Більше ніж 1 700 нових Іскандерів: Результат відновлення функціонування Північного потоку-2.

Коли Європа обговорює можливість відновлення імпорту російського трубопровідного газу, Україна ризикує отримати чергову хвилю смертей.

Наш новий аналіз попереджає, що запуск трьох важливих газопроводів — "Північний потік-2", "Ямал" і транзит через Україну — забезпечить Кремлю щорічно €4,7 млрд лише в формі податків і дивідендів від Газпрому. Це питання не лише економіки. Це безпосереднє фінансування війни, яка триває. Якщо ЄС та США піддадуться впливу інвесторів і промислових груп, Європа знову стане залежною від російського газу і фактично стане непрямим спонсором військової агресії проти України.

Трубопровідна трійка, що перевертає все з ніг на голову.

У фокусі уваги – три ключові газопроводи, які можуть суттєво змінити енергетичний баланс Європи та фінансову ситуацію Росії: "Північний потік-2" (27,5 млрд м³), "Ямал-Європа" (32,9 млрд м³) та транзитний маршрут через Україну (41,9 млрд м³). Загалом ці маршрути здатні забезпечити 102,3 мільярда кубометрів газу. Проте з 2022 року вони залишаються або недостатньо завантаженими, або повністю замороженими. Наразі ці питання знову стали предметом політичних дискусій.

Для порівняння, у 2023 році Європейський Союз імпортував всього 43 мільярди кубічних метрів газу з Росії, що становить менше ніж третину довоєнного показника. У випадку, якщо всі три трубопроводи запрацюють на повну потужність, постачання може зрости до 145 мільярдів кубічних метрів, майже досягнувши рекордних обсягів 2021 року. Це питання виходить за межі технічних аспектів — воно є стратегічним вибором: продовжити курс на енергетичну автономію або повернутися під вплив Кремля.

Ідея відновлення імпорту російського газу через трубопроводи знову стала актуальною, і причина цього не лише в закулісних дипломатичних переговорах. У лютому та березні 2025 року кілька джерел повідомили про таємні зустрічі між представниками США та акціонерами "Північного потоку-2". За інформацією ЗМІ, американські інвестори висловили інтерес до відновлення цього проєкту, який, незважаючи на те, що ніколи не був запущений в експлуатацію, все ще залишається технічно готовим до роботи. Цей розвиток подій викликав численні резонансні реакції в Європі.

Насамперед -- у Німеччині. Там низка промислових асоціацій, регіональних органів влади та навіть профспілкових об'єднань публічно закликали відновити імпорт дешевого російського газу через трубопроводи. Їхня логіка проста: високі ціни на енергоносії знижують конкурентоспроможність німецької промисловості, а втрати робочих місць ідеально вкладаються у популістські кампанії євроскептичних сил.

У результаті -- ринок реагує: ще до прийняття будь-яких рішень європейські ціни на газ почали знижуватися, прогнозуючи повернення російського ресурсу. Тільки очікування перезапуску трубопроводів спричинило падіння ф'ючерсів на голландському хабі TTF. Таким чином, газовий "ефект очікування" вже почав працювати на Москву.

Це -- нова конфігурація старої залежності. Аргументи на користь відновлення імпорту російського газу часто подаються як технократичні та аполітичні. Однак, за кожним "економічно обґрунтованим рішенням" стоїть реальна геополітична ціна. І платити за неї знову доведеться Україні -- кров'ю, а Європі -- власною стратегією енергетичної безпеки.

Вартість спокою в дусі Газпрому.

За зовнішнім виглядом "енергетичного прагматизму" приховується жорстка математика: повне відновлення експорту через три трубопроводи може забезпечити російському газовому гіганту "Газпром" до €39 мільярдів щорічно, згідно з нашим звітом, підготовленим за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Цей розрахунок ґрунтується на середній прогнозованій ціні європейського газу в розмірі €39 за МВт·год у період з липня 2025 до червня 2026 року. Усі дані взято з відкритих біржових джерел (Dutch TTF Futures), які вже враховують спекуляції щодо перезапуску Nord Stream 2 та Ямалу.

Проте ключовим аспектом є не лише те, яку суму отримає "Газпром". Потрібно розглядати ситуацію ширше — які вигоди отримає країна-агресор. У 2021-2022 роках середня частка державних доходів, отриманих від "Газпрому", складала 12,27%, що включає податки на прибуток і дивіденди.

З 2025 року планується збільшення корпоративного податку з 20% до 25%, що ще більше підвищить доходи державного бюджету Росії. Це призведе до додаткових €4,7 мільярда щорічно, які підуть безпосередньо на фінансування військових потреб Путіна.

Ці фінанси — це не просто концепція. У контексті російського оборонного комплексу це відповідає:

Конфлікт не зупиняється — він вимагає постійного підкріплення ресурсами. У той час як деякі держави організовують гуманітарну допомогу та постачання зброї для оборони, інші, ще не оговтавшись від енергетичної кризи 2022 року, готуються надати агресору нову можливість для дій. Отже, сьогодні питання полягає не в тому, чи варто відновлювати постачання газу, а в тому, чи готові ми фінансувати ще одну хвилю насильства?

Це озброєння здатне не лише продовжити війну -- воно уможливлює нові наступальні кампанії. Щорічна ін'єкція в російський військовий бюджет на рівні кількох мільярдів євро -- це саме той ресурс, який здатен зірвати контрнаступи, розширити фронт чи відновити атаки на цивільну інфраструктуру в центрі та на заході України.

Парадокс полягає в тому, що джерелом цього військового ресурсу можуть стати не лише Китай, Іран або Північна Корея, а й європейські споживачі, які прагнуть знайти "дешеве тепло" на зиму. Кремль відкрито визнає, що економічні зв'язки можуть бути використані як зброя. У той час як деякі країни намагаються зменшити свою залежність, інші готові відкупити себе від тривожних новин, знову відкриваючи старий газовий кран.

Ясна небезпека для безпеки Європи.

Відновлення імпорту російського трубопровідного газу -- це не лише економічна помилка, а й стратегічна загроза. За останні три роки Європейський Союз зробив безпрецедентний прорив у зменшенні енергетичної залежності від Росії: були розширені термінали LNG, укладені нові контракти з Норвегією, США, Катаром, розпочато масштабну програму енергозбереження.

У 2021 році Росія постачала більше 40% газу, споживаного Європейським Союзом, тоді як зараз ця частка знизилася до менш ніж 15%. Це не лише статистичні дані — це свідчення забезпечення автономії у прийнятті зовнішньополітичних рішень.

Відновлення енергетичної співпраці з Кремлем фактично призведе до скасування всіх досягнень, які були здобуті завдяки важким політичним і економічним зусиллям. Європа знову стане геополітично вразливою. Це особливо стосується тих країн, які історично уникали диверсифікації, таких як Угорщина, Словаччина та Австрія. Німеччина, яка вже зазнала невдачі через "Північний потік", ризикує знову опинитися в ролі слабкої ланки в системі енергетичної безпеки континенту.

Крім того, відновлення роботи газопроводів може суттєво зменшити санкційний тиск на Росію. Навіть якщо енергетичні санкції формально залишаться в силі, їхня ефективність суттєво погіршиться, оскільки фінансові потоки відновляться. Повернення прибутків "Газпрому" неминуче підтримає й інші сектори, які зазнали санкцій, такі як банківський, логістичний та оборонний. Це може підірвати концепцію "війни на виснаження" і надати Москві нові можливості для дій.

Нарешті, такий крок стане сигналом політичної слабкості Заходу. Якщо після тисяч ракет і сотень тисяч жертв Кремлю все ж дозволяють повернутись у роль надійного енергопостачальника -- це стане прецедентом. Путін отримає не лише гроші, а й моральну перемогу. І поки Європа заощаджуватиме на рахунках за опалення, Україна платитиме за це найвищу ціну -- людськими життями.

Європа сьогодні стоїть на роздоріжжі: або вона закріпить стратегічний розрив із Росією, або -- повернеться у замкнене коло залежності, яке вже одного разу призвело до катастрофи. Вибір на користь відновлення трубопровідного імпорту -- це не про "дешевий газ", а про дорогі наслідки. Кожне євро, сплачене за російський газ, -- це внесок у продовження війни, яку Путін веде не лише проти України, а й проти правил, прав і свободи, на яких тримається сам ЄС.

Єдиним дієвим рішенням залишається повне та безповоротне ембарго на трубопровідний газ, зріджений природний газ, нафту та нафтопродукти з Росії. Також важливо заблокувати потенційні інвестиції у відновлення інфраструктури, яка може поповнювати фінансові ресурси Кремля. Це питання не лише моралі, а й національної безпеки для всіх країн ЄС та партнерів України. Часткові дії означають часткову поразку. Історія вже продемонструвала: з Путіним неможливі безпечні компроміси.