В Україні майже немає людей, які стверджують, що Голодомор мав якийсь зміст. На відміну від Росії, як зазначає Тімоті Снайдер.

Історик зазначає, що українці сприймають війну через особисті історії, імена та родини, відмовляючись від радянського образу "невідомого солдата".

Росія та Україна мають спільне пострадянське минуле, однак за останні 33 роки кожна з країн інтерпретувала це минуле по-своєму. У Росії, як і за часів Радянського Союзу, страждання часто подається в позитивному світлі, тоді як для українців воно сприймається негативно. Це також відображається у сприйнятті війни: українці аналізують події більш індивідуально та через призму плюралізму. Таку думку висловив професор Єльського університету Тімоті Снайдер, лідер проєкту "Українська історія: глобальна ініціатива".

У бесіді з ZN.UA "Українці відкинули радянський героїзм і необхідність страждати" він зазначив, що в путінській Росії, де одна й та ж особа перебуває при владі вже 25 років, радянське минуле експлуатується вибірково. Це робиться для формування політики пам'яті, яка має на меті підтримувати існуючий режим. У цій політиці страждання та жертви завжди трактуються як позитивні явища.

"В Україні, звісно, також існує офіційна політика пам'яті, і в ній були моменти, які мені особисто не подобалися, зокрема, офіційний вибір героїв чи перебільшення кількості жертв Голодомору. Але в Україні було набагато більше самосвідомості, плюралізму та незгоди. Різні уряди займали різні позиції щодо минулого. Крім того, і це, мабуть, найголовніше -- в українському розумінні радянського минулого страждання не завжди є чимось позитивним. Страждання -- це зазвичай або часто щось негативне. Практично ніхто в Україні не говорить, що Голодомор мав сенс, бо був необхідний для прогресу. На противагу цьому у Росії одна з фундаментальних ідей полягає в тому, що голод міг бути, але він був частиною п'ятирічного плану; адміністративних помилок, може, й припустилися, але вони були частиною більшої історії прогресу", - зазначив Снайдер.

Історик підкреслив, що так само по-різному сприймається зараз в обох країнах війна в Україні.

"За словами Максима Кривцова, війна -- це імена, війна -- це люди, яких ви знаєте, війна -- це життя окремих людей, війна -- це сім'ї. Це один із підходів, і я вважаю, що це здоровий підхід, що кожна людина є різною, а кожне втрачене життя особливе. Він разюче відрізняється від радянського уявлення про невідомого солдата чи мільйони людей, які вмирають за Батьківщину. Там усі смерті об'єднані і мають єдину мету. Такий підхід здається дуже нездоровим і небезпечним", - вказує Снайдер.

Він зазначив, що війна, ймовірно, стане такою ж важливою для формування мислення, яке відрізняється від російського, як і досвід радянського періоду. Вже зараз, під час її триваючих подій, варто задуматися над тим, що в радянському досвіді було хибним, зокрема над концепцією, що страждання можуть слугувати досягненню певної мети.

"На мою думку, українці в цій війні сприймають події по-іншому. Вважаю, що їхня точка зору відзначається значною індивідуальністю та різноманіттям", - зазначив він.