Підкорені нації Російської Федерації: документ про колоніальні звірства.
Фото: vgolos.ua
Цими втратами Росія фактично позбавляється маргінальних груп, а також цілком цілих народів, які могли б стати основою для національних держав. Навіть поверхневий аналіз чисел показує, що Кремль в цій війні жертвує не лише росіянами, а й іншими етнічними спільнотами, які населяють цю країну. Один з таких народів міг бути знищений до останньої особи.
Народ, який перестав існувати.
Кереки -- один із найменш численних народів Далекого Сходу, який у наш час був на межі зникнення. Вони традиційно мешкали на півночі Камчатського півострова та прилеглих територіях, в умовах суворого клімату та дикої природи. Цей народ належить до корінних етносів Північної Азії й розмовляв мовою з чукотсько-камчатської групи. Однак через століття утисків і асиміляції їхня чисельність різко скоротилася, і зараз кереки існують переважно в записах етнографів та істориків.
На початку XX століття чисельність кереків становила лише кілька сотень, однак радянська політика асиміляції та колективізації завдала їм серйозного удару. Як і багато інших корінних народів Росії, вони втратили можливість вести свій традиційний спосіб життя. Репресії почалися з примусового переселення, утворення колгоспів і здійснення політики русифікації. Мова цього народу опинилася під загрозою зникнення, оскільки дітей відправляли до інтернатів, де навчання проводилося лише російською мовою. Замість традиційних занять полюванням та рибальством, які були основою їхньої економіки, їх змушували працювати в радгоспах, що призвело до знищення їхньої культури. Це стало типовою практикою СРСР, де всіх намагалися звести до єдиного стандарту, замість того, щоб зберегти унікальність кожного народу, їх просто змішували з іншими.
Одним із найгірших наслідків колоніальної політики стала втрата мови. Керецька мова вимерла -- носіїв, за оцінками лінгвістів, залишилося одиниці. Вона не передається молодшим поколінням, які асимільовані в російськомовне середовище. Мова для них була не тільки засобом комунікації, а й частиною духовного світу, пов'язаного з природою і традиційними віруваннями.
На початку ХХІ століття російська влада оголосила про "турботу" про корінні народи Півночі, однак реальних змін це не принесло. Економічна маргіналізація, бідність, безробіття та алкоголізм залишаються проблемами, які продовжують руйнувати крихкі залишки спільноти. За даними Всеросійського перепису населення 2010 року, в Росії проживало лише 4 особи, які офіційно ідентифікували себе як кереки. Це найменша за чисельністю національна меншина країни.
Сьогодні є підстави вважати, що цей народ став жертвою колоніальної політики Кремля і припинив своє існування. Ось тут дійсно йдеться про непоправні втрати.
Свобода народам - безпека Україні. Чому нам варто підтримувати національні рухи в РФ?
РФ зробила все, аби добити кереків
Російські пабліки повідомили про загибель Івана Таймагира у вересні 2024 року. Він чинив опір українському війську в Курській області, допоки наші воїни його не знищили. Іван Таймагир загинув у віці 56 років і, схоже, на ньому кереки й припинили своє існування. Якби не імперська та колоніальна політика РФ упродовж століть та в конкретному випадку - можна було би зберегти народ та його культуру.
Изображение: patrioty.org.ua
Коли йдеться про вимирання якогось виду, то навіть про тварин піклуються більше, ніж у Росії про корінні народи. Тварин вносять до Червоної книги, намагаються зберегти їхніх останніх представників та створити умови для розмноження. Про людей в імперії турбуються значно менше: якщо не росіянин, то можна і на так звану "СВО" відправити.
Кереків більше не існує. Проте під загрозою досі перебувають численні етнічні групи, згідно з інформацією станом на 2021 рік:
алюторці - 96 осіб; алеути - 397 осіб; тази - 235 осіб; орочі - 527 осіб; негидальці - 481 особа; енці - 201 особа.
Із продовженням колоніальної політики Кремля та загарбницької війни проти України ці та інші народи також можуть залишитися лише на сторінках підручників.
Змушені народи повинні об'єднатися на захист свободи.
Кожен, хто йде на Україну війною - ворог. І не важливо, якого він походження. Керек чи росіянин, алеут чи бурят, кожен із них є і буде законною ціллю для українського солдата, якщо він прийшов до нас зі зброєю.
Але серед поневолених народів РФ однозначно є і свідомі люди. І саме такі стають жертвами російської політики. Є ті, хто вже у лавах Сил оборони та ті, хто готові розколювати імперію шляхом диверсій та порушення національного питання на міжнародному рівні. І їх має ставати все більше.
Більше року тому в парламенті була створена тимчасова спеціальна комісія, яка займається питаннями поневолених етнічних груп. Ми не повинні залишатися в очікуванні, поки російська влада мобілізує чеченців, татар чи удмуртів. Натомість, необхідно вживати проактивних заходів, формуючи власну стратегію співпраці з цими народами та знаходячи серед них потенційних партнерів.
Бо вони дійсно є. Сьогодні в лавах ЗСУ є батальйони чеченців та бурятів, які стали жертвами імперської політики і вступили до українського війська, аби боротися за нашу та власну свободу.
І це має бути зустрічний рух: ми зацікавлені в пошуку союзників, поневолені народи мають бути зацікавлені в тому, аби зберегти своє існування. Боротьба за свободу в лавах української армії з меншими втратами точно підвищує шанси на виживання, ніж життя в колоніальній країні чи тим паче збройний опір нашому війську. Зволікання або російська мобілізація можуть призвести до того, що й інші народи повторять долю кереків.
Україна повинна відіграти активну роль у єднанні поневолених народів Російської Федерації, — заявив військовий Ігор Шолтис.
