Інший напрямок дій Росії
Росія стрімко розширює свій геополітичний вплив на африканському континенті. В одних регіонах вона використовує дипломатичні прийоми, пропонуючи вигідні угоди на постачання зерна, а в інших — вкладає кошти та постачає військову техніку.
Одним із засобів розширення впливу Кремля стала перша міністерська конференція форуму "Росія — Африка", що відбулася минулого вихідного. У заході взяли участь 54 делегації з африканських країн та регіональних об'єднань, які обговорили питання інвестицій, сільського господарства, безпеки та інші важливі теми. Під час конференції було ухвалено кілька спільних заяв, серед яких загальнополітична та три секторальні: про міжнародну інформаційну безпеку, боротьбу з тероризмом і мирне використання космічного простору.
З точки зору африканських країн, цей форум є цінним майданчиком для налагодження політичних, економічних і військово-технічних відносин. Основним завданням є вивчення можливостей залучення інвестицій і постачання зброї. Для Росії, зокрема, конференція, на якій міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров говорив про "динамічний" розвиток співпраці з африканськими державами та штучні бар'єри з боку "колективного Заходу", виступає як дипломатичний інструмент, що допомагає реалізувати амбіції Кремля на континенті.
Ось такі вони.
По-перше, слід показати, що Росія не перебуває в стані міжнародної ізоляції.
По-друге, сформувати імідж Росії як опорної сили для глобальної більшості та зайняти провідну позицію в антизахідному русі, що дозволить Москві здобути додаткову геополітичну силу під час переговорів з Вашингтоном, Берліном, Брюсселем, Лондоном та Парижем.
По-третє, просувати різноманітні фінансові інструменти, які можуть замінити долар у міжнародних транзакціях.
По-четверте, посприяти економічній присутності Росії на континенті: в Африці зосереджено 30% усіх світових природних багатств.
Росія частково реалізувала свої цілі, що породжує нові виклики для західних держав та України. Це стосується не лише процесу голосування в ООН, де приблизно 25% голосів належить африканським країнам.
Кремль має значний вплив на кілька африканських країн, зокрема Буркіна-Фасо, Малі, Нігер та Центральноафриканську Республіку, де зосереджені родовища алмазів, урану, золота, нафти, літію та титану. Росія також зміцнила свої позиції в Лівії та Судані. Це дозволяє Москві не лише отримувати доступ до природних ресурсів цих держав, але й маніпулювати ситуацією, створюючи міграційні ризики для європейських країн. Проте амбіції Кремля виходять за межі лише регіону Сахаро-Сахель.
Торговельні відносини між Росією та Африкою поступово розвиваються: у 2022 році товарообіг досягнув 18 мільярдів доларів, у 2023-му зріс до 24,5 мільярдів, а за перші вісім місяців 2024 року вже склав 18,6 мільярдів. Близько 25% цього постачання складає зерно, 22% – нафта та нафтопродукти, а також значна частка зброї. Проте, основними торговими партнерами Африки залишаються Європейський Союз і Китай. Товарообіг з ЄС становить 225 мільярдів доларів, а з Китаєм у 2022 році – 282 мільярди. Щодо іноземних інвестицій, то менше ніж 1% надходить з Росії.
Москва реалізує свої інтереси в Африці через різноманітні канали, встановлюючи політичний і економічний вплив на континент. Наприклад, вона активно використовує проросійські групи впливу: деякі представники африканських еліт навчались у російських університетах, інші ж отримують фінансування з Росії. У своїй агресивній інформаційній політиці Кремль апелює до спогадів африканських країн про підтримку, яку вони отримували від СРСР під час холодної війни. Крім того, Москва активно застосовує антиколоніальну риторику, реалізуючи широкомасштабні кампанії дезінформації.
І війну Росії проти України Кремль подає як війну, яку Захід веде з РФ руками своєї проксі-сили, водночас звинувачуючи ЄС і США в тому, що гроші, призначені для африканських країн, вони витрачають на нашу державу. Під час міністерської конференції представниця МЗС РФ Марія Захарова знову заявила, що Захід спрямовує гроші київському режиму на шкоду допомозі країнам Африки: "Для чого вони це роблять? Та лише з однією метою -- завдати стратегічної поразки Росії".
Для здобуття популярності Москва анулює борги африканських держав: за словами спецпредставника президента РФ з питань Близького Сходу та Африки, заступника глави МЗС Міхаіла Богданова, ця сума становить 20 мільярдів доларів. Одночасно, лицемірно звинувачуючи Захід у порушенні "зернової угоди", Кремль стверджує, що здатен компенсувати відсутність українського зерна, організовуючи символічні поставки невеликих обсягів добрив та пшениці до африканських країн.
Одночасно багато мешканців африканських держав не усвідомлюють, що військова агресія Росії проти України в 2022 році спричинила зменшення постачання української пшениці, що, в свою чергу, призвело до підвищення цін на зерно на світовому ринку та загрози голоду для країн Східної Африки. Пропагандистська кампанія, організована агентством "Россотруднічество", фондом "Росконгресс", агентством Sputnik та телеканалом RT, демонструє результати: популярність російського прапора і особи Путіна зростає, а африканці, страждаючи від труднощів, звинувачують не Росію, а Захід.
Згідно з інформацією, наданою компанією Gallup, рівень схвалення Росії в африканських країнах, який значно впав у 2022 році, у 2023 році знову зріс з 34% до 42%. Паралельно з цим підвищився рейтинг Китаю - з 52% у 2022 році до 58% у 2023. Водночас популярність США зменшилася з 59% до 56%, хоча все ще залишається вище, ніж у Росії.
Однак за антиколоніальною риторикою Кремля приховано політику неоколоніалізму, прагматичну зацікавленість Росії в контролі над природними ресурсами Африки та логістичними маршрутами. А геополітична конкуренція із Заходом та інформаційні операції Кремля також посилюють напруженість на континенті.
Сьогодні Москва не має багато можливостей, щоб залучити африканські країни. Раніше основним засобом для зміцнення російського впливу в Африці було не лише постачання продовольства та добрив (хоча експорт російського зерна до африканських держав суттєво допомагає в боротьбі з голодом), але й продаж зброї та забезпечення безпеки. Це здійснювалося спочатку через приватну військову компанію "Вагнер", а тепер – через "Африканський корпус", що перебуває під контролем Міністерства оборони Росії.
Військові перевороти в Габоні, Нігері, Буркіна-Фасо, Судані, Гвінеї, Чаді та Малі сприяли зміцненню позицій Москви. Хунти, які мають протиріччя з Заходом і потребують хоча б часткової міжнародної легітимності, звертаються до Росії за політичною та військовою підтримкою. В обмін на присутність російських найманців вони передають контроль над своїми природними ресурсами. Однак така підтримка Москви лише зміцнює авторитарні режими, які часто придушують опозиційні рухи і порушують права людини, що в свою чергу призводить до внутрішніх конфліктів та загострення нестабільності в регіоні.
Більшість продажів російської зброї на африканському континенті здійснюється через державну компанію "Рособоронекспорт". За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), у період з 2018 до 2022 року 40% зброї, що продавалася в Африці, були з Росії. А ось на частку США, Китаю та Франції припало 16, 9,8 і 7,6% відповідно. Одна з причин привабливості російської зброї полягає в тому, що Москва не обумовлює її постачання демократичними принципами.
Після масованого вторгнення в Україну, яке суттєво вплинуло на постачання озброєння, Росія зосередилася на розвитку ядерної енергетики. В Африці спостерігається значний дефіцит електричної енергії, і Москва пропонує державам регіону зведення атомних електростанцій. Для Росії таке співробітництво у галузі мирного атома є частиною тривалої стратегії, спрямованої на зміцнення політичної та економічної присутності в Африці. Проте, хоча проєкт АЕС в Єгипті вже втілюється в життя, плани щодо будівництва атомних електростанцій у країнах Сахелю поки що залишаються на стадії намірів.
Зміцненню позицій РФ у Африці сприяє й те, що ЄС і США за останні десятиліття втратили інтерес до континенту. Це пояснюється не лише зменшенням його значущості для Заходу після завершення холодної війни. Попри економічну привабливість Африки багато західних компаній зупиняла нестабільність політичних режимів, постійні збройні конфлікти, корупція, нерозвиненість транспортної інфраструктури на континенті, низька кваліфікація робочої сили.
На даний момент немає підстав вважати, що Захід може зміцнити свої політичні позиції в Африці в майбутньому. Незважаючи на зусилля, які докладає Франція, її вплив у колишніх колоніях швидко зменшується. Ймовірність того, що адміністрація Трампа, яка вважає Китай основною загрозою і зосереджена на конфліктах на Близькому Сході та війні між Росією та Україною, проявить активність в Африці, є низькою: можна очікувати, що США будуть ще менш зацікавлені в континенті, ніж під час президентства Байдена.
Цю геополітичну пустоту, яка залишилася після виходу Заходу, заповнюють Росія та Китай. Ці країни не бояться ризиків та загроз, які існують в Африці, таких як політична нестабільність, територіальні конфлікти, релігійний екстремізм, тероризм та слабкість державних інститутів. У той час як західні компанії стикаються з тиском громадськості, яка критикує співпрацю з автократами, що придушують опозицію та порушують права людини, Росія та Китай продовжують свою діяльність без вагань.
Хоча між Москвою та Пекіном існує економічна конкуренція в Африці, вона залишається на другому плані: Росія та Китай все частіше діють як політичні союзники в опозиції до Заходу. У той же час, Брюссель і Вашингтон більше стурбовані діями Пекіна в Африці, ніж Москви, оскільки вважають Китай головною загрозою своїм інтересам на цьому континенті.
З огляду на те, що Росія розглядає Африку як іще одне поле битви з "глобальним Заходом", російська експансія аж ніяк не сприяє гарантуванню стабільності та безпеки на континенті.
