Що коїться в Сирії: зрозуміле пояснення для всіх.
Експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" аналітичного центру "Український інститут майбутнього" (UIF) Ігор Тишкевич здійснив детальний аналіз ситуації в Сирії.
Сирійська опозиція почала наступ і практично без бою захопила місто Алеппо -- найбільше місто країни та адміністративний центр провінції Халеб (Алеппо). Після цього війська противників Асада швидким маршем просунулися до міста Хама і ледве не захопили його. Така загальна канва інформаційної хвилі про події в Сирії. Другий важливий тезис, що поширюється в українському інформаційному полі, -- це поразка Російської Федерації через поразку її проксі, яким вважають Башара Асада. І, нарешті, третій -- можливе повалення президента країни. На цьому тлі звучать назви різних воєнізованих груп, які читач намагається поділити на дві категорії: за Асада або проти Асада.
Справжня картина є більш заплутаною. Щоб краще її усвідомити, доцільно згадати про часи громадянської війни в Сирії.
Сирійський клубок простими словами.
Щоб уникнути надмірної інформації, подам кілька ключових моментів:
Найцікавіше стосується балансу сил на півночі Сирії. Ще на початку конфлікту Туреччина активно підтримала політичні й воєнізовані формування сирійських туркменів, або, як їх ще називають, "сирійських туркоманів". У результаті на території їхнього розселення було створено "протодержаву" зі своїми органами влади, з економікою, пов'язаною з Туреччиною, а не з Сирією. Для розуміння українським читачем -- це певний аналог "ДНР" на сирійській території.
Другий значний анклав — це Сирійський Курдистан. Ця територія, населенна курдами, знаходиться під їх контролем і існує у вигляді невизнаної держави. Цей аспект є надзвичайно важливим, оскільки втручання Туреччини у громадянську війну в Сирії було викликане не лише активністю ІДІЛ та зобов’язаннями перед союзниками по НАТО, а, перш за все, небажанням допустити розширення контролю курдських сил. Якщо б Сирійський Курдистан отримав вихід до моря, це могло б призвести до виникнення нової держави, що, можливо, отримала б визнання, принаймні, з боку західних країн. Туреччина не могла цього допустити. Тому найбільші військові операції Туреччини на півночі Сирії були спрямовані не на боротьбу з ІДІЛ, а проти курдських формувань. Криза залишається незавершеною, а політичний процес ще не розпочався.
Як зазначено вище, громадянська війна в Сирії не завершена. Точніше, до 2023 року була закінчена її активна фаза. Наступний етап -- політичне врегулювання, яке передбачало реформу системи управління, кооптацію до влади частини опозиційних сил. З цим Асад не поспішав. Швидше, навпаки, зміцнював свою владу, відкладаючи процес консультацій щодо транзиту на пізніші терміни. Тим більше, що єдності "опозиційних сил" не було. Є "об'єднана опозиція" зі своїми вимогами (до речі, далеко не єдина всередині), є протурецькі формування на Півночі, є Курди. З кожною з таких груп уряд Асада намагався налагодити контакт і обговорити майбутнє. Але усадити всіх разом "за один стіл" по-серйозному (з реальним результатом) не вдалося нікому.
І, нарешті, є зовнішні сили. Це Російська Федерація, Іран (і залежна від них "Хезболла"), які відіграють важливу роль у стабілізації ситуації. Це Сполучені Штати, які зберегли свій контингент на території Сирійського Курдистану. І, звісно, Туреччина. У кожної з цих сторін своє бачення майбутнього устрою Сирії та свої інтереси в цій країні.
Причому, у разі незговірливості опозиційних сил Башар Асад міг зіграти в політичну реформу всередині й домовленості з якоюсь однією з груп. Або з Курдами, або з опозицією в Хомсі, або з Туркоманами. Але:
На цьому тлі Анкара починає думати про свою операцію. Метою якої стало б різке посилення своїх позицій на шкоду позиціям насамперед Ірану. І це вкрай важливий аспект, оскільки обмеження впливу Ірану в регіоні вигідне США, а отже, Сполучені Штати можуть "погодитися" з реалізацією другої мети -- ослаблення позицій Курдів. Тим більше, що північ від Алеппо залишився курдський анклав, який Турки не змогли ліквідувати під час операції "Оливкова гілка".
У разі успішного розвитку подій під егідою Туреччини опиняється територія, що дорівнює півтора провінціям, включаючи найбільше місто країни (принаймні на початку громадянського конфлікту). Якщо там функціонує власна адміністрація, вона стає першим і головним потенційним учасником переговорів з Дамаском щодо майбутньої організації країни. Це означає, що Анкара значно зміцнює свої позиції в контексті сирійської кризи. Водночас, скидання Башара Асада не є метою для Туреччини. Їй потрібне ослаблення режиму, передача влади та формалізація свого впливу, але взяти на себе відповідальність за велику державу зовсім не входить в її плани.
Реалізація задуму та короткий прогноз.
Військові дії розпочалися та відбувалися відповідно до зазначеної логіки. Атака стартувала в період різкого зменшення впливу Ірану та Хезболли. Перші були зайняті своїми внутрішніми проблемами та підтримкою проксі-угруповань у конфлікті з Ізраїлем, а другі активно брали участь у бойових діях проти ізраїльських сил.
Атаку першими розпочали підрозділи ХТШ (Хайят Тахрір аш-Шам) — ісламістської групи, сформованої в результаті об'єднання місцевого відділення "Аль-Каїди" та трьох салафітських угруповань в Сирії. Їхнє просування відбувалося в районах, де розташовувалися блокпости Хезболли та КВІР. Водночас, місцеві військові підрозділи або втратили бойовий дух, або були підкуплені. Це припущення підтверджується тим, що серед основних жертв з боку "асадівських сил" виявилися іранці та ліванці. Сирійська моторизована бригада покинула Алеппо, зокрема, залишила фортецю в центрі міста, яку урядові війська утримували протягом усіх чотирьох років конфлікту за місто, що має важливе значення з точки зору інформаційного впливу в регіоні.
На цьому фоні Анкара починає вивчати можливість проведення власної військової операції. Її метою може стати значне зміцнення своїх позицій за рахунок, в першу чергу, Ірану. Це надзвичайно важливий аспект, оскільки зменшення впливу Ірану в регіоні є вигідним для США, а отже, Сполучені Штати можуть бути схильні підтримати реалізацію другої мети — послаблення позицій Курдів. Особливо враховуючи, що на північ від Алеппо залишився курдський анклав, який Туреччина не змогла знищити під час операції "Оливкова гілка".
Втілення ідеї та стислий прогноз.
Бойові дії почалися й проходили повністю в рамках описаної логіки. Атака почалася в момент різкого послаблення присутності Ірану й "Хезболли". Перші зайняті своїми внутрішніми проблемами й підтримкою проксі в протистоянні з Ізраїлем, другі були безпосередньо залучені до бойових дій проти ізраїльських силових структур.
Атака розпочалася зусиллями підрозділів ХТШ (Хайят Тахрір аш-Шам) — ісламістської групи, що утворилася внаслідок злиття місцевого відділення "Аль-Каїди" з трьома сирійськими салафітськими угрупованнями. Їхнє просування відбувалося в районах, де розташовувалися блокпости "Хезболли" та КСІР (Корпус вартових ісламської революції). Водночас місцеві військові командири демонстрували або деморалізацію, або піддавалися підкупу. Це підтверджується тим, що серед основних втрат на боці "асадів" переважали іранці та ліванці. Сирійська моторизована бригада, навпаки, покинула Алеппо, включаючи фортецю в центрі міста, яку урядові сили контролювали протягом чотирьох років запеклих боїв, що має велике значення в контексті інформаційного впливу в регіоні.
Продовження наступу загонів ХТШ супроводжувалося закликами Туреччини до "мирного вирішення кризи", водночас відбулася атака "Сирійської національної армії" (військової формації, що представляє інтереси сирійських туркменів) на північ від Алеппо.
Паралельно з цим, передбачаючи майбутні проблеми, почали свої дії загони "Сирійських демократичних сил" (СДС) -- однієї з "курдських армій". СДС увійшли до населених курдами північно-східних передмість Алеппо і спробували маршем на схід створити сухопутний коридор, який би з'єднав сирійський анклав у провінції Халеб (Алеппо) з Сирійським Курдистаном.
Такий розвиток подій протурецькі сили допустити не могли. Вчора ввечері і сьогодні вранці СНА вела бої проти СДС і таки витіснила курдів із сіл уздовж траси №4 на ділянці Алеппо -- Дейр-Хафір. За сам Дейр-Хафір почалися бої між курдами та туркменами. Паралельно з цим ХТШ висунула вимогу до курдської СДС залишити Алеппо "заради забезпечення безпеки".
Таким чином, в найближчі дні територія на північний схід від Алеппо може перетворитися на арену інтенсивних бойових дій між проурядовими турецькими силами та курдськими угрупованнями. Це стає ще більш ймовірним, оскільки в Сирійському Курдистані вже оголошено про мобілізацію.
Другорядний фронт, а не головний, стосується наступу на Хаму та подальшого руху на південь. Тут розгортаються активні бойові дії між урядовими військами Сирії та формуваннями Хайят Тахрір аш-Шам. Звертаю увагу, що йдеться саме про загони ХТШ, а не про Сирійську національну армію. Вірогідно, що ці бої не приведуть до швидкого розгромлення однієї зі сторін, а лише закріплять нову фронтову лінію. Як результат, і Сирійська армія, і ХТШ зазнають суттєвих втрат.
У цей період Туреччина (разом із своїми союзниками, такими як СНА) буде активно протистояти курдським формуванням, намагаючись запобігти злиттю курдського анклаву в Халебі з основною територією Сирійського Курдистану. Її метою є, в ідеалі, повне знищення цього анклаву.
А який підсумок? Внаслідок цієї операції вплив Ірану та "Хезболли" у Сирії значно зменшиться. Росія, яка не змогла продемонструвати швидкість і ефективність у наданні необхідної допомоги, також зазнає втрат у своїх позиціях, хоча в меншій мірі, ніж Іран.
Сирійські опозиційні угруповання півночі (які знайшли притулок у провінції Ідліб) вийдуть із кризи ослабленими. Їхній ключовий бойовий елемент -- Хайят Тахрір аш-Шам -- буде сильно пошарпаний у боях проти сирійської армії. А це означає, що Туреччина різко посилить своє становище і, найімовірніше, розпочне "будівництво держави туркменів" зі столицею в Алеппо. Формально, це буде зона, контрольована "опозиційними силами", але, як уже зазначалося, їхній військовий потенціал буде підірвано.
Наступним кроком стане відновлення політичних перемовин, спрямованих на створення нової системи управління в Сирії, в рамках яких Туреччина сподівається здобути додаткові вигоди.
А як щодо Курдів? Сирійський Курдистан, ймовірно, залишиться. Щодо анклаву на півночі від Алеппо – це вже під великим знаком питання. В цілому, курдські сили знову опиняться в ролі розмінної монети у більшій геополітичній грі.
