Рік Трампа: успіхи, невдачі, безлад та "швидкі угоди", які зіткнулися з реальністю.
Минув рік з інавгурації Дональда Трампа, який відзначився зниженням нелегальної імміграції та провалом обіцянки щодо війни в Україні. Також були конфлікти з Ілоном Маском, скандал з "файлами Епштейна" та напруга з європейськими союзниками через Гренландію.
20 січня виповнюється рік з моменту інавгурації 47-го президента США Дональда Трампа. Протягом цього часу він не лише запровадив нові формати та стилі управління, але й радикально змінив уявлення про те, що може робити президент США. Трамп не лише обіцяв змінити курс країни — він дійсно вжив заходів, хоча не завжди в напрямку, який сподівалися бачити союзники та навіть деякі громадяни США.
Перший рік президентства - це період, коли у глави держави є найбільше шансів реалізувати свої ідеї. УНН провело аналіз ключових успіхів і невдач Дональда Трампа за цей рік, і ось результати.
Покращення ситуації на південному кордоні: імміграція - головна перемога Трампа
Почнемо з позитиву. Одне з найгучніших досягнень адміністрації Трампа - значне зниження нелегальної імміграції в США. За даними Білого дому, кількість затримань на південному кордоні впала нижче 9 000 на місяць, що на 97% менше, ніж у листопаді-грудні 2023 року, коли нелегально в'їжджали до 300 000 людей щомісяця. Це історичний показник - найнижчий за десятиліття. І все це без нового імміграційного законодавства: адміністрація лише мобілізувала ресурси, які вже мала, - додаткові патрулі, вертольоти, сенсори, камери та людей - і добивалася їх фінансування від Конгресу.
Імміграція стала ключовим аспектом політичних дебатів, і Дональд Трамп має потужну підтримку виборців у цьому контексті. Згідно з останніми опитуваннями, 82% американців підтримують депортацію всіх або частини нелегальних мігрантів, серед яких 95% республіканців і 70% демократів. Приблизно 70% опитаних вважають контроль над кордонами "критично важливим" або "дуже важливим" пріоритетом. Загалом, політика Трампа в сфері імміграції користується широкою підтримкою серед населення, що є значною політичною перемогою, яку не слід недооцінювати.
Проте жорстка політика має і свої негативні наслідки. Рейди імміграційної служби (ICE), які призвели до летальних випадків, спричинили зростання критики та негативно вплинули на сприйняття дій адміністрації. Дехто з американців вважає, що такі заходи є "надмірно суворими" і можуть збільшувати ризики для безпеки в містах.
Війна в Україні: ключова поразка року для Трампа.
Найбільшою поразкою Трампа виявилося його невиконане обіцянка "завершити війну в Україні за добу".
Війна не закінчилася ні за 24 години, ні за 24 тижні. Попри турботу про результат, неодноразові "останні пропозиції" - москва тягнула час та робила все можливе, щоб зробити винним Президента України Володимира Зеленського.
Дії Білого дому щодо України часто виглядали суперечливими та без чіткої стратегії: від змішаних ініціатив до публічних сигналів, що Трамп вважає Зеленського "перешкодою для миру". Це різко розійшлося з настроями більшості американських виборців - частина з них не схвалює підхід Трампа до війни, у той час, як більшість все ще підтримують або хочуть збільшення допомоги Україні.
Легендарний конфлікт між Трампом і Зеленським у стінах Білого дому.
Одним із знакових моментів цієї невдачі стала гучна суперечка, що розгорілася в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським. Зустріч, яка спочатку планувалася для підписання важливої стратегічної угоди щодо доступу до українських рідкісноземельних ресурсів та посилення підтримки, перетворилася на відверте дипломатичне протистояння. Трамп разом із віцепрезидентом Дж.Д. Вансом активно критикували Зеленського, перебивали його виступи й звинувачували у "недостатній вдячності" та відмові від досягнення угоди. Через це заплановані підписання документів і спільна пресконференція були скасовані. Президент України залишив Білий дім достроково, тоді як Трамп ще довго дорікав йому у "недостатній готовності до миру" та "неповазі до США". Ця ситуація стала не лише дипломатичним провалом, а й завдала серйозного удару по репутації Сполучених Штатів на світовій арені.
Такі дії викликали критику з боку західних союзників і дали кремлю можливість використовувати розкол у Заході як інформаційну перемогу. У США частина виборців сприйняла ці події як свідчення нестабільної зовнішньої політики.
Чи може Трамп мати приховані зв'язки з Росією?
Протягом року реальний тиск США на Росію залишався обмеженим і неоднозначним. Адміністрація не перейшла до рішучої ескалації санкцій, здатних змінити поведінку Кремля в короткостроковій перспективі. Однак не можна стверджувати, що тиск був зовсім відсутнім. Сполучені Штати запровадили санкції на адресу російського нафтового сектору, зокрема проти компаній "Роснефть" і "Лукойл", а також проти трейдерів та суден, які брали участь в обході цих обмежень. Окремою сферою стала боротьба з тіньовим флотом Росії — мережею танкерів, що перевозять нафту під іноземними прапорами та через посередників. У 2026 році США навіть вжили безпрецедентних заходів, фізично захоплюючи нафтові танкери з венесуельською продукцією, що належали російським структурами. Таким чином, Вашингтон продемонстрував готовність до активних дій на морі, проте цей тиск залишався фрагментарним і не спрямовувався на досягнення повного економічного паралічу Росії.
На цьому фоні вирішальним фактором серйозного удару по фінансовій основі Кремля стала сама Україна. Протягом 2025 року Київ суттєво активізував кампанію атак на російську нафтову інфраструктуру, зокрема нафтопереробні заводи, нафтобази, термінали та логістичні центри. Мова йде про сотні операцій, частина з яких проводилася на відстані понад тисячу кілометрів від фронтової лінії. Внаслідок цього значна кількість потужностей російської нафтопереробки була тимчасово або довгостроково виведена з експлуатації, що призвело до дефіциту пального в Росії та зменшило експортні можливості. Водночас Україна розпочала удари по суднам тіньового флоту, які здійснювали перевезення нафти в обхід санкцій, як у Чорному морі, так і за його межами. Ці дії стали ключовим елементом економічної боротьби проти Росії.
За інформацією низки іноземних медіа, адміністрація Трампа фактично дала мовчазну згоду на такі дії України. Публічно Білий дім не оголошував про дозвіл на удари по НПЗ чи танкерах, але водночас не було жодних санкцій, обмежень або політичних покарань для Києва. Навпаки, відсутність реакції з боку США свідчила про негласне схвалення цієї стратегії як інструменту тиску на росію без прямого залучення американських сил. Це виглядало особливо показово на тлі того, що самі Сполучені Штати паралельно перехоплювали й конфісковували танкери з нафтою, пов'язані з російськими схемами, демонструючи, що боротьба з нафтовими доходами кремля є спільною лінією.
У підсумку склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, Трамп так і не наважився на максимальний політичний і санкційний тиск на росію, уникаючи кроків, які могли б призвести до прямої конфронтації з путіним. З іншого боку, саме за його президентства Україна отримала фактичну свободу дій у завданні ударів по найболючішій точці російської економіки - нафті. Санкції США, захоплення танкерів і українські атаки по НПЗ разом завдали росії серйозних економічних втрат, але цього виявилося недостатньо, щоб зупинити війну. кремль адаптувався, а бойові дії тривають, що робить український напрям одним із найбільш суперечливих і проблемних підсумків першого року президентства Дональда Трампа.
Близький Схід: короткочасне припинення вогню
Перший закордонний тур другого терміну Трампа пролягав через Ер-Ріяд, Абу-Дабі та Доху. Під звуки фанфар і виблиск салютів Трамп укладав угоди на астрономічні 2 трильйони доларів, подаючи їх як тріумфальну перемогу, яка стимулюватиме інновації та зміцнить економіку США.
Ця подорож стала початком парадоксальної, але дієвої дипломатії Трампа, що відзначається його транзакційним підходом — укладенням угод між Ізраїлем та ХАМАСом. Перемир'я, яке стало можливим завдяки активному посередництву близького друга лідерів країн Перської затоки, зятя Трампа Джареда Кушнера, та спеціального посланника Стіва Віткоффа, завершило масштабні бойові дії. Хоча важко передбачити, як довго триватиме це перемир'я, принцип "гірший мир кращий за добру війну" в даному випадку виявився ефективним.
Сьогодні Дональд Трамп просуває свою версію "Угоди століття" — новий порядок на Близькому Сході, що виник на фоні перемир'я в Газі. Він закликає лідерів сунітських країн об'єднатися в боротьбі проти ісламістського екстремізму та ядерних загроз з боку Ірану. Натомість, замість ідеологічних декларацій, Трамп пропонує практичні угоди та стратегічні партнерства. За яскравими усмішками на спільних фотографіях з регіональними лідерами прихований холодний розрахунок: кожен підписаний меморандум наближає реалізацію того, що може стати основною спадщиною його президентства — нормалізацією відносин між Ізраїлем та країнами регіону. Це також сприятиме віддаленню близькосхідних партнерів від впливу Китаю.
Конфлікт між Трампом і Ілоном Маском: від партнерства до суперечок.
Одним із найцікавіших політичних конфліктів року стала різка зміна відносин між Дональдом Трампом та Ілоном Маском - людиною, яка вважалася фактичним союзником адміністрації та одним із потенційних "союзників технологічної революції" в уряді.
Ілон Маск став важливим фінансовим вкладником у кампанію Трампа, інвестувавши сотні мільйонів доларів у його переобрання. Крім того, він займав посаду в урядовій ініціативі, спрямованій на оптимізацію витрат федерального бюджету, відомій як Department of Government Efficiency (Doge). Ці дії викликали думки про тісний зв'язок між світом технологій та політичною владою.
Весною 2025 року між ними відбувся гучний конфлікт, який переріс у відверту війну образ і взаємні звинувачення. Іскрою для цього протистояння стала публічна критика Маском великого податково-бюджетного законопроєкту Трампа, відомого як One Big Beautiful Bill. Маск охарактеризував цей законопроєкт як "дегуманізовану абсурдність", вказуючи на те, що він призведе до збільшення бюджетного дефіциту і поставить під загрозу економіку США.
У відповідь на критику Трампа, колишній президент різко висловив свою думку про Маска, зазначивши, що той "переборщив". Трамп навіть натякнув на можливе скасування федеральних контрактів та субсидій для компаній Маска, зокрема Tesla та SpaceX, як спосіб "оптимізувати витрати бюджету". Це була не лише політична дискусія, а й серйозна загроза бізнес-інтересам Маска, які мають велике значення як для індустрії електромобілів, так і для важливих космічних ініціатив.
Конфлікт вийшов на загальний рівень і в соціальних мережах: Маск у своїх постах на платформі X відкрито критикував Трампа, натякаючи на непрозорість справ, пов'язаних із файлами Джеффрі Епштейна, а також поширював заклики до імпічменту президента. Ці висловлювання стали значною ескалацією ситуації, адже Маск є одним із найвпливовіших діячів у технологічній сфері і власником однієї з найбільших платформ для публічного обміну думками.
У червні 2025 року Трамп офіційно заявив, що їхні стосунки "закінчилися" і що він не планує відновлювати їх у майбутньому, зазначивши, що більше не довіряє Маску після публічного розриву.
Конфлікт між Маском і Трампом перетворився на щось більше, ніж просто особисті образи: він став відображенням глибоких протиріч між технологічними елітами та політичним істеблішментом. Маск навіть оголосив про створення нової політичної сили - America Party - як альтернативи традиційній двопартійній системі, що ще більше ускладнило політичну ситуацію і підняло питання про те, як технологічні лідери можуть вплинути на майбутнє американської політики.
Однак до завершення 2025 року напруга почала зменшуватися. Вони відновили спілкування, зокрема завдяки спільній вечері в Мар-а-Лаґо, що стало ознакою потенційного полегшення конфлікту.
Скандал навколо "файлів Епштейна": тиск, витоки інформації та політичні наслідки
Однією з найбільш гучних тем американської політики року стала боротьба за оприлюднення документів із так званих "файлів Епштейна" - архіву матеріалів у справі покійного фінансиста Джеффрі Епштейна, який був засуджений за сексуальну експлуатацію неповнолітніх і пов'язаний із багатьма впливовими людьми з політики та бізнесу.
Спочатку Трамп висловлював підтримку ідеї публікації даного архіву, і під час своєї кампанії у 2024 році навіть зазначав, що готовий розглянути деякі фрагменти матеріалів. У листопаді 2025 року Конгрес США прийняв двопартійний закон "Epstein Files Transparency Act", який зобов'язував Міністерство юстиції оприлюднити всі несекретні документи, пов'язані зі справою Епштейна, у форматі, зручному для пошуку та завантаження. Президент Трамп підписав цей закон, що стало важливим кроком уперед після тривалих політичних обговорень і тиску з боку деяких членів законодавчого органу.
Проте реальне здійснення закону виявилося набагато складнішим і викликало значний суспільний резонанс. До визначеного терміна 19 грудня 2025 року Міністерство юстиції опублікувало лише частину матеріалів — близько 125 000 сторінок з понад 2 мільйонів можливих документів. Багато з них були сильно редаговані, а чимало інформації залишилося недоступним для громадськості. Це викликало критику з боку як демократів, так і деяких республіканців, які вважали, що адміністрація навмисно затримує процес та "замикає" найбільш цікаві документи.
Критики також зауважили, що деякі документи, серед яких були фотографії та різні матеріали, короткочасно з'являлися на веб-сайті Міністерства юстиції, після чого без жодних пояснень зникали. Це посилило підозри щодо можливого приховування частин архіву. Такі інциденти сприяли виникненню заяв про те, що оприлюднені матеріали не є повною реалізацією закону, а лише "частковою демонстрацією", яка не відображає всіх аспектів справи.
Численні активісти відкрито висловлювали своє незадоволення затримками у публікації матеріалів, а також побоювалися, що ці документи можуть приховувати інформацію про впливових осіб або їх можливі зв'язки. Національні акції протесту та художні інсталяції навіть були організовані на національному молі у Вашингтоні, натякаючи на ймовірні приховані аспекти у відносинах між Трампом і Епштейном.
У соціальних мережах та медіа активно обговорювали слова Ілона Маска, який влітку 2025 року натякнув, що Трамп може з'явитися в ще не опублікованих частинах архіву. Проте наразі немає жодних підтверджених фактів щодо цього. Це питання стало додатковим джерелом напруженості між тими, хто виступає за прозорість, і тими, хто бачить у справі Епштейна інструмент для політичних атак.
Для численних аналітиків та спостерігачів у США справа, пов'язана з "файлами Епштейна", перетворилася не лише на юридичну проблему, а й на потужний політичний скандал. Вона підняла важливі питання щодо відповідальності правоохоронних структур, прозорості державних інститутів, захисту прав жертв, а також загрози політичного впливу на кримінальні розслідування.
У будь‑якому разі, хоча Трамп підписав закон, що має сприяти прозорому оприлюдненню матеріалів, реальна публікація повного архіву затримується, а суспільні дебати щодо цього тривають - роблячи "справу Епштейна" одним із найгучніших скандалів політичного життя США за останні роки.
Як Трамп підриває основи НАТО: Гренландія як виклик для альянсу
Один із найвідоміших міжнародних інцидентів під час першого року президентства Дональда Трампа стосується його ставлення до Гренландії та впливу цієї позиції на відносини зі європейськими союзниками. Ця тема виникла несподівано і привернула увагу: Трамп неодноразово акцентував, що для Сполучених Штатів Гренландія є важливою з точки зору національної безпеки через її стратегічне розташування в Арктичному регіоні, а також через загрози з боку Росії та Китаю. Він відкрито висловив думку, що США повинні мати контроль над островом, оскільки Данія не здатна повною мірою забезпечити його охорону.
Ці зауваження викликали дипломатичну напругу, оскільки Гренландія є автономною територією Королівства Данія і членом трансатлантичної спільноти, включно з НАТО. Данія і лідери острова послідовно відкидають ідею передачі контролю над територією Сполученим Штатам, наголошуючи на праві гренландців самостійно вирішувати свою долю.
Риторика Трампа не обмежилася лише словами. У відповідь на критику з боку європейських партнерів та рішуче неприйняття ідеї про передачу Гренландії, адміністрація оголосила про введення митних тарифів на товари з ряду країн НАТО, які підтримують Гренландію в її поточному статусі. Серед цих країн - Данія, Норвегія, Франція, Німеччина, Велика Британія, Нідерланди та Фінляндія. Спочатку планувалося, що тариф у розмірі 10 % вступить в силу з лютого 2026 року, з подальшим підвищенням до 25 % у червні.
Такий крок привів до широкої критики з боку європейських лідерів, які називали загрозу тарифів "чорним методом шантажу", що руйнує довіру між союзниками і підриває трансатлантичну солідарність.
У відповідь на ескалацію ситуації союзники, зокрема Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Швеція та Велика Британія, оприлюднили спільну заяву, в якій підкреслили свою підтримку стратегічної безпеки та оборони в Арктичному регіоні. Вони висловили незгоду з погрозами щодо тарифів, вважаючи такі дії контрпродуктивними для подальшої співпраці.
Данія, як суверенна держава, також посилила свою військову присутність на Гренландії, працюючи над розширенням арктичної оборони разом із союзниками, і створила робочу групу з представниками США для вирішення розбіжностей.
Також країни Європи активно розробляють сценарії протидії можливим діям США щодо острова, включно з дипломатичними, економічними та військовими стратегічними планами стримування. Такі плани передбачають як посилення оборони Гренландії та підтримку її автономії, так і потенційні санкції чи інші заходи у відповідь на непримиренну позицію США.
Наслідки для трансатлантичного партнерства можуть виявитися суттєвими. Намір контролювати Гренландію та тиск на союзників з цього приводу формують непередбачуваний розкол у стосунках між США та Європою, що може поставити під загрозу довіру та зусилля, спрямовані на спільну оборону і забезпечення безпеки.
Ситуація з Гренландією стала одним із найгостріших прикладів того, як одна зовнішньополітична ініціатива може перетворитися на кризу довіри серед союзників США і поставити під питання стратегію взаємодії у межах НАТО та ширшої трансатлантичної співпраці.
Операція Сполучених Штатів у Венесуелі: арешт Мадуро
На початку 2026 року адміністрація Дональда Трампа реалізувала спеціальну операцію у Венесуелі, в результаті якої було затримано чинного президента Ніколаса Мадуро та його дружину. Обидва були пізніше перевезені до Нью-Йорка, де вони повинні були постати перед федеральним судом за звинуваченнями у наркоторгівлі, корупційних діях та співпраці з організованими злочинними угрупованнями.
Операція значно посилила тиск на режим Мадуро, зменшуючи його вплив на нафтові ресурси та доходи від експортних операцій, які використовувалися для підтримки його влади та обходу американських санкцій. Представники США охарактеризували цю операцію як "необхідний та виправданий крок" для зміцнення стабільності в регіоні, боротьби з нелегальним постачанням нафти та підтвердження рішучості Сполучених Штатів у глобальних справах.
Операція виявила готовність США використовувати військові дії для реалізації своїх стратегічних завдань і стала однією з найбільш резонансних подій у зовнішньополітичній діяльності адміністрації Трампа.
Проте, противники цієї операції наголошують на тому, що захоплення або примусове усунення лідера іноземної країни встановлює небезпечний прецедент, здатний підривати міжнародні норми суверенітету та давати іншим країнам підстави для вжиття подібних заходів.
Які перспективи можна очікувати від Трампа в майбутньому?
Які дії здійснить Трамп у найближчі місяці? Передбачення в цьому випадку - це справа, що не завжди приносить успіх. Він славиться своєю здатністю змінювати стратегії швидше, ніж встигає їх анонсувати. Тому прогнози можуть втратити свою актуальність ще до моменту їх оприлюднення.
На горизонті постає важливе випробування для Трампа: проміжні вибори до Палати представників, які відбудуться 3 листопада. Результати цих виборів можуть суттєво вплинути не лише на його політичну кар'єру, а й на майбутнє ключових ініціатив, міжнародних угод і внутрішніх політичних процесів у США. Тим часом Трамп володіє засобами для впливу на громадську думку, фінансові ринки та зовнішню політику, тож світ уважно стежитиме за кожним його рішенням.
Безсумнівно, можна стверджувати: те, які кроки зробить Трамп найближчим часом, суттєво вплине на курс розвитку Сполучених Штатів і міжнародної політики в найближчі роки. Сьогодні світ переживає період хаосу, і є надія, що цей хаос під контролем. Остаточно усвідомити це нам допоможе наступний рік діяльності Трампа.
