись на досвіді власного політичного реалізму, говорить сходознавець, науковець-арабіст Михайло Якубович. І позиції основних геополітичних гравців, роблячи свої заяви, враховує. Туреччина і сама впевнено тримає позицію. "Має досить потужну армію, яка брала участь в бойових діях (на півночі Іраку, в Сирії). Вона тренована й отримує великі інвестиції, постійно перебуває в стані бойової готовності, - говорить вчений. - Ця армія переважає за своїм потенціалом і боєздатністю багато країн Західної Європи".
Обговорюючи потенційну миротворчу місію в Україні, Туреччина демонструє свій військовий вплив, підкреслює Якубович. Він зазначає, що Туреччина також була учасником американської коаліції проти Саддама Хусейна і прагне залишатися важливим партнером для всіх великих геополітичних акторів, аби зберегти свій вплив і висувати певні вимоги. "Цю політику Реджеп Ердоган реалізує вже тривалий час, і разом із так званою 'м'якою силою' Туреччини у міжнародних відносинах це вже приносить певні результати," – додає він. За словами пана Михайла, Туреччина має значний товарообіг з Росією, добрі відносини з Китаєм, а також непогані зв’язки з адміністрацією Трампа (принаймні, ситуація з Байденом була менш сприятливою). Наприклад, нещодавно в Стамбулі проходили переговори між Росією та США. "Ця країна прагне позиціонувати себе не лише як посередника, але й як потужного гравця, доводячи, що має вагу в цих переговорах," – пояснює Якубович. Вона також робить відповідні заяви, зокрема про можливість членства України в НАТО. На відміну від Об'єднаних Арабських Еміратів, які мають свій вплив через проксі на Близькому Сході, але не роблять гучних заяв, Туреччина активно інтегрована в систему західної безпеки, будучи членом НАТО з 1952 року, що дає їй можливість діяти на цьому фронті, зазначає експерт.
ТУРЕЧЧИНА ТА ЇЇ СХІДНО-ЗАХІДНІ СТРАТЕГІЇ
Можливо, мова йде саме про цю інтеграцію в систему колективної безпеки Заходу, коли збирали коаліцію однодумців у Лондоні, і на Туреччину покладають певні сподівання. У поточній ситуації кожен голос і кожен жест мають значення. Проте справжні наміри Туреччини викликають певні сумніви, зазначає історик і політолог В'ячеслав Ліхачов. Остання заява міністра закордонних справ Фідана суперечить тому, що казав Ердоган восени минулого року, коли закликав не поспішати з прийняттям України до НАТО і пропонував 10-річний мораторій. В той же час, перед самітом НАТО у 2023 році він стверджував, що Україна має право на членство в альянсі, і цю перспективу необхідно підтримати. "Чи має Ердоган чітку позицію з цього питання? На мою думку, ні. Його висловлювання щодо України відображають інші міжнародні відносини Туреччини, - пояснює Ліхачов. - Це стосується не лише України і майже не впливає на відносини з Росією; це, насамперед, питання стосунків із США". Яскравим прикладом може слугувати історія вступу до альянсу Фінляндії та Швеції: у вимогах до Швеції особливо прослідковувалася торгівля з США, пов'язана з важливими для Туреччини питаннями. Вони прагнули активізувати угоду про співпрацю в авіабудуванні та постачанні F-35, яка була заблокована через купівлю Туреччиною російських С-400.
"Ердоган, використовуючи шантаж щодо вступу двох північноєвропейських країн до НАТО, зміг домогтися відновлення співпраці", - зазначає пан В'ячеслав. "Сьогодні, ймовірно, позиція Ердогана також залежить від його прагнення налагодити контакти з новою адміністрацією США. Але за такою логікою виходить, що зараз ключовим питанням у переговорах з Вашингтоном є підтримка Туреччиною України у її амбіціях, і як тільки Анкара досягне згоди, ми можемо знову почути про 'мораторій на 10 років'?"
Я не впевнений, чи повністю розумію складність відносин між Ердоганом і Трампом. Здається, їхнє спілкування трохи кращe, ніж з Байденом, але все ж існують певні труднощі, - зазначає експерт з політики. - Ситуація така, що Туреччина втратила можливість стати нейтральним майданчиком для переговорів і можливої угоди між США та Росією або ж Росією та Україною щодо завершення конфлікту. Реджеп Ердоган, безумовно, був би радий, якби Туреччина відігравала таку роль. Тож настав час нагадати про те, наскільки важливим є його голос, і що з позицією Анкари слід рахуватися.
Виглядає так, що наразі президент Туреччини робить те, що може сприйнятися у Білому домі негативно, але, за словами Ліхачова, це природно для Ердогана - намагатися домінувати у двосторонніх відносинах завжди. "Є різні підходи до Трампа: намагатися догодити йому, не нехтувати лестощами (як це роблять Орбан, Нетаньяху), або викочувати сильну переговорну позицію і говорити з ним у трампівському стилі, що й провадить Ердоган", - пояснює член експертної ради Центру громадянських свобод та сходознавець Ліхачов. Щоправда, важко сказати, який підхід більш перспективний, зауважує експерт: Дональд Трамп сприймає лестощі з задоволенням, але потім може нехтувати такими партнерами. А партнери, з якими йому доводиться сперечатися та рахуватися, можуть отримати зі своїх дій певний зиск. "Власне, це той шлях, яким проходить зараз Україна. І та методологія, яку намагається експлуатувати Ердоган", - каже він.
РОСІЮ ЩЕ НІХТО НЕ КИНУВ ЗА БОРТО.
Попри те, що після падіння режиму Асада і фактичного тріумфу турецької стратегії в Сирії у РФ та Туреччини мало поменшати спільних тем для розмов, співробітництво з Росією продовжується, говорить Михайло Якубович. "РФ не вийшла повністю з Сирії, зберігає там певною мірою вплив і військовий, і політичний, - пояснює він. - Має хороші стосунки з Іраном - сусідом Туреччини. Тобто Кремль лишається важливим гравцем в регіоні і турки з цим рахуються". А ще Туреччина є великим транзитером газу, і після відключення української частини газогону російський газ пішов через Туреччину, яка збільшила для цього обсяги прокачування. Але в питаннях турецького газового хабу вже більшою мірою Туреччина ставить вимоги РФ, ніж навпаки.
З жовтня 2024 року в "газових" відносинах відбулися суттєві зміни, відзначає Ліхачов: Туреччина почала імпорт газу з Каспію, що походить з Туркменістану, через Азербайджан, обходячи Росію. Це перший випадок, коли туркменський газ досягає Європи без участі Росії, що сприяє диверсифікації джерел доходів для турецького бюджету. "Не можна сказати, що Туреччина була повністю залежна від Росії в цій галузі (хоча певна залежність все ж залишається), але Ердоган використовував РФ як важливий фінансовий ресурс у цій сфері", - зазначає політолог. На сьогодні у нього з'явилися нові можливості, і його стратегічні варіанти в грі з Росією стали більш вигідними. Це дозволяє йому робити заяви, які можуть викликати негативну реакцію в Кремлі. "Проте варто зазначити, що він завжди намагався продемонструвати Путіну свою силу", - додає експерт.
Для Туреччини Україна є цікавим партнером для подальшої співпраці, але водночас і певним подразником. "Країні було б значно вигідніше мати стабільне судноплавство і торгівлю в Чорному морі, і Туреччина, безперечно, прагне досягти цього через угоду з Росією або шляхом припинення бойових дій, навіть якщо це потребуватиме капітуляції України," - зазначає В'ячеслав Ліхачов. Проте це має відбуватися на умовах, які б гарантували збереження суверенітету України, адже посилення Росії в чорноморському регіоні також не в інтересах Анкари. "Туреччина зацікавлена у продовженні співпраці з Україною в різних сферах, зокрема у військово-промисловій," - підкреслює політолог. "Водночас, стійкий опір України ускладнює для Туреччини торговельні зв'язки та розвиток відносин у регіоні." Таким чином, хоча Україна й має своє місце в турецькій політиці, інтереси двох держав не завжди співпадають, особливо стосовно закінчення війни та інших важливих питань.
1-2 березня головне інформаційне агентство Туреччини "Анадолу" досить стримано реагувало на результати зустрічі Зеленського та Трампа в Білому домі. Але процитувало держсекретаря США щодо того, що президент України має просити вибачення у Трампа, і генсека НАТО: "Зеленський повинен знайти спосіб відновити стосунки з Трампом". А ще - Дмітрія Мєдвєдєва, який говорить, що РФ готова до переговорів, але чекає "кроків назустріч" (в сенсі, виконання усіх своїх вимог) і навіть речницю МЗС Марію Захарову у її оцінці подій в Овальному кабінеті та Сергія Лаврова (сказав, що команда Трампа - це "абсолютно притомні в усіх сенсах люди"). Про підтримку, висловлену деякими європейськими політиками Зеленському, в Анкарі теж не змовчали, і на фото з Зеленським під парасолькою Ердогана теж звернули увагу. А ще на сайті є аналітичний матеріал про "Всеосяжний внесок Туреччини в розв'язання російсько-української кризи" - мовляв, зустріч делегацій США та РФ у Стамбулі свідчить, що Туреччина - не регіональний гравець, а "точка довіри в глобальних переговорних процесах". Враження, що тамтешнє інформаційне поле хоч на відсоток схиляє до наративів України більше, ніж симпатизує позиціям Кремля чи адміністрації Дональда Трампа, не виникає.
"Ми повинні продовжувати зміцнювати партнерство з Туреччиною, розвивати військово-технічну співпрацю та підтримувати ініціативи, які не пов’язані з інтересами Путіна", - зазначив Ліхачов. Він підкреслив, що наявність Андрія Сибіги, колишнього посла в Туреччині, на посаді голови Міністерства закордонних справ є позитивом, оскільки особисті зв'язки та знайомства мають велике значення у цьому регіоні. "Не слід повністю покладатися на підтримку Туреччини: Ердоган може змінити свою позицію в залежності від відносин з США чи іншими впливовими гравцями, - зазначив експерт. - Але наразі ми спостерігаємо позитивну динаміку у наших відносинах, яку варто підтримувати".
Справжні гарантії безпеки від Туреччини Україні навряд чи світять, зауважує Михайло Якубович. За великим рахунком, їм байдуже щодо наших процесів, аби лиш була видимість, що турки - у великій грі.
Настають часи, коли необхідно активніше залучатися до ключових геополітичних процесів, і просте створення видимості може виявитися недостатнім. Це зумовлено тим, що партнери (які є у Туреччини з обох сторін, а також США, чий статус залишається невизначеним) потребують чіткої визначеності та реальної підтримки.
Тетяна Негода, місто Київ
