"Самогубство" на сцені: що спонукатиме уряд Франції до відставки та які наслідки це може спричинити?

Розуміючи, що відставка майже неминуча, прем'єр Франсуа Байру (ліворуч) вирішив йти ва-банк

Імовірно, 8 вересня відбудеться завершення діяльності чинного уряду Франції, що відкриє шлях до нової політичної кризи.

Цього дня Національне зібрання Франції має розглянути питання вотуму довіри уряду Франсуа Байру. Таке голосування було ініційоване самим прем'єром.

Цей крок виглядає як політичне самогубство — коаліція, що перебуває при владі, не володіє необхідною кількістю голосів для отримання вотуму довіри, а можливість отримати підтримку від опозиції зникла практично миттєво.

Рішення Байру стало неабияким подарунком для партії Марін Ле Пен "Національне об'єднання". У них висловили сподівання на проведення дострокових парламентських виборів, вважаючи, що мають вагомі шанси на здобуття більшості.

Чи існує можливість уникнути подібного розвитку подій? І з якої причини досвідчений політик Франсуа Байру вирішив вжити таких заходів, на що він сподівається? Давайте спробуємо проаналізувати цю ситуацію.

"Наша країна перебуває в небезпеці, тому що ми - на межі втрати боргової стійкості", - заявив 25 серпня прем'єр Байру.

Необхідно підкреслити, що ця проблема має давнє коріння. Рік тому уряд Мішеля Барньє намагався здійснити жорсткі заходи для зменшення бюджетного дефіциту, проте ця ініціатива призвела до його падіння. Новий прем'єр-міністр Франсуа Байру опинився в ситуації, коли йому довелося відмовитися від радикальної стратегії економії в бюджеті.

Проте це рішення лише ускладнило ситуацію. Як зазначає Байра, боргова криза перетворилася на хронічну проблему, оскільки

Протягом двох десятиліть державний борг зростав на 12 мільйонів євро щогодини, безперервно, в будь-який час доби.

Така ситуація, продовжує голова французького уряду, змушує запровадити у державному бюджеті на 2026 рік радикальні кроки зі зменшення бюджетного дефіциту - економія має досягти 43,8 млрд євро. Адже без цих заходів вже незабаром вартість запозичень Франції перевищить дохідність італійських державних паперів - і країні буде все складніше обслуговувати державний борг.

Пропозиції щодо економії включають як підвищення податків для найбагатших верств населення в ім'я "соціальної справедливості", так і ряд непопулярних кроків. Серед них — призупинення індексації соціальних виплат та пенсій, скорочення витрат на державне медичне страхування, закриття певних державних установ, а також скасування двох із одинадцяти неробочих святкових днів (Великоднього понеділка та 8 травня).

Також пропонується поступово скорочувати кількість державних службовців - найближчими роками планується скорочувати кожну третю посаду держслужбовців, що підуть на пенсію.

"Я готовий вислухати інші пропозиції. Але відмовитися від усвідомлення необхідності вийти з пастки надмірної заборгованості неможливо", - резюмує прем'єр.

Розгляд запропонованих бюджетних ініціатив планувався на 10 вересня. Однак вже на початку стало очевидно, що буде складно зібрати необхідну підтримку для їх впровадження. До того ж, в цей же день ліва опозиція оголосила про старт великих акцій протесту проти уряду.

Саме через це відставка уряду Байру була очікувана — без достатньої підтримки для "звичайного" затвердження державного бюджету, прем'єр змушений буде вдатися до "спеціальної процедури 49,3", яка закріплена в одному з розділів французької конституції і дозволяє приймати законопроєкти без проведення голосування в парламенті.

Проте зворотним боком цієї спецпроцедури є голосування щодо вотуму довіри уряду. Якщо ж уряд не отримує довіру, наслідком стає як його відставка, так і зупинка дії закону, прийнятого в обхід депутатів.

Усвідомлюючи, що його відставка стала практично неминучою, прем'єр Байру вирішив ризикнути. Він оголосив, що самостійно ініціює голосування щодо довіри до свого уряду, причому це питання має бути розглянуте за два дні до запланованих протестів.

Цікаво, що сам Байру намагається створити ілюзію, ніби його уряд ще може розраховувати на підтримку у вигляді вотуму довіри.

Він стверджує, що Франція "абсолютно здатна подолати свої виклики", але лише за умови, "що підхід "все або нічого" відступить перед загальним усвідомленням та виконанням обов'язків на благо спільних інтересів".

"Протягом наступних тринадцяти днів громадяни Франції можуть вплинути на своїх обранців, закликавши їх визначитися у своєму виборі: підтримати хаос чи ж проявити свідомість і відповідальність", - зазначає прем'єр.

Однак ймовірність досягнення такого результату практично відсутня.

Справа не тільки в тому, що більшість французів виступають за відставку чинного уряду. Згідно з результатами опитування, проведеного компанією Elabe, 72% жителів Франції висловлюють сподівання, що 8 вересня уряд Байру не здобуде довіри і залишить свої посади.

Схожі сподівання існують і серед самих депутатів.

На даний момент вотум довіри отримує підтримку від партій пропрезидентської коаліції та їхніх партнерів - правих "Республіканців". Як зазначив лідер "Республіканців" і водночас міністр внутрішніх справ Франції Брюно Ретайо, "голосування проти довіри Байру є голосуванням проти національних інтересів Франції".

У відповідь на це, як і очікувалося, ультраліві політичні сили, зокрема партія "Нескорена Франція" під керівництвом Жана-Люка Меланшона та комуністи, не підтримають вотум довіри. Меланшон вважає відставку уряду першим етапом на шляху до імпічменту президента Емманюеля Макрона.

Синхронно з ультралівими цього разу готові проголосувати й ультраправі.

У партії Ле Пен відкрито визнають, що активно готуються до наступних парламентських виборів. Вони вірять, що сучасна політична плутанина настільки набридла французькому народу, що багато хто буде готовий віддати свої голоси на їхню підтримку, лише б у Франції з'явився уряд, здатний надійно утримувати парламентську більшість.

Визначальною для долі уряду мала стати позиція соціалістів. Проте і тут інтрига протрималася недовго. "Очевидно, що просто немислимо, щоб соціалісти проголосували за довіру прем'єр-міністру", - заявив наступного дня лідер соціалістів Олів'є Фор.

Загалом про свою готовність підтримати відставку уряду висловилися політичні партії, які в сумі мають 315 мандатів у нижній палаті французького парламенту, тоді як для ухвалення рішення потрібно лише 288 голосів.

Постає питання: з якої причини прем'єр Байру ухвалив таке рішення?

Однією з можливих підказок є те, що голова уряду має звичку звертатися до історичних фігур. Нещодавно він почав регулярно згадувати П'єра Мендес-Франса, прем'єра Франції 1954 року, який належав до лівоцентристської політичної течії.

Хоча його термін на посаді голови уряду тривав недовго (як і обіцянка, що прем'єрство Байру буде коротким), він запам'ятався тим, що уклав мирний договір, завершивши першу індокитайську війну, а також ініціював процес визнання незалежності Марокко та Тунісу.

А головне - П'єр Мендес-Франс залишився в історії як голова уряду, ідеї якого, хоч і не були спочатку позитивно сприйняті французами, проте згодом отримали визнання.

На аналогічну позицію в історії покладаєте надії й на Байру - лідера уряду, який спонукав французів переосмислити свою бюджетну стратегію, готового йти на ризик власної відставки заради цього.

Які підстави має опозиція для своїх сподівань на неминучість дострокових парламентських виборів?

З одного боку, рішення про розпуск парламенту є в компетенції президента, але Емманюель Макрон вже раніше зазначав, що на даний момент не планує вдаватися до цього кроку.

Президент Франції визнає, що його минулорічне рішення розпустити парламент та оголосити дострокові рішення "привело скоріш до нових розбіжностей у парламенті, аніж до вирішення проблем".

Найголовніше - на виборах, які відбулися минулого року, пропрезидентський альянс дивом не зазнав поразки. Тому можна з упевненістю стверджувати, що результати майбутніх виборів можуть виявитися для нього ще більш невтішними.

Проте в такому разі все, на що може розраховувати президент - призначати нових прем'єрів, жоден з яких не матиме підтримки більшості, а тому через дуже короткий час отримуватиме вотум недовіри.

А на додачу імідж глави держави, який "боїться виборів", може виявитися для нього фатальним.

А точніше, мова йде не стільки про Макрона особисто, скільки про його політичну партію, чий рейтинг може не витримати такої ганьби.

З іншого боку, погодження на проведення дострокових виборів може призвести до того, що до влади прийде уряд "Національного об'єднання", що також є вкрай неприйнятним варіантом для президента.

Втім, Емманюель Макрон довів, що є політиком, готовим йти на ризик. А тому не виключено, що він вже має план, як вийти із цієї кризи.

Можливо, "жертва" Байру виявиться недаремною і запустить у французькому суспільстві дискусію про те, що продовження життя у борг є неприйнятним. Невипадково прем'єр визнає, що його рішення "поставити на кін" свій уряд було узгоджено з президентом.

А якщо цей план виявиться неефективним, можливо, у президента Макрона існує альтернативний варіант.

Зокрема, прем'єр-міністр Байру висловив думку про потребу кардинальної трансформації виборчої системи Франції, віддаючи перевагу пропорційній моделі, подібній до німецької. Він навіть натякнув, що восени можливе голосування з цього приводу.

Сучасна виборча система у Франції ставить в привілейоване становище лідера перегонів, що призводить до дискримінації інших політичних партій. Ця модель ефективно функціонувала за умов боротьби двох основних політичних сил, але тепер, в умовах сучасної політичної ситуації, вона більше сприяє радикальним елементам, як зліва, так і справа.

Перехід до "німецької" моделі ускладнить можливість створення однопартійних урядів, спонукаючи політичні сили до взаємних угод і компромісів.

Це може надати новий імпульс центристським силам, проте для цього важливо, щоб такі зміни отримали підтримку з боку французького населення.

Це виявиться складним завданням, оскільки, по суті, воно означатиме відмову від політичної спадщини Шарля де Голля.

Однак, здається, що Емманюель Макрон опинився в ситуації, коли йому більше нічого не залишається - альтернативні способи вирішення політичної кризи у Франції не прослідковуються.