Прифронтові населені пункти та громади потребують комплексного підходу в політиці, а не лише окремих тимчасових заходів, - зазначив Терехов.

Інтерв'ю з мером Харкова Ігорем Тереховим, яке провело агентство "Інтерфакс-Україна".

Які міграційні процеси можна помітити в Харкові в даний час? Чи можна стверджувати, що відзначається виїзд населення внаслідок посилення атак на критично важливі об'єкти або значного збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб?

- У Харкові одночасно спостерігаються два паралельні процеси. З одного боку, будь-яке посилення обстрілів, особливо критичної інфраструктури, або загострення на фронті завжди провокує хвилю тимчасових виїздів. Це нормальна реакція людей на такі виклики. З іншого боку, наше місто залишається головним якорем для переселенців зі cходу і частково з півночі України. Тому що ми маємо все необхідне для більш нормального життя під час війни. У нас є гарна медицина. Ми вже побудували і продовжуємо будувати безпечні школи. Є можливість отримати роботу, є безкоштовний проїзд в громадському транспорті і так далі.

За офіційними даними, на сьогодні в Харкові налічується 210 тисяч вимушених переселенців. Серед них близько 120 тисяч осіб прибули до нашого міста відразу після початку повномасштабної агресії. У листопаді ми виявили більше ніж 1 600 нових переселенців, в основному це люди, які переїхали з Куп'янська, Борівської громади Харківської області та з Донеччини.

Проте основна тенденція, яку можна помітити, полягає в тому, що люди продовжують залишатися в Харкові, незважаючи на загрози обстрілів.

Отже, якщо порівняти з літнім періодом, то загальна чисельність населення Харкова залишилася незмінною?

- Ні, у нас є один мільйон триста тисяч осіб.

Яка є актуальність питання житла для внутрішньо переміщених осіб?

Ця ситуація є не просто терміновою, а справді критичною. Наразі вживаються лише тимчасові заходи, а не системні рішення. У нас є 54 гуртожитки, які слугують місцями для тимчасового проживання. Сьогодні в них проживають 7 тисяч переселенців. Проте це не вирішує питання сотень тисяч людей, які змушені шукати житло на ринку за високими цінами або ж залишатися у родичів.

У прифронтових регіонах іпотека практично недоступна. Так, формально державна програма існує. Але, якщо взяти реалії прифронтових міст, то банки майже не надають кредитів. Страхові інструменти теж не працюють. Люди з прифронтових територіях не можуть скористатися програмами, які для них є найбільш необхідні.

Тут ми підходимо до принципового моменту. Все більше людей вже сьогодні думає не про тимчасове перебування, а про вибір міста, де вони залишаться жити. Якщо людина не бачить перспективи з житлом у прифронтовому місті, яке постійно перебуває під обстрілами, якщо вона вимушена платити тут ринкову оренду, то вона рано чи пізно вирішить їхати глибше в тил, де більш безпечно і набагато простіше знайти житло і роботу. Тобто для прифронтових міст і громад це прямий ризик втратити людський капітал.

Отже, Асоціація міст і громад, що знаходяться в прифронтовій зоні, яку я очолюю, виступає за необхідність переходу від тимчасових заходів до комплексної політики в сфері житла для внутрішньо переміщених осіб у цих регіонах. Основна мета полягає у створенні так званого фонду соціального та муніципального житла, а також забезпеченні довгострокової оренди за доступними цінами, що будуть прив'язані до доходів. Це дозволить інтегрувати переселенців у місцеву громаду та суспільство загалом.

Цей фонд соціального та муніципального житла буде створюватися шляхом зведення нових житлових об'єктів.

Існує кілька варіантів вирішення цієї проблеми. По-перше, нове житлове будівництво. Я особисто підтримую цей підхід, оскільки будівництво створює робочі місця і є двигуном економічного розвитку. По-друге, слід розглянути можливості реновації та реконструкції існуючих будівель. Проте важливо, щоб це не були лише тимчасові рішення, а постійні житлові комплекси. Ми повинні створити умови, за яких люди захочуть залишитися. Це можливо, якщо забезпечити стабільність, можливості для нормального життя, а також наявність житла і робочих місць, а для дітей — школи та дитячі садки.

Згідно зі статистичними даними, близько 50% переселенців у Харкові складають ті, хто не може або вже не має можливості працювати. Серед них — діти, особи з інвалідністю та пенсіонери. Інша половина — це люди, які здатні до активної праці. Яка ж ситуація з їхнім працевлаштуванням?

- Сьогодні у Харкові із загальної кількості переселенців близько 93 тис. - люди працездатного віку. З них приблизно 9 600 (трохи більше 10%) активно шукають роботу і потребують допомоги з працевлаштуванням. Тобто переважна більшість з тих, хто може працювати, так чи інакше залучені в економіку міста.

Структура зайнятості в регіоні є досить практичною. Більшість переселенців працює в комунальних підприємствах та організаціях критичної інфраструктури. Вони беруть участь у ремонті житлових будинків, у житлово-комунальному господарстві, транспортній сфері та відновленні після обстрілів. У медичній сфері міста налічується 724 вимушених переселенці. У навчальних закладах працює 179 вчителів-переселенців. Значна частина внутрішньо переміщених осіб (ВПО) зайнята в сферах послуг, торгівлі та логістики. Деякі переселенці відкривають власний бізнес, що є досить складним завданням в умовах прифронтового міста через високі ризики, обмежений доступ до кредитування і страхування. Проте я спілкувався з переселенцями, які стали частиною бізнес-спільноти, і помічаю їхню активність та бажання працювати. Вони активно шукають нові можливості. Ми, звісно, надаємо їм підтримку. У Харкові вже 173 переселенці отримали мікрогранти від місцевої влади на загальну суму близько 81,5 мільйона гривень, що дозволило створити 318 нових робочих місць. Таким чином, ми спостерігаємо певний мультиплікативний ефект.

- Асоціація прифронтових міст та громад виступає за створення підфонду з підтримки ВПО у межах Фонду підтримки прифронтових територій. Про що саме йдеться? Чому існуючих програм підтримки переселенців недостатньо?

Держава реалізує програми підтримки для внутрішньо переміщених осіб, але їхня універсальність викликає запитання. Вони однакові як для тихих тилових міст, як от Ужгород, так і для прифронтових, наприклад, Харкова. Проте, реалії життя в цих регіонах суттєво відрізняються. У прифронтових громадах люди стикаються з безпековими загрозами, мають труднощі у пошуку житла та роботи. Лікарні часто переповнені, а шкіл, незважаючи на зусилля з їхнього будівництва, недостатньо, навіть якщо деякі з них зводять під землею. На жаль, державна політика майже не враховує ці відмінності між тиловими та прифронтовими регіонами.

Саме тому Асоціація пропонує створити окремий підфонд з підтримки ВПО у межах запропонованого нами Фонду підтримки прифронтових територій. Ми наполягаємо на спеціальних програмах для прифронтових міст і громад, які будуть поєднувати зайнятість, житло і соціальну підтримку переселенців. Це буде єдина система. Логіка проста: спрямувати ресурси туди, де найбільше навантаження, де універсальні програми або не можуть працювати, або працюють набагато гірше, ніж на тилових територіях.

Цей підфонд повинен зосередитися на фінансуванні будівництва та реконструкції соціального житла для людей, які переселилися, модернізації наявних гуртожитків, а також на запуску довгострокової програми оренди житла для внутрішньо переміщених осіб. Це є надзвичайно важливим для всіх міст і громад, розташованих поблизу лінії фронту – не лише для Харкова, а й для Запоріжжя, Кривого Рогу, Дніпропетровщини, Чернігівщини та Сумщини. Для цих регіонів питання житла для переселенців є не тільки соціальним аспектом, а й питанням виживання. Від цього залежить, чи зможуть прифронтові території зберегти населення, стабільність економіки та забезпечити своє майбутнє. Тому саме на ці питання має бути спрямована державна політика вже сьогодні.

Другим напрямком діяльності підфонду є забезпечення комфортних умов для життя. Це включає в себе надання житла, енергетичну стабільність та розвиток основної інфраструктури в регіонах, де мешкають внутрішньо переміщені особи. Третій аспект – це підтримка найбільш вразливих груп населення, таких як літні люди, особи з інвалідністю та матері з дітьми. Це також охоплює психологічну підтримку та соціальний супровід. Ми маємо на увазі впровадження нових видів фінансових виплат і інвестиції в соціальну допомогу. Якщо людина має дах над головою, роботу та доступ до основних послуг, вона залишиться в цій місцевості.

Ще раз наголошую: підтримка ВПО у прифронтових регіонах - це не лише соціальна політика. Це питання стійкості громад, їхньої економіки і, зрештою, це питання обороноздатності України. Саме тому ми пропонуємо окремий, цільовий підхід.

Які інші ініціативи, крім допомоги внутрішньо переміщеним особам, планується фінансувати з Фонду підтримки прифронтових регіонів?

Цей Фонд створює можливість перейти від епізодичних до комплексних рішень. Мова йде не про повторення функцій уже існуючих організацій, а про спеціалізований механізм, який зосередиться на прифронтових регіонах і доповнить діяльність майбутньої Національної установи розвитку. Наша концепція полягає в тому, що в рамках загальнонаціональної політики потрібно виокремити особливу увагу на зонах з високими безпековими ризиками, де ринкові інструменти або не діють зовсім, або мають дуже обмежену ефективність. Тому Національна установа розвитку повинна зосереджуватися на стратегічних питаннях, таких як доступ до кредитів, страхування військових ризиків, надання грантів для бізнесу, фінансування проектів розвитку тощо. Тим часом Фонд підтримки має займатися оперативними та швидкими рішеннями на місцях.

Перший напрямок фінансування через Фонд - це компенсація та відшкодування збитків людей та бізнесу, які постраждали внаслідок російської агресії.

Другий аспект - це сприяння локальним ініціативам з відновлення у громадах, розташованих поблизу лінії фронту. Мова йде про відновлення життєво важливої інфраструктури та систем, які забезпечують життєдіяльність населення, тобто проекти, які безпосередньо торкаються життя людей.

Третій напрямок - фінансові інструменти для бізнесу, які доповнюють роботу Національної установи розвитку. Це страхування воєнних ризиків, гарантії на запуск і розвиток бізнесу, конкурсне фінансування проєктів розвитку. Окремий трек - залучення міжнародних ресурсів. Ми говоримо про використання таких механізмів як Рillar 2, співпрацю з експортно-кредитними агентствами та міжнародними страховими компаніями. Формула дуже проста і зрозуміла для бізнесу: страхування плюс кредит плюс грант, все в одному пакеті. Тоді воно буде працювати.

Які, на вашу думку, джерела повинні стати основою для формування Фонду підтримки територій, що знаходяться поблизу фронту, і яким чином буде здійснюватися розподіл фінансових ресурсів між містами та громадами?

Фінансування Фонду надходить з державного бюджету, міжнародних програм, а також від донорських та фінансових установ. Важливо зосередити ці ресурси в містах і громадах, які знаходяться поблизу фронту.

Ключовим аспектом є те, що механізм розподілу фінансових ресурсів Фонду мусить бути максимально зрозумілим і прозорим. Він повинен брати до уваги ризики безпеки, масштаби руйнувань, кількість внутрішньо переміщених осіб, а також навантаження на інфраструктуру і соціальні системи міст чи громад. Такий процес не повинен здійснюватися в ручному режимі, як це було раніше, а базуватися на чітких та зрозумілих принципах.

Хочу наголосити, що це принесе вигоду не тільки для прифронтових громад, але й для всієї країни. Адже кожна гривня, яка інвестується в економіку прифронтових регіонів, перетворюється на податки, нові робочі місця, збереження населення і зміцнення економічної присутності держави в зонах конфлікту. У разі відсутності таких заходів ситуація, на жаль, може погіршитися. Ми можемо зіткнутися з відтоком населення та бізнесу з прифронтових територій, деградацією інфраструктури і виникненням так званих сірих зон у національній економіці. Я впевнений, що держава не прагне до такого розвитку подій, і ми також проти цього. Тому ми вважаємо, що Фонд має стати не тимчасовим утворенням, а складовою довгострокової політики, яка дасть чіткий сигнал людям та бізнесу: так, у прифронтових громадах існують підвищені ризики, але держава готова взяти на себе значну частину цих ризиків. Фонд повинен функціонувати навіть після завершення активних бойових дій, оскільки відновлення прифронтових територій є найтривалішим і найскладнішим процесом.

Обговоримо тему бізнесу. З початку квітня минулого року підприємці в Харкові отримали звільнення від сплати місцевих податків та зборів. Які наслідки, як економічного, так і соціального характеру, принесло це рішення?

- Ми пішли на цей крок абсолютно свідомо, розуміючи, які будуть втрати бюджету. З квітня 2024 року це близько 2 млрд. грн. Але ми чітко усвідомлювали, що підтримка бізнесу - це інвестиції у стабільність міста, це збереження економіки і робочих місць. Завдяки нашому рішенню бізнес отримав можливість залишати обігові кошти і направляти їх у діяльність, платити заробітні плати, продовжувати роботу і хоча б мінімально інвестувати у відновлення. Тобто ми отримали соціальний ефект не менш важливий за економічний. Бо люди зберігають роботу, дохід, а отже і можливість залишатися жити у місті, а не їхати звідси у пошуках кращої долі.

Завдяки цьому механізму сьогодні у Харкові 127 тисяч ФОПів. До початку повномасштабного вторгнення їх було лише 120 тисяч. Це свідчить про те, що наше рішення цілком себе виправдало. Про його ефективність також свідчить масштабування нашої ініціативи на інші прифронтові громади. Цим шляхом пішли Запоріжжя і Суми, розглядають таку перспективу у Миколаєві.

Які інші ініціативи для підтримки підприємництва ви могли б запропонувати в найближчому майбутньому?

Окрім податкових ініціатив, Харків активно розвиває різноманітні інструменти для підтримки підприємництва. Деякі з них вже функціонують, а інші перебувають на стадії реалізації. Наприклад, вже запроваджено механізм часткової компенсації відсоткових ставок до 50% для малого та середнього бізнесу за кредитами в національній валюті на суму до 300 млн грн терміном до 5 років. Це один із небагатьох інвестиційних інструментів, якими реально користуються підприємці. Проте таких інструментів необхідно створити значно більше.

Крім того, у Харкові на базі одного з ЦНАПів працює бізнес-хаб. Це сервісна точка входу для бізнеса, де підприємці можуть отримати консультації щодо реєстрації, ведення справи, доступу до грантових програм, участі в державних, міжнародних інвестиційних і інших фінансових програмах без зайвої бюрократії, що дуже важливо.

У наступному році стартує ваучерна підтримка участі місцевих товаровиробників у виставково-ярмаркових заходах в Україні і за кордоном. Це інструмент просування харківської продукції на нові ринки збуту.

В даний час розробляється система підтримки підприємництва серед ветеранів. Це передбачає надання фінансових консультацій та інструментів для тих ветеранок і ветеранів, які мають намір відкрити власний бізнес. Ця ініціатива є частиною окремого соціального проекту, спрямованого на економічну адаптацію наших захисників, і є надзвичайно важливим напрямком, який потребує подальшого розвитку.

Наш підхід є досить простим. У прифронтових містах ми не можемо обмежитися лише декларативними програмами для підтримки бізнесу. Нам необхідні ефективні інструменти, які дійсно працюють. Лише тоді бізнес зможе залишитися. На рівні Асоціації прифронтових міст і громад ми постійно акцентуємо увагу на системних рішеннях. Як я вже зазначав, підприємництво в цих регіонах функціонує в умовах, де традиційні ринкові механізми не діють. Тому потрібні спеціалізовані механізми. Це включає, насамперед, страхування воєнних ризиків, доступ до кредитів, гранти для старту та розвитку бізнесу, а також компенсації для підприємців, які постраждали. Підтримка бізнесу в прифронтових районах - це не просто благодійна діяльність, а цілком обґрунтована стратегія.

- Коли можна очікувати на створення Фонду?

Ми вважаємо вкрай важливим, щоб рішення про створення Фонду було прийняте на державному рівні в найкоротші терміни. Чим раніше ми впровадимо ці механізми, тим більша ймовірність, що прифронтові регіони після завершення війни перетворяться не на зони економічного занепаду, а на каталізатори відновлення України.

Хто конкретно повинен ухвалити це рішення?

Фонд може бути створений за указом Уряду. Проте Верховна Рада ухвалює рішення щодо виділення фінансування з державного бюджету.

Вкажіть три ключових кроки, які слід здійснити на державному та/або місцевому рівні у випадку укладення реальних мирних угод, щоб Харків, Суми, Чернігів, Миколаїв, Кривий Ріг та інші населені пункти, розташовані біля фронту, не залишалися враженими наслідками війни протягом багатьох років, а навпаки, стали привабливими для бізнесу та комфортного життя.

По-перше, для міст, що знаходяться поблизу фронту, вирішальним є питання стабільності та якості життя. Це має велике значення. Саме від цього залежатиме, чи залишаться люди і підприємства, чи ці території залишаться під впливом військових умов. Основна помилка, якої слід уникати, – це закріплення стану "прифронтовості" як постійного способу життя для міст і громад, перетворюючись на своєрідного "залізного дикобраза". Міста не можуть безкінечно існувати в режимі очікування загрози, коли вся їхня діяльність зосереджена на обороні і подальшій мілітаризації. Це не є проявом сили, а призводить до знищення населення. Якщо люди не побачать можливостей для розвитку, вони просто залишать свої домівки, а громади стануть новими "пустками". Це потрібно усвідомлювати. Прифронтові території повинні вести нормальне мирне життя: працювати, навчати дітей, розвивати бізнес та планувати своє майбутнє. Безпека має виступати не як основа повсякденного життя, а як його природний фон.

Друге. Безумовно, укріплення та оборонні механізми є необхідними. Проте справжнє відчуття безпеки не повинно базуватися лише на постійній мілітаризації, а скоріше на реальних міжнародних гарантіях безпеки та чіткій позиції України в європейській спільноті та її архітектурі безпеки. Саме це дозволить уникнути відчуття тимчасовості миру та надасть людям можливість будувати своє життя без постійного стресу.

Третій ключовий аспект – відновлення як стратегічний курс держави, а не просто набір окремих ініціатив. Міста, що перебувають у зоні конфлікту, не можуть бути відновлені за стандартними нормами. Вони залишаються на фронтовій лінії, стримуючи російську агресію, і тому мають бути в авангарді процесу відновлення. Відновлення – це не лише реставрація зруйнованого, а й створення сприятливих умов для життя людей, щоб вони могли повернутися до своїх спільнот. Громади повинні зробити все можливе для того, щоб повернення стало реальністю, а люди залишилися. Головним критерієм успішності відновлення є не кількість відновлених об'єктів у звітах, а саме люди, які повернулися, та якість їхнього життя.

Така модель відновлення має одразу виходити за межі мінімальних стандартів і закладати довгостроковий горизонт розвитку. У поєднанні з надійними безпековими гарантіями та поступовою інтеграцією України в європейський політичний і економічний простір це забезпечить нашим прифронтовим громадам можливість не залишатися особливою зоною, а стати повноцінною частиною світової економічної та безпекової моделі.

Чи вважаєте ви, що мир може бути досягнутий у найближчому майбутньому?

Прогнозувати, скільки ще знадобиться часу для досягнення миру, є досить складним завданням. Це залежить від багатьох чинників, зокрема від розвитку подій на фронті. Також важливу роль відіграють зусилля наших міжнародних союзників, які повинні стимулювати агресора до конструктивних переговорів. Економічна ситуація також має значення. Значущим є те, що країни Європейського Союзу нещодавно ухвалили рішення про підтримку України на 2025-2026 роки. Це зміцнить нашу фінансову та економічну стабільність, а також суттєво підвищить наші позиції в переговорах.

На мою думку, спостерігаючи за висловлюваннями Президента України, членів нашої переговорної команди та наших американських союзників, можна стверджувати, що в нинішній момент мирна угода виглядає більш реальною, ніж будь-коли з початку повномасштабного вторгнення. Проте, чи станеться це найближчим часом - покаже тільки час.

Я переконаний, що нам потрібен справжній мир, а не просто тимчасове перемир’я, яке супроводжується постійними ризиками та невизначеністю. Це лише навантажує наших людей і викликає тривогу. Ми повинні прагнути до справедливого і тривалого миру, який забезпечить безпеку та розвиток України, дозволяючи людям знову жити спокійно, працювати та планувати своє майбутнє. Нам потрібен мир, що сприятиме відновленню промисловості, створенню нових робочих місць, очищенню територій від мінами, відбудові міст і підтримці тих, хто найбільше постраждав від війни. Саме до цього ми повинні прагнути. Я вірю і впевнений, що це цілком досяжно. Це абсолютно реально.

У березні 2022 року ви висловлювали своє бажання відсвяткувати бал на площі Свободи в Харкові в день, коли Україна здобуде перемогу над російськими військами...

- І ми неодмінно виконаємо це!

Вважаєте, що вальс Перемоги на площі Свободи може відбутися в перший день після завершення війни? Чи буде укладення мирних угод справжньою Перемогою?

Якщо світ враховуватиме інтереси України, це без сумніву стане великою Перемогою.