Підтримка ветеранів: роль держави, органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань – як знайти баланс?

Фото: МВС

Відповідальність за розробку політики підтримки ветеранів покладається на Міністерство у справах ветеранів. Реалізація цієї політики відбувається на місцевому рівні, що включає обласні державні (військові) адміністрації (24 області та місто Київ), районні державні (військові) адміністрації (136 районів), а також громади (1469 наявних громад).

Слід окремо відзначити так звані "ветеранські" організації (в лапках, оскільки в законодавстві немає чіткого визначення цього терміна), які відіграють важливу роль у наданні як безпосередньої допомоги ветеранам та їхнім родинам, так і у формуванні політики, що стосується ветеранів. Точна кількість таких організацій залишається невизначеною.

Отже, дано: велика кількість стейкхолдерів, які різняться щонайменше за географією, наявністю чи відсутністю підпорядкування, джерелами фінансування для надання підтримки ветеранам/кам.

Чи всі залучені сторони мають спільне розуміння? Розгляньмо приклад Стратегії політики щодо ветеранів, розробленої Мінветеранів на період до 2030 року, яка була затверджена в 2024 році.

Від плану до колективного усвідомлення - чи це дійсно один крок?

У дослідженні Право на захист про ролі та потреби локальних (про-)ветеранських організацій громадянського суспільства в реалізації ветеранської політики на рівні громади вказано, що представники органів влади на обласному рівні значно краще обізнані зі Стратегію та, відповідно, краще імплементують її у програми підтримки ветеранів, аніж представники органів місцевого самоврядування.

Серед п'яти респондентів з старостатів лише один зазначив, що має поверхневе знання про Стратегію, тоді як решта висловили, що чули про неї, але не мали можливості ознайомитися з документом особисто.

Якщо регіональна адміністрація базує свої програми підтримки на Стратегії, то в громадах такі програми, щонайбільше, були адаптовані для відповідності цій Стратегії, хоча це трапляється не завжди.

Як зазначено в дослідженні Право на захист, такі напрямки діяльності, закріплені в операційному плані до Стратегії, як адміністративні послуги для ветеранів/-ок та членів їхніх сімей, надання матеріальної підтримки, фізична реабілітація виконуються громадами лише задовільно, а забезпечення інших напрямків, наприклад, сприяння працевлаштуванню або розвитку власної справи, фактично покладається на "ветеранські" організації.

З деякими винятками, громади здійснюють фінансування програм підтримки ветеранів та їхніх родин за рахунок місцевих бюджетів, а не за державні кошти.

"Нарешті ти повернувся додому". Яким чином родина може допомогти ветерану, щоб це не стало для нього обтяжливим?

Громадські організації як точка опори

Серед організацій, які представляють ветеранів і взяли участь у дослідженні "Право на захист", майже всі респонденти (96%) надають інформаційно-консультаційні послуги ветеранам і їхнім родинам. 83% організацій залучають ветеранів до участі в громадських ініціативах, а 73% організовують заходи, присвячені вшануванню пам'яті. Психологічна підтримка надається 71% ОГС, а юридичну допомогу отримують 67% ветеранів. Менш активно організації займаються працевлаштуванням (25%), фінансовою підтримкою сімей (21%), медичним забезпеченням (12%) та організацією перевезень (12%).

Респонденти вважають, що саме місцеві громадські організації є найефективнішими постачальниками послуг для ветеранів.

Перед тим, як підвести підсумки, результати дослідження "Право на захист" свідчать про те, що, незважаючи на певні недоліки та сподівання на поліпшення, громадські організації активно співпрацюють з місцевою владою та між собою. Однак цей зв'язок стає менш інтенсивним на вищих рівнях. Наприклад, на обласному рівні лише 21% організацій підтримують регулярну комунікацію з органами влади, а з центральними структурами - всього 14%.

Спільне місце зустрічі

Отже, можна підсумувати, що ситуація виглядає наступним чином: держава, представлена Міністерством ветеранів, формує політику, зокрема, через розробку Стратегії; органи місцевого самоврядування, які часто стикаються з відсутністю фінансування і обмеженими можливостями, беруть участь у реалізації Стратегії "за згодою"; а також громадські організації, які користуються популярністю серед ветеранів та їхніх родин, що відчувають значний дефіцит комунікації з державою, починаючи з обласного рівня.

З огляду на таку велику кількість стейкхолдерів важливо запровадити різнорівневу координацію подібну до підходів у сфері гуманітарного реагування: на національному рівні Координаційний штаб з питань реалізації державної ветеранської політики має включати до свого складу не лише ключові міністерства та центральні органи державної влади, а й ОВА та громадські організації; обласні координаційні центри під керівництвом ОВА, у свою чергу, мають співпрацювати з громадами та організаціями громадянського суспільства.

І тоді може вдасться вирішити рівняння, з якого ми почали: важливі стейкхолдери поза державною системою - "ветеранські" організації - є видимими для Мінветеранів та ОВА. Як Мінветеранів, так і ОВА здійснюють координацію на національному та обласному рівнях, відповідно. Операційні проблеми, з якими стикаються громади, вирішуються у відповідній області, а спільні стратегічні - на національному координаційному штабі, до складу якого входять в тому числі громадські організації.

Юрко Вовкогон, ветеран: "Я не прагну полегшити життя ветеранів, але безумовно зацікавлений у тому, щоб зробити його більш змістовним."