"Коректні назви" від Міністерства закордонних справ: Україна відновлюватиме українські назви для іноземних географічних об'єктів.
Роман Кабачій, журналіст, історик та старший науковий співробітник Національного музею історії України в контексті Другої світової війни, підкреслює значущість цієї політики для збереження історичної пам'яті.
LB.UA - для тих, хто здатен на глибокі роздуми.
Підтримайте нашу ініціативу!
"Цей процес сприятиме формуванню історичної пам’яті українського народу щодо територій, які стали поза межами України у 1991 році. Це не є вимогою на ці землі, а шляхом збереження спадщини, яка була створена протягом багатьох поколінь українців," — підкреслює він.
Зображення: Роман Пупенко Історик Роман Кабачій
Він впевнений, що назви Перемишль, Холм, Сянік та Пряшів свідчать про історичну присутність українців у цих місцях, яка була знищена або витіснена протягом двадцятого століття.
"Берестя повинна звучати так, як Берестейський проспект у Києві, адже це невід’ємна складова нашої культури," -- зазначає Роман Кабачій.
Він також підкреслює важливість уникнення непорозумінь у транслітерації: українською мовою це буде Перемишль, а латиницею — Przemysl.
Ця політика повинна впроваджуватися таким чином, щоб люди з сусідніх країн могли чітко розуміти, куди вони прямують на потязі чи автобусі. Наприклад, слід використовувати кириличне написання "Перемишль" і латинське "Przemysl". Існують випадки, коли на дорогах Волинської області вказівники демонструють напис "Kholm", але це зовсім не відповідає латинському "Chelm". Щоб уникнути плутанини, важливо дублювати назви. У випадку з Холмом потрібно щонайменше відновити баланс, аналогічний тому, який запровадила Укрзалізниця для Перемишля: українською "Перемишль" і латинкою "Przemysl". Але ні в якому разі не "Хелм", підкреслює історик.
Проти цього рішення виступили представниці громадськості та медіа. Оксана Форостина, письменниця, публіцистка та редакторка рубрики "Опінії" у виданні "Україна Модерна", рішуче засудила цю ідею. Вона підкреслила, що ініціатива не відповідає профілю Міністерства закордонних справ.
"Не можу зрозуміти, кому міністр Андрій Сибіга вдячний за свою пораду, але дуже шкода, що він її прийняв. Найперше, залишається незрозумілим, чому ініціатива виходить від Міністерства закордонних справ, адже "мова йде виключно про використання в Україні, ми не нав'язуємо нічого". Добре, в українських документах буде записано Ряшів, а як бути з англомовними?"
Зображення: Інститут культурних стратегій Редакторка Оксана Форостина
Форостина висловлює думку, що ця ініціатива суперечить раніше проведеній дипломатичній діяльності, що стосується запровадження написів Kyiv, Odesa та інших.
"Я мала ілюзію, що мета дипломатії -- полегшення порозуміння, а не навпаки. Намагаючись вловити логіку, грішним ділом, подумала, що міністр вважає Ряшів таким самим українським топонімом, як Київ?" -- продовжує вона.
Окрім цього, вона попереджає про небезпеку "ретроспективного романтизму", що може бути подібним до мови країн, які звертаються до "історичної величі", ігноруючи сучасні принципи міжнародного права.
Чи не є офіційна позиція нашої країни "кордони 1991 року"? Я знаю, що в Україні є чимало активістів, які борються за "етнографічні території", але сподівалася, що в Міністерстві закордонних справ працюють професіонали, і ці дві групи не повинні перетинатися. Проте найгірше у цьому повідомленні, на мою думку, це пояснення ініціативи через "самоповагу" та заява про те, що "меншовартості ми повинні позбуватися докорінно". Уявіть собі, що завтра італійське Міністерство закордонних справ запропонує використовувати назву Londinium (замість звичної Londra), стверджуючи, що Лондон заснували римляни, і звернеться до "самоповаги". Ми вже знаємо одну країну, яка шукає джерела самоповаги у глибині середньовіччя, і це дивно, що наше МЗС прагне наслідувати саме її. Я думала, ми з цією державою перебуваємо у стані війни, - підкреслює Оксана Форостина.
Головна редакторка журналу Re/visions Journal Дарія Бадьйор висловлює свою критику щодо дій Міністерства закордонних справ.
Зображення: З Facebook Дарії Бадьйор
Досить тривалий час я не висловлював думок щодо культурних політик, оскільки це викликає у мене певний дискомфорт і нагадує про "День бабака", але без позитивної музики. Проте ця новина справді мене вразила.
Міністерство закордонних справ розпочне процес систематизації застосування українських назв для іноземних географічних об'єктів. Планується організувати професійні переговори, активну громадську дискусію та міжвідомчу координацію для реалізації цих змін. "Мова йде про використання назв в Україні, ми не маємо наміру нічого нав'язувати іншим", -- підкреслив міністр.
Міністерство закордонних справ "зосереджується на питаннях використання в Україні". Чи лише мені це виглядає дивно? Чи справді в МЗС більше немає важливих справ? Чи в нас усе гаразд з фінансуванням Українського інституту, закордонними проєктами та представництвом українців за кордоном? Чи є в кожній ключовій країні освічені та професійні культурні аташе? І не варто забувати, що частина цього рішення має явний імперський підтекст, що може призвести до нових конфліктів з Польщею та Угорщиною, — написала вона на своїй сторінці у Facebook.
Які наступні кроки?
На даний момент Міністерство закордонних справ повідомило, що ця ініціатива потребує подальшого "обговорення між різними відомствами та громадськістю". Планується створення окремого реєстру географічних назв, що використовуватиметься в українському контексті, а також розробка рекомендацій щодо їхньої транслітерації, щоб запобігти можливим непорозумінням.
Питання залишається актуальним: чи стане відновлення історичних назв проявом самоповаги, чи, навпаки, призведе до нових непорозумінь?
